«Укртатнафта»: політико-корпоративний спорт

Посилення протистояння між Кабміном і секретаріатом президента вже спричинило перші міжнародні скандали. Минулого тижня стало відомо, що як мінімум два партнери української влади по енергетичному бізнесу, зокрема Vanco і ВАТ «Татнефть», мають намір вирішити свої взаємостосунки з українською стороною в міжнародному арбітражі.

Якщо історія з Vanco лише набирає своїх обертів, і, як мовиться, смаженим тільки запахло, то «Татнефть» уже подала позов проти України з вимогою відшкодувати 1,1 млрд. дол. за порушення своїх прав як акціонера ЗАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ, Полтавська область).

Міністерство палива та енергетики України і Міністерство юстиції, посилаючись на те, що не ознайомлені з позовом російської нафтової компанії, від коментарів відмовилися. Тим часом у НАК «Нафтогаз України» «Дзеркалу тижня» повідомили: оскільки йдеться про підприємство, яке перебуває в правовому полі України, то корпоративні спори навколо нього повинні розглядатися обов’язково в українських судах. Крім того, на 29 травня 2008 року призначено чергові збори акціонерів, до порядку денного яких внесено ті ж таки актуальні як для України, так і для російських акціонерів питання.

Як гартувалася сталь

На думку експертів та учасників ринку, останньою краплею в ескалації конфлікту між українськими та російськими акціонерами «Укртатнафти», що призвела до появи позовної заяви останніх, стало повернення на підприємство поновленого судом восени минулого року на посаді голови правління ЗАТ Павла Овчаренка, який очолював «Укртатнафту» у 2003—2004 роках, і усунення від керівництва підприємством Сергія Глушка, котрий вважа­ється креатурою російської сторони. Остання заявила про силове захоплення Кременчуцького НПЗ, після чого було припинено поставки нафти на підприємство російською компанією.

Гостроти ситуації додає те, що група «Приват», яка лобіювала поновлення Овчаренка, володіє лише 1,154% акцій ЗАТ «Укртатнафта». За повідомленнями інформаційних агенцій, даний пакет було придбано наприкінці 2006 року у власника Укрсиббанку Олександра Ярославського з метою участі в можливій приватизації державного пакета акцій підприємства. Мало того, спостерігачі вважають, що як саме «повернення» Павла Овчаренка, так і придбання «Приватом» зазначеної кількості акцій не могло відбутися без безпосереднього схвалення Юрія Бойка, котрий очолював у той період Мінпаливенерго.

На думку спостерігачів, з приходом дніпропетровських бізнесменів почалася реалізація програми банкрутства підприємства. Вони вважають, що основним свідченням цього стала економічно недоцільна практика придбання іракської танкерної нафти. За оцінками спеціалістів, логістика поставок призводить до необґрунтованого зростання обсягу вироблених ЗАТ нафтопродуктів, які не витримують конкуренції на внутрішньому ринку України.

Мало того, «Укртатнафта» стала однією з ключових ланок у ланцюжку «Привату» з виведення коштів із підконтрольної державі «Укрнафти». З жовтня минулого року практично вся нафта «Укрнафти» (яка, до речі, є підконтрольною державі, але контролюється менеджментом «Привату») стала надходити на потужності «Укртатнафти». За інформацією учасників ринку, якщо на жовтневому і листопадовому аукціонах «приватівці» дозволяли представникам Кременчуцького НПЗ самостійно купувати ресурс, то з грудня почала працювати інша схема співробітництва. Так, ТОВ «Платинум Індастріз» практично без конкуренції купує весь ресурс ліквідної нафти на біржових торгах, після чого перепродує її на «Укртатнафту». При цьому спостерігачі зазначають, що ціна закупівлі дає трейдерові змогу добре заробити на перепродажу.

Зазнала змін і збутова політика Кременчуцького НПЗ. Буквально відразу після приходу Павла Овчаренка на підприємство компанія почала поширювати інформацію про перехід на укладання прямих договорів поставки нафтопродуктів із кінцевими споживачами і власниками мереж АЗС та АЗК. Насправді, за словами гравців нафтового ринку, закупити й без того незначний кременчуцький ресурс нафтопродуктів практично неможливо. Він реалізується виключно афілійованій з тим-таки «Приватом» компанії «Оптима Ойл», після чого перепродується переважно тій же «Укрнафті».

Таким чином, група «Приват» заробляє на кожному факті перепродажу, а «Укртатнафта» зазнає збитків. Така ситуація, поза сумнівом, не могла бути не помічена керівництвом країни і мажоритарним власником контрольного пакета акцій підприємства, котрий відстоює інтереси держави, — НАК «Нафтогаз України».

Водночас заради справедливості слід зазначити, що НАК і сама зовсім недавно стала заручником вітчизняної «найсправедливішої» судової системи, коли за позовом міноритарія «Укртатнафти» було зірвано збори акціонерів, призначені на 14 березня
ц.р.. Тоді передбачалося ухвалити низку рішень, які дали б підприємству змогу вийти з кризової ситуації, в якій воно опинилося після повернення на завод колишнього керівника підприємства П.Овчаренка.

Очевидці й учасники подій досить барвисто змальовують, як делегація «Нафтогазу» намагалася потрапити на підприємство для участі в зборах. Зокрема, цього дня на Кременчуцькому НПЗ у терміновому порядку було оголошено про проведення протипожежних навчань. Мало того, на прохідній під­приємства «незваних гостей» зустрічав один з найодіозніших представників групи «Приват», права рука Ігоря Коломойського з питань корпоративних стосунків Геннадій Корбан. А оскільки поняття «група «Приват» і «зрив зборів акціонерів» стали вже практично тотожними, то й результат був передбачуваний. Не допомогла навіть присутність міністра палива та енергетики Юрія Продана і депутата від БЮТ Сергія Пашинського, відряджених урядом для посилення позицій офіційної делегації НАК і Мінпаливенерго.

У результаті на підприємстві досі «царює» той-таки «Приват», а протягом уже семи місяців справа не може зрушити з мертвої точки.

Кругова порука

Поява таких заяв з боку «Татнефти» виглядає нібито дуже логічно. Компанія справді втрачає чималі суми через те, що не може брати участь у діяльності підприємства. По-перше, ціна на нафту на світових торгових майданчиках із кожним днем ставить нові історичні максимуми, а Україна як сполучна ланка між Росією та країнами ЄС у сфері наповнення європейського ринку нафтопродуктів починає відігравати дедалі вагомішу роль і для російських компаній, а відтак стає найбільш прибутковим напрямком. У свою чергу, саме «Укртатнафта» могла б стати для «Татнефти» таким майданчиком, так званим вікном у Європу, котре дає змогу забезпечити цій компанії певні конкурентні переваги серед російських компаній.

По-друге, затягування і без того тривалого конфлікту акціонерів «Укртатнафти» призвело до того, що найбільший і технічно розвинений НПЗ у країні через знос устаткування почав перетворюватися на другорядне підприємство. Плутанина між співвлас­никами «Укртатнафти»: хто і скільки має вкласти в її реконструкцію, призвела до того, що підприємство стало жертвою амбіцій власних акціонерів.

Експерти зазначають, що моральний і технічний знос заводу не йде на користь жодній зі сторін, оскільки це позначається насамперед на його вартості. Якщо для української сторони «Укртатнафта» залишається останнім нафтопереробним підприємством, у якому держава має хоч якийсь вплив і над яким сподівається відновити контроль, то для «Татнефти» це підприємство не що інше, як інвестиція, на якій компанія має намір заробити. І в разі можливого перепродажу може лише втратити, а точніше, недоотримати кошти.

Задля справедливості слід зазначити, що «незмінному» топ-менеджменту «Татнефти» вдалося налагодити прийнятні схеми поставок нафти на підприємство з Росії, у тому числі й вексельні, і «правильний» збут нафтопродуктів, на якому вона («Татнефть») заробляла чималі суми. У результаті чого прихід «Привату» на «Укртатнафту» став для російських акціонерів загрозою у плані наповнення гаманців, через що їхні дії і заяви стосовно українських акціонерів набули більш агресивного, а часом і необґрунтованого характеру.

Що ж до української сторони, то протягом усього часу існування «Укртатнафти» вітчизняні чиновники прагнули лише заробити на функціонуванні цього об’єкта. Поступаючись правом управління підприємством російському акціонерові, нехтуючи державними інтересами заради власної вигоди.

Після минулих виборів до Верховної Ради, коли було сформовано парламентську коаліцію в складі пропрезидентського «НУ—НС» і Блоку Юлії Тимошенко, а уряд очолила Юлія Володимирівна, ситуація докорінно не змінилася.

За словами спостерігачів, підтвердженням цього може бути поява на зборах акціонерів (які так і не відбулися) пана Пашинського. За їхніми даними, саме його Ю.Тимошенко мала намір посадити в крісло голови правління ЗАТ, щоб отримати підприємст­во у свої руки.

Тим часом за кілька днів до зборів Юлія Володимирівна зустрічалася з представниками російських акціонерів. При цьому було досягнуто домовленості про те, що спірний пакет акцій підприємства в розмірі 18,3% відходить українській стороні. Що отримали росіяни, історія досі мовчить. Однак, за їхніми даними, номінально проблему було вирішено.

Експерти зазначають, що зрив зборів акціонерів стратегічного для країни ЗАТ «Укртатнафта» групою «Приват», за наявності домовленостей між основними акціонерами, був санкціонований секретаріатом президента, зокрема Віктором Балогою. Оскільки саме дніпропетровські бізнесмени фінансували пропрезидентський блок на останніх парламентських виборах. Усе це в черговий раз підтверджує правильність відомого резюме класика: «Когда в товарищах согласья нет, на лад их дело не пойдет!»