Третє "Пришестя" Турчинова

Олександр Турчинов видав третю свою книжку - "Пришестя". Цього разу в змішаному жанрі апокаліптичної притчі та політичної інтриги. DT.UA не змогло пройти стороною: зрештою, не щодня політики розповідають громадянам про прийдешній кінець світу.

Громадяни, які розуміються на сучасній літературі, часто картають політичних діячів за спроби в цьому виді творчості. Мовляв, хоч що напишуть - "Мала земля" виходить. А даремно! По-перше, аж ніяк не тільки "Мала земля" - і це переконливо доводить наш нинішній випадок. А по-друге, насмілимося навіть заявити, що варто було б зобов'язати кожного впливового політика час від часу писати художню прозу. Бо в демократичному суспільстві виборець має право знати, що коїться в головах лідерів улюблених політсил, чого вони по-справжньому хочуть, а чого по-справжньому бояться. З партійних програм цього не з'ясуєш: як показує практика, останніми роками багато політиків їх не тільки не пишуть, а навіть не читають. А от художній твір - інша річ. Тут, хоч-не-хоч, душу розкриєш… Навіть якщо опус пише літературний негр, він орієнтується на своє бачення внутрішнього світу замовника, а замовник, так чи інакше, хоча б вичитає книжку після завершення його роботи - і вийде зліпок особистості.

Ми не гадатимемо зараз, чи сам Олександр Валентинович написав "Пришестя". Злі язики кажуть, що стиль книжки дуже вже відрізняється від попередньої його "Ілюзії страху". Ніде правди діти - є такий момент. Перевершуючи "Ілюзію" динамікою сюжету, "Пришестя" поступається їй у виразних засобах, наче пан Турчинов за останні 8 років помолодшав років на 20 і втратив, а не набрався авторського досвіду. А з іншого боку, не всі враховують, що між ними за часом - і за переліченими художніми особливостями - є ще роман "Таємна вечеря". Отже, в будь-якому разі вважатимемо, що вся книжка, за винятком обов'язкових для творчості Турчинова цитат із Біблії, належить йому. Його прізвище на обкладинці - йому й відповідь тримати.

Усі попередні книжки О.Турчинова будувалися на біблійній фабулі. Не стала винятком і ця. Чи то масова есхатологічна істерія 2012 року не пройшла повз увагу автора, чи то просто так збіглося, але натхнення для цього твору О.Турчинов почерпнув з Іоаннового Одкровення. Подібно до стародавніх книжників, автор шукає - і знаходить - у довколишньому світі свідчення прийдешнього Апокаліпсиса (благо, за бажання їх можна було б знайти в будь-якій епосі) і творчо продовжує лінію оповіді аж до останньої битви біля гори Мегіддо. Фабула не нова, зате універсальна: питання було в тому, чи стане авторові сил, часу й хисту її "підняти".

На жаль, зваливши на себе неабияку ношу, автор "Пришестя" відразу ж зробив велику помилку - спробував схрестити їжака з вужем. Обізнані люди кажуть, що в таких випадках виходить колючий дріт, - приблизно так і вийшло. Спроба одночасно витримати стилістику біблійної притчі та політичного роману - завдання надзвичайно складне навіть для досвідченого літератора. Та й її О.Турчинов свідомо ускладнив, коли не зміг відмовити собі в задоволенні перенести події основної частини роману в Україну й зробити головними героями учасників її політичного життя, а також своїх братів по конфесії - християн віри євангельської. Поклавши руку на серце - складно написати серйозний твір, де героями будуть одночасно і Агнець Божий, і Віктор Янукович. Автор "Пришестя" спробував.

Без жартів: те, що вийшло, було б чудове у вигляді коміксу чи графічної новели. Така форма подачі з'їла б левову частку вад твору, спричинених як змішанням жанрів, так і авторськими уподобаннями. Від "політички" залишився надзвичайно швидкий, рваний ритм подій, які перемежовуються вставками у вигляді новинних повідомлень. Від притчі - підкреслено стереотипні персонажі, по суті - контури, абстракції, примари масової свідомості. Деякі з них не заслужили навіть власного імені (автор обмежився посадами), ну а опису зовнішності заслужили лише кілька ключових героїв. Типовий військовий. Типовий науковець. Типовий бізнесмен. Типовий злий геній. Рішення - на рівні символів: на покаяння та переосмислення всього життя, так само як і на перехід на Темний бік, в окремих персонажів іде секунд із десять часу. Якщо містика, то найпростіша, на рівні баб'ячих страшилок - сатаністи крадуть з могил черепи, щоб не дати праведникам воскреснути в Судний день. Якщо символіка, то така, щоб навіть дитині було зрозуміло - головні світові ляльководи, слуги Антихриста ("типові масони") відкрито носять персні з перевернутими пентаграмами. І, звичайно ж, борються за права геїв.

Гомосексуальну тему в книжці акцентовано окремо. Так, за версією книжки, сумно відома авіакатастрофа під Смоленськом була підстроєна російським лідером за масонською вказівкою... аби не дати президенту Польщі виступити в Раді Європи проти розширення прав сексменшин. Аналогічно впродовж усієї книжки між рядків миготять авторські думки із соціально значимих питань - наприклад, явна нетерпимість до ідентифікаційних кодів, раніше помічена в попередніх його творах, а також недовіра до основних світових церков, які спішно визнають владу Антихриста. Відкрито виражено й сумніви в однопартійцях - окремі герої книжкової "опозиції" то співпрацюють із владою, то "стукають" у спецслужби. А серед інших автор виразно симпатизує тим, хто готовий узяти в руки автомат. Для пацифістів у нього припасено... той-таки автомат у руки, але після тривалого терпіння стусанів від злочинної та безбожної влади. Ближче до кінця книжки стає зрозуміло: автор - за максимальне розширення політичних прав і за примат суспільної моралі над особистим. Принаймні сили Антихриста в його книжці стоять на протилежних позиціях, радикально (аж до лубочності) пропагуючи тоталітаризм і сексуальну розкутість. Поступово оживають авторські мрії: лідер опозиції, непохитна Вероніна, буде вільна, а тупого й захланного президента вб'ють не без допомоги власних соратників, звільнивши місце головного лиходія для істинного Ворога роду людського...

Фантастичним творам, звичайно, дозволено вільно поводитися з науковими істинами, але із цим автор, безумовно, перебільшив. Поціновувачам наукової строгості до цієї книжки краще просто не підходити. Фізики не раз розплачуться над словосполученням "угрожающий Земле поток антифотонов", економісти - над майже моментальною заміною світових валют універсальною безготівкою, теологи - над згаданою вище спробою сатаністів припинити заповідане Христом відродження мертвих шляхом опоганення черепів. Окремі моменти можуть впасти в око й менш прискіпливому читачеві - від помилок у написанні відомих світових брендів до спроби одного з персонажів під час віддання команди "Напррааа-во!" розтягти не другий склад, а перший. Але облишмо крючкотворство: автор явно не переймався буквалізмом. Він виражав наболіле -від політичних комплексів до релігійних почуттів.

Що ж, принаймні йому вдалося вилити душу. Навряд чи візьмемося стверджувати, що прочитання цієї книжки змінить читацький погляд на те, як улаштований світ, - але, безперечно, вона може допомогти зрозуміти, як улаштований Олександр Турчинов.