«Прорумунський» президент Молдови

23 березня ц.р. після майже трирічної паузи Молдова отримала свого президента, вийшовши таким чином із затяжного конституційного тупика. Не встигнувши навіть заступити на посаду, обраний президент, яким став 63-річний голова вищої ради магістратури Республіки Молдова Ніколае Тімофті, вже встиг у жовтій пресі зажити слави як прихильник «антиросійського проекту» та об’єднання з Румунією.

Місцева, насамперед російськомовна, преса відразу зарясніла цитатами з висловлювань Ніколае Тімофті, згідно з якими він не відкидає в середньостроковій перспективі реуніфікацію з Бухарестом. Крім того, з’явилися повідомлення, ніби недавно він відзначився своїм зауваженням на адресу однієї з представниць молдавського судового корпусу, котра виступала російською мовою. Паралельно розтиражовано інформацію про те, що ключовим пріоритетом новообраного президента Молдови є виведення з території цієї країни російських військ. Як вінець пропагандистської кампанії подається новина, що російський радбез у відповідь на обрання прорумунського президента в Молдові ухвалив рішення про виділення 150-мільйонного траншу Придністров’ю. Відомий своєю любов’ю до Молдови Костянтин Затулін у цьому зв’язку висловився ще й за посилення російської військової присутності в цьому регіоні.

За словами наших джерел у молдавському парламенті, вся ця інформаційна кампанія щодо Ніколае Тімофті є не більше ніж мишачою метушнею, коли взяти до уваги, що обраний президент перед голосуванням за його кандидатуру виступив із досить стриманим спічем, у якому серед зовнішньополітичних орієнтирів позначив передусім Україну, а вже потім Румунію, Росію і т.д., і півсловом не згадавши про виведення російських військ та інше, що закидають йому як «смертні», з погляду російського політикуму, гріхи.

Підґрунтям чуток про румунофільство новообраного президента Молдови, схоже, стала та обставина, що Н.Тімофті на зламі 70-80-х років минулого століття працював у судовій системі колишньої Молдавської РСР одночасно з нинішнім головою Ліберальної партії Молдови Міхаєм Гімпу, який відверто підтримує ідеї уніонізму. Напередодні голосування за кандидатуру нинішнього президента Гімпу відкрито заявив, що «його (Н.Тімофті. - Ред.) послав нам Бог».

Треба зазначити, що в результаті обрання позапартійного президента Міхай Гімпу став єдиним керівником партії (що входить до правлячого альянсу), який залишився без високої посади (лідер ліберал-демократів Влад Філат - прем’єр-міністр, керівник демпартії Маріанн Лупу - спікер парламенту). Саме тому «дядя Міша» (як жартома називають Гімпу в Молдові) був особливо скрупульозний у виборі кандидатури майбутнього президента - адже той має надати певні гарантії врахування інтересів політика, який залишився поза владним олімпом Молдови. Злостивці, щоправда, кажуть, що свою вдячність (або якийсь її еквівалент) за лояльність до кандидатури Тімофті лідер молдавських лібералів уже отримав.

Безумовно, зациклюватися на одній чи двох валізах із грішми означає дуже спрощувати ситуацію в Молдові напередодні виборів президента. Адже там був і неймовірний тиск на лідерів правлячого альянсу з боку низки західних посольств із демонстрацією перспективи несприятливих наслідків у разі необрання президента. Було й розуміння того, що ще одні дострокові парламентські вибори, крім серйозного удару по партійних гаманцях, можуть виявитися для деяких партій правлячого альянсу, м’яко кажучи, набагато менш вдалими, ніж попередні.

Очевидно, що ступінь натхнення російськомовних ЗМІ в перемиванні кісток персоналії Н.Тімофті може свідчити про те, що ситуація в Молдові вкотре пішла явно не за російським сценарієм. Москва, безперечно, зберігає за собою домінуючі позиції на обох берегах Дністра (монопольний постачальник газу, військова присутність у Придністров’ї тощо), однак останнім часом раз у раз програє тактичні бої Заходу на цьому полі.

Досить згадати, що всього кілька місяців тому вибори у Придністров’ї виграв Євгеній Шевчук, який випередив «кандидата Кремля» більш ніж на 50% голосів. Ця перемога просто-таки шокувала російський політичний істеблішмент, який раптом злякався, що за ринковика й реформатора Шевчука непорушні позиції Кремля в цьому регіоні в один момент можуть перестати бути такими.

На правому березі Дністра ситуація також розвивається не найкраще для росіян. Усі спроби сколотити проросійську коаліцію в Молдові, до яких вдавався Кремль протягом останніх двох років, виявлялися марними. Ще одним прорахунком російської зовнішньої політики в цій країні стали сподівання на те, що вкрай скромні успіхи Кишинева на шляху євроінтеграції, гризня всередині правлячої коаліції, а найголовніше - неможливість обрати президента країни спровокують уже треті дострокові парламентські вибори й створять умови для повернення у владу комуністів. Тепер же обрання кандидата від правлячого альянсу «За європейську інтеграцію» на посаду президента Молдови означає збереження нинішньої композиції в парламенті як мінімум на чотири роки. При цьому молдавська опозиція в особі комуністів ризикує вже найближчим часом недорахуватися частини своїх депутатів, які спокусилися ідеєю послужити нинішній владі, нехай і не безплатно. У цих умовах Москва, очевидно, схиляється до свого улюбленого прийому - підтримки Придністров’я, яке видається в картині світу російських полісімейкерів «якорем» для втримання Молдови в орбіті Кремля. Правда, слід зважати на те, що Придністров’я на чолі з Євгенієм Шевчуком уже не те, яке було за його попередника Ігоря Смирнова. Чи зможе Москва врахувати ці нові нюанси, а Кишинів гідно їх оцінити, залишається запитанням.

Не менш цікаво також, яким чином позначиться обрання Н.Тімофті на подальшому розвитку українсько-молдавських відносин.

Для того щоб об’єктивно відповісти на це запитання, слід узяти до уваги не тільки політичні уподобання новообраного президента Молдови, а й оцінити його реальну роль і місце у процесі ухвалення рішень у цій країні.

Більшість опитаних нами експертів сходяться в думці, що Ніколае Тімофті - досить авторитетний юрист, який не був помічений у якихось корупційних скандалах і не мав донедавна жодного стосунку до великої політики.

При цьому потрібно врахувати, що Молдова дуже маленька країна, де всі помітні люди завжди на видноті і так чи інакше пов’язані одне з одним. Традиції кумівства (нанашизму), які набули в Молдові національного колориту, - особлива тема для розмови. Автор не ставив собі за мету з’ясувати, які саме родинні зв’язки раптом піднесли Н.Тімофті на найвищу посаду в Молдові, однак, за нашою інформацією, він досить добре знайомий усім лідерам правлячого альянсу (і бізнес-групам, що стоять за ними), які, власне, і запропонували його кандидатуру на розгляд парламенту.

З огляду на викладене новий президент Молдови намагатиметься зберігати нейтральність (або, краще сказати, рівновіддаленість) від основних гравців навіть усередині правлячого альянсу, що обрав його. Тобто ключовими фігурами в молдавському політикумі на найближчу перспективу залишаться прем’єр-міністр Влад Філат і спікер місцевого парламенту Маріанн Лупу (точніше сказати, його фінансовий спонсор Володимир Плахотнюк). Чи уготована панові Тімофті роль зіц-голови із суто представницькими функціями, запитання скоріше риторичне.

Хай там як, але обрання на посаду президента Молдови кандидата від правлячої коаліції «За європейську інтеграцію» (практично безвідносно до реальної доданої вартості цього політика в процесі ухвалення рішень у країні), безперечно, добрий сигнал для Києва. Зокрема, це створює передумови для успішного врегулювання проблемних питань українсько-молдавського співробітництва на основі раніше досягнутих «пакетних» домовленостей (якщо, звичайно, як зазначають у Кишиневі, українське МЗС не завалить процес демаркації кордону в районі Дністровського гідровузла та села Джурджулешть).