Екстаз російського агітпропу

Рада італійського регіону Венето визнала анексію Криму.

18 травня російський агітпроп був майже в екстазі: Європа, нарешті, почала визнавати "повернення Криму додому".

Близько десятка каналів висвітлювали цю радісну для всієї Росії новину і показували прямі включення з місця подій у Венеції, де регіональна рада регіону Венето ухвалила резолюцію, якою закликала створити комітет для боротьби з антиросійськими санкціями і визнала право Криму на самовизначення. Ще вчора нікому не відомий депутат регіональної ради Венето Вальдегамбері, який є "розробником" тексту резолюції, сяяв тепер перед камерами російських журналістів і признавався, що Росія - "це їхнє Венето все", а Владімір Путін - особисто його ідол. Чи справді Вальдегамбері так вважає, чи озвучив рівно те, що пропонувалося умовами якогось контракту з реальними авторами тексту, достеменно невідомо, головне - момент слави. От просто задумайтеся, чи стало б італійцеві уяви обґрунтовувати історичну важливість Криму для Росії "першим російським князем" Володимиром, який хрестився у X столітті на території півострова (згадаймо, через скільки століть виникла Москва або Російська держава)? До речі, низка українських ЗМІ, до кінця не розібравшись у ситуації, розганяла "зраду" просторами українського сегмента Інтернету.

Безперечно, текст резолюції сам по собі є виключно політичним меседжем, нікчемним у юридичному плані. Більше того, якщо офіційний Рим і зверне увагу на венеційський документ і наявний у ньому заклик переглянути політику антиросійських санкцій, то відповідь уряду Італії однозначно міститиме чергове підтвердження принципів територіальної цілісності України й невизнання результатів анексії Криму. Гарною новиною для України є також те, що венеційці, очевидно в поспіху не помітивши, визнали своєю резолюцією факт анексії Криму з боку Росії. Ще одним позитивом, завваженим, до речі, італійською пресою, виявилася активна роль українського посольства, якому вдалося залучити в союзники проурядові сили в регіоні Венето, достукатися своїми зверненнями до керівництва Венето, яке вже встигло запевнити українського посла, що й "пальцем не поворухне", щоб зашкодити хоч чимось Україні та її двостороннім відносинам з Італією. Ініціативу, яка ставить Венето в один ряд із Зімбабве, Угандою, КНДР та іже з ними, "тролила" більшість місцевих ЗМІ, настільки комічним і безглуздим є текст резолюції. Приміром, цифри "втрат" від антиросійських санкцій перебільшено майже в 20 разів (нібито 3,6 млрд євро), а в найбільш "постраждалі" галузі місцевої економіки потрапили легпром і автопром.

Однак не варто на цьому прикладі недооцінювати противника, перетворюючи те, що сталося у Венеції, на комедійний сюжет. Росіяни останнім часом серйозно активізувалися на європейському напрямку, вкладаючи в це величезний фінансовий, політичний і людський ресурс. Мета такої роботи - якщо не негайно скасувати санкції проти Москви влітку цього року, то розколоти позицію країн - членів ЄС щодо російського питання.

Буквально за годину після ухвалення згаданої резолюції у Венеції "Роскомсотрудничество" провело черговий пропагандистський захід у Римі. Наступного дня в Мілані відбулася велика конференція за участі самого Сільвіо Берлусконі, де йшлося про необхідність якнайшвидше скасувати санкції проти РФ. Практично щотижня до Італії з Росії навідуються поважні парламентські або урядові делегації, які повторюють як мантру тези про те, чим могла б допомогти Москва Риму, а також які масштабні спільні проекти могли б реалізувати сторони, якби не санкції. На півночі Італії зовсім нещодавно пройшов фестиваль "Російська весна на озері Гарда", де одразу в кількох найбільш розкручених туристичних містах глядачам було представлено виставки російських художників, концерти вихованців Санкт-Петербурзької православної духовної академії і Маріїнського театру. Група італійських парламентарів (які, проте, представляють мікроскопічні партії і за всю свою кар'єру не мали жодного стосунку до питань міжнародної політики) відвідала минулого вік-енду Крим, де її радо приймала місцева "влада", забезпечивши добовими й безплатними квитками в обидва кінці. Часто потрібно зовсім небагато, щоб подати правильну картинку на ТБ і меседж про те, що Крим робить черговий "прорив до широкого міжнародного визнання". Партії правого спектра Італії активно залучені в реалізацію політики Кремля. По суті, Москва фактично монополізувала своє співробітництво з правими в Італії.

А чим на все це відповів Київ? Не будемо, звичайно, змагатися масштабами й фінансовими можливостями з нашими північними сусідами. Однак цілком очевидно, що самими лише відкритими листами й виступами на ТБ українського посла, пропагуванням перемоги Джамали на Євробаченні або флеш-мобами до Дня вишиванки нам не обійтися, щоб перемогти в цій "гібридній війні".

Спілкуючись з представниками МЗС, АП, авторитетними представниками експертних кіл України, дуже часто можна почути поширений стереотип, що, мовляв, Італія, як завжди, є "слабкою ланкою" як у питанні продовження санкцій проти РФ, так і загалом щодо підтримки України та її евроінтеграційних планів. Вважається, якщо так говорять, отже, таки щось знають про Італію, чого невтаємниченому знати не слід. Висновок з цього ці ж співрозмовники роблять чомусь досить своєрідний - треба продовжувати тісну взаємодію насамперед з Німеччиною і Францією. Хто б сперечався?! Але вкрай хибною є думка, що заручитися сильнішою підтримкою Італії можна не вкладаючи в це жодних інвестицій і сподіваючись, що Париж і Берлін, у разі чого, домовляться з італійцями самі.

Невже це коштує так дорого - оплатити поїздку італійської парламентської делегації для ознайомлення з ситуацією в зоні АТО або в зоні відчуження? Невже космічні суми потрібні для створення на території Італії представництв міжрегіональних асоціацій дружби з Україною (Росія на сьогодні має їх в Італії понад 20)? А де українські праві партії, які могли б бодай ініціювати співробітництво з італійськими колегами? Де інтерес українських університетів до розвитку контактів з італійськими ВНЗ (у рамках того ж таки "Еразмус +")? Хотілося б вірити, що український уряд розглядає хоча б можливість запропонувати італійським партнерам низку спільних проектів "під ключ" у сферах, де Італія має лідерські позиції в Європі й світі (енергетика, сільське господарство або космос, наприклад). До речі, чи багато хто в Україні звертав увагу на те, що експорт України в Італію перевищує сумарний показник вітчизняного експорту в Німеччину і Францію? Але це так, трохи про правильну розстановку пріоритетів…

До речі

Резолюція ради італійського регіону Венето про статус Криму є пропагандистським жестом. Про це заявив член регіональної ради від Демократичної партії Італії Граціано Адзалін в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, повідомляє сайт DT.UA. На його думку, вона швидше розрахована на місцевих жителів і не матиме жодних наслідків на міжнародному рівні.

"З практичної точки зору вона означає мало або взагалі нічого. Це було рішення, яке не матиме жодних наслідків. Вона не спричинить жодної законодавчої ініціативи, наприклад акта про визнання (статусу Криму. - Ред.), у силу якого можна буде розпочати двосторонні відносини, відкрити диппредставництва тощо... так само не буде жодних наслідків у плані економіки", - сказав Граціано Адзалін.

За його словами, мета ухваленої резолюції про визнання анексії Криму - не домогтися визнання незалежності Криму, а втілити в життя мріяння й амбіції частини політиків Венето, а саме - їхнє бажання отримати автономію.

"Прагнення отримати автономію і незалежність призводять до того, що кожного, хто має такі самі амбіції, ці сили сприймають як своїх друзів, яких треба підтримувати, не вникаючи в їхню політику. До цього підходять з легкістю, хоча насправді це дуже складні питання", - сказав член регіональної ради від Демократичної партії.