Президентські пряники

Формально - напередодні Міжнародного жіночого дня, а по суті -наближаючись до парламентських виборів, президент України під час розширеного засідання Кабміну, що відбулося 7 березня нинішнього року, озвучив зміст своїх соціальних ініціатив, спрямованих на повернення довіри виборців. Оголошений список складається з двох категорій посилань. Перша - так звані основні напрями соціальних реформ, які традиційно дуже правильні і добре сприймаються на слух, але вкрай розпливчасті та обтічні, а також практично жодним чином у підсумку не позначаються на кишенях громадян.

Друга - конкретні соціальні пряники, менш зрозумілі, з погляду корисності для економіки загалом, але з дуже навіть конкретним смисловим навантаженням для тих цільових груп, яким ці пряники призначені. Їх, утім, виявилося негусто.

Стратегічних напрямів, що виконують функцію обгортки президентських завдань-обіцянок, як полічили самі їх упорядники, виявилося загалом усього чотири. Перший із них буцімто націлений на вирішення справді актуального не тільки для влади, а й для всього суспільства завдання - відновлення довіри суспільства до державної політики. Йдеться про дотримання принципу соціальної справедливості і максимальне зменшення пільг для тих, хто їх не потребує. Втім, знайти у нашій країні, навіть серед верхніх соціальних верств, громадян, готових добровільно відмовитися від бодай крихти «законом призначених» пільг, украй важко. Вся різниця лише в тому, як підказує народна мудрість, що в когось супчик ріденький, а в когось - перли дрібненькі. Отож перерозподіл пільгового пирога - завдання хоча й дуже важливе, але вкрай складне для виконання (див. коментарі експертів). Кожен уряд ставив перед собою це завдання. У підсумку наша «соціалка» - монстр, за обтяжливістю якого для економіки країна опинилася у першій п’ятірці світових «лідерів».

Другий напрям - комплексна зміна підходів до оплати праці, сплати податків та соціального страхування. Це нові механізми розподілу результатів економічної діяльності, які б стримували подальшу соціальну й економічну поляризацію суспільства, підвищували рівень доходів працюючого населення та соціальне забезпечення незабезпечених верств. Одним зі шляхів вирішення зазначеного завдання було названо запровадження податку на розкіш. Можливо, йдеться не про збиткування, яким є попередні напрацювання Кабміну в цій сфері?

Третій напрям - «глибока модернізація сфери соціального забезпечення», перехід від безсистемних виплат до адресної допомоги і соціальних послуг, які відповідають потребам кожної конкретної людини та сім’ї.

І, нарешті, четвертий напрям - сприяння ефективній зайнятості та створенню робочих місць для громадян. При цьому працездатні особи мають отримати можливість повністю забезпечити потреби свої та своєї сім’ї, не звертаючись по допомогу до держави. При цьому «створення робочих місць має розглядатися не як самоціль - а тільки як спосіб реалізації масштабної національної стратегії модернізації. Нові робочі місця покликані забезпечити нову якість економічного зростання».

Погодьтеся, що в першому переліку, незважаючи на наявність певних варіацій, не міститься принципово нічого нового, - такі посилання за минулі двадцять років країна неодноразово чула зі своєї найвищої трибуни. А виконання таких президентських завдань теж багатократно провалювалося й завалювалося на етапі їх безпосередньої реалізації.

Що ж стосується конкретних пряників, то й тут президентське оточення не видало нічого якісно нового. Навіть ідея відновлення виплат вкладникам Ощадбанку СРСР компенсацій за знеціненими вкладами виявилася запозиченою у головного політичного опонента. Підвищення пенсій та виплат непрацездатним - теж загалом традиційний рецепт купівлі симпатій однієї з найбільш активних та дисциплінованих груп виборців.

І навіть ідея з програмою «Доступне житло» теж зовсім не нова, хоча й справді могла б стати проривною у разі її належної реалізації (у цьому поки що сумніваються опитані DT.UA експерти).

На жаль, ціна питання досі залишається нез’ясованою, - всі спроби редакції DT.UA отримати від представників влади конкретні постатейні розрахунки видатків президентських ініціатив виявилися марними. Можливо, тому, що їх немає, - адже не може не бентежити двократна різниця в озвучених Сергієм Тігіпком та Іриною Акімовою цифрах.

«Разом із виплатами за вкладами - це приблизно 16 млрд. грн. нинішнього року», - повідомив Сергій Леонідович. «Грошей на додаткові соціальні ініціативи - Міністерство фінансів учора підраховувало - потрібно приблизно 8 млрд. грн.», - сказала Ірина Михайлівна.

Зважаючи на все, ближча до правди цифра Тігіпка, адже тільки збільшення з 1 травня пенсій 9 млн. пенсіонерів у середньому на 100 гривень виллється нинішнього року держскарбниці орієнтовно у 7,2 млрд. грн. Плюс ще 6 млрд. знадобиться на виплати по одній тисячі 6 млн. тих, хто їх недоотримав у часи прем’єрства Юлії Тимошенко.

Втім, навіть верхня планка (16 млрд. грн., але без іпотеки) - це близько 4-5% запланованих на нинішній рік бюджетних видатків. Отож сума, загалом, досить посильна для держскарбниці (хоча й здатна спровокувати дестабілізацію держфінансів у разі реалізації несприятливих макросценаріїв).

Принаймні, незважаючи на деякі сумніви експертів, чиновники дружно запевняють, що держбюджет цілком у змозі впоратися із завданням президента. Джерела, які заявлені Тігіпком, - близько 3 млрд. грн., що можуть додатково надійти до бюджету після прийняття ВР ініційованого Мінсоцполітики закону про податок на багатство, а також прийняття Кабміном рішення про впровадження оподаткування операцій із офшорними компаніями (невже збудеться?).

Решту, за словами віце-прем’єра, можна акумулювати надходженнями від державних митної та податкової служб. На думку ж пані Акімової, необхідний обсяг коштів можна додатково отримати лише за рахунок економічного зростання, перевиконання доходів бюджету і детінізації заробітної плати.

На «історичному» засіданні уряду, як його охарактеризував прем’єр-міністр Микола Азаров, він сам тут-таки пообіцяв, що уряд підготує поправки до бюджету на 2012 рік з урахуванням нової соцполітики. За словами прем’єра, уряд повинен виконати президентські завдання «за рахунок зростання економіки, оптимізації адміністрування податків, збільшення виробництва».

Розпливчастість формулювань означає, що конкретних джерел надходжень поки що точно не визначено, тож недавно призначеному міністру фінансів Юрію Колобову ще доведеться з цим питанням як слід розібратися.

Ми не говоримо про нюанси: наприклад, Р. Богатирьова вже призначила главою групи з підготовки до переходу на референтні ціни ручного заступника, а в ДАІ ніхто не сприйняв слова президента як скасування інституту МРЕВ.

Ну, а вітчизняній економіці ще належить перетравити процес роздачі передвиборних президентських пряників. Слава Богу, значного прискорення інфляції в результаті начебто не передбачається (за оцінками експертів, максимум на 1-2 відсоткових пункти), що в нинішній ситуації ніби не так і страшно. Тож особливої шкоди (якщо в держбюджеті вдасться звести кінці з кінцями) від них очікувати не доводиться. Втім, як і особливої користі для економіки (за винятком короткочасної активізації споживчої активності) - теж.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій:

- Підвищення соціально-економічних стандартів суспільства є прямою відповідальністю держави та уряду, адже економіка і має працювати на забезпечення більш високого рівня добробуту населення. Але при цьому рівень добробуту прямо корелює із рівнем розвитку економіки, її поточною активністю і конкурентоспроможністю країни на світовому ринку.

Якщо подивитися на українську ситуацію, то, на мій погляд, коли ми говоримо про перегляд тих чи інших соціальних стандартів, повинні мати на увазі чотири основні моменти. Перший полягає в тому, що досвід української економіки, економічної політики підказує - просте підвищення тих чи інших соціальних стандартів, якщо це не пов’язано з іншими аспектами економічної та фінансової політики держави, як правило, призводить до традиційного відриву наших бажань від наших можливостей. Тому будь-які зміни мають розглядатися в ширшому контексті, адже не можна вирвати один сегмент економіки та відокремити його від іншого, лише його розвиваючи або регулюючи.

Другий момент. На сьогодні, як на мене, проблема полягає от у чому: ще не реалізоване те, що вже було обіцяно президентом. Йдеться про жорсткий і дуже серйозний аудит і системи соціальної допомоги, і різного виду пільг, які безпосередньо виплачуються українському населенню. А без наявності конкретного бачення, що і де ми маємо на сьогодні, в тому числі за джерелами фінансування, будь-які зміни щонайменше можуть мати лише короткостроковий ефект.

Президент у своїй промові сказав про необхідність перегляду системи пільг, однак я вважаю, що спочатку ми повинні її переглянути, а вже потім змінювати. Якщо ж ми знову змінюємо те, що так і не переглянули, то повертаємося до ситуації, яка склалася на сьогодні: черговий раз наражаємося на традиційні проблеми, які будуть відтворюватися.

Третій момент. Якщо мова йде про соціальні пільги і т.ін., то зрозуміло, що паралельно з цим ще потрібно вирішувати велику кількість інших завдань. Якщо ми перерозподіляємо або витрачаємо більшу кількість грошей, то одразу виникає питання до стабільності українських державних фінансів і до того, наскільки ефективно витрачаються гроші на інші цілі державної політики. Якщо ми, з одного боку, підвищимо соціальні стандарти, а з іншого - залишаємо систему неефективного використання державних коштів (йдеться про державні закупівлі, інвестиції тощо - про все, що пов’язано з економічною діяльністю держави), то ясно, що ми (хай і з благородних міркувань) створюємо додаткові проблеми для української економіки.

Четвертий момент. Якщо ми так рухатимемося і далі, це створює додаткові проблеми у співпраці між Україною і Міжнародним валютним фондом. Адже якщо сьогодні для того, щоб стабілізувати систему державних фінансів та уникнути серйозних потрясінь, всім країнам прописується економія в тих чи інших вимірах, то зрозуміло, що така поведінка України щонайменше потребує додаткових і дуже непростих пояснень для МВФ.