Небезпечні чиновники

Полемізувати про провал чи успішність політики українського уряду у питанні фінансування оборонної сфери можна довго й нудно. На жаль, це жодним чином не вирішить проблем, які нагромадилися у Збройних силах і продовжують наростати скаженими темпами, ускладнені користолюбством, меркантильними інтересами, корупцією та наплювацьким ставленням до військовиків, що присвятили себе служінню Батьківщині.

Опублікувавши статтю «Державо, кру-гом! Чи повернуться обличчям до армії ті, хто за неї відповідає», «Дзеркало тижня» навіть не розраховувало, що уряд так «бурхливо» відреагує на проблемні питання, які стосуються закупок пального для армії, послуг із харчування військових та розбазарювання земельних активів.

Ані голова уряду, ні її перший заступник, попри тривожні сигнали, не демонстрували бажання розбиратися з рукотворними проблемами в МО і практично півтора року спокійно засідали за одним столом із міністром, для якого правовий нігілізм був характерною рисою.

Формулюючи основні посилання своєї статті, колишній міністр оборони Ю.Єхануров трохи демонізував роль ГоловКРУ як інструмента політичних репресій уряду. Для ясності картини ще раз дозволю собі зауважити, що ця організація з’явилася в Міноборони аж ніяк не в травні нинішнього року, а торік у лютому, відповідно до указу президента №103 від 06.02.2008 року. Та й завдання, які ставив В.Ющенко, були серйознішими. Причому тоді ніхто не звинувачував бригаду комісарів із ГоловКРУ, Мінфіну, Держкомзему, а також Фонду держмайна у виконанні політичного замовлення.

Оскільки результати роботи цієї комісії були готові тільки у травні 2008 року, напевно, у її поле зору потрапили «штукарства» команди Юрія Івановича. Тому екс-міністр абсолютно даремно називає «бліцкригом» більш як річне перебування у військовому відомстві представників ГоловКРУ. При цьому невтішні висновки КРУ виглядають поміркованим «картанням», порівняно з неупередженими результатами перевірки міністерства президентською (!) інспекцією, що розкрила не тільки неефективне використання бюджетних грошей, а й серйозні «системні прорахунки в роботі керівного складу Міністерства оборони та Генерального штабу».

Нагадаю читачам: 11 березня 2009 року було видано указ президента №149 «Про перевірку органів військового управління Збройних сил України». Тоді ж у самому Міноборони розлетілася звістка, що цю перевірку буцімто ініціював сам Ю.Єхануров, щоб влаштувати на РНБО черговий прочухан прем’єрові за недостатнє фінансування армії. Очолювати комісію було доручено М.Драгану - заступникові керівника Головної служби з питань політики безпеки і оборони секретаріату президента, який також є головним інспектором Інспекції з питань контролю за діяльністю військових формувань. Окрім працівників президентського секретаріату, в комісію, яка «трусила» Міноборони з 18 березня по 10 квітня ц.р., було включено представників апарату РНБО та секретаріату Кабінету міністрів.

Однак у процесі роботи комісії в центральному апараті МО і ГШ почали виникати деякі ознаки, які свідчили, що її робота може закінчитися для керівників військового відомства аж ніяк не святковими реляціями. До завершення перевірки стало зрозуміло, що простою прочуханкою не відбутися нікому.

Хочу зазначити, що з часу винесення остаточного вердикту президентської комісії і до публікації в «Дзеркалі тижні» деяких матеріалів про зловживання в Міноборони минув майже місяць. Тому Юрій Іванович не зовсім щирий, заявляючи, що саме ГоловКРУ спровокувало скандал навколо військового відомства. З великим успіхом у політичній заангажованості можна було б звинуватити президентську рать, яка справді «накопала» інформацію про системні прорахунки практично в усіх сферах діяльності Міноборони і Генштабу. Смію ще раз підкреслити, що у складі цієї комісії працювали спеціалісти, які розуміються на проблемах будівництва Збройних сил, які неодноразово готували аналітичні документи для президента, матеріали для засідань уряду і РНБО, а тому не повертається язик назвати інспекцію секретаріату «інструментом політичних репресій» проти міністра за президентською квотою.

Чому екс-міністр оборони у своїй статті навіть словом не прохопився про те, що з висновками інспекції Драгана він мав можливість ознайомитися ще до публікації в «Дзеркалі тижні» матеріалів Сивульського? Мені здається, причина тільки одна: та правда про ситуацію в Збройних силах, яку викладає Ю.Єхануров, істотно відрізняється від правди президентської інспекції. Спро­бую розкрити ці відмінності ниж­че і на конкретних прикладах.

Кухня і закупівлі

Почну з невеличкої цитати з акта інспекції: «…впровадження аутсорсингу щодо закупівлі послуг з харчування особового складу і закупівель інших матеріально-технічних засобів без попереднього обґрунтування цінових показників призвело до істотних бюджетних втрат оборонного відомства і створення передумов для корупційних діянь посадових осіб».

У минулу епоху подібний висновок міг стати підставою для переміщення керівника організації ближче до приміщення з ґратами на вікнах.

Використання бюджетних коштів у відомстві, очолюваному Юрієм Івановичем, виглядає у викладі президентської комісії настільки непривабливо, що так і кортить порекомендувати чиновникові такого високого рангу: вчіть «матчастину», шановний!

За висновками інспекційної комісії головною причиною збільшення витрат на харчування військових є «відсутність чіткого і прозорого механізму визначення вартості послуг». Цитую далі за текстом: «викликають стурбованість непрозорі схеми проведення торгів з визначення суб’єктів господарювання, які надаватимуть послуги з харчування. У 2008 році з призначенням на посаду нового директора Департаменту державних закупівель і ресурсного забезпечення Міноборони без достатніх обґрунтувань проведено перерозподіл ринку надання послуг з харчування військових. Сумнівну перевагу було віддано підприємцям, які не мають досвіду роботи в цій сфері».

Крім того, в акті фігурує ТОВ «Укрпродакорд ОР», що, як було встановлено комісією, за посередницькі послуги між Міноборони і СТОВ «Новий шлях» отримало близько 3 млн. гривень із зазначенням, що це ТОВ раніше самостійно таких послуг не надавало.

Згадується в документі і ТОВ «Мезон-К», на вимогу якого «Міноборони оплатило не підтверджені фактичними витратами такі послуги: заробітну плату - 1,4 млн. гривень; нарахування на заробітну плату - 1,8 млн. гривень; комунальні послуги - 4,2 млн. гривень».

Неприємна картина відкрилася для перевіряльників і в іншій сфері - проведенні процедур закупівлі нафтопродуктів. Не хочу обвинувачувати екс-міністра в брехні, але зазначу, що Інспекція президента використовувала при аналізі закупівельних цін ту саму методику, що й ГоловКРУ, із відповідними коефіцієнтами перерахунку літрів пального в тонни, ті самі статдані Мінпаливенерго, Антимоно­польного комітету і Держінспекції з контролю за цінами. І результати перевіряльників від ГоловКРУ, і перевіряльників від президента збіглися - «ціни на закуплені пально-мастильні матеріали завищено на 54,3 млн. гривень». Ну яка вже тут «відверта фальсифікація даних»?

Що краще: квартира чи ордер на неї?

Виправдовуючи зміну цільового призначення земель Міноборони «турботою» про необхідність будівництва житла для військових, екс-міністр чомусь замовчує, що листи про відмову від використання земельних ділянок він підписував просто-таки віялом 3 грудня 2008 року напередодні ухвалення в парламенті закону, який дозволяє будувати житло на землях Міністерства оборони.

І буквально кілька цитат з акта президентської комісії щодо будівництва житла - тієї сфери, де, за словами Ю.Єханурова, під його керівництвом Міноборони домоглося значного просування і протягом 2008 року видало понад 5 тисяч ордерів. Наводжу цитату з акта:

«Міністерство оборони України необґрунтовано завищило кількість житла, зданого у 2008 році. Аналіз будівництва та придбання житла для військовослужбовців свідчить, що на 2008 рік було виділено 509 335 тис. грн., за які отримано 2 617 квартир загальною площею 168,82 тис. кв. м. Однак зазначена звітність не відповідає реальним показникам фінансування та введення житла за 2008 рік, оскільки до неї включено частину квартир, фактично отриманих у 2007 році.

За результатами проведеного аналізу є підстави вважати, що 8 повністю профінансованих об’єктів, які мали на 1 листопада 2007 року ступінь будівельної готовності 95-98 %, були наприкінці року зняті з вводу з метою перенесення строку їхнього введення у І кварталі 2008 року.

Всього безпідставно включено до звітності за 2008 рік близько 550 квартир, що становить 21% від загальної кількості отриманого житла».

От вам і п’ять тисяч ордерів! А жити військовослужбовцям де?!

Для чого президент повернув у Міноборони скарб Єханурова?

Про те, що в Міноборони хазяйнує група осіб, яка розпродує майно, не говорив тільки лінивий. Доручень на реалізацію всього, чого тільки можна, Ю.Єхануров наштампував безліч. Особливу ж ретельність у цьому питанні виявив заступник міністра І.Монтрезор. Описові плідної праці І.Монтрезора в акті президентської інспекції присвячено не один десяток сторінок. А це означає, що В.Ющенко про все інформований широко, глибоко й не якимись «Юліними КРУшниками», а своїми перевіряльниками. За матеріалами деяких епізодів президент навіть підписав два доручення, що стосуються нормалізації роботи міністерства. В одному випадку йшлося навіть про доведення до штучного банкрутства «110-го Харківського авторемонтного заводу», що вже можна розглядати крізь призму Кримінального кодексу. Нага­даю, до речі, й про організовану чиновниками міністерства в умовах кризи закупівлю держпідприємствами 11 автомобілів «Міцубісі Паджеро».

Уряд, звільнюючи вслід за Єхануровим Монтрезора, вчинив дуже м’яко, майже ласкаво, бо перелік діянь цього чиновника був такий широкий, що якби в нас правоохоронні органи стояли на варті інтересів держави, лава в нього виявилася б дуже твердою.

Але І.Монтрезор навіть не встиг перелякатися, що відкриє список чиновників, звільнених за «несумлінне виконання обов’язків і порушення присяги держслужбовця», як його недавнім президентським указом повернули. Таким чином, віртуальна боротьба президента В.Ющен­ка з корупцією отримала реальне втілення з формальним прикриттям у вигляді фігового листка захисту законності.

Висновок, що напрошується після виходу у світ такого указу президента, простий: очільник нашої держави справді є гарантом. Гарантом для тих, хто порушує закони.

Хоча, можливо, цей персонаж, що так дорого обійшовся нашій державі, не виконав якихось зобов’язань? А за борги треба відповідати!

До речі, шеф Монтрезора пішов іншим шляхом. Для його реанімації в міністерстві президентського указу було б замало. Не встиг просохнути підпис В.Литвина на постанові Верхов­ної Ради про звільнення Ю.Єханурова, як колишні колеги по міністерському цеху почали доводити до підлеглих інформацію: мовляв, рано радієте - ось-ось суд ухвалить рішення про поновлення міністра на посаді.

Практика українських судів демонструє, що нічого неможливо­го в цьому немає. Чи підтвердить цю «практику» Окружний адміністративний суд м.Києва, до якого звернувся екс-міністр, - побачимо... Зі значно більшим інтере­сом за боротьбою Єханурова стежитимуть потенційні канди­дати на посаду глави МО. Президент заявив, що вже визначився. Але чию кандидатуру буде внесе­но в Раду - начальника Геншта­бу Сергія Кириченка, який повністю поділяє підходи Єханурова, чи ще одного генерала армії, командуючого військами МВС Олек­сандра Кихтенка, того самого, чиї війська у 2007-му зупинили даіш­ники, - невідомо. Співбе­сіду на Банковій пройшли обидва.

Політизація звільнення?

Хоч як це прикро для Ю.Єханурова, але з його звільненням рівень довіри до армії не впав, Збройні сили в політику не втягнулися, чиновники про­довжують працювати, а військовослужбовці не залишили бойових постів.

Різної міри дискомфорт відчувають лише ті, хто реалізує схеми «перерозподілу» державного майна і бюджетних коштів. Багато їх сьогодні перебувають у певній збентеженості, роззираючись довкола, чи не з’явиться на обрії новий чиновник, який мислить і діє так, як і попередній. Тоді знову все повернеться на круги свої.

А якщо говорити про політичний бік обвинувачень у корупції, то слід зауважити, що ніякої своєї політики ні Ю.Єхануров, ні Ю.Тимошенко не мають. Багато хто в нашому суспільстві досі не може знайти відмінностей між керівниками наших партій та рухів. Найчастіше ця різниця базується на двох категоріях - або розумні, або гарні, хоча є ще й дуже гарні...

Мені здається, випадок із Ю.Єхануровим треба розглядати з тієї позиції, що цей високопоставлений чиновник свідомо ігнорував виконання закону та багатьох нормативно-правових актів. Саме про це йдеться в документах інспекції секретаріату президента: «Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки виконується незадовільно. Всупереч положенням Державної програми реорганізуються існуючі та створюються нові органи військового управління». Ця теза означає, що Міноборони не виконує указу, яким програму затверджено.

Констатація ігнорування законодавства України керівницт­вом військового відомства трапляється майже в кожному розділі зазначеного акта. При цьому деякі акти законодавства стосуються питань забезпечення обороноздатності держави: «Не виконуються вимоги Указу Президента України від 22 вересня 2006 року №769 «Про Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України» та Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року №1080 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» у частині, що стосується визначення Генеральним штабом Збройних Сил України і затвердження Міністерством оборони України основних оперативно-стратегічних та оперативно-тактичних вимог до якісних характеристик озброєння і військової техніки».

Про яку політизацію в питанні звільнення Ю.Єханурова може йтися в такому разі? Тут, мені здається, треба було не тільки питання про звільнення з посади міністра ставити, а розібратися в тому, як могло статися, що в системі нашої оборони утворився такий пролом.