Бойові свині Саламатіна

Суверенні держави, реалізовуючи політику у сфері оборони, створюють військові відомства. Зазвичай під вивіскою міністерства оборони. Як правило, військові відомства різних країн мають практично однакові функції та завдання, схожі структурні підрозділи і принципи укомплектування персоналом. Як правило...

Бо є країна, в якій під вивіскою міністерства оборони, начебто зі схожими функціями і завданнями, займаються не зовсім обороною країни. Точніше - зовсім не обороною країни, а чимось іншим. Цілком відчутними й вимірюваними, але не показниками боєготовності та боєздатності, а грошовими одиницями, гектарами, кубометрами, тоннами всіляких ресурсів.

У військовому відомстві цієї країни дуже цікава, унікальна свого роду, система управління і не менш унікальна державна політика у сфері оборони. Реалізовують цю політику дуже спритні, універсальні і по-своєму цілком ефективні державні менеджери. У цій країні їх називають ємним, красивим і абсолютно незрозумілим для шпигунів словом - «смотрящие».

З огляду на наявність незаперечних ділових і особистісних рис, «смотрящие» не претендують на високі посади й таблички на кабінетах. Їм чужа процедура конкурсного відбору перед призначенням, зовсім не потрібна державна зарплата. «Смотрящие» індиферентні до рангів та стажу державної служби, будь-яких інших атрибутів статусу і суспільного визнання. Цілком достатньо посвідчення скромного радника або помічника міністра оборони, причому на громадських засадах. У військовому відомстві цієї країни їх не так уже й багато - всього лише 52 «смотрящих», і це на цілу тисячу працівників міністерства оборони!

У міністерстві оборони цієї країни кадрова політика кипить, вона в самому розпалі. Звільнено керівників майже всіх департаментів, шукають нових. Звільнено директорів переважної більшості державних підприємств військового відомства, теж шукають заміну. Звільнено начальників усіх військових санаторіїв...

Ті нові, кого знайшли й призначили, - це типові «схемотехніки», слухняні й мовчазні. Завдання їм поставили просте й зрозуміле: з використанням нових, більш ефективних та швидких схем, збирати кошти на передвиборну кампанію і яскраве високоякісне життя. Кому? Це вже не їхня справа, «смотрящие» все самі знають. Головне - щоб із кожного держпідприємства і з кожного військового санаторію нагору надходив оброк у розмірі від 40 тис. дол. до 100 тис. дол. Щомісяця!

У міністерстві оборони цієї країни дотримуються норм трудового законодавства, уважно дослухаються профспілок. Щоб мимо міністра не пролетіла жодна копійка, за кожним із департаментів закріплено персонального «смотрящого». У департаментах, де ресурсів більше, відповідно, більше й «смотрящих». Наприклад, у департаменті військової медицини їх не один, а чотири! Без схвалення «смотрящим» жоден серйозний документ, особливо фінансовий, не підписується. Система працює надійно.

Найколоритнішою фігурою серед 52-х «смотрящих» є персонаж, що уподобав собі кабінет, у якому раніше сидів директор адміністративного департаменту. Новий діяч встановив у приймальні і в кабінеті відеоспостереження. Мабуть, демонструючи, що хабарі і оброк у цьому міністерстві оборони збирають цілком прозоро, і їх облік дорогою нагору налагоджений на всіх ключових етапах. Саме в цьому кабінеті, куди закликають чиновників міністерства та комерсантів ззовні, найчастіше й визначаються (узгоджуються, доводяться до виконавців) суми оброку.

У цій країні всім «схемотехнікам» у ланцюжках збирання коштів чітко і ясно сказано: ваша напружена й тяжка праця санкціонована на вищому рівні, гроші йдуть у партійну касу на вибори, тому не бійтеся - коли що, вас прикриють!

У системі, правда, бувають збої. Не всі, хто претендує на призначення в цьому міністерстві, готові носити оброк щомісяця, хтось не готовий виконувати план за обсягом, просить встановити суму трохи меншу...

Ось ці стають жертвами нової кадрової політики, і прощаються з такими чистоплюями дуже швидко. Незалежно від їхніх рангів та звань. Навіть якщо повноважень міністра мало і потрібен указ президента цієї країни. Приміром, жертвою «смотрящих» став високий генерал, командувач ВПС цієї країни. Він не погодився з пропозицією міністра хутенько розпродати бомбардувальники Су-24 і винищувачі Су-27, уявляєте? Хто ж такого терпітиме?!

Про все, що відбувається в міністерстві оборони цієї країни, знають у спецслужбі цієї країни, яка має свої «вуха» й «очі» у військовому відомстві. Але сталося так, що спецслужбу очолює добрий товариш і земляк міністра оборони. А земляки-товариші одне одного підтримують, і в біді, і в радості, правда ж? Коло замкнулося.

Як офіцеру служити в армії цієї країни? Які надії громадян цієї країни на свою армію та її захист? Ви б хотіли жити в такій країні? Риторичні запитання.

Краще поговорімо про справу.

Військово-облікова спеціальність - солдат-білка

Невдовзі після публікації в DT.UA моєї статті «2012-й: рік деградування Збройних сил?» Радбез нарешті прийняв-таки в новій редакції два важливі документи - Стратегію національної безпеки України та Воєнну доктрину України. Нарешті - бо президентський указ №1119 від 10 грудня 2010 року вимагав ухвалення цих документів ще півтора року тому. Що ж, краще пізно, ніж ніколи.

Тепер на черзі - державна програма реформування і розвитку Збройних сил. Згаданий указ вимагав її прийняття в березні минулого року. Коли тепер? Питання не пустопорожнє. Бо у разі подальшого зволікання з процесом планування із реформаторами команди міністра оборони Дмитра Саламатіна до кращих часів наша армія може й не дожити. Для занепокоєння є причини.

Доки президентська рать вичитувала тексти стратегій і доктрин, Саламатін старанно розробляв свій план - реформи господарської діяльності військових частин. Йому це ближче й зрозуміліше: не так давно Дмитро Альбертович керував господарюючим суб’єктом - оборонним концерном «Укроборонпром». Дуже добре, що свої концептуальні підходи міністр оборони виклав письмово і подав документ на адресу 11-ти міністерств та відомств (див. документ). Саламатін просить колег-міністрів узгодити йому перелік видів господарської діяльності, якими займатимуться військові частини української армії. Почитайте ідеї Саламатіна, не пожалкуєте!

Міністр пропонує додати військовим частинам аж 78 нових видів господарської діяльності. Серед них ви знайдете дуже екзотичні.

Вірте - не вірте, але міністр оборони пропонує військовим зайнятися розведенням великої рогатої худоби, буйволів та домашньої птиці! Це окрім випасання свиней, овець і кіз, вирощування ягід, горіхів та «інших фруктів».

Аграрна політика в армії майбутнього, відповідно до планів Саламатіна, на першому місці. Окрім скотарства, військові частини вирощуватимуть зернові й технічні культури, займатимуться декоративним садівництвом. Але це ще не все. На армійські частини покладається продаж зерна, переробленого тютюну й комбікормів, оптова торгівля живими тваринами. Не наважився Дмитро Альбертович на продаж шкур, виключивши цю позицію з переліку господарської діяльності військових частин. А ось роздрібну торгівлю алкогольними напоями, продуктами харчування та ресторанний бізнес твердо вирішив залишити.

Задля справедливості зазначимо: міністр зробив примітку до документа про те, що військові частини, котрі займаються оптовою та роздрібною торгівлею, можуть продавати лише продукцію, яку самі виробляють. Спасибі Саламатіну за порятунок оптових ринків і базарів від військових перекупників, спекулянтів та посередників!

З огляду на спрямованість реформаторських потуг Міноборони, назріла потреба запровадити в армії новий перелік військово-облікових спеціальностей. Наприклад, на збиранні ягід і горіхів спеціалізуватиметься солдат-білка, готуватиме горіхи до продажу - солдат-лускунчик тощо. Складнощі виникнуть із назвою спеціальності військових, яким запропоновано виробляти мітли, дверні петлі та металеві ковадла. Пофантазуйте, може, вам вдасться?

Очевидно, буйволи й поросята теж знайдуть достойне місце в Програмі реформування та розвитку армії. Використовували ж колись у військах бойових дельфінів для знищення підводних цілей. Цілком імовірно, що й домашні паці не тільки залишатимуться улюбленими національними ласощами, а й в армії Саламатіна набудуть статусу бойових свиней, котрі підриватимуть танки та бронетранспортери ймовірного противника.

А як назвати тих, кому на службі доведеться видобувати декоративний камінь, щебінь та каолінову глину? Зрозуміла назва - раби! Не солдати, не воїни - точно!

Саламатін настільки захопився, що до переліку видів господарської діяльності військових частин включив навіть ремонт і технічне обслуговування космічних літальних апаратів. Чи не про Майбах київського мера переживає міністр оборони, адже це, напевно, найвідоміший космічний апарат на території Україні?!

Насправді не смішно, радше - сумно...

Говоримо «Міноборони» - маємо на увазі «Укроборонпром»

Не полишаючи спроб контролювати свій колишній «Укроборонпром», Саламатін поступово перетворює Міноборони на ресурсний придаток цього підприємства.

Свідчення того - цікавий документ, народжений заступником міністра оборони паном Пляцуком (див. документ).

Пляцук доповідає Саламатіну, що до військового відомства звернулася компанія «Укрспецекспорт» з приводу можливості проведення випробувальних стрільб із артилерійської установки 2М-3М. Передати компанії на законних підставах ці боєприпаси неможливо - Кабмін не включив їх до переліку надлишкового майна армії. Тому заступник міністра оборони пропонує «для безумовного виконання контрактних зобов’язань ДК «Укрспецекспорт» виділити необхідний боєзапас із комплекту Військово-морських сил, із наступною компенсацією з боку компанії». Своє рішення міністр оборони Саламатін сформулював стисло: «ЗГОДЕН».

Не треба бути юристом, аби зрозуміти, які статті Кримінального кодексу порушив Саламатін. Міністр привласнив собі повноваження уряду з розпорядження військовим майном. Це одиничний випадок чи система? А якщо система, то скільки ще таким чином передано Міністерством оборони на сторону - боєприпасів, зброї та військової техніки «для безумовного виконання контрактних зобов’язань» підприємствами «Укроборонпрому»? І як це позначиться на боєготовності армії?

Навряд чи боєготовність турбує Саламатіна більше, ніж стан справ в «Укроборонпромі». Воно й зрозуміло - підприємства оборонно-промислового комплексу, за які боровся колишній керівник концерну, виявилися насправді далеко не такими ласими шматками, як уявлялося: борги із зарплат, комунальних платежів, енергоносіїв. Та й у трудових колективах неспокійно.

Як неспокійно і в колективі донецького заводу «Топаз», який поки що не входить до концерну «Укроборонпром». «Топаз» заборгував своїм працівникам понад 25 млн. гривень зарплати. А загальних боргів у підприємства більш як 42 млн. гривень. Це при тому що заводчани справно видають на-гора продукцію - відомі в усьому світі «Кольчуги». І зовсім не з власної вини «Топаз» лихоманить. Проблема в тому, що компанія «Укрспецекспорт» досі не реалізувала два зовнішньоекономічні контракти. Один за №USE-16.1-287-D/K-11 від 04.11.2010 р. з Ісландією, другий - №USE-20.2-287-D/K-11 від 02.08.2011 р. з Азербайджаном. На поставку трьох комплексів «Кольчуга» на загальну суму 80 млн. дол.

Достеменно невідомо, чому закордонні партнери втратили інтерес до купівлі цієї техніки. Як думають на «Топазі», ціна виявилася завищеною, а може, були й інші причини. Адже саме в цей період створювався концерн «Укроборонпром», і апетити його керівників могли занадто зрости. Не виключаю можливих некомпетентності та недбальства.

Але історія з «Кольчугами» на цьому не скінчилася.

24 квітня 2012 «Укроборонпром» підписав із заводом «Топаз» договір №УОП-3.0-1-2012 на поставку тих-таки виробів Міністерству оборони. Правда, цього разу сума була скромна - 120 млн. гривень, проти очікуваних від реалізації зовнішньоекономічних контрактів 640 млн. гривень. Завод того ж місяця швидко поставив продукцію Міноборони.

Однак вийшла нестиковка. Грошей на закупівлю «Кольчуг» в оборонному бюджеті передбачено не було, а тому Міноборони гарячково кинулося на пошуки джерел фінансування проекту, адже дірку у фінансах «Топазу», що виникла внаслідок діяльності ДК «Укрспецекспорт», треба було якось ліквідувати.

Саламатін вирішив, що такі кошти він знайде в кишенях українських платників податків, і звернувся до прем’єр-міністра з проханням доручити Мінфінові опрацювати питання про внесення змін до держбюджету та виділення Міноборони додатково 100 млн. гривень (див. документ).

При цьому глава військового відомства зазначає: грошей на цю покупку в оборонному замовленні не передбачено, а забезпечити «концептуальні завдання президента щодо створення боєздатних, мобільних, оптимальних за кількістю озброєнь і чисельністю особового складу Збройних сил» - він зобов’язаний. Очевидно, про це своє звернення Саламатін забув, оскільки, за даними джерела в Міноборони, міністр підписав інший лист до Кабміну - з проханням перерозподілити кошти в оборонному замовленні, спрямувавши їх на закупівлю виробів «Топазу». А зніматимуть їх із програм будівництва корвета й літака Ан-70?

Відтак, не доотримавши 640 млн. гривень від двох нереалізованих зовнішньоекономічних контрактів, країна тепер змушена виділяти додатково з бюджету 100 млн. гривень, і ще приблизно таку ж суму необхідно зняти з цільових державних програм, які реалізуються в рамках держзамовлення. Таким чином, діяльність Саламатіна та його соратників із «Укроборонпрому» виллється нам у майже 840 млн. гривень.

І взагалі, що це за нова схема закупівлі Міністерством оборони в українського підприємства спецвиробів через посередницькі послуги любимого дітища Дмитра Альбертовича? Безпосередньо закуповувати - ні? А яку суму комісійних отримав посередник? Не здивуюся, якщо і маркетинг, і передпродажну підготовку включено у вартість «Кольчуг»!

Телефонне право з шифром

Якщо в ситуації з «Топазом» міністр оборони кидався на амбразуру, переживаючи за боєздатність армії, то в ситуації з передачею столичного військового містечка №217 до сфери управління Вищого спеціалізованого суду Саламатін навіть бровою не ворухнув.

10 травня 2012 на засіданні уряду було прийнято внесене «з голосу» розпорядження Кабміну «Про розміщення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ», яким передбачалося передати суду будівлі №57, 58 і 59 військового містечка №217, розташованого у столиці на вулиці Дегтярівській, 28а. При цьому, як зазначалося в проекті розпорядження, передача відбувається на пропозицію Міноборони та суду.

Підмахуючи документ, Саламатін, певно, був не дуже стурбований боєздатністю армії та виконанням «концептуальних завдань президента», оскільки міністр оборони не міг не знати, що своїми діями він ставить під питання стабільне функціонування системи управління Збройними силами країни, вносить дезорганізацію в систему мобілізаційної підготовки.

Військові знають, що в період незалежності на базі цього містечка формувалася логістика забезпечення армії, створювалася система закритого зв’язку. Саме звідси ведеться керування сотнями військових частин!

Може, в Міноборони або Генштабі знайдеться хоч один фахівець, який пояснить міністрові, що мобільний зв’язок під час військових конфліктів помирає першим. А може, Саламатін вважає, що надійна система шифрованого зв’язку більше потрібна не армії, а суду для виконання його функцій?

Коли такі рішення приймаються без опрацювання, «з голосу», немає сенсу нагадувати, що передислокація таких органів військового управління потребує великих фінансових і матеріальних ресурсів, не кажучи вже про час.

Засукані реформи

На проведених у травні парламентських слуханнях «Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації і сектору безпеки України» позаплановий виступ Саламатіна запам’ятався артистичним засукуванням міністром рукавів піджака для демонстрації невтомної роботи над реформами.

Вже очевидно, що військові не скоро дочекаються підвищення грошового утримання, як і обіцяних міністром квартир. І зовсім не тому, що для цього немає коштів. Ресурси є, в самих Збройних силах. Надлишкового майна та земель - на мільярди!

Але Саламатін і його команда справді засукавши рукави це майно роздають направо й наліво, причому без будь-яких компенсацій.

Приклад? Будь ласка:
30 гектарів дорогої землі в селі Гореничі Києво-Святошинського району, які з легкої руки міністра «попливли» у бік Київської обласної державної адміністрації (див. документ). Без жодної компенсації армії. При вартості землі тут у середньому 5000 дол. за сотку в бюджет Міноборони могло надійти до 120 млн. гривень, за які, згідно з урядовими нормами, можна було купити (побудувати) від 300 до 500 квартир для військових Київської області, залежно від району. Нагадаю, у житловій черзі в області - 9675 офіцерів. Але знаєте, я не дуже здивуюся, коли на тих 30 га незабаром виросте котеджне містечко для працівників Генпрокуратури...

А за базари відповіси!

З урахуванням викладених реформаторських новацій, чи не час Кабмінові приймати рішення про створення спеціалізованих військових ринків та базарів?

Може, перетворити Міноборони на державне підприємство і влити його до складу «Укроборонпрому»? Ліквідувати всі штаби з їхніми вузлами зв’язку та інфраструктурою, а у звільнених приміщеннях влаштувати місця для надання послуг із «забезпечення фізичного комфорту», ​​оскільки саме такий вид господарської діяльності Дмитро Альбертович запропонував здійснювати силами військових частин у згаданому вище переліку?!

Дедалі більше військове відомство стає схожим на описане на початку статті міністерство оборони однієї з країн.

Цікаво, чи правда, що, дивлячись на реформи Саламатіна, на Банковій уже нібито дозріли, й найближчим часом президент може розпочати свою нелюбиму гру - «Знайди міністра оборони»?