Як захистили інтелектуальну власність

Уже півроку в країні діють закони, прийняті на вимогу міжнародної спільноти, зокрема, у сфері інтелектуального захисту. Як вони працюють, з’ясовував кореспондент «ДТ».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впорядкування операцій, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва)» був прийнятий 6 липня 2005 року, напередодні літніх вакацій парламенту під завивання сирен і крики частини обурених депутатів Верховної Ради. До цього законопроекту було подано одночасно декілька постанов, згідно з якими документ пропонували визнати неприйнятним. Однак проект став законом.

Сьогодні, через півроку з часу його прийняття, як і влітку, критиків цього документу та його прихильників не поменшало. З одного боку, виробники оптичних носіїв інформації й досі вважають, що закон запровадив нерівноцінні умови для виробників та імпортерів оптичних дисків, а також послабив умови імпортування цієї продукції в Україну, що сприяє і полегшенню незаконного ввезення дисків на митну територію нашої країни, але не розв’язав основних проблем українських виробників. Правоохоронці ж наполягають, що отримали механізм боротьби з піратами в Україні, і звітують про свої здобутки.

Найвідчутнішими стали зміни до Кримінального кодексу України, до статті, що передбачає відповідальність за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва (зміни до статті 203-1 КК України). Ця стаття кодексу зазнала суттєвих текстуальних змін, наполягають юристи, що має в результаті принести позитивні плоди. «У диспозиції статті внесено суттєвий позитив, — каже Богдан Яблонський, директор юридичної фірми VIP Consalting. — Зараз (а цього раніше не було) визначено конкретний перелік порушень, за які настає кримінальна відповідальність. Це дозволяє усунути можливі зловживання. З іншого боку, фахівці також можуть конкретизувати, які саме порушення були». Згідно зі змінами, кримінальна відповідальність настає за незаконні виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізацію та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, повторно або за попередньою змовою групою осіб, або вчинені у великих розмірах.

«Найпринциповішим є те, що законодавець суттєво зменшив поріг, з якого настає кримінальна відповідальність», — вважає Богдан Яблонський. Кримінальна відповідальність, за цією статтею, настає вже у випадку, коли вартість дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва у двадцять разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Оскільки, у розумінні Кримінального кодексу, неоподатковуваний мінімум — це половина соціальної пільги, встановленої на початок звітного року (на цей період — 131 гривня), то виходить, що до відповідальності порушника можна притягнути, коли він виробив, приміром, піратських дисків на суму 2620 грн. Раніше ця сума була чи не вдвічі більшою. До кримінальної відповідальності можна було притягнути особу, коли завдані нею збитки сягали тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А якщо товар, наприклад, імпортувався невеликими партіями, довести, що всі ці дії об’єднані спільним умислом, правоохоронцям було досить складно. «Це призводило до того, що ті, хто торгував піратськими дисками, у принципі, могли отримати покарання, якби їх спіймали, лише у вигляді адміністративного штрафу (за адміністративним протоколом, у 150—180 грн.) і знищення контрафактної продукції», — підтверджує Валентин Чеботарьов, заступник голови Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України.

«Взагалі, у нас простежується нова тенденція до зниження порогу кримінальної відповідальності, — вважає Володимир Куценко, юрист департаменту інтелектуальної власності юридичної фірми «Салком». — Зниження порогу несе основну позитивну роль — порушники бояться відповідальності. Хоча й не можна її опускати дуже низько і робити всіх злочинцями».

Втім, на думку співробітників Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України, те, що покарання настає за невеликі обсяги, викличе позитивні наслідки. «Ми сподіваємося, що такої продукції стане менше», — каже В.Чеботарьов.

За повідомлення Департаменту інтелектуальної власності, з часу прийняття закону правоохоронними органами було порушено 110 кримінальних справ. «Мені здається, закон почав працювати, — каже В.Чеботарьов. — Це видно й з того, як торговці піратською продукцією відреагували на це. Зараз, у кожному разі, кількість торгівців піратськими дисками, з моєї суб’єктивної точки зору, зменшилася. Ризик у них збільшився, і вони спробували навіть підвищити ціну на свою піратську продукцію, і ви тепер не побачите, щоб на ринку стояв хтось із великою партією піратської продукції. Я знаю, що МВС проводить серйозну роботу по столичному ринку «Петрівка». Наш департамент теж. Заводи, які виробляють компакт-диски, у нас під постійним контролем. Мені здається, закон дисциплінував заводи — виробники компакт-дисків настільки, що вони починають дуже скрупульозно займатися питаннями інтелектуальної власності».

Однак українські виробники прийнятими змінами дуже й дуже незадоволені. «Ми давно працюємо у цьому виробництві. В цілому після законодавчих змін система залишилася такою самою, а на ринок оптичних носіїв закон вплинув у плані полегшення потрапляння контрафактної продукції на територію нашої країни», — вважає Юрій Скрипко, директор приватного підприємства «Росток-CD», голова Всеукраїнської асоціації виробників оптичних носіїв інформації, до якої входять чотири з п’яти таких українських заводів.

«Наші оцінки, можливо, не зовсім точні, — каже він. — Але рівень піратства однозначно впливає на продажі. Так, ми не відчули зменшення замовлень на наших заводах. Однак сталося це у зв’язку з тим, що весна — початок зими — піковий сезон попиту на диски. Але якби був встановлений жорсткіший контроль за кодуванням дисків, за контрабандою на територію України, то це істотно позначилося б на збільшенні рівня продажів та замовлень нашого підприємства. А цього також не сталося. На мою думку, зміни закону призвели тільки до того, що тепер важко відрізнити легально ввезений диск від нелегального».

На думку непримиренного опонента змін до закону Ю.Скрипка, документ «сприяв не тільки обмеженню конкуренції як такої, а й знищенню української промисловості, аби відкрити ринок для європейської та американської продукції». «Тому й звучали звинувачення у піратстві, — вважає Ю.Скрипко. — Про що можна говорити, якщо в Україні всього 10 ліній з виробництва оптичних носіїв. У Росії — 250, у Китаї — 3 тисячі. У польському заводі під Варшавою працюють 400 DVD ліній. Вони тільки й чекають такої можливості. А наші рідні захисники у Верховній Раді підіграли на руку конкурентам».

Під тиском США розробники документа так поспішали прийняти проект, нарікає Ю.Скрипко, що не прислухалися до порад виробників стосовно удосконалення законодавства.

«Наприклад, до закону щодо розповсюдження оптичних носіїв інформації не внесено таке поняття як дублікація, тобто запис на CD-R, — каже директор заводу. — Але ж до 20—30% піратських дисків на українських ринках — записані на CD-R. Про це в жодному законі не вказано. Ця діяльність не ліцензується і не контролюється. Сьогодні можна купити за дві тисячі доларів дублікатор і копіювати диски тисячами. Але на зустрічі з депутатами —розробниками законопроекту мені сказали: коли будете депутатом, то вноситимете пропозиції. А в посольстві США поскаржилися, що їхні експерти вже перевірили цей законопроект, і якщо будуть до проекту зміни, то доведеться повторити процедуру експертної оцінки. Та проблема дублікації не цікавить США чи інші країни, ці зміни потрібні нам, аби захистити наш ринок, бо така продукція йде лише на внутрішній ринок».

Щодо прийнятих змін, у першу чергу виробників турбує введення кодування тільки для дисків, які виробляються на українських підприємствах.

Згідно зі змінами до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «експорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць здійснюється лише за наявності на них спеціальних ідентифікаційних кодів, імпорт матриць здійснюється за наявності на них спеціальних ідентифікаційних кодів». «Але вимогу щодо кодування імпортованих дисків автори проекту із першої частини статті навмисно прибрали, виключивши слово «імпорт», — каже ще один опонент закону політолог Євген Костенко, розробник декількох проектів постанов Верховної Ради про неприйнятність внесених змін. — Таким чином, на українських дисках ставимо коди, а закордонні імпортери від цього звільняються. З одного боку, це створює нерівні умови, бо наші виробники тратять кошти ще й на кодування. А з іншого — у зв’язку з відсутністю таких кодів для імпортованої продукції, перешкод для піратських дисків не створено. Якби було правило, що спеціальні коди існують і на вітчизняних, і на імпортних дисках, то тоді всі диски без кодів вилучалися б і знищувалися автоматично, як контрафактні. Сьогодні диски можуть бути без ідентифікаційних кодів. І за 5 секунд працівникам МВС та ДКІВ з’ясувати, піратський це диск чи ні, важко».

Втім, на думку Валентина Чеботарьова, критика закону має кон’юнктурний характер; погодившись на кодування власних дисків, Україна засвідчила свою прозорість. «Я не згоден зі звинуваченнями щодо безконтрольного імпорту, — каже він. — Інший бік медалі — що компакт-диски вводяться без сіт-кодів... Наші диски, якщо вони експортуються, можна визначити в усьому світі за кодами. Але це ж Україну звинувачували у піратстві. А в європейських чи американських виробників — інший правовий статус. Чому диски, які імпортери сюди ввозять, обов’язково потрібно кодувати? Щоб увесь світ зав’язати на сіт-коди? Але ж не весь світ дратував. А заводи України дратували світ. Нас звинувачували. Таким чином ми продемонстрували нашу прозорість».

За словами В.Чеботарьова, кодування жодним чином не вплинуло б на рівень піратства, оскільки контрафактна продукція не йде офіційно через митні органи.

Але, на думку виробників, нерівність умов для українських заводів, порівняно з імпортерами, полягає і в інших змінах. «Серед негативних моментів цього закону — зміна умов для проведення позапланової перевірки, — каже Володимир Куценко. — Її можна проводити за наявності письмової заяви від суб’єкта, якому належать авторські права, про те, що його права порушені. У старій редакції закону була норма — коли заявник вважає, що його авторські права порушено, то він несе відповідальність, у тому числі й майнову, за відомості, які передає контролюючому органу. У редакції 2005 року цю норму зняли, і, я думаю, зрозуміло чому. Відтепер особа, котра дала неправдиву інформацію, не несе відповідальності. А перевірка проводиться». У заводу-виробника позапланова перевірка забирає чимало енергії та ресурсів. «Якщо заява про порушення авторських прав спровокувала перевірку, перевірка зупиняє роботу підприємства, — розповідає Ю.Скрипко. — Я зобов’язаний також надати відтиски з кожної машини зі зразками сіт-кодів та інше. А якщо перевірка нічого не підтвердила, ніхто не несе відповідальності. Таким чином, нам можуть морочити голову наші вороги, ні за що не відповідаючи».

На думку юристів, ця норма може бути, при бажанні, використана у незаконній конкуренції.

Правда, юрист Богдан Яблонський, який веде справи у сфері інтелектуальної власності, стверджує, що останнім часом не траплялося випадків, коли б, скориставшись цим законом, закрили законного імпортера чи виробника. «Як привід для боротьби із законними конкурентами він не використовується», — каже юрист. Однак ця норма достатньо контраверсійна.

Зміни також дозволяють опечатувати та/або вилучати (відтепер тільки у виробників) диски для лазерних систем зчитування, матриці, вироблені з порушенням вимог закону, сировину, обладнання для їх виробництва на період до вирішення питання в судовому порядку. Опоненти цієї норми у парламенті наполягали на тому, що вилучень не може бути без рішення суду.

Хоча, на думку В.Куценка, і в цій нормі частково є позитивна зміна, оскільки раніше вилучати диски можна було і в експортерів та імпортерів.

У Державному департаменті інтелектуальної власності вважають, що й позитивних змін до закону було чимало. «Цей закон просто впорядковував речі, які в чинному законі були деякими ляпсусами, — каже В.Чеботарьов. — Наприклад, коли суб’єкт підприємницької діяльності отримував ліцензію на імпорт компакт-дисків, а потім мусив на кожну партію таких дисків знову отримувати ліцензію в нас, у Мінекономіки. Чи це було не знущання над суб’єктами підприємницької діяльності? Звичайно, ми підтримали ці зміни. Водночас було внесено зміни і в тому плані, що так звані матриці, з яких тиражуються компакт-диски, також є носіями інтелектуальної власності. І на ці матриці запровадили обов’язкове кодування, щоб походження таких матриць було зрозуміле».

Втім, на думку і виробників, і законодавців, зміни до закону не були досконалими. Вони приймалися в ситуації, коли Україну гучно звинувачували в піратстві, і парламентарії не потрудилися кодифікувати чинне законодавство й доповнити його так, аби закон перестав бути дискримінаційним для українських виробників, а контроль за виробництвом, експортом та імпортом оптичних носіїв інформації покращився.

Юристи одностайно говорять про необхідність створення єдиного електронного реєстру оптичних дисків. Євген Костенко наголошує і на використанні при його веденні електронного цифрового підпису. «Зараз уся інформація зберігається в паперовому вигляді. Це дорого й незручно, — вважає він. — Поява реєстру сприяла б роботі як виробників та контролюючих органів, так і споживачів».

«Якби такий реєстр був, а тим паче був публічним, то власник авторських прав міг би сам легко перевірити, хто отримав ліцензії, контрольні марки на експорт чи імпорт його продукції, — вважає Богдан Яблонський. — Він міг би порівняти ці дані зі своїми відомостями — чи має він справу з тим самим суб’єктом. Це б наполовину зменшило кількість піратів у країні». Це б покращило роботу і правоохоронців, і виробників.

До речі, за нашим законодавством, виробники компакт-дисків (завод) та замовник (рекордингова компанія) несуть колегіальну відповідальність у разі порушення закону про авторські права. «Замовник, теоретично, може надати нам недостовірний договір про передачу прав на тиражування якогось найменування, — розповідає Юрій Скрипко, бо сам зіштовхувався у роботі з таким випадком. — Але ж я — не міліція, не СБУ і перевірити достовірність такого договору не можу. Я просто підшиваю копію у себе й виготовляю замовлений тираж. Коли виникають претензії щодо того, що це піратський тираж, і завод, і замовник відповідають разом». Але виходить, що на виробника покладено і функцію контролю за достовірністю договорів про передачу прав. «Реально перевірити це ми не можемо, — розповідає він. — Тим часом існує дублювання інформації, яку вимагають офіційні органи, інформація потрібна в Державне агентство авторських та суміжних прав (ДААС), і законодавство зобов’язує нас отримувати цю інформацію від нашого замовника, щоб вносити її в карти, які супроводжують примірники дисків у Депозитарій. Виходить, що іноді ДААС видає марки на диски, які потім виявляються контрафактними. Але Депозитарій відповідальності за це не несе. А завод несе».

Як підтвердив Б.Яблонський, пірати, скориставшись недосконалістю законодавства та систем контролю, знайшли чимало можливостей отримувати контрольні марки на свою незаконну продукцію. Оскільки авторитет контрольної марки, яка підтверджує дотримання авторських прав, колосальний, то марка, фактично, є індульгенцією проти претензій правоохоронних органів, вважає юрист. «Потрібно, як мінімум, узгодити системи контролю за виробництвом, експортом-імпортом продукції із системою видачі марок чи ліцензій. Без узгодження усіх законів у цій сфері, а також бажання виконувати цей закон і з боку учасників ринку, і з боку правоохоронних органів законодавство не почне працювати на повну силу», — каже він.