Уроки минулих виборів. За фальсифікації покарані окремі виконавці

Скоріш за все, учасники прийдешнього виборчого процесу вже не знайдуть часу для ознайомлення з узагальненням правоохоронної і судової практики на тему кримінальної відповідальності за злочини проти виборчих прав, здійснені заступником голови ЦВК Миколою Мельником. Чим насправді виявилася голосна боротьба з фальсифікаторами виборів, уже говорилося неодноразово. До відповідальності притягнуті окремі виконавці. До високопосадовців, котрі для багатьох уособлювали тотальну сваволю влади під час останніх президентських виборів, у правоохоронців так і не виникло запитань.

Цілком очевидно, що наведена нижче статистика жодним чином не відповідає реальним масштабам явища, яке стало однією з головних причин народного невдоволення, що виплеснулось на Майдані, — масової, тотальної фальсифікації результатів виборів. Про невідворотність покарання, як це нерідко буває, не йдеться в цьому випадку в принципі. Не забудуть цей урок ті рядові виконавці, котрі здебільшого отримали хай не реальні терміни відбуття покарання, але усе ж таки судимості. Для організаторів ці вироки у кримінальних справах, пов’язаних не просто з порушеннями, а із зневажанням виборчих прав, ні справедливою відплатою, ні, відповідно, уроком, уже, очевидно, не стануть.

За даними МВС України, у 1995 році злочини, кримінальні справи щодо яких знаходилися у провадженні слідчих органів, обчислювалися одиницями:

— за перешкоджання здійсненню виборчого права або роботі виборчої комісії — 3;

— за підробку виборчих документів або неправильний підрахунок голосів — 7;

— за порушення таємниці голосування — 1.

Факт набрання сили 2001 року нового Кримінального кодексу, який змінив законодавче регулювання кримінальної відповідальності за злочини проти виборчих прав, не мав істотного впливу на відповідну статистику. Збільшення кількості зафіксованих злочинів проти виборчих прав було відзначено тільки в рік проведення минулих президентських виборів —2004 року. Зареєстрували 135 злочинів проти виборчих прав. За перші шість місяців 2005-го у провадженні органів досудового слідства знаходилося вже 1455 кримінальних справ щодо злочинів проти виборчих прав. З них 1314 було порушено за неправомірне використання виборчих бюлетенів, підробку виборчих документів або неправильний підрахунок голосів, 137 — за перешкоджання здійсненню виборчого права, чотири — за порушення таємниці голосування.

За даними Генеральної прокуратури України, органами прокуратури за фактами порушень виборчих прав громадян під час президентських виборів за станом на початок листопада 2005 року було порушено 1610 кримінальних справ. 1297 із них — передано до суду.

За даними Державної судової адміністрації, у 2001 році в Україні було засуджено за злочини проти виборчих прав двоє. Цікаво, що в одному з цих випадків член дільничної виборчої комісії погорів на видачі бюлетеня не тому виборцю. Через рік засуджених за такі злочини було вже 17, ще через рік — знову двоє, обидва факти зафіксовані в Автономній Республіці Крим. Саме там був єдиний засуджений за подібні злочини у 2004 році — суд установив, що громадянин перешкоджав здійсненню виборчого права, що вплинуло на результати виборів.

2005-го, зрозуміло, відповідна статистика стрімко змінилася. Тільки за перше півріччя за злочини проти виборчих прав засуджено 261 особу. Автор узагальнення особливо підкреслює, що ця статистика не враховує злочинів, пов’язаних із розкраданням державних коштів, виділених на підготовку і проведення виборів. А якщо говорити про винесені вироки, то найчастіше злочини полягали в перешкоджанні здійсненню виборчого права шляхом підкупу, обману чи іншим способом; у підробці і використанні фальшивих відкріпних посвідчень на право голосу; підробці і використанні виборчих бюлетенів, інших виборчих документів, протоколів; у неправомірному впливі службових осіб органів держвлади і місцевого самоврядування на перебіг виборчого процесу.

Як випливає з матеріалів кримінальних справ, організовували голосування підробленими відкріпними посвідченнями в переважній більшості випадків «не встановлені слідством особи». Коли їх усе ж таки вдавалося встановити, вони виявлялися, зокрема, членами виборчих штабів кандидатів, службовцями місцевих органів державної влади, представниками місцевих організацій політичних партій.

Характерно, що значну частину засуджених за злочини проти виборчих прав становлять безробітні і пенсіонери, для котрих їхній «дрібний бізнес» на виборах закінчився жалюгідно. Серед працюючих засуджених спектр широкий — від прибиральниць до заступника голови обласної державної адміністрації.

Чинне в Україні законодавство передбачає досить суворі санкції за злочини проти виборчих прав. Проте, як випливає з аналізу вироків у судових справах, на практиці застосовувалися найменш суворі покарання. Дуже часто суди взагалі призначали винним м’якше покарання, ніж передбачено законом. Наприклад, штраф або обмеження свободи — замість позбавлення волі, наприклад. У абсолютній більшості випадків реальне покарання не застосовувалося. Засуджені звільнялися від нього з призначенням відповідного випробного терміну. Більша частина осіб, справи стосовно яких надійшли в суд, були звільнені від кримінальної відповідальності і покарання, зокрема за амністією від 31 травня 2005 року.

Стосовно значної кількості засуджених як додаткове покарання суди застосовували заборону на заняття ряду посад або здійснення певної діяльності. Проте, хоч як це дивно, таке покарання не призначалося у багатьох випадках, коли злочин був скоєний членом виборчої комісії або іншою особою з використанням службового становища.

Типовим можна назвати зафіксоване в матеріалах кримінальних справ прагнення вплинути на виборця шляхом підкупу. При цьому настільки ж типова реакція на такого типу злочини слідства і суду: як правило, до відповідальності притягалися лише безпосередні виконавці. Ті, хто організовував підкуп і виділяв для нього кошти, залишалися осторонь навіть у тих випадках, коли їхні імена були прекрасно відомі правоохоронним органам. Які у багатьох випадках виявляли цілком невластиву їм «довірливість». Так, один безробітний волинянин, котрий утримує двох дітей і матір — інваліда 3-ї групи, здійснював агітацію і підкуп виборців, вручаючи від 5 до 10 гривень і вказуючи, за кого голосувати. Але, навіть дійшовши до суду, не переставав стверджувати, що для підкупу того дня використовував власні заощадження в розмірі 200 гривень. Мовляв, таким способом хотів посприяти перемозі кандидата, програма якого йому подобалася більше... Вирок «політично грамотному» громадянину був — два роки позбавлення волі. Від відбуття покарання його звільнили з річним випробним терміном.

Розслідування фактів сумнозвісних «каруселей» з відкріпними посвідченнями проводилося поверхово. Як випливає з масиву кримінальних справ, заповнені бюлетені і гроші передавалися практично завжди «не встановленими слідством особами». Тобто виходить, що замовники нібито віддавали нерідко досить значні суми грошей цілком незнайомим людям. У переважній більшості випадків слідство навіть не порушувало питання про притягнення до відповідальності виборців, котрі за гроші голосували заповненими бюлетенями, а свої передавали організаторам «каруселей».

Є чимало прикладів того, коли до відповідальності не притягувалися особи, які скоїли злочин і добре відомі правоохоронним органам. Так, секретар однієї з дільничних комісій у Волинській області на прохання голови комісії без відповідних заяв виборців внесла до списку вочевидь неправдиві дані про видачу відкріпних посвідчень жителям села. Насправді вона передала ці посвідчення зовсім іншим особам, розписавшись у списку виборців за їхнє одержання. Суд розцінив її дії як перешкоджання здійсненню виборчих прав виборців і підробку виборчих документів. Вирок — п’ять років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади терміном на два роки. Від відбуття основного покарання звільнена з випробним терміном. Ну а як голова комісії, якому секретар і передав ці злощасні п’ять відкріпних талонів? Теж на свободі, але без судимості — у правоохоронців до нього запитань не виникло. І ця ситуація типова.

Втім, і самі представники правоохоронних органів, котрі, як відомо, збиралися «пиячити три дні» після перемоги кандидата від влади, поводили себе також передбачено. Про це свідчать окремі, але дуже показові кримінальні справи.

Начальник Володарсько-Волинського МВ УМВС України передав близько 1500 гривень підлеглим — дільничним міліціонерам — для придбання у виборців і передачі йому особисто відкріпних посвідчень для повторного голосування на президентських виборах. Один дільничний, виконуючи наказ, як випливає з матеріалів справи, «схилив до безплатної передачі йому відкріпних посвідчень вісьмох виборців». Вже як там він їх «схиляв», можна здогадуватися, а от зекономлені кошти з «виборчого фонду» начальника міліції дільничний витратив на ремонт власного автомобіля. Сім відкріпних передав керівнику, а одне за 20 гривень продав колезі — дільничному інспектору міліції, також обкладеному начальницькою даниною у вигляді відкріпних посвідчень. Треба сказати, що із шести дільничних троє не виконали завдання і повернули гроші керівництву.

Ще один приклад, який свідчить про тотальний правовий нігілізм, виявлений і представниками правоохоронних органів, і іншими громадянами. Четверо жителів Чернігівської області були засуджені до трьох років позбавлення волі за підробку і використання підроблених відкріпних талонів. А розпочиналося все зі звичайного правопорушення, здійсненого однією людиною. Чоловік знаходився за кермом власного мікроавтобуса в стані алкогольного сп’яніння і був затриманий співробітниками ДАІ. На місці події вони зафіксували факт порушення Правил дорожнього руху, склали протокол і вилучили посвідчення на право управління автомобілем. Після цього порушнику було надано можливість спокутувати провину нетрадиційним способом. Слід було знайти 10 осіб, які наступного дня проголосують на виборчих дільницях Прилуцького району підробленими відкріпними посвідченнями. За це порушнику пообіцяли повернути посвідчення і знищити складений протокол. Громадянин звернувся по допомогу до близьких. І весь наступний день возив на своєму мікроавтобусі «карусель» із власних родичів і знайомих селами Прилуцького району, де вони голосували за підробленими відкріпними посвідченнями. Встигли відвідати 10 виборчих дільниць, і кожен проголосував близько 10 разів. Горе-водій і товариші, котрі допомогли йому, були визнані судом винними. П’ятеро з них були звільнені від відбуття покарання за амністією, четверо засуджені з випробним терміном. Цікаво, що співробітників ДАІ, котрі організували це, ніяк покарано не було — їх не встановило слідство.

Свій вибір зробив також перший заступник голови Сумської районної державної адміністрації, котрий поставив на потік фальсифікацію протоколів про підрахунок голосів на виборчих дільницях. Бурхлива діяльність заступника голови знайшла відображення у чотирьох кримінальних справах, за якими були винесені обвинувальні вироки. Йому безвідмовно сприяли не тільки члени виборчих комісій, які фактично викрадали голоси своїх односільчан, але і співробітники органів внутрішніх справ.

Автор дослідження М.Мельник дійде висновку, що аналіз вироків у кримінальних справах про злочини проти виборчих прав громадян свідчить: правове реагування в багатьох випадках не відрізнялося повнотою і системністю. І, незважаючи на безпрецедентну для нашої країни кількість порушених і розслідуваних кримінальних справ з такого виду злочинів, цілий ряд найнебезпечніших з них залишилися невиявленими і нерозслідуваними. Як правило, до кримінальної відповідальності за такі злочини притягувалися лише безпосередні виконавці. Організатори залишалися недосяжними для закону. У процесі розслідування і судового розгляду багатьох справ не відслідковувався увесь ланцюжок злочинної діяльності. Не з’ясовувалися принципово важливі для встановлення істини обставини. Нерідко дії винних осіб отримували неправильну правову оцінку. Розслідування багатьох фактів скоєних злочинів справляє враження поверхових. Типовим у більшості справ, як уже зазначалося, стало формулювання «не встановлені слідством особи».