Третя влада: Концепція є. Чи буде реформа?

Відповідно до підписаного президентом указу, уповноважені структури зобов’язані приступити до виконання плану заходів із удосконалення вітчизняного судоустрою. Про те, як цей факт було сприйнято суддівською громадськістю, «ДТ» писало в позаминулому номері. Про Концепцію вдосконалення судової системи, значна частина положень якої втілюватиметься в життя за вказаним планом (хоча сама Концепція ще не затверджена і викликає чимало суперечок), ми поговоримо сьогодні.

Проект «Концепції вдосконалення судового устрою для забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів» розроблено Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Можна констатувати, що за своїм змістом Концепція неоднорідна. Оскільки, складаючись переважно з вірних, апробованих у світі підходів до облаштування судової системи, яку нам роками не вдавалося втілити в життя, вона містить також ряд спірних моментів. Й існує небезпека, що коли її буде прийнято саме в нинішньому вигляді, ці неоднозначні аспекти затьмарять її прогресивну суть, про що піде мова нижче.

Ряд положень Концепції, безперечно, правильні і справедливі, але, з огляду на наші реалії, їхня реалізація представляється малоймовірною в досяжному для огляду майбутньому. Було б чудово позбутися, наприклад, горезвісного відправлення судами справ на додаткове розслідування. Або радикально змінити існуючу ситуацію, за котрої потерпілий від злочинного зазіхання є найменш захищеною особою в кримінальному процесі. Справедливим, але дещо ідеалістичним і дуже важко здійсненним виглядає положення, що передбачає надання захисту процесуальних можливостей для альтернативного проведення розслідування. Водночас реалізація навіть кількох положень такого типу здатна здійснити переворот у даній області діяльності і, не виключено, застопорити роботу не тільки судової системи, яка й так переживає не найкращі часи, а й остаточно дестабілізувати правоохоронні органи в тій їхній незначній частині, що працює не на себе. Звісно, прогнозовані труднощі — зовсім не привід залишати все як є, нічого не змінюючи. Але хотілося б сподіватися, що багато правильних і справедливих пунктів увійшли в Концепцію не просто тому, що звучать красиво і так прийнято в Європі, і за десять років, на які вона розрахована, багато води спливе і запитати буде ні з кого. А тому, що на вищому рівні є прагнення планомірно, цілеспрямовано, послідовно й мудро реалізувати ці починання для того, щоб Україна отримала, нарешті, судову систему, яка відповідає своєму призначенню.

Окрім пунктів, які передбачають серйозні фінансові витрати або копітку роботу з метою створення якісних законопроектів, Концепція передбачає також прості й легко здійснювані кроки, важливість яких не можна недооцінювати. Наприклад, заборона на вручення державних нагород за посадову діяльність суддів до їхнього виходу у відставку. Присвоєння суддям почесних звань за досягнення у фаховій сфері має відбуватися лише за поданням органів суддівського самоврядування.

За Концепцією структура місцевих судів буде дворівневою. Місцеві суди розглядатимуть у першій інстанції цивільні, нескладні кримінальні й адміністративні справи. Для другого рівня організації місцевих загальних судів створюються окружні кримінальні суди для розгляду найскладніших кримінальних справ, а також справ, зараз підсудних апеляційним судам як судам першої інстанції. Тут функціонуватиме суд присяжних.

Кожен суд, на думку авторів Концепції, має виконувати функції лише однієї інстанції. Місцеві суди — перша інстанція, апеляційні суди — апеляційної інстанції, вищі суди — касаційної.

У системі загальних судів створюється Вищий цивільний суд (касаційна інстанція для справ цивільної юрисдикції) і Вищий кримінальний суд (касаційна інстанція для справ кримінальної юрисдикції). Верховному суду приділяється роль касаційної інстанції у виняткових випадках.

Що стосується кримінального судочинства, то в Концепції вказується на необхідність законодавчим шляхом позбавити суд права направляти справи на додаткове розслідування і давати органам досудового слідства доручення щодо пошуку доказів. Якщо обвинувачення не довело провину особи у скоєнні злочину, обов’язок суду — винести виправдальний вирок.

Узяття під варту як запобіжний захід слід використовувати у виняткових випадках. Відповідно до Концепції, судові експертизи з кримінальних справ не повинні здійснюватися експертними службами, які знаходяться в структурах досудового слідства.

Стороні захисту мають бути надані процесуальні можливості для проведення альтернативного розслідування. Потерпілі повинні мати можливість відстоювати свої інтереси у разі неналежного проведення досудового слідства.

У Концепції вказується на необхідність упровадження позитивного досвіду реституційного правосуддя. Воно полягає в примиренні потерпілого й обвинувачуваного з допомогою посередника і (або) компенсації потерпілому завданої шкоди.

Підкреслюється необхідність скасування адміністративної ієрархії між судами різних рівнів, оскільки в судовій системі і так існують механізми процесуального контролю. Всі кроки, пов’язані із обійманням посади судді, мають бути визначені на законодавчому рівні. Призначення судді на посаду, обрання суддів на вищу посаду мають здійснюватися на конкурсній основі. Відомості про наявність вакансій, час і місце проведення конкурсу мають бути відкритими. Необхідно впровадити спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді після їхнього конкурсного добору. Рішення про рекомендацію претендента на посаду судді мусить приймати Вища кваліфікаційна комісія суддів із урахуванням результатів усної співбесіди, кваліфікаційного іспиту, психологічного тестування, медичного обстеження, біографії й інших відомостей про кандидата. Перед обранням на безстрокове перебування на посаді суддя має скласти кваліфікаційний іспит.

На законодавчому рівні слід чітко визначити підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Автори Концепції вважають за доцільне притягати суддю до відповідальності за очевидно некваліфіковане вирішення справ, тяганину з його провини, систематичне або грубе порушення правил суддівської етики. Передбачається, що дисциплінарним стягненням, окрім догани та зниження кваліфікаційного класу, могли б стати направлення судді на навчання і підтвердження кваліфікаційного класу. Причому рішення щодо дисциплінарної справи судді може бути оскаржене у суді лише з мотивів порушення процедури її прийняття.

Як і всяке починання такого роду, Концепцію було сприйнято неоднозначно. Можливість ознайомитися з основними аргументами «за» і «проти» ми надаємо читачам «ДТ», звернувшись до найбільш компетентних із зацікавлених осіб. Втім, зацікавлені в радикальній зміні роботи третьої влади ми всі — і той, хто не раз брав участь у судовому засіданні, і той, хто ніколи там не був. Поки. Бо третя влада — це остання «лінія оборони», де людина може захистити свої права цивілізованим шляхом.

В.Шишкін: «Запропонована система близька до ідеалу»

Віктор Шишкін, один із авторів «Концепції удосконалення судового устрою для забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів».

— Вікторе Івановичу, Концепція не містить конкретних термінів виконання положень...

— Ні, ми зазначили, що Концепція розрахована максимум на десять років.

— Але в ній не зазначені терміни виконання окремих етапів, а десять років — дуже великий строк.

— Ми свідомо уникали цього. Терміни є в указі, підписаному президентом, який передбачає план заходів на 2006 рік. Якщо нинішнього року ми дамо старт відповідно до плану, тоді й будемо знати, які терміни можна вказувати в інших пунктах Концепції, похідних від них. Інакше це було б передчасно. Ми не можемо говорити про конкретні терміни, оскільки реалізація залежатиме насамперед від політичної волі парламенту.

— У вас особисто реалістичність уже підписаного президентом плану не викликає сумнівів? Адже він містить ряд пунктів, над реалізацією яких ви, зокрема, працювали не один рік, а тут раз — до червня буде готово...

— Нереалістичність полягає тут в одному — у прийнятті відповідних документів парламентом, на що ми не можемо вплинути. З погляду наших можливостей, написання, підготовки необхідних матеріалів, це реально. А тягти нам далі нікуди, і так втрачено дуже багато часу.

— Чому до роботи над Концепцією не залучалися діючі судді? Вам не здається, що не можна реформувати роботу цілої гілки влади без особистої участі її представників?

— Можна. Ми виходили з того, що Концепція вимагає реалізації через законопроект, а судді відсторонені від політичної і законотворчої діяльності.

— Ну, це вже софістика.

— Ні, тому що в іншому разі під час створення Концепції домінувала б відомча складова. На прикладі РНБОУ, яка створювала Концепцію реформування правоохоронної системи, ми переконалися, що в такому разі Концепція створюється виключно на базі тих правоохоронних органів, які і варто реформувати. А реформуватимуть лише під себе. І коли виходити з доктринальних позицій, то мене не цікавить думка суддів про те, як їх варто реформувати. Мене цікавить думка громадян, не задоволених сьогодні судовою системою.

— Але не задоволені судовою системою люди не мають поняття про те, як зробити її кращою.

— Та й судді, за великим рахунком, не знають. Крім того, суддівський корпус сьогодні не відповідає завданню — захищати права громадян. У роботі комісії брали участь судді у відставці Бойко, Василенко, Онопенко, Шишкін. Діючі судді нехай займаються своєю безпосередньою роботою. Ми надіслали проект Концепції Раді суддів. Але, на нашу думку, він обрав суто відомчу позицію. Хоча й були слушні зауваження, пов’язані безпосередньо з формулюваннями, окремими аспектами. Після цього ми прийняли рішення звернутися до всіх суддів України. Концепцію було направлено у всі апеляційні суди з дорученням розіслати її низовим судам. У результаті ми отримали понад 70 листів із пропозиціями, міркуваннями, зауваженнями, підписаних головами відповідних судів. Отож, на рівні місцевих судів Концепцію переважно підтримують. А чим вище суд, тим більше було критики, за винятком Вищого адміністративного суду. Господарський суд критикував лише той момент, що в Концепції передбачено ліквідацію самостійної господарської юрисдикції і вмонтовано її в загальноцивільну юрисдикцію. Але це підхід з погляду власного крісла. Інші ж питання ніхто фактично не критикував. Верховний суд, по суті, теж бачить тільки себе. Він і раніш не міг змиритися зі своєю роллю академічної установи, за якою останнє слово, яка розглядає справи лише у виняткових випадках. Сьогодні він працює у режимі конвеєра. У цьому разі ВР має складатися приблизно з 25 суддів, а не зі ста, як сьогодні. Зрозуміло, що це викликало і викликає критику, але тільки з погляду збереження свого крісла. Адже суд створений не заради суддів.

— Цікава позиція суддів, котрі звернулися в комісію з листами. Вони більше стосувалися вузьковідомчих питань чи усе ж таки демонстрували зацікавленість в оптимальному облаштуванні гілки влади з погляду інтересів суспільства і держави?

— Були, наприклад, такі, котрі просто писали — не подобається. А чому й як зробити краще — жодного слова. Аргументованого, глобального підходу, де не проглядався б особистий інтерес, практично не було. Найбільше обурювалися, що в них забирають преміальні. Ще не хочуть складати іспити екзаменаційній комісії, а надто незадоволені тим, що судді, які йдуть на обрання повторно, знову будуть змушені складати кваліфікаційні іспити. Але ж законодавство змінюється. Та й суддів, які пропрацювали не один десяток років, сьогодні фактично потрібно перенавчати, оскільки діє новий ЦК, цілком нові процеси, нові кодекси.

— Можна створити просто чудову Концепцію, але без прорахунку необхідних фінансів вона мало коштуватиме. Так, дешеве правосуддя обходиться дорого, проте ми не можемо дозволити собі втілювати в життя Концепції, не прорахувавши, у що це виллється у фінансовому плані. Створили вже на папері адміністративні суди, наприклад. Ви думали над цим?

— Цифрами має займатися уряд, Мін’юст, парламент. Нехай вони разом із Державною судовою адміністрацією виробляють конкретні підходи і прораховують. Це проблема державних інституцій, які мають стосунок до бюджету. Що ж до адміністративних судів, то проблема не у відсутності грошей, а у відсутності бажання.

— Запропонована в Концепції система судів частково нагадує мікс із зарубіжного і вітчизняного досвіду і передбачає серйозні зміни діючої системи. Ви вважаєте свій варіант близьким до ідеалу?

— Вважаю, що вона наближена до ідеалу, зокрема з погляду спеціалізації. Я категорично проти широкої юрисдикції загальних судів. Тоді, коли я працював суддею, найважчими для нас були справи, пов’язані з житловими кооперативами. За своєю складністю їх не можна порівняти із справами, які аналізують суди сьогодні. Але навіть тоді, наприклад, у Кіровському суді м. Кіровограда, де я працював, існувала спеціалізація, і це було виправдано. Крім спеціалізації судів необхідна спеціалізація суддів.

Судова система, як будь-яка державна машина, має працювати в гармонії. Для цього необхідно реалізувати три принципи: принцип спеціалізації, територіальності (прив’язка до певного району) та інстанційності (тобто має бути забезпечене право на перегляд судового рішення в суді вищого рівня). Стосовно останнього слід зазначити, що судами першої інстанції повинні бути лише суди, безпосередньо прив’язані до населення. А сьогодні судами першої інстанції є й апеляційні. Таким чином, стрункої судової системи не існує.

Спеціалізованою повинна бути вся система судів загальної юрисдикції, а не тільки окрема її частина. Спеціалізація судів має відбуватися за галузевими ознаками й обумовленим нею видом судочинства. Це цивільна, кримінальна й адміністративна юстиції, а також господарська як особливий різновид цивільної. Поряд із судами загальної юрисдикції діятимуть господарські та адміністративні. На наступному етапі реформи буде запроваджено спеціалізацію судів з їхнім поділом на цивільні, кримінальні й адміністративні.

Територіальна організація місцевих і апеляційних судів не повинна бути жорстко прив’язана до адміністративно-територіального поділу. Визначальним тут має бути критерій наближеності цих судів до людини і забезпечення незалежності суддів від місцевої влади. Місце розташування суду має визначатися з урахуванням транспортних зв’язків.

— Якщо говорити про нововведення, які торкнуться дисциплінарних і кваліфікаційних комісій, що ви вважаєте найбільш принциповим?

— Ми зберігаємо кваліфікаційні комісії в регіонах, але забираємо у них дисциплінарні і право давати рекомендацію на обрання суддів. Формуванням суддівського корпусу з погляду призначення й обрання займатиметься лише Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Насамперед їхня діяльність повинна базуватися тільки на фаховій основі, з відривом від виробництва. Крім того, ці люди не повинні перебувати в адміністративному підпорядкуванні керівників судової системи. Таким чином, це мають бути або судді у відставці, або особи, які раніше були суддями і мають суддівський стаж не менш як десять років. Кваліфікаційна комісія також має бути відділена від дисциплінарної. Створюючи їх у центрі, ми виводимо їх з-під впливу керівництва, зокрема місцевого.

— Чи зручна така централізація? Скільки часу забере у судді те, щоб потрапити на засідання дисциплінарної комісії?

— Так, їм доведеться їздити сюди. Нехай не порушують, тоді їх не викликатимуть. Крім того, запроваджується інститут судових інспекторів, також із колишніх суддів, котрі їздитимуть для вивчення ситуації на місцях для первинної перевірки наявної інформації.

Сьогодні кваліфікаційний іспит складають лише особи, призначувані на посаду судді вперше. Відповідно до Концепції, такий іспит складатимуть і судді, які йдуть на безстрокове обрання. Слід докладно розписати, які це будуть іспити, які предмети, як складатиметься іспит. Проводитиметься анонімне тестування.

— Які перспективи фахової освіти для суддів?

— Сьогодні системи освіти суддів фактично немає. Починати вирішення цього питання слід з напрацювання загальних параметрів юридичної освіти, перероблення й уніфікації навчальних програм. Наступне питання — зняття з акредитації ряду навчальних закладів, які дають юридичну освіту, але не можуть належним чином готувати юристів.

Ми гадаємо, що кандидатом на посаду судді може бути магістр.

Вважаємо за необхідне для кандидата на посаду судді проходити обов’язковий курс практичного навчання в Академії суддів. У період становлення цей курс може тривати близько півроку. Взагалі робота цієї установи потребує докорінних змін.

— Якщо виходити з ідеалістичного уявлення про те, що суддя прийшов на свою посаду не заробляти будь-якими способами, а чесно виконувати свій обов’язок, то в чому полягають найбільші ризики, якщо говорити про важелі впливу на такого суддю?

— Насамперед розподіл справ. У Цивільному процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства записано, що справи розподіляються в порядку жеребкування. Але, наскільки мені відомо, таким способом справи розподіляються лише у Верховному суді. Відверто можу сказати, що на рівні місцевих судів цього немає. Хоча це пряме невиконання закону.

Ще один важіль — фінансове забезпечення, доплати суддям. Раніш оплата праці судді здійснювалася у відповідності з двома категоріями: оклад і вислуга років. Потім запровадили третю категорію — класні чини. У Концепції і є ці три категорії. Але сьогодні існують преміальні, які залежать від голови суду. До речі, найбільше зауважень, які надійшли від суддів у зв’язку з Концепцією, стосувалися саме цього пункту — всі цікавилися, чому в них забирають премії, а голови судів обурювалися тим, що їх позбавляють права давати премії. Адже таке право голови — це найефективніший механізм для незаконного впливу на суддю. Є можливість — підвищуйте оклад, а премій для суддів узагалі існувати не повинно.

Незаконний вплив на суди може здійснюватися і з використанням категорії пільг, передбачених сьогодні Законом «Про статус суддів»: від надання дитячого садка до житла. Щодо житла, ми пропонуємо замість надання квартир надавати судді безпроцентний кредит. Цей кредит буде однаковим для всіх суддів у певній місцевості, залежно від реальних цін на житло там. Таким чином, зокрема, вдасться уникнути поширеного зловживання, коли окремі судді багаторазово одержували квартири за рахунок держави.

П.Пилипчук: «Перед тим, як зруйнувати, треба подумати»

Перший заступник голови Верховного суду України Петро Пилипчук:

— Приймати Концепцію подальшого реформування законодавства, яке регулює побудову й функціонування судової системи, необхідно. Відсутність чітких орієнтирів стосовно цілей і пріоритетів розвитку цього законодавства спричиняє броунівський рух в законотворчому процесі. Саме це стало однією з причин кризових явищ у правосудді, неймовірних навантажень на суди, тяганини при розгляді судових справ.

Наданий проект Концепції містить безліч ідей, реалізація яких дозволить зробити рішучі кроки в бік удосконалення вітчизняного судочинства. Водночас вважаю, його необхідно істотно доробити, враховуючи при цьому зауваження та пропозиції суддів і представників науки. А наразі він може послужити лише основою для майбутньої Концепції.

У Концепції має бути, передусім, визначено мету реформи, яка, гадаю, повинна полягати в побудові в Україні надійної, ефективної, оптимальної судової системи, котра гарантовано могла б захистити права людини. Слід визначити етапи, що дозволяють досягти цієї мети. І, поза сумнівом, має бути підраховано, у скільки обійдеться кожен із цих етапів держбюджету. Ідеться про дуже серйозні суми. Без фінансового обгрунтування ми можемо створити безліч віртуальних судів на папері, як це зробили з адміністративними судами, вертикаль яких існує поки що теоретично. Проте в наданому проекті Концепції ці моменти не визначено.

Проект Концепції надзвичайно затеоретизований. Низка положень має дискусійний характер. Президент або парламент, затвердивши цю Концепцію, візьмуть на себе відповідальність за великі й досить спірні теоретичні викладки. Через те, що проект містить занадто багато теорії, конкретні заходи та кроки губляться між цими науковими міркуваннями.

— Ви вважаєте, дану Концепцію можна було б узяти за основу й доробити. Із якими її положеннями ви принципово не згодні?

— Передусім із тим, що Концепція передбачає реформування судової системи без втручання в Конституцію, чого не можна робити. Нинішня судова система створена на підставі Конституції, інша річ, що її фактичне створення так і не завершено. Саме в статті 125 Конституції закладено причину того, що наша судова система вийшла громіздкою й незбалансованою. Саме ця стаття не дозволяє оперативно й залежно від потреб поточного дня вносити корективи в судовий устрій. Приміром, відповідно до цієї статті спеціалізовані суди складаються з чотирьох рівнів, а загальні — з трьох. Це породжує парадокси. Наприклад, у тому випадку, коли одне підприємство відсуджує в іншого гроші, така суперечка може пройти чотири судових інстанції. Для того, аби позбавити людину свободи на 15 років, досить трьох, а довічно — і двох судових інстанцій. Автори проекту, замість того, щоб оптимізувати судову систему, пропонують цей чотирирівневий принцип поширити й на загальні суди. Навіть дуже багаті країни не дозволяють собі мати таку систему. Тим паче доказів, що вона функціонуватиме ефективніше, не існує.

Тобто той факт, що сучасна судова система потребує реформування, — незаперечний. Але розпочинати треба з Конституції. Запропоноване реформування буде черговим експериментом над правосуддям і людьми, воно може спричинити параліч судової діяльності, масове порушення прав людини й цілком марне використання великих грошей.

Рада суддів доручила своєму комітету з судово-правової реформи, узявши цю Концепцію за основу, запропонувати свій варіант. Гадаю, найближчим часом ми закінчимо цю роботу.

— Якими принциповими моментами ви збираєтеся доповнити існуючу Концепцію?

— Причина кризи, що є сьогодні в судовій системі, зовсім не пов’язана з її побудовою. Вона насамперед в існуючому процесуальному законодавстві — низькоякісному, суперечливому, незбалансованому, неуніфікованому. Окремі дуже важливі процедури ним узагалі не врегульовано. Це перша проблема, яка зумовила кризу правосуддя.

З неї безпосередньо випливає друга проблема — величезне навантаження на суди. Ми не виступаємо за збільшення кількісного складу суддів (є 8 тис. посад, із них — 1,5 тис. вакансій). Забезпечити якісний розгляд справ такий численний склад суддів у змозі. Але слід, по-перше, спростити значну частину судових процедур, особливо в судах першої інстанції. Діючі Цивільний процесуальний і Кодекс адміністративного судочинства зобов’язують суддів виносити безліч судових рішень, там де питання може бути вирішене простою резолюцією. Кримінально-процесуальний кодекс 1960-го року дуже застарів. У нього було внесено величезну кількість правок, і сьогодні він повністю розбалансований. Багато процедур законом не врегульовано. Так, у січні 2003 року Конституційний суд України ухвалив рішення, відповідно до якого постанову про порушення кримінальної справи можна оскаржити в суді. Але відповідної процедури немає досі. Судді самі придумують, у кого приймати скаргу, у які терміни її розглядати, який документ виносити в результаті розгляду, чи може відповідне рішення бути оскаржено та яким чином. Верховний суд прийняв постанову пленуму з цього приводу, фактично взявши на себе повноваження зі створення нормативних актів, що неприпустимо. А як бути в таких ситуаціях? До неврегульованих питань належить, приміром, процедура розкриття судом банківської таємниці. Вона може виконуватися до порушення кримінальної справи й після. Відповідно і процедури мають бути різні. Але їх взагалі не існує ані в процесуальному кодексі, ані в спеціальних законах, що регламентують банківську діяльність.

Таким чином, першочергове завдання з подолання кризи в правосудді — внесення змін у чинне процесуальне законодавство з тим, аби відпрацювати оптимальні процедури. З підсудності судів безболісно можна вилучити безліч категорій справ. Можна передбачити скорочені судові процедури для конкретних ситуацій. Можна передбачити для низки випадків впорядкування невмотивованих судових рішень. Аби зменшити навантаження на Верховний суд, необхідно встановити «процесуальні фільтри» (підвищити вимоги до касаційних скарг, передбачити відповідальність за подачу явно необгрунтованих скарг тощо).

Друга проблема, яка зумовила кризу судової влади, це знов-таки ще не судоустрій, а питання кадрів. Передусім, навчання. Щоб стати стоматологом, податківцем або прокурором, в нас вчаться, а щоб стати суддею — ні. Створена Академія суддів практично не функціонує. Їй виділяється в 20 разів менше коштів, ніж аналогічним навчальним закладам, скажімо, Академії Державної податкової адміністрації.

Процедура добору кадрів сьогодні здійснюється трьома органами, але є непрозорою, відсутній конкурсний добір. Ми ж вважаємо: там, де є багато бажаючих зайняти суддівську посаду, необхідно проводити конкурс, добираючи кращих. У великих містах бажаючих обійняти посаду судді дуже багато. Їхня кількість може становити приблизно 10—15 чоловік на місце, приміром, у Києві чи у Львові. Сьогодні добір кадрів — це фактично закрита процедура. І в кріслі судді опиняються люди, не придатні для такого роду діяльності.

Із кадровою проблемою пов’язане таке надзвичайно важливе питання — це проблема відповідальності суддів. У зв’язку з непродуманими реформами ми втратили важелі впливу на суддів, котрі стали незалежними вже не тільки від інших гілок влади, а й від закону. Такі судді є, і, користуючись тим, що ані кваліфікаційна комісія, ані вищі суди, ані Верховний суд, ані Рада суддів не мають сьогодні інструментів, які дозволяють перевірити професійну діяльність судді, ухвалюють будь-які рішення. Особливо, по справах, де рішення влаштовує всіх, тобто не заперечуватиметься або не може оскаржуватися в принципі.

Я не відношу себе до ретроградів, але скасування інституту судового нагляду, коли голова суду міг втрутитися й виправити судову помилку, особливо коли вона очевидна, завдала багато шкоди. Сьогодні, готуючи узагальнення судової практики, я бачу за матеріалами справи, що людину засуджено незаконно, і не можу ініціювати питання про перегляд цього судового рішення.

Сьогодні питання відповідальності суддів за порушення ними вимог присяги або закону є надзвичайно актуальним. Необхідно негайно створити ефективний інструмент, із допомогою якого Верховний суд, Рада суддів, Кваліфікаційна комісія могли б перевірити діяльність судді.

— Це судова інспекція?

— Так. У голови Верховного суду є функція — ініціювання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. А ефективного інструмента, що дозволяє перевірити діяльність судді, немає. Тобто необхідно, аби існували інспекції, котрі мали б повноваження приїхати, приміром, до району, і ознайомитися з професійною діяльністю судді. Ми використовуємо в цьому плані можливості Ради суддів, але по-справжньому результативного механізму в нас немає.

Автори Концепції чудово розуміють важливість вирішення питань кадрового забезпечення судового корпусу. Пропонується запровадження безлічі корисних і правильних нововведень. Водночас окремі з них потребують глибокого вивчення, широкого обговорення. Наприклад, пропонуються всі питання, пов’язані з визначенням рівня фахової підготовки кандидатів на суддівські посади й суддів, присвоєння суддям кваліфікаційних класів покласти на єдину в Україні Вищу кваліфкомісію. Питання притягнення суддів до відповідальності пропонується покласти на єдину Дисциплінарну комісію. Наскільки ефективними будуть ці структури невідомо, але зрозуміло: для їхнього створення й функціонування треба багато грошей, тисячам кандидатів у судді й суддям доведеться за рахунок держави постійно їздити до Києва. А чи не призведе таке зосередження влади в цих органах до корупції в них?

— Як мінімізувати важелі незаконного впливу на суддю? Наскільки успішно впроваджується замість розподілу справ головами судів розподіл їх за випадковим принципом — досить нескладний спосіб нейтралізації реальних важелів адміністративного тиску на служителя Феміди?

— Передусім кожний суддя, прийшовши на посаду, повинен мати сильний імунітет від тиску. У протилежному разі впливати на нього буде якщо не голова суду, то дружина, сусіда чи народний депутат. Тобто це більшою мірою кадрове питання, питання не лише професіоналізму, а й вольових і моральних чеснот судді. Стосовно розподілу справ, то це справді може бути використано як інструмент впливу на суддю.

П’ятого вересня минулого року голова Верховного суду підписав листа, в якому рекомендував усім судам викоренити практику розподілу судових справ головами судів і впровадити розподіл справ на випадковій основі. Що, до речі, уже передбачено в цивільному й адміністративному процесах.

Можна сказати, у цілому це виконується. Але всі ми інертні, і в деяких судах інерція виявилася такою сильною, що голови досі розподіляють справи.

Крім того, існує практика втручання в судову діяльність із боку інших гілок влади, засобів масової інформації. Ми намагаємося орієнтувати суддів не піддаватися такому тиску. Але, гадаю, певний вплив на судову діяльність ці чинники мають.

Зараз Рада суддів виробляє певні заходи для протистояння бодай такому впливу на суди, що має системний характер.

До речі, останнім часом засобом впливу на суд стала й вулиця. На жаль, немає закону, який регламентував би дії мітингувальників. Вони безперешкодно блокують суди. І, звісно, є судді, котрі хочуть винести популярне рішення. А це дуже небезпечно.

Сьогодні є також такі важелі впливу на суди, як практика призначення, обрання суддів на посади та призначення суддів на адміністративні посади. У останній рік призначення суддів на такі посади відбувається швидше. До 2005 р. у нас була величезна кількість судів без голів, а відповідні матеріали місяцями лежали без руху в адміністрації президента. Тепер ця тенденція зменшилася. Проте ми говоримо про принцип — призначати на посаду голови суду має не президент і не парламент. Адже судді не призначають адміністрацію на місцях, чому ж адміністраторів нам призначає інша, рівноцінна гілка влади? Та й де тут логіка, якщо голову ВС за Конституцією, обирають судді, пленум, а інших голів призначає президент? Це повинно здійснюватися через суддівство — чи то через Раду суддів, чи то через голову Верховного суду, чи то через пленум. До речі, це пропонується в проекті Концепції.

— Сьогодні фінансування судів справді значно поліпшилося, як про це часто говорять? Нові зарплати судді реально отримують?

— По сьогоднішній день суди, крім Верховного й вищих, фінансуються приблизно на 40% від існуючої потреби. Не завжди забезпечуються матеріально навіть процесуальні потреби судів, без задоволення яких правосуддя стає неповноцінним. Стосовно зарплати, то посадові особи найрізноманітніших рівнів неодноразово обіцяли: суддя районного суду отримуватиме не менше 5 тис. гривень. З вересня минулого року Кабмін встановив такий алгоритм нарахувань зарплати, що ми справді виходимо на таку суму. Фактично цього не сталося, бо там є одна надбавка, яка залежить від того, чи профінансована вона чи ні. Якщо грошей немає, вона не проплачується. У зв’язку з цим на папері ця зарплата є, а насправді немає.

Саме речі такого плану повинні знайти своє відображення в Концепції. Там чітко мають бути визначені заходи, реалізація яких забезпечить судді та працівникам апарату суду гідну зарплату й фінансування судів у розмірі 100% від потреб. Саме конкретні заходи, а не декларації.

При ухваленні нової Концепції фінансову сторону питання в жодному разі не можна ігнорувати. Треба мати чітке уявлення про те, скільки й коли грошей знадобиться для реалізації того чи іншого положення Концепції.

Дехто стверджує, що реформування судової системи невигідне саме Верховному суду виключно з політичних міркувань, оскільки він буде позбавлений багатьох повноважень. Отож, жодних політичних міркувань у мене немає. А за державу образливо. Адже ми бачимо реальний намір знекровити Верховний суд, по суті зруйнувати його, оскільки без касаційних повноважень він не зможе ефективно виконувати найпершу свою функцію — забезпечення однакового застосування закону судами країни. Я вважаю, що перед тим, як руйнувати, треба добре подумати.