Судді, політика та вибори в Україні

Останні кілька місяців в українській пресі часто обговорюються майбутні вибори та криза Конституційного суду. Незважаючи на те, що Конституцією і законами України суддям заборонено брати участь у будь-якій політичній діяльності та мати представницький мандат, імена деяких суддів можна зустріти у виборчих списках політичних партій. До того ж є очевидним, що кворуму в Конституційному суді України (КСУ) не буде аж до нових парламентських виборів, які відбудуться 26 березня. Хоча ці проблеми попередньо обговорювалися, на деяких питаннях варто наголосити повторно, оскільки парламент нічого не зробив, аби виправити ситуацію, що склалася.

Згідно з Конституцією і законами України, суддям заборонено бути членами партій і профспілок, аби не виникав конфлікт інтересів. Ця норма часто ігнорується як самими суддями, так і політичними партіями. Особливу стурбованість викликає той факт, що деякі судді, в тому числі голова Верховного суду та голова Вищого господарського суду, є у списках партій, які в березні балотуватимуться до парламенту. Дуже дивує, що ні в депутатів парламенту, ні в самих суддів не виникло заперечень щодо порушення Конституції та Закону України «Про статус суддів».

Для порівняння, у США суддям Федерального суду заборонено займатися політичною діяльністю. Якщо ж суддя стає кандидатом на обіймання виборної посади, він або вона має піти у відставку з посади судді. Проте в багатьох штатах місцеві судді та судді штатів балотуються на посади суддів як члени політичних партій, так само як і на будь-яку виборну посаду.

Одним із основоположних принципів демократії в Україні є принцип розподілу влади на три гілки. Саме тому Конституція України забороняє суддям займатися політичною діяльністю. Політична заангажованість суддів може впливати на прийняття ними рішень у справах. Тому судді, які прагнуть обіймати виборні посади чи бути у списках політичних партій, мають спочатку піти у відставку. Проте перед парламентськими виборами в Україні бачимо зовсім інший розвиток подій. Імена багатьох суддів мають у своїх списках Партія регіонів, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція», Виборчий блок Олійника та Сироти, політична партія «Третя сила», Блок безпартійних «Сонце» і навіть Народний блок Литвина «Ми» — партія голови Верховної Ради України. Так не повинно бути. Депутати Верховної Ради зобов’язані не лише особисто дотримуватися вимог закону, а й пропагувати їх дотримання. Депутати, особливо лідери парламенту, мають публічно засудити включення суддів до списків партій, а також домогтися того, щоб імена суддів, які не пішли у відставку, було виключено зі списків політичних партій і блоків.

І хоча парламент може мати обгрунтовані сумніви стосовно роботи уряду президента, голосування 10 січня про відставку уряду внесло сумніви та непорозуміння і водночас порушило питання щодо конституційності самого голосування. Проте немає Конституційного суду, який би вирішив це питання.

Ніхто не поважатиме законодавчу та судову владу, допоки судді й обрані посадові особи не почнуть поважати себе самі. І хоча після прийняття Верховним судом України 3 грудня 2004 року рішення у справі Ющенка проти ЦВК з’явились великі сподівання на краще, включення суддів до списків політичних партій стало кроком назад. Окрім того, судді та народні депутати цілком знехтували рішенням КСУ щодо подвійних мандатів, де чітко зазначено: отримання народними депутатами України іншого представницького мандата чи перебування на державній службі є неконституційним. На превеликий жаль, навіть сьогодні є депутати, які обіймають дві посади. Чи зможе пересічний українець повірити, що він живе в демократичній державі, коли обрані посадовці так зухвало порушують закон?

Від середини жовтня 2005 року КСУ не може отримати кворуму. Нагадаємо, що Конституційний суд складається з 18 суддів. Президент, З’їзд суддів України та Верховна Рада призначають і обирають по шість суддів. КСУ вважається таким, що має кворум, коли в ньому присутні 11 суддів (аби прийняти певну справу до свого провадження, за це мають проголосувати щонайменше шість суддів), проте всі 12 суддів мають брати участь у пленарних засіданнях і 10 із них — проголосувати позитивно під час прийняття рішення або ухвалення висновку. Та ось уже кілька місяців поспіль парламент уникає обрання шести суддів КСУ, постійно відкладаючи ці вибори. Нині в КСУ працюють лише п’ятеро суддів.

Закон «Про Конституційний суд України» передбачає, що кожен суддя, незалежно від того, ким він призначений чи обраний, має прийняти присягу в парламенті. У Конституції України передбачено присягу президента та народних депутатів, проте немає такої вимоги щодо суддів Конституційного суду. Тому, на мою думку, вимога щодо присяги у Верховній Раді є неконституційною. Адже це дозволяє останній керувати життєдіяльністю цього органу, що є прямим порушенням принципу розподілу влади. Зазначений вище закон не може наділити Верховну Раду особливою владою, не передбаченою Конституцією України. Водночас ст. 153 Конституції не може бути інтерпретована як така, що передбачає присягу. Цей закон можна застосовувати лише щодо суддів, яких обирає Верховна Рада. Та оскільки остання від самого жовтня не може заприсягти суддів, призначених президентом і обраних З’їздом суддів, розглянути питання конституційності процедури присяги суддів КСУ фактично нема кому. А отже, Верховна Рада ефективно блокує діяльність Конституційного суду. Важко повірити, що після помаранчевої революції та її ідеалів парламент так очевидно нехтує своїм обов’язком уможливити функціонування Конституційного суду, вкрай необхідного для панування верховенства права у нашій країні.

Як і передбачалося, ще в серпні 2004 року фракціям, які постійно сваряться, стало важко співпрацювати. До того ж через відсутність консенсусу неможливо поставити на порядок денний питання присяги суддів КСУ (процедура, що вимагає 226 голосів більшості від конституційного складу). Сьогодні присяги суддів КСУ немає у порядку денному Верховної Ради (що, як уже зазначалося, навряд чи є конституційним), і боротьба за кандидатури триває.

З часів незалежності України багато з нас працювали радниками з питань верховенства права і демократії в різних інституціях та комітетах. Більше того, ми допомагали робочій групі працювати над проектом Конституції України. З роками ми потоваришували з багатьма особами, дії яких критикує ця стаття. Було нелегко зробити цю публічну заяву, але обов’язок перед демократією, верховенством права, і найголовніше — самою Україною вимагає цього.