Скінхеди б’ють першими

Як свідчать останні події, ознаки розвитку неофашистських організацій у нас таки існують. Скінхеди (skinhead — гола, голена голова), уперше з’явилися у Великій Британії приблизно сорок років тому. «Бритоголові» бунтували проти влади, влаштовували «розбірки» з хіпі, але найбільшу ворожість виявляли до мігрантів з Індії та Пакистану, що були дешевою робочою силою. У наступні десятиліття цей рух охопив Західну Європу, Америку, Австралію, а з початку 90-х — і Росію, де найбільше ультраправих зосередилося в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді та Калінінграді. З деяким «запізненням» і не в таких масштабах вони з’явилися й в Україні.

«Щодо подій у Києві 3 березня, коли поблизу Шулявського ринку скінхеди проводили заходи, ініційовані Соціал-патріотичною асамблеєю слов’ян, які вигукували гасла щодо «засилля чужинців в Україні» і вимагали закрити тутешній секонд-хенд, скажу, що тоді до порушень громадського порядку справа не дійшла. Вже потім, коли начебто все скінчилося і так звані скінхеди групами порозходилися — напевно пити пиво, стався неприємний інцидент, — говорить начальник управління масових акцій та охоронних заходів ДГБ МВС підполковник міліції Андрій Чалий. — Пінний напій, мабуть, дещо підбадьорив адептів екстремальної ідеології, особливо вони пожвавилися, коли поблизу їхнього зборища з’явився китаєць. За Лі Сіпеном побігли троє бритоголових, хлопець вирішив рятуватися втечею у найближчий Макдоналдс. У ситуацію, коли іноземця хотіли побити «білі здоровані», втрутилися охоронець закладу і заступник директора, проте на горіхи отримали і громадянин Піднебесної, і його захисники.

За цим фактом порушено кримінальну справу. Також направлено листи до СБУ, Міносвіти, а з огляду на те, що серед нападників були неповнолітні (учні шкіл і училищ), — і до управління освіти Київської держадміністрації. Такі заходи зазвичай забезпечують підрозділи міліції громадської безпеки, але, зрозуміло, поблизу там «крутяться» й оперативні служби. І це не «перестрахування», адже саме члени скін-групи «Дозор-88» були причетні до вибуху на Троєщинському ринку у 2004-му.

Серед скінів до 70% — підлітки, яким кортить самовиразитися, бути не такими, як усі. Минуть роки, їм стане трохи за двадцять, й у переважної більшості з’являться зовсім інші проблеми: лисі черепи та важезні черевики їх уже не цікавитимуть. А сьогодні в них серйозна дисципліна, вони не вживають міцного алкоголю, зазвичай не бавляться наркотиками, багато з них дбають про свій фізичний гарт і подеколи офіційно заявляють про проведення своїх акцій — до речі, нічим не заборонених, — хоча в заявках «мітингувальники» ще жодного разу не визнавали себе скінхедами. Бо не існує в державі зареєстрованої організації, вибудуваної структури, яка б, приміром, називалася «Скінхеди України», чи єдиного лідера руху. Є окремі групи людей, яких за зовнішнім виглядом, світоглядними позиціями і мітинговими гаслами, ставленням до представників іншої раси можна назвати подібними до скінів. В Україні немає чіткого юридичного визначення цього руху і відповідного правового ідентифікатора його представників, як відсутня в цьому сенсі й оцінка скінів — наскільки небезпечними для суспільства і громадян вони є. Багато затятих футбольних уболівальників симпатизують скінхедам і навіть беруть участь у їхніх акціях. На оперативних зйомках видно, що чимало бритоголових «ультрас», які часто-густо викидають руку в нацистському вітанні, чіпляють на себе символіку улюблених футбольних клубів, приміром, задля маскування обмотують обличчя «динамівськими» шарфами.

Скінів, окрім столиці, багато у Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Криму, Чернігові. Всього на міліцейських обліках є прізвища близько 500 активних учасників руху. Звісно, це не всі — за неофіційною інформацією, лише в Києві їх може назбиратися до тисячі осіб. Найбільшими є «Петровські тигри» і «Дозор-88», до яких входить майже 170 осіб.

Більшість конфліктів, коли потерпілий одного кольору шкіри, а кривдник іншого, усе-таки має більше побутовий, міжособистісний характер, ніж расовий.

Проте підстави тривожитися таки є — через те, що скінхедівський рух дедалі більше охоплює різноманітні соціальні та професійні прошарки українського суспільства. У Києві, приміром, є відомий гурт «Сокира Перуна», лідер якого пан Климачов підтримує ідеї скінів і співпрацює з американською воєнізованою Церквою творця Рутенія, що має неоднозначну репутацію в США, а нині, як він каже, веде активну діяльність в шести регіонах України (Київ, Івано-Франківськ, Кіровоград, Полтава, Харків, Черкаси).

Про кількість шанувальників «перунів» свідчить такий факт: минулого року на концерт цього гурту в один із байкер-клубів столичного передмістя приїхало 150 «бритоголових» із Росії, Києва та Криму. Крім «Сокири» відомі й інші ультраправі гурти: White Power — Skinhead Spectrum (Біла Влада — Скінхед Спектрум), «Кров і Честь — Україна» — складова частина світової екстремістської мережі Blood & Honour, що просуває «нацистську музику».

Українські скіни стають дедалі агресивнішими і навіть починають говорити, ніби зазнають утисків влади. Ідеться про відому акцію на Софіївській площі Києва, яку зібрали торішнього листопада 30 адептів Українського руху проти нелегальної міграції, що протестували проти затримання пана Скрипця — скіна, підозрюваного в убивстві громадянина Нігерії Куноума Мієбі Годді, який прожив у Києві майже 20 років. А вже в січні 2007-го під гаслами «Захистимо наш футбол» скінхеди разом із фанами вимагали змінити ставлення держави до українських футбольних уболівальників.

Тим часом деякі російські скіни стверджують, що міліція РФ не дуже-то їх притискає, оскільки вони створюють, м’яко кажучи, некомфортні умови для нелегальних мігрантів і торговців живим товаром, вираховуючи «африканерів» і арабів, які збувають наркотики, і розправляючись із ними чи навіть здаючи правоохоронцям, за що отримують своєрідний карт-бланш і певний імунітет від зайвої цікавості дільничних інспекторів. Така собі гра інтересів «санітарів нації» і міліції. Проте останнім часом у наших сусідів таке загравання обертається резонансними трагедіями в Москві, Пітері, Кондопозі — і далі, до околиць країни…

Зустрілися ми і з представниками Всеукраїнської громадської організації «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК). Мої співрозмовники: Ярослав Іляш — голова МНК і Андрій Клименко — керівник Інформцентру конгресу.

— Скінхедство в Україні упродовж останніх двох років набуло організованого характеру, — говорить пан Іляш. — Одна з версій наявності в нас такої тенденції примушує пильніше придивитися до впливу Росії на українські реалії, адже там скінхед-рух набув неабиякого впливу навіть на політикум, не кажучи вже про «плебс». В одній Москві скінів більше, ніж в усіх країнах Західної Європи разом узятих. Мало того, вони легалізуються через державну реєстрацію громадських об’єднань і партій. Те ж саме починає відбуватися і в нас. Насправді це відверті нацисти, які вітаються відповідним жестом і твердять про свою місію «забезпечити білій расі майбутнє». У Києві цей рух започаткувався досить давно, з кількома його «старожилами» я знайомий особисто. До речі, одразу скажу: вважати, нібито скіни — суто вихідці з когорти футбольних фанів і, навпаки, буцімто всі «бритоголові» — «несамовиті динамівці», є великою помилкою попри те, що побачити когось із них у шарфику якогось клубу можна доволі часто, але це ще ні про що не говорить…

— Даруйте, але ж відсоток, нехай нам пробачать читачі, «чорних людей», які мешкають в Україні, просто мізерний, його не порівняти з тим, скільки їх є в Німеччині або Франції. Невже вони становлять якусь загрозу для представників «білої раси», до якої ми всі з вами належимо?

— Давайте дещо змінимо напрям, — зголосився відповісти Андрій Клименко, — і будемо говорити не про відсотки, а про тенденцію. А вона така: за перші роки незалежності офіційно статус мігранта в Україні отримало всього кілька тисяч осіб, а впродовж 2005—2006 років їх набралося понад 14 тисяч. За планом Кабміну, цього року передбачається, що країна має прийняти майже 10 тисяч мігрантів. Далі — сьогодні ні МВС, ні СБУ не контролюють потоків нелегалів до Західної Європи, що перетворює державу на величезний транзитний табір. Причому більшість нелегалів виявляють уже на території Центральної чи Західної України. Тим часом левова частка «перебіжчиків» таки перебирається через кордон із Росією, проте «правоохоронний фільтр» на сході, як видно, діє неефективно. Тим же шляхом іде трафік наркотиків і «живого товару».

Особливо наших співвітчизників дратує те, що до транспортування важких наркотиків найчастіше причетні саме іноземці, а серед них чомусь багато представників азійських та африканських країн. Звісно, це обурює українців і сприяє появі нових членів у зграйках «бритоголових», яких тільки в столиці, за нашою інформацією, є три угруповання. Зазначу, що є різні скінхеди — ті, які додержуються лівих поглядів, і ті, що сповідують ультраправу ідеологію. Останніх, доволі пролетарізованих, — більшість.

— Скінхедівський конгломерат — то переважно невігласи, — продовжує Ярослав Іляш. — Вони певним чином репрезентують атрибутику якоїсь новомодної субкультури, причому доволі спекулятивної, коли молодики просто хизуються і вдають із себе скінів, вважаючи цей образ стильним і сучасним. Якщо поговорити з хлопцями, то виявиться, що відсотків 90 з них — абсолютно «не в темі» того, про що вже говорив Андрій Клименко.

З іншого боку, у держави поки що немає єдиної, виваженої політики щодо цього явища, соціальна база їхнього клонування процвітає. Якщо повернутися до питання «інородців», зазначу: євроспільнота вже виділяє кошти на створення так званих фільтрів — спеціально обладнаних кордонів, але справа у нас посувається не так швидко, як це уявлялося і планувалося. Ще невідомо, наскільки ті гроші цілеспрямовано використовуються. Україна знає, що робити з нелегалами, але наразі не може реалізувати своїх намірів. З іншого боку, немає стратегії як повернути українців із російської Тюмені, як поліпшити демографічну ситуацію («пелюшкові» вісім тисяч не рятують). Переконаний, більшість скінхедів не думають про це щодня і щохвилини.

— Чи можна активність молоді, що хоче самоствердитися, вирізнитися із загалу, спрямувати у, так би мовити, конструктив?

— На мою думку, державна політика щодо зайнятості молоді, її патріотичного виховання — у глибокому системному занепаді, — каже пан Клименко. — Такі громадські інституції, як наша, чи ті ж таки «пластуни» прагнуть щось змінити, але потрібна потужна підтримка держави і громадськості. Візьмімо скаутів — чудову альтернативу «вихованню вулицею», наркотикам, алкоголю і злочинності. Ми фактично трансформували колишній піонерський і комсомольський рухи з їхніми ще не забутими багатьма таборами праці та відпочинку, зльотами «Зірниць». Минулого року ми провели гру «Гурби—Антонівці 2006», до якої долучилися понад 700 учасників. Тоді нам у проведенні патріотичної акції допомогли Мінсім’ї, молоді і спорту, благодійники та політичні організації.

— Насправді є багато фактів на побутовому рівні, які провокують соціально-інформаційний прецедент, що сприяє залученню молоді до скінхед-руху, — зазначає пан Іляш. — І коли міліція говорить, що рух не має явних лідерів, це, м’яко кажучи, неправда, бо під час їхніх акцій правоохоронці чітко знають, кого «брати». Дійсно, ті керманичі не «світять», хто є хто, але, переглянувши специфічні сайти і форуми, це легко можна встановити. До них нерідко приїздять «колеги» зі сходу, як то було 14 жовтня і 4 листопада, коли вони долучилися до «імперського маршу» разом із проросійськими силами.

Треба щоб міліціонери чітко розуміли різницю між національно-патріотичними молодіжними організаціями, до яких належить і МНК, й скінхедами — відвертими расистами. Ми ніколи не викидаємо, як вони, руку в нацистському привітанні, ніхто масово не голить голів, ми не дотримуємося стилю мілітарі в одязі. До того ж між нами існує значний історико-ідеологічний конфлікт. Вони — послідовники нацизму, ми — тримаємося національно-державницької ідеології, яка не «проти когось», а за своє.

***

На одному із сайтів українських скінхедів вдалося знайти чимало матеріалів для роздумів. Дописувач сайту стверджує: у Києві було шість різноідеологічних груп скінів. Користувач Інтернету без зайвих зусиль може знайти ось такі «рекомендації підростаючій малечі»: «Дістань: нунчаки; кастет; свою улюблену бейсбольну биту (якщо маєш); якщо не маєш, скористайся ременем із металевою бляхою чи ланцюгом, який завше при тобі; немає нічого — скористайся кулаками і своїми берцями і вибий г…о з козла, не сходячи з місця.

Якщо ти ніколи не бив людини в обличчя, час навчитися. Не бійся нариватися. Якщо перед тобою стоїть супротивник, перетвори свою ненависть на агресію. Вилий її на нього. Зрештою вчися мислити як мисливець, а не як жертва…»

Ось такими оповідками і повчаннями намагаються затуманити голови українських дітей «великі дяді», які так ревно переймаються «правильним кольором шкіри» народонаселення своєї країни.