Боротьба з хабарництвом: здобутки і тенденції

Значна частина українців готові давати хабарі. Це загальна «хвороба» суспільства, анамнез якої лежить, практично, на поверхні. Захотівши, довідатися про розцінки послуг продажних чиновників можна в коридорах самих відомств і установ. «Прейскуранти» на диво прозорі й відкриті. Певна річ, люди, які «дають», переважно не прагнуть звертатися зі скаргами до правоохоронних органів через невпевненість у об’єктивності суддів та невідворотності покарання хабарників. Звертаються переважно по тому, як хабарник не виконав узятих на себе зобов’язань. А щоб викриття було повноцінним, запізно йти в міліцію після того, як тебе «кинули» таким чином, що, до речі, стається часто.

Певні позитивні тенденції і зрушення на ниві протихабарництва таки відбулися. Незважаючи на певне зниження кількості викритих торік фактів хабарництва, посадовців, яких притягують за це до відповідальності, побільшало. 8,4 тисячі керівників різного рівня та відповідальних працівників, які пропонували свої послуги оптом і вроздріб, таки стали фігурантами кримінальних справ. Перш за все зрушення відбулися в якості документування зазначеної категорії злочинів та у свідомому відході від формування сумнозвісних «дутих» показників. Зокрема, це привело до того, що у 2009-му вдалося більше викрити службовців органів державної влади і управління (майже дві тисячі) та контрольних структур (понад тисячу осіб). Зріс рівень посадовців, прізвища яких з’являлися на палітурках кримінальних справ і які затримувалися або потрапляли за грати слідчих ізоляторів. Тобто у неприємній компанії, завдяки старанням борців з економічною злочинністю, поруч із лиходіями опинилися 24 управлінці обласного рівня, понад вісім десятків начальників різногалузевих управлінь та відділів, 34 голови райдержадміністрацій та їхніх заступників (держслужбовці III—IV категорій). Такого в історії міліції незалежної України ще не було! На початку 2000-х вважалося неабияким успіхом, якщо вдавалося впіймати на гарячому заступника керманича РДА.

«Хабарники сьогодні справді беруть дедалі більше, — зазначає Юрій Дігтяр, заступник начальника Департаменту по боротьбі з економічною злочинністю МВС України. — Вони набираються досвіду, використовуючи нові й нові, вишукані способи та схеми здобуття кримінальних «зарплат». Нерідко здирники працюють через посередників, різні благодійні фонди, комерційні структури-одноденки, причому більшість таких операцій та «відмивок» відбуваються у безготівковому режимі. Дехто не просто просить, а вимагає передачі саме безготівкових траншів. Приміром, півтора року тому ми затримували голову суду одного з міст на сході України. Сама вона не брала хабарів, діяла обережно, через адвоката або помічницю, яким делегувала парламентерські повноваження вести перемовини із охочими зробити свій посильний внесок у покращення її матеріального становища. Одного разу ця суддя взяла у помічника-поплічника черговий «гонорар» (від людини, котра попередньо звернулася в міліцію) і три доби тримала його в себе в сейфі, — він там своєрідним чином відлежувався. Лише коли ця пані відкрила сховок і взяла гроші, її схопили на гарячому. Тому, викриваючи хабарників, міліцейські оперативники мусять повсякчас турбуватися, аби «мічені» кошти нікуди не поділися й не випали з поля зору розробників операції, інакше злочинцю вдасться уникнути відповідальності. Звісно, з цією метою проводяться всілякі специфічні заходи, які вимагають від сищиків високого професіоналізму, витримки та міцної нервової системи.

До речі, щодо фондів. Ця тема — в розвитку і надалі має стати для нас дуже перспективною в сенсі перекриття можливого «краника» підживлення братії хапуг. Проблема в тому, що слідство ще не напрацювало достатнього досвіду, аби розробити адекватний механізм розслідування таких конвертацій хабарів. Приміром, у торішній справі щодо одного з посадовців структурного підрозділу Академії аграрних наук безівці зіштовхнулися зі штучним розділенням мзди на транші — готівкові і безготівкові. Попри всі складнощі, отримувача тих «переказів» таки перепровадили до ізолятора тимчасового тримання. Затримання відбулося після розробки цікавої комбінації, втіленої спільно з працівниками банку, куди прийшла частина хабара. Крім того, безготівкові хабарі маскують під благодійну допомогу, консалтингові, маркетингові послуги, — і насправді вирахувати, що певні консультації є нічим іншим як блефом, «повітрям», доволі непросто».

Начальник відділу боротьби із хабарництвом МВС Валерій Коряк, який брав пряму участь у багатьох резонансних викриттях «білокомірцевих» злочинців, каже, що, крім звичного опрацювання оперінформації, останніми роками служба почала концентруватися саме на посадовцях високого рівня. Найпильнішої уваги удостоюються ті, хто наділений розпорядчими функціями у земельній та контрольно-дозвільний сферах.

Суддівський корпоратизм — дуже потужний, і майже кожне рішення щодо знеславленого хабарництвом колеги є прецедентом, якого дуже бояться у відповідних храмах, де мала б торжествувати справедливість. Із тисяч затриманих хабарників реальний термін у суді отримують одиниці. У 2009 році з усіх резонансних справ лише мер Балаклеї на Харківщині отримав десять років в’язниці. Той-таки колишній голова Апеляційного суду Миколаївської області пан Коваль майже рік по тому, як його впіймали на гарячому, виконував свої обов’язки, очолюючи орган суду, і не був затриманий! Це також стосується багатьох голів райдержадміністрацій, яких, у кращому разі, лише відсторонюють від посади (і це незважаючи на мільйонні «подачки-ліваки»!), не кажучи вже про їхній арешт на період слідства. Напевне, дехто з суддів добре пам’ятає влучний вислів відомого польського літератора Мечислава Шаргана: «Будь обережним із дзеркалом, інакше побачиш власне обличчя», — який переконливо пояснює, чому судді не бажають виносити цілком логічні й очікувані суспільством вердикти щодо хабарників, зокрема своїх колег.

Ще слід додати, що «просунуті» сучасні хабарники не лише перевіряють гроші, перш ніж покласти їх у кишеню, на предмет «мічення», користуючись послугами банків та валютних обмінників. Вони вживають усіх можливих контрзаходів, щоб не бути викритими. Приміром, аби уникнути проколу з переписаними номерами банкнот, їх через помічників одразу обмінюють на іншу валюту. Валерій Коряк пригадує, як торік вони «брали» голову однієї з РДА на Чернігівщині разом із його заступником, котрий отримував для шефа гроші. «Подяка» за послугу спершу дві доби чекала свого часу в кабінеті цього підлеглого, а вже потому перекочувала в банк, куди змовники прийшли удвох, аби здати гроші знайомому на перевірку та обмін. Там їх і затримали. Певна річ, якби підозрювані встигли з обміном, ці кошти були б втрачені.

Звісно, хабар — не лише і не виключно гроші. Це можуть бути і укладання потрібних контрактів, передача товарів, надання послуг тощо. Але у відсотковому вимірі такі варіанти не досить поширені.

Тим часом хабарництво — не проблема, що властива окремій особі, а явище, породжене системою як спосіб виживання і гарантованого кар’єрного зростання людини у тому відомчому, професійному середовищі, в якому вона сподівається на успіх за умови, що пристане на внутрішні «правила гри». Юрій Дігтяр каже, що у державну службу приходять люди, котрі не лише свідомо прагнуть виконувати «правила», а й намагаються їх диктувати. Зазвичай це посадовці владних структур, які відповідають за регуляторні та контрольні функції.

Географія хабарництва по-українськи має ту особливість, що більші суми «беруть» в економічно розвинених областях або у зонах рекреації (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська області, Київський регіон, АР Крим, Карпати і Закарпаття). Цікаво, що рейтинг найгучніших викритих хабарів 2009-го очолюють представники місцевого самоврядування та чиновники середньої ланки. Очолює цей список голова Коблевської сільради Березанського району Миколаївщини зі спробою отримати «у конверті» 8,5 млн. гривень. На другому місці — перший заступник міського голови м. Вишневого, що на Київщині, із 4,2 мільйона, і бронзовими «антипризерами» стали голова правління житлово-будівельного товариства індивідуальних забудовників «Аю-Даг» та один із членів правління, які хотіли збагатитися на 3,9 млн. гривень. Саме голови сільрад, мери міст вирішують земельні питання — причому, як свідчить досвід, почасти одноосібно, адже рішення відповідних рад — нерідко замовні. Тому деякі голови селищних рад, як стверджує Юрій Дігтяр, — мультимільйонери.

Використання оперативниками заради викриття лиходія так званого контрольованого хабара, що його, з позиції Кримінального кодексу, поки що можна розглядати як провокацію хабара (ст. 370 ККУ), є улюбленим елементом адвокатської гри. Коли клієнт захисників вигороджується як жертва підступної міліцейської провокації — буцімто відправляти за грати потрібно не «поважного голову», а «Солоху», яка його компрометувала перед чесною громадою своїми принадами. Цікаво, що таке поняття як «контрольований хабар» законодавчо закріплене в багатьох країнах, зокрема в таких наших сусідів як Білорусь і Євросоюз. На жаль, пропозиція узаконити такий оперативний прийом в Україні не здобула підтримки в парламенті. Напевно, депутати, чимало яких теж причетні до очільницької діяльності, мають особливу думку щодо сього викривального інструменту. Тим часом фахівці повністю підтримують впровадження у практику механізму контрольованого хабара.