Нетюрма для дітей

Цьогоріч виповнюється 75 років з дня заснування приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України в м. Києві. Скільки тисяч дитячих доль — непростих, «приперчених» приправами життєвих обставин та колізій, бачили стіни цього закладу, достеменно сказати важко. Звісно, в період, коли приймальник-розподільник щойно відкрився (середина 30-х років минулого століття), країною вешталися безліч малих безхатченків, напівголодними юрбами бігали містами «щипачі» та інші дрібні злодії, а отже, наповнюваність буцегарень для неповнолітніх була значно вища, ніж тепер. Сьогодні ситуація змінилася. Приміром, у 2009-му тут побувало майже сто дітей. Кожен четвертий з них перебував у розшуку, майже половина — віком від 11 до 14 років, 45% доставляли з країн СНД, найбільше — з Молдови і Росії.

Корекція на лінії долоні

Зазвичай у приймальнику-розподільнику щодоби утримується 10—12 дітей, які скоїли злочин, перебувають у розшуку або транзитом прямують до місця проживання чи громадянства. (У 1993-му Україна, як і ще дев’ять країн СНД, підписала Волгоградську угоду про повернення неповнолітніх у країну проживання.) Тримати дітей у приймальнику-розподільнику можна до одного місяця. Склад вихователів — п’ять офіцерів-жінок із вищою педагогічною освітою. Коли привозять нових підопічних, вони переймаються не лише їхнім харчуванням і здоров’ям. Пріорітет — виховно-профілактична робота, з’ясування причин та умов, які штовхнули дитину на шлях правопорушення або на втечу з дому, психокорекція поведінки, соціальна реабілітація дітей і встановлення контакту з батьками, якщо вони є. Допомагають правоохоронцям у цій справі студенти МАУП, педагогічного університету ім. Драгоманова, Києво-Могилянської академії, які об’єдналися, познайомившись в Інтернеті, започаткували традицію навідувати дитячий розподільник. Начальник установи — підполковник міліції Таміла Кравчук вважає, що тут непогано налагоджено навчальний процес.

«Дехто уявляє, що до нас потрапляють виключно криміналізовані підлітки, — каже Таміла Петрівна. — Це не так! Кожна дитина — це маленький світ, до якого дорослі не знайшли ключа. Це особистість, залишена поза дієвим виховним впливом сім’ї та школи. Всі, з ким ми маємо справу, хороші й позитивні — просто десь у їхньому юному житті сталася помилка. Якщо її не виправити, вона зруйнує їхнє майбутнє. Приймальник-розподільник — не в’язниця і не казарма, а скоріше сім’я: ми показуємо підліткам приклад нормальних родинних стосунків. Буває, приходиш уранці на роботу, а коридором уже біжить Маруся — мале дівча з Молдови — і, зазираючи в очі, щебече: «Доброго ранку!». Нас часто називають мамами. Це зворушує до сліз...

Звісно є такі, що потрапляють сюди не вперше: даються взнаки невирішені питання на місці. Ось хлопчик зі школи-інтернату на Київщині. Торік був двічі, а нині це вже третій його візит до нас. Тікає від непорозумінь в інтернаті і постійно перебуває в розшуку. В Молдові у нього рідний брат, тому втікача щоразу ловить кишинівська поліція, для якої він уже «старий знайомий». Хлопчик дуже працелюбний: щойно потрапляє до нас, одразу питає, чи не робимо ми ремонт, пропонує свою допомогу».

Щодо іноземної дитини, прибулої у приймальник-розподільник з різних причин, обов’язково надсилається інформація за місцем проживання — приміром, РФ чи Молдову. З теплотою згадують перебування тут трирічного Антона Корольова — хлопчика із Санкт-Петербурга, який став загальним улюбленцем і називав Тамілу Петрівну мамою. Будь-хто розчулиться, спостерігаючи, як старший «брат» надіває колготки меншому, як годує з ложечки (охочих було так багато, що довелося встановили чергу), витирає серветкою кашу з підборіддя…

Народився Антон у Києві, в рідні, до якої його мама приїхала на гостину разом з його бабусею. Сина зареєструвала в російському посольстві, а невдовзі перебралася на Вінниччину. Коли Антону виповнилося півтора року, він захворів і потрапив до київської лікарні, де мама відразу його й покинула. Звісно, маля про себе нічого не могло сказати, і служба у справах дітей Оболонського району столиці оформила йому нове свідоцтво про народження. Згодом виявилося, що горе-мама поїхала до Північної Пальміри, а через якийсь час знову з’явилася в українській столиці. «Підкидьку» повернули справжнє ім’я і встановили: він громадянин Росії. Проте матуся прийшла до лікарні в такому «змученому» від алкогольного перебору вигляді, що медики не віддали їй Антошку. Хлопчик перебував у лікарні до трирічного віку, а далі його новою сім’єю став київський приймальник-розподільник. Антон, який звик до розпорядку — зокрема ходити до туалету за графіком, й у приймальнику дотримувався дисципліни. Приміром, уранці, ще напівсонний казав сам до себе: «Маленький, прокидайся, треба йти на горщик». Так хочеться, щоб він потрапив до хорошої сім’ї.

До речі, старша донька безпутної росіянки 2007-го теж побувала у приймальнику-розподільнику. Матір позбавили батьківських прав, а доньку забрав батько.

Хоч якось змінити свідомість підлітків допомагають міні-тренінги, рольові ігри, під час яких розбирають конфліктні ситуації, а діти вчаться висловлювати власну точку зору й уникати помилок. Психолог Галина Лях бідкається, що за 30 діб їх неможливо кардинально «переробити». Втім, вдається допомогти переосмислити цінності. Діти, які потрапляють сюди, часто не цінують домашнього затишку, батьків. Буває, що 14—16-річні підлітки йдуть з дому через непорозуміння з батьками. Останні реагують по-різному. Небайдужі подають чад у розшук. Типова ситуація, коли на четверту-п’яту добу лунає дзвінок від зниклої дитини: «Мамо, не ображайся, я трішки в Юльки погуляла». Якось неповнолітня киянка знічев’я забрала вдома сім тисяч доларів і поїхала подивитися Одесу. Знімала квартиру, жила на широку ногу, причому разом із бойфрендом. А коли закінчилися гроші, вирішила повернутися, але додому не доїхала — потрапила до приймальника-розподільника.

Випадки бувають різні, та доконаним фактом є те, що нерідко діти, яких розшукують, — з відносно благополучних у матеріальному плані родин. Хоча здебільшого тікають з неповних сімей. Такі діти шукають прихистку там, де можуть «відігрітися». Висновки, які зроблять важкі підлітки, прямо залежать від позиції вихователів: або їх сприйматимуть як «страшних тіток у погонах», або ж як друзів, які допоможуть розв’язати життєві «вузлики» дитячих негараздів.

Хай як весело розмальовані стіни тутешнього приймальника-розподільника, а високий мур і режимність створюють цілком певну в’язничну ауру. Особливо для таких «прибульців», як неймовірно худорлявий 12-річний хлопчик з Білої Церкви — один з 11 дітей великої родини, на рахунку котрого вже понад 50 доведених епізодів крадіжок — і квартирних, і з крамниць. Коли він роздягнувся і зняв своє лахміття, навіть досвідчені міліціонери жахнулися: його тіло було вкрите шрамами від опіків. Виявилося, що домашні злидні не залишили малому вибору — він фактично жив на вулиці й став крадієм. Якось посварився з такими ж гаврошами, як і сам. Аби провчити «колегу», вони облили його бензином і підпалили. Хлопець ледве вижив.

Авторові вдалося зустрілися з «аборигенами» приймальника-розподільника. В кожного своя звивиста доріжка, що привела його сюди. Приміром, одна з тутешніх дівчат отримала «відрядження» до спецшколи за те, що разом з подружками… зґвалтувала неповнолітнього!

«Коли звідси вийду, піду вчитися на кухаря і обов’язково слухатимуся маму, — каже одна з київських дівчаток-втікачок (її мама інвалід, а батька немає). — Я люблю готувати і гарячі, і холодні страви. Коли до мене сюди приїздила сестра з чоловіком, то її благовірний дав зрозуміти, що я їм заважаю і вони не надто радо чекатимуть мого повернення. Та я все одно стану кращою! Тут я познайомилася з однією дівчиною, у нас схожі інтереси — тепер збираємося разом навчатися в училищі».