Що виправдає гру на гроші?

Поділитися
Сьогодні громадяни України мають можливість спостерігати за битвою титанів грального бізнесу. Дв...

Сьогодні громадяни України мають можливість спостерігати за битвою титанів грального бізнесу. Дві великі групи операторів (перша — представники українського азартного бізнесу, вирощені на благодатній українській землі, друга — їхні більш значні й заможніші колеги, які не дуже давно ввійшли на ринок України внаслідок утисків азарт­ного бізнесу в Росії) постійно видають у пресу нову інформацію, котра розкриває донедавна таємні сторони вітчизняного азартного бізнесу.

Обидві групи проводять ігри на гральних автоматах, які є найбільш прибутковим видом азарт­ного бізнесу. Річ у тім, що незначний відсоток багатих людей не робить казино загальнодоступними не тільки в Україні. Розвиток букмекерських контор обмежується кількістю шанувалькиків спорту, яких у нашій країні менше, аніж, скажімо, в Англії чи Греції. А лотереї з 2005 року існують в умовах хоч і недосконалої, але державної монополії, яка надала лотерейному ринкові стабільності.

Водночас гральні автомати відносяться до загальнодоступних видів азартних ігор, які в умовах нерегульованості ринку розвиваються безперешкодно, швидко захоплюючи дедалі нові території, виходячи на рівень сіл, знаходячи нових лобістів в органах влади і нових залежних від гри шанувальників, які належать до найбідніших прошарків населення. Все це ми можемо спостерігати щодня.

Однак і потенціал ринку гральних автоматів не безмежний. Навіть у такій ліберальній (в поганому сенсі цього слова) державі, як наша. Саме на цьому грунті й зіткнулися інтереси двох груп власників мереж гральних автоматів.

Саме тому з екранів телевізорів не сходять досить дорогі й барвисті репортажі, покликані захистити ту чи іншу групу інтересів. Саме тому база Верховної Ради рясніє законопроектами, поданими в інтересах і однієї, й другої груп. Війна точиться на всіх фронтах...

У чому ж полягають протиріччя в стані гравців? У чому сенс фінансування дорогих піар-акцій і дій лобістів? Відповіді на ці запитання слід шукати у вже далеких 2000—2001 роках, із якими спеціалісти пов’язують початок неконтрольованого розвитку ринку гральних автоматів в Україні.

Тоді, користуючись тим, що діяльність з організації ігор на гральних автоматах не вимагала ліцензування, а плата за патент на встановлення одного грального автомата становила 1400 грн. на рік, азартним бізнесом в Україні зайнялися багато людей. Причому сьогоднішні українські олігархи від грального бізнесу починали практично з нуля. Адже вклади у цю золоту жилу, здатну принести колосальні доходи, не були потрібні.

Таким самим чином азартний бізнес розвивався й у Росії. Проте масштаби країни дозволяли російським гравцям значно швидше накопичувати свої капітали. Та й починали вони трохи раніше, а дехто й не зовсім з нуля.

Тому в 2003—2004 роках росіяни стали активно інвестувати український гральний ринок. Події, які відбулися згодом, підтвердили правильність стратегічного рішення російських підприємців. Адже вже 2006-го — на початку 2007 року стало зрозуміло, що вольовим рішенням Володимира Путіна гральні автомати назавжди покинуть великі міста Росії, перейшовши в так звані гральні зони. У Російській Федерації їх створено чотири. Чи треба пояснювати, що таке рішення нашого північного сусіда спричинило непереборне бажання російських бізнесменів розмістити свої гральні автомати в дуже привабливій і густонаселеній «гральній зоні», яка розвивалася б за їхніми правилами — в Україні.

І от 2006 року зіткнулися інтереси російських і українських бізнесменів. Річ у тім, що кількість гральних автоматів, встановлених в Україні, у тому числі працюючих нелегально, вже торік перевищувала всі можливі межі (200—250 тис. одиниць за неофіційними даними). Тому ринок потребував істотної розчист­ки, чи, якщо хочете, наведення ладу. Формулу такого розчищення представники великого російського бізнесу вбачають у встановленні на законодавчому рівні жорстких вимог до мінімальної кількості гральних автоматів, розташованих в гральному закладі, встановленні підвищених фінансових нормативів, яким має відповідати оператор ігор, збільшенні плати за ліцензію, а також деяких інших дуже дорогих і не вигідних для їхніх українських колег правил, які дозволять залишити на ринку три-чотири великі оператори з надтугими гаманцями.

Українські організатори ігор також не проти наведення ладу на ринку, адже нелегали відбирають значну частину їхніх прибутків. Однак вихідці з малого бізнесу, вони не в змозі відповідати занадто високим фінансовим вимогам, висунутим росіянами, тому, захищаючи свій бізнес, змушені протистояти конкурентам.

У цьому й полягає суть конфлікту в «сімействі» гравців. Протистояння між ними навесні 2007 року призвело до провалу всіх поданих до Верховної Ради законопроектів про азартний бізнес. Причому ще в минулому скликанні Верховної Ради з’явилася цікава ідея, матеріалізована у вигляді законопроекту народного депутата В.Писаренка, про запровадження в Україні чотирьох гральних зон за прикладом Російської Федерації, сприй­нята гравцями обох таборів із явним нерозумінням. Ідея, сформована, слід гадати, не без участі потенційних господарів гральних зон, на сьогоднішньому скликанні Верховної Ради була підтримана депутатом-регіоналом Г.Смітюхом, а також побічно лідером київських регіоналів В.Горбалем, який виступає за заборону на розміщення гральних автоматів у Києві. Тому, попри скепсис деяких представників азартного бізнесу, дана концепція має достатньо шансів на реалізацію. Тим паче, що із запропонованих варіантів регулювання відносин у цій сфері, саме такий є найкращим із погляду обмеження розвитку азартного бізнесу в Україні.

Річ у тім, що ігри на гральних автоматах у теорії правового регулювання азартних ігор у розвинених країнах Європи відносяться до найбільш соціально небезпечних видів гральної діяльності. Їхній безконтрольний розвиток може завдати суспільству значної шкоди. Будучи загальнодоступними й привабливими, маючи досить сильний вплив на підсвідомість людини, гральні автомати не лише сприяють розоренню схильних до їхнього впливу громадян, а й суттєво впливають на психологічний стан суспільства в цілому. Саме тому в більшості країн Європейського Союзу гральні автомати заборонено розміщати поза територіями казино (Австрія, Бельгія, Німеччина, Польща, Португалія, Швеція). В Ірландії та на Кіпрі гральні автомати взагалі заборонені. Таким чином хоча й більшість країн не йде шляхом створення гральних зон, але обмеження роботи гральних автоматів за територіальним принципом є досить поширеним.

У світі давно вичерпалися суперечки з приводу впливу на суспільство азартного бізнесу, який безапеляційно визнано шкідливим. Однак неминуча тінізація азартного бізнесу внаслідок його повної заборони змушує держави Європи миритися з мінімальним злом, аби уникати більш негативних наслідків нелегальних ігор. Тому завданням державного регулювання грального бізнесу, на відміну від інших сфер економіки держави, є не стимулювання його розвитку, а задоволення мінімального попиту громадян на гру шляхом дозволу ігор на гроші в обмеженому обсязі й суворо контрольованому державою. До того ж вільна конкуренція в азартному бізнесі значно збільшує шкоду від гри як такої. Адже в гральному бізнесі, який слабко піддається контролю, наявність великої кількості операторів ускладнює контроль держави, а також створює сприятливий ґрунт для зловживань із метою здобуття конкурент­них переваг. Навіть Європейський суд, який у справах C-275/92 Schindler (1994), C-124/97 Laara, Cotswold Microsystems Ltd i Oy Transatlantic Software Ltd v. Kihlakunnansyytaja (Jyvaskyla) (1999) визнав обґрунтованими досить широке коло обмежень, запроваджуваних країнами — членами ЄС на свободу здійснення азартного бізнесу для забезпечення громадського порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров’я.

Тому найвдалішою моделлю організації азартного бізнесу в Європі є державна монополія на проведення азартних ігор, у т.ч. й на гральних автоматах із допомогою державного чи створеного за участі держави оператора. Така модель існує в Австрії, Фінляндії, Нідерландах, Норвегії й інших країнах. У Греції азартні ігри на автоматах проводяться виключно у межах дев’яти казино, шість із яких належать державі. Така модель не лише забезпечує якісний контроль за проведенням ігор, а й дозволяє перерозподілити кошти, отримувані від організації ігор, на користь держави або на «благі цілі».

Категорія благих цілей у теорії азартного бізнесу має своє особливе значення. Так загальновизнано, що будь-який бізнес на пороці є аморальним. Аморальною є проституція, наркобізнес. Також аморальний, хоча, може, в дещо меншому ступені, гральний бізнес. Бізнес, який експлуатує і стимулює стару як світ жагу миттєвої наживи без вкладення гравцем певних трудових чи інших витрат. Існування азартного бізнесу, дозволене законом, вимагає виправдання в очах населення, котре здебільшого ставиться до нього негативно. Саме таким виправданням виступає використання частини доходів від організації азартного бізнесу на благі цілі.

Таким чином, гравець, роблячи ставку, не кладе свої гроші винятково до кишені господаря казино, а здійснює своєрідний платіж на будівництво спортивної споруди, реставрацію пам’ятника культури тощо. При цьому цільовий характер відрахувань від азартного бізнесу має принципове значення, бо наочно демонструє населенню правильне використання на благо суспільства в цілому негативного явища.

На жаль, в Україні, попри велику кількість законопроектів щодо грального бізнесу, відсутнє розуміння такого важливого елемента правового регулювання азартної сфери, як використання частини доходів операторів від ігор на соціально значимі цілі. Поміж тим, окрім підвищеної плати за ліцензії та патентування грального устаткування, якихось особливостей оподаткування гральних закладів просто не існує. Звісно, законопроекти, складені на користь тієї чи іншої бізнес-групи, навряд чи мали на меті максимально забезпечити інтереси держави і суспільства від експлуатації бізнесу на пороці.

А либонь азартний бізнес — це саме той вид діяльності, де не створюється додана вартість (бізнес звільнений від сплати ПДВ), де відсутні витрати в класичному їхньому розумінні. Таким чином, саме в бізнесі з організації гральних автоматів можлива заміна податку з прибутку податком з обороту, котрий у повному обсязі має використовуватися, як це робиться за кордоном, на конкретні соціально значимі цілі. Серед них, передусім, спорт. Погодьтеся, непогане запозичення закордонного досвіду напередодні Євро-2012! Додамо, що подібна система оподаткування досить успішно функціонує в лотерейній сфері України з 1997 року.

Звісно, запровадження податку з обороту у гравців (передусім, гральних автоматів) можливе виключно при обмеженні ринку і впровадженні єдиної системи контролю за роботою кожного грального автомата в режимі реального часу. Проте насправді таке завдання не є вкрай складним. Вже більше п’яти років існує практика контролю в режимі реального часу Державного казначейства Ук­раїни за кожним лотерейним терміналом, який працює в країні. З іншого боку, існування азартних ігор в Україні навряд чи можна буде виправдати, якщо галузь не сплачуватиме державі більш істотний відсоток від свого прибутку, аніж сьогодні.

Таким чином, незалежно від того, яка схема розвитку ринку буде обрана законодавцями, в ній, безперечно, мусять відображатися основні принципи організації азартних ігор у Європі. До них належать жорстке обмеження ринку, посилений державний контроль і, звісно, використання доходів від проведення азартних ігор на соціально значимі цілі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі