ЩЕ РАЗ ПРО «МАЄТОК»

У газеті «Дзеркало тижня» №36 (309) за 16—22 вересня 2000 р. опубліковано статтю Надії Бойченко «Маєток». Цілком поділяю її занепокоєність станом збереження пам’ятнок культури в межах історико-культурного заповідника «Трахтемирів» і регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Нічого, крім глибокого жалю, не може викликати будівництво в ландшафтному парку приватних палаців і вертолітних площадок, а також включення в так званий «Маєток» археологічних об’єктів. Викликає подив і те, що державний історико-культурний заповідник, виявляється, поглинув, по суті, приватний ландшафтний парк.

Ось тільки провини в цьому немає ні Українського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК), ні Інституту археології НАН України, який я маю честь очолювати, ні моєї особистої. Прикро, що журналістка Н.Бойченко, готуючи публікацію, не знайшла часу поговорити зі мною, ознайомитися з документами, а також усвідомити, хто в нашій країні має право давати чи не давати подібні дозволи.

Інститут археології НАН України й УТОПІК були ініціаторами створення державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів». Передбачалося, що в його територію ввійде прибережна дніпровська смуга від Бучака до Канева, особливо насичена археологічними й історичними пам’ятниками. На жаль, розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 08.09.1999 р. №334, підписаним А.Даниленком, заповіднику виділено територію лише між селами Бучак і Григорівка Канівського району Черкаської обл., загальною площею 590 га.

Таке територіальне звуження заповідника обумовлювалося, вочевидь, тим, що Черкаська держадміністрація паралельно готувала ще одне рішення про створення «Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Управління містобудування й архітектури Черкаської області 22.07.1999 р. направило в різноманітні центральні інстанції листи з проханням розглянути матеріали про створення комерційною структурою на всій території існуючого державного заповідника ландшафтного парку й висловити свою думку про можливість реалізації такого проекту.

Інститут археології НАН України відіслав у Черкаську обласну держадміністрацію відповідь від 13.09.1999 р. за моїм підписом, у якій стверджувалося, що «перетворення заповідника на регіональний ландшафтний парк призведе до довільного використання землі в господарських цілях, а також до повного знищення пам’яток археології». У листі від 04.10.1999 р., підготовленому у відповідь на звернення Аграрно-екологічного об’єднання «Трахтемирів», інститут підтвердив свою стару занепокоєність долею історико-культурного заповідника. Нічого «оберненого» до першого листа, як стверджує Н.Бойченко, у ньому немає. Ось як звучить заключний абзац другого листа: «Інститут археології, як і раніше, наполягає на необхідності інформувати наукову громадськість із приводу перспектив розвитку заповідника, готовий викласти свої рекомендації і надати науково-методичну допомогу в розробці генерального плану, щоб запобігти руйнації пам’яток археології». Що стосується ініціативи Аграрно-екологічного об’єднання «Трахтемирів» зі створення ландшафтного парку на території Григорівської сільради, то її було визнано нами як таку, що заслуговує на розгляд.

Таким чином, ні Інститут археології НАН України, ні УТОПІК не сказали свого «Так!» на пропозицію приватної комерційної організації про створення ландшафтного парку на Придніпровській височині Канівського району Черкаської області. Та, власне, у нас цього «Так!» ніхто і не намагався одержати. Листування велося швидше для заспокоєн-ня громадської думки: мовляв, «консультуємося з науковцями».

Про те, що під ландшафтний парк було відведено також величезні площі Придніпровської височини в межах Миронівського району Київської області, Інститут археології НАН України й УТОПІК дізналися тільки з публікацій голови управління АТЗТ Аграрно-екологічного об’єднання «Трахтемирів» А.Слоневського. Державна адміністрація Київської області взагалі не вважала за потрібне хоча б проконсультуватися з нами з цього приводу.

Навдивовиж синхронними виявилися рішення рад сусідніх областей про створення єдиного недержавного ландшафтного парку. Київська прийняла його 17.02.2000 р. (№168/10), а Черкаська — 26.02.2000 р. (№14—14.). Важко позбутися думки, що передача Придніпровської височини в приватні руки здійснювалася з благословення дуже високої державної інституції. Адже йдеться не про якісь напівпустельні й окраїнні землі, а про найгарніші придніпровські угіддя, багаті на пам’ятники історії й розташовані у самому серці України. І не про десятки чи сотні гектарів, а про кілька тисяч.

У розвитку ідеї ландшафтного парку очевидно, як поступово росли апетити не відомого мені хазяїна дніпровських круч. Спочатку передбачалося створити парк на території державного історико- культурного заповідника «Трахтемирів» у межах Григорівської сільради. Потім цього здалося мало й паркові землі поширилися на суміжні території Київської області. У результаті загальна площа ландшафтного парку в десять разів перевершила площу історико-культурного заповідника. І тепер уже державний заповідник опинився на території приватного парку, а не навпаки, як задумувалося спочатку. Втім, можливо, так і задумувалося, а тільки говорилося інше.

Не вийшло й широко розрекламованого можливого співробітництва заповідника й парку в справі охорони пам’яток культури на спільній території. По суті, і спільної території не стало. Землі між Трахтемировим і Григорівкою, відведені раніше заповіднику, тепер опинилися в безроздільній юрисдикції ландшафтного парку. Заповідник виштовхнули на його південну периферію, і фактично він вже перестав його цікавить.

Сама по собі ідея парку на Придніпровській височині не є недолугою. Тому Інститут археології НАН України і пропонував у другому листі відкрито її обговорити. Більш того, інститут і УТОПІК давно (починаючи з 1984 р.) виступали з подібною пропозицією. Проте ми мали на увазі Національний історико-культурний і ландшафтний парк, а не приватний і, звісно ж, не з режимом закритої зони. Твердження Н.Бойченко про незвичну режимну строгість — щира правда. Що вже казати про сторонніх людей, нехай навіть і журналістів, коли не мають права вільного пересування територією парку навіть професійні археологи. А інститут уклав з Аграрно-екологічним об’єднанням «Трахтемирів» договір про співробітництво в справі дослідження й охорони пам’яток археології на території парку.

На закінчення хотів би висловити надію, що юридичний статус регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» не є остаточно визначеним і наша незалежна держава зуміє встановити свою частку участі й відповідальності в архіважливій для розвитку української духовності справі охорони пам’яток культури та природи в історичному центрі України.