РЕЗУЛЬТАТИ ВЕЛЬМИ СУМНІ

Отже, держава Україна святкує свій ювілей.

Уже можна підбити підсумки життя нашого суспільства за десять років незалежності, що минули, переходу до ринкової економіки і демократії. Звісно, з історичної точки зору для держави десять років — не вік, але незалежна Україна виникла не на порожньому місці. Адже в спадщину від УРСР ми одержали стабільне законодавство, ефективну правоохоронну систему і, в переважній своїй більшості, законослухняне населення.

Тепер подивимося на стан справ у сфері правозастосування сучасної України, оскільки саме стан законності і правопорядку визначає, якою мірою держава забезпечує свою життєдіяльність, а також захист своїх громадян від порушення їхніх конституційних прав і засвідчує, наскільки ця держава є демократичною і цивілізованою.

Хвалитися, прямо скажу, нічим.

Почнемо із законів. Тут становище дуже погане. Наші законодавці займалися чим завгодно, лише не ухваленням нових кодексів, які б відбивали зміни, що сталися в суспільстві і державі. Наше сучасне законодавство, залишаючись здебільшого радянським і соціалістичним, нагадує охрімову свиту — до нього внесено безліч змін, найчастіше суперечливих і неузгоджених. Такими самими здебільшого є і нові прийняті закони.

Україна не має нових Цивільного, Податкового, Земельного кодексів, Кодексу законів про працю, а без них нормальне життя в країні неможливе. Прийняття Верховною Радою нового Кримінально-процесуального кодексу відкладене на невизначений час, а так звану малу судову реформу можна без перебільшення назвати косметичною ретушшю не найкращої якості, що, до того ж майже на цілий місяць серйозно порушила роботу міліції, прокуратури і судів, оскільки, звалившись як сніг на голову, не була як слід забезпечена. До того ж, зміни у КПК не узгоджені з новим Кримінальним кодексом України, який, до речі, не кращий за старий і містить багато зайвого і навіть шкідливого.

З цим можна було б ще якось миритися, якби вже існуючі закони виконувалися беззастережно. Але в державі створено такі умови, що законів дотримуються і виконують залежно від того настільки вони вигідні. Це стосується як усіх рівнів влади, так і пересічних громадян. І найстрашнішим є те, що таку психологію сповідають люди, на яких державою покладено обов’язок охороняти і виконувати закони. Я маю на увазі стан справ у правоохоронних органах. А цей стан такий, що ніхто в Україні ні пересічний громадянин, ані представник влади, не гарантований від свавілля з боку міліції, прокуратури, суду й інших правозастосовних організацій.

Міліція несе основний тягар боротьби з розгулом злочинності як побутової, вуличної, так і організованої. І за це її співробітникам потрібно віддати належне.

Проте брак матеріального забезпечення, низький професійний рівень співробітників міліції роблять їхню роботу малоефективною, хоч які гучні програми боротьби зі злочинністю виголошувалися б. Часто трапляється, що жертвами міліцейського свавілля стають законослухняні громадяни. Стали звичайними повідомлення в ЗМІ про застосування катувань і вибивання зізнань у вчиненні злочинів у людей, які цих злочинів не скоювали. А відбувається це внаслідок того, що зареєстрований у міліції злочин, особливо з категорії тяжких, повинен бути розкритий за будь-яку ціну: звітність з відсотку розкриття злочинів, що була за радянських часів, ніхто не скасовував і вона залишається «нічним кошмаром» міліцейських керівників усіх рівнів. Але відкіля в міліції за плинності її кадрів, відсутності досвіду і професіоналізму, печерного технічного забезпечення і злидарської платні з’являться можливості довести «розкриття» до 99,9%?

Прокуратура і податкова адміністрація стали знаряддям тих, хто має владу, ці організації нерідко використовуються для усунення небажаних противників і конкурентів у політиці та бізнесі. Для цього практикується фальсифікація «замовлених» кримінальних справ, незаконні затримання й арешти. Чи не для цих цілей, з порушенням перехідних і основних положень Конституції, за прокуратурою на невизначений час збережено функцію розслідування кримінальних справ?

Багато говорилося про судову реформу і незалежність суддів.

Погодьтеся, жодна реформа судової системи не призведе до реальної незалежності судді при його зарплаті в триста гривень і дисциплінарній та матеріальній залежності від голови суду, на якого також впливають місцеві й інші начальники. Так що не варто дивуватися, чого наші суди виносять вигідні комусь несправедливі рішення і вироки.

Нужденний міліціонер, прокурор і суддя через специфіку своєї роботи постійно є об’єктами привабливих матеріальних пропозицій з боку зацікавлених осіб, устояти перед якими вони не в змозі. Адже потрібно самим пити-їсти та й сім’ю утримувати. Тому Україна і вважається однією з найбільш корумпованих країн світу. Для читача не буде відкриттям, якщо скажу, що в державі існують розцінки у твердій валюті на закриття кримінальної справи, зменшення терміна покарання, ухвалення потрібного рішення в суді й інші правові «послуги».

Невже не зрозуміло, що співробітники правоохоронних органів і судді мають бути одними з найбільш оснащених і високооплачуваних чиновників у державі, і що гроші потрібно витрачати в першу чергу не на амбіційні будівництва і проекти, а на правове забезпечення діяльності держави. І тоді суспільство буде вправі зажадати від чиновників різних рівнів у погонах якісної, професійної роботи і ввічливого ставлення до своїх громадян — платників податків, а також негайного звільнення з державної служби у разі неналежного виконання своїх обов’язків.

Чому ж тоді нічого не зроблено для того, щоб у країні працювали чіткі і зрозумілі закони, щоб співробітники правоохоронних органів і судді точно ці закони виконували, незважаючи на «замовлення» і привабливі матеріальні пропозиції, і щоб правова система була очищена від корумпованих чиновників?

І поки такий стан речей зберігатиметься, ювілей незалежності України залишиться святом із сльозами на очах.