РЕФОРМА ДЛЯ ОЛІГАРХІВ?

7 лютого Верховна Рада України прийняла Закон «Про судоустрій». На думку Юрія Кармазіна, народного депутата України, голови Комітету ВР по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, документ передбачає створення судової системи, спрямованої на обслуговування олігархів. Пропонуємо читачам ознайомитися з його аргументацією.

Юрій Кармазін:

— Вперше в європейській практиці створюється чотириланкова система судів за схемою: перша інстанція, апеляція, касація, повторна касація. Повторна касація невідома в юридичній науці та у світовій практиці. Повторну касацію робитиме Верховний суд України, як четверта ланка судової системи, дістатися якої, зрозуміло, не зможе ні простий громадянин, ні дрібний і середній підприємець. Це пов’язано не лише з прогресивним зростанням ставок адвокатської допомоги в міру руху чотириланковими судовими східцями. Перші ластівки вже є. Це рішення Верховного суду України, що знизив на півтора року позбавлення волі покарання відомому кримінальному авторитету Б.Савлохову, а не простому комбайнеру, який відбуває покарання в місцях позбавлення волі за розкрадання кількох мішків зерна. Прецедент свідчить сам за себе.

Ознакою олігархізації судової системи є збільшення кількості вищих судових органів і вищих посад у них, попри позбавлення вищих посадових осіб вищих судових органів права виносити протести на судові рішення і створення судової адміністрації для організаційного забезпечення діяльності судів, що повинно було зменшити кількість цих посад, а сталося всупереч здоровому глузду зворотне.

Так, якщо до прийняття нового закону було два вищих судових органи — Верховний суд України і Вищий господарський суд України, то відповідно до нового закону створюватимуться додатково Вищий адміністративний суд України і всупереч Конституції України — Касаційний і Апеляційний суди. Якщо до прийняття нового закону у Верховному суді України було п’ять вищих посад, то за новим законом їх буде десять, тобто кількість найвисокопоставленішої бюрократії збільшується вдвічі. У Верховному суді і Вищому господарському суді було дев’ять посад голів і заступників голів судів, а за новим законом у вищих судових органах, включаючи Вищий адміністративний суд і Касаційний суд, їх буде 26, включаючи голів палат. Тобто кількість збільшується втричі, і це за створення судової адміністрації, яка, за задумом авторів, має взяти на себе вирішення питань організаційного забезпечення і привести до зменшення кількості цих посад.

Кількість судів, які здійснюватимуть касацію, зросте від існуючих 140 у Верховному суді України і Вищого господарського суду України до 300 у вищих судових органах. Для порівняння: у Касаційному суді Франції, так називається там Верховний суд, налічується близько 70 судів, і це при тому, що судова система Франції розглядає в рік майже 9 млн. справ, у той час як наша судова система 2001 року розглянула 2,7 млн. справ.

Беручи до уваги те, що на утримання Верховного суду України в Державному бюджеті України передбачено 18 млн. грн., тобто в середньому утримання одного з 90 суддів цього суду обходиться в 2000 тис. грн., то на утримання 300 суддів касаційних інстанцій буде потрібно 60 млн. грн. Це при тому, що на утримання 6000 суддів апеляційних і місцевих судів виділено в державному бюджеті 150 млн. грн., а в середньому по 25 тис. грн. на одного суддю цих судів. Астрономічний розрив у фінансовому забезпеченні вищих і нижчих судових органів — це вірна ознака олігархізації судової системи.

За новим законом на шістьох суддів в місцевих судах вводиться посада заступника голови (із розрахунку 4,5 тис. суддів у рай(міськ) суди буде потрібно 700 посад). Додамо сюди 700 посад голів цих судів — отримаємо 1400 посад голів і заступників голів судів, тобто на трьох суддів — один начальник. Хіба це не свідоцтво бюрократизації судової системи?

Інтереси олігархів не могла стримати й Конституція України. Так, зі змісту статті 125 і пункту 3 статті 131 Конституції України, не передбачено створення Касаційного суду України та існування суддів цього суду.

Суперечить Конституції України й створення Апеляційного суду України, тому що в наведених вище статтях Конституції йдеться про апеляційні суди і суддів апеляційних судів. Тому, йдучи за буквою Конституції, апеляційні суди не можуть розглядати справи по першій інстанції.

Суперечить Конституції України наділення голови Верховного суду України правом вносити подання на безстрокове обрання суддів до Верховної Ради України. Адже в Конституції України чітко вказано, хто бере участь у формуванні суддівського корпуса шляхом внесення подання чи дачі рекомендацій, — це Вища рада юстиції, кваліфікаційні комісії суддів, Президент України та Верховна Рада України. Давати аналогічне право, яке іншим органам дано Конституцією України, звичайним законом є неконституційним.

Для реалізації цього закону необхідно близько 8 тис. суддів, тобто в нас буде один суддя на 6 тис. населення, у той час як у європейських країнах — один суддя на 9—12 тис. населення. Для порівняння, у Франції, де справ у судах утричі більше, ніж у нас, кількість суддів становить 6 тис. чоловік. І це при тому, що судді Франції, крім розгляду справ, ведуть досудове слідство з кримінальних справ, чого в нас немає. Хіба це не волюнтаристичний підхід до вирішення проблеми? Звідки і навіщо такий розмах?

Абсолютно нічим не обгрунтоване і збереження президій судів як колегіальних органів для вирішення питань організації їх роботи. До 29 червня 2001 року президії судів виступали як судові органи, які за чинним законодавством переглядали судові рішення, що вступили в законну силу. Зараз же вони позбавлені такого права. Який сенс у їх збереженні при створенні спеціального органу — системи судової адміністрації для спеціального вирішення питань організаційного забезпечення судів? До речі, подібних органів немає в жодній європейській країні.

Основні проблеми існуючої судової влади полягають не у внутрішньополітичній побудові її структури та органів, а в здійсненні економічної незалежності судів і суддів. Більша частина приміщень судів перебуває в аварійних і убогих непридатних будівлях. На утримання місцевих і апеляційних судів виділяється зовсім мало фінансових коштів. Так, якщо в європейських країнах бюджет судів становить не менше однієї третини частини від бюджету правоохоронних органів, то в нас він становить лише п’ять відсотків від їх бюджету. Про яку незалежність судів і суддів може йтися за таких умов?

Іншою проблемою є відсутність розумного, що відповідає європейським стандартам, судочинства, яке дотепер будується на принципах судочинства тоталітарної системи початку 60-х років, попри останні зміни в процесуальному законодавстві. Адже дотепер навіть не прийняті до розгляду Верховною Радою України нові Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний і Господарсько-процесуальний кодекси України. Третя проблема — прагнення певних сил у нашому суспільстві втягти суди в політику. Прийняття закону в такій редакції було не випадковим. У системі олігархізації політичного життя та політичних інститутів і органів влади, судова влада, на жаль, не була винятком.

Ще 1999 року до президентських виборів я, як кандидат у президенти України, оскаржив у Печерському районному суді бездіяльність голови Центральної виборчої комісії М.Рябця. Я був дуже здивований, коли після всіх лихих пригод я отримав судову повістку на... 22 лютого 2002 року. Скарга перебувала у провадженні відомого орденоносного судді Замковенка.

І останнє. Дуже важливо, щоб торги, які проводилися в залі після повного провалу закону та протягування його через дві години після цього з найгрубішими порушеннями регламенту, не стали правилом.