Ідеальний злочин

Як запевняють криміналісти, ідеального злочину, коли неможливо знайти ні замовників, ні виконавців, не буває - обов'язково хтось когось бачив, чув, хтось щось загубив, зробив фатальну для себе помилку. В оперативників з'являється ниточка, потягнувши за яку, вони розмотують весь клубок скоєного злочину. Однак судова машина незалежної України змогла створити те, що було не під силу кримінальним структурам жодній із країн світу, а саме - ідеальний злочин. Як чимало хто, напевно, пам'ятає, все сталося влітку 2009 р. Удосвіта 9 червня Філя Іванівна Жебровська, звично лаштувалася їхати на роботу. Коли вона перебувала біля службової машини, несподівано пролунав постріл. Куля потрапила в жінку, але, за щасливим збігом обставин, наштовхнулася на металевий аксесуар і втратила свою смертоносну силу. Вбивця, побачивши, що жертва жива, спробував вистрілити знову, але кулю заклинило, і це врятувало Філі Жебровській життя. Наступної секунди на вбивцю накинувся водій, і після короткої боротьби нападник зник.

У слідчих у руках опинилася сплющена куля, моторолер злочинця, його мобільний телефон. Неподалік будинку Жебровcької було знайдено стріляну гільзу, мотоциклетний шолом та пістолет. Описати злочинця ні сама постраждала, ні її водій не змогли: під час нападу він був у костюмі мотоцикліста та в шоломі. Однак аналіз біологічних слідів на внутрішній поверхні шолома, дзвінки з мобільного, а також ряд деяких інших незаперечних доказів дозволили слідчим вийти на організаторів злочину.

Одне слово, спочатку справа просувалася досить швидко. За організацію замаху на вбивство в цій кримінальній справі за ст. 115 ч. 2 КК України були затримані двоє обвинувачуваних. Один із них виявився колишнім співробітником міліції. Другий мав документи журналіста невеликої полтавської газети, проте, на жаль, статей, підписаних його ім'ям, знайти не вдалося. У слідчих не було жодного сумніву в тому, що обвинувачувані, котрі весь цей час перебували у СІЗО, винні в скоєному тяжкому злочині.

Однак 29 листопада 2011 р. справа набула абсолютно несподіваного повороту. Того дня адвокати підсудних подали клопотання про направлення справи на додаткове розслідування, а також про заміну запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд. Хоч як дивно, однак позицію обвинувачуваних повністю підтримав прокурор! З якоїсь неймовірної причини він погодився з тим, що його відомство недобросовісно провело слідчі дії. Небувалий випадок!

Тим часом передача справи з суду на додаткове розслідування можлива лише у випадку, коли, цитуємо п. 9 ст. 281 КК, "неповнота чи неправильність досудового слідства не може бути усунута на судовому засіданні". У клопотанні ж захисники не вказали обставин, які не можуть бути вирішені в залі суду. Тим часом вони поставили під сумнів висновки балістичної та судово-медичної експертиз, проведених професійними експертами. Зате продемонстрували результати власної експертизи. Для цього один із адвокатів підсудних, який не має спеціальної освіти в галузі судово-медичної експертизи, зробив постріли з пістолета у... шматки м'яса! Ці свої дослідження він приніс у суд і попросив долучити до матеріалів справи.

Після цього в адвокатів постраждалої виникли серйозні підозри у певній зацікавленості працівників прокуратури м. Києва в тому, щоб підсудні уникнули відповідальності.

"Підсудні обвинувачуються у здійсненні особливо тяжких злочинів, за які передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Якщо їм замінити запобіжний захід, то вони можуть просто втекти, аби уникнути покарання. Але в даному разі найбільше дивують дії прокуратури, завдання якої – підтримувати держобвинувачення і не давати можливості злочинцям уникнути покарання", - казав тоді адвокат потерпілої Євген Пугачов. Незважаючи на протести представників Філі Жебровської, 15 грудня 2011 р. Апеляційний суд Києва відправив справу на додаткове розслідування та звільнив з-під варти одного з обвинувачуваних. Адвокати потерпілої подали касаційну скаргу у Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Яким же був їхній подив, коли Вищий суд також постановив відправити справу на дорозслідування, але при цьому звільнив з-під варти й другого обвинувачуваного!

"Після цього ми зверталися зі скаргами в Генеральну прокуратуру, СБУ, адміністрацію президента, однак так і не змогли домогтися необхідної реакції на дії прокуратури м. Києва", - каже адвокат потерпілої.

На цьому дивні речі у справі не закінчилися! Отримавши справу для додаткового розслідування, керівництво столичної прокуратури направило її не до слідчого, який працював над нею із самого початку, а до зовсім іншого слідчого, котрий теж примудрився поставити своєрідний рекорд проведення слідчих дій. Всупереч постановам двох судів - Вищого спеціалізованого та Апеляційного суду м. Києва, - він не став проводити додаткове розслідування, а... взяв і закрив справу!

"Тобто, незважаючи на всі докази, завдяки яким на самому початку слідства ні в кого не виникало сумнівів у винності обвинувачуваних, незважаючи на приписи суду, старший слідчий Подільського РУ ГУ МВС України не став проводити жодних слідчих дій, а відразу виніс постанову про закриття кримінальної справи стосовно обвинувачуваних згідно з ч. 2 ст. 213 КПК України через недоведеність їхньої участі в скоєнні злочину. Також він скасував обвинувачуваним усі запобіжні заходи, у тому числі й підписку про невиїзд. Створено небезпечний прецедент: уперше в історії незалежної України до винесення вироку суду відпускають з-під варти обвинувачуваних за ст. 115 ч. 2 КК України (замах на вбивство), причому без будь-якого запобіжного заходу", - обурюється адвокат потерпілої.

У травні 2012 р. постанову про закриття справи було скасовано судом і ще раз передано на дорозслідування. Однак, за словами адвоката потерпілої, "незважаючи на те, що в цій справі були винесені судами всіх інстанцій рішення про необхідність провести дорозслідування в повному обсязі, органи слідства з 15 пунктів усіх необхідних заходів провели лише одну (!) слідчу дію. Та й то з участю не обвинувачуваних, а потерпілої та її водія, що практично аж ніяк не могло вплинути на доведення вини злочинців". "Слідчий зобов'язаний був виконати рішення всіх судів із дорозслідування, зібрати додаткові матеріали і подати справу в суд для винесення справедливого вироку, - переконаний адвокат потерпілої. - Всупереч цьому, 19 листопада 2012 р. старшим слідчим з особливо важливих справ головного слідчого управління УВС м. Києва було знову винесено постанову про закриття кримінальної справи стосовно обвинувачуваних і зняття з обвинувачуваних останніх запобіжних заходів - підписки про невиїзд. Ми вважаємо, що постанова про закриття справи винесена з грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства України, передчасна і підлягає скасуванню".

Намагаючись домогтися все-таки справедливого розслідування справи, адвокати Філі Жебровської оскаржили постанову про закриття справи. Судовий розгляд мав відбутися наприкінці лютого нинішнього року в Шевченківському районному суді м. Києва. Але ні слідчий, ні прокурор у суд з'явитися не ппотрудилися. Засідання перенесено.

"Філя Іванівна не опускає рук, вона готова боротися й відстоювати свої права, і якщо знадобиться - то і в Європейському суді з прав людини", - заявляє адвокат потерпілої.

* * *

Вивчаючи матеріали цієї кримінальної справи, мимоволі дивуєшся "гнучкості" вітчизняної правоохоронної системи, яка так несподівано взяла під крило свого захисту людей, у вині яких на початковому етапі слідства сумнівів ні в кого не виникало. Причому обвинувачуються вони не в дрібній крадіжці чи шахрайстві, а в одному з найтяжчих злочинів - замаху на вбивство.

Наймерзенніше в цій справі те, що буквально з самого початку, з подачі обвинувачуваних, почали ходити чутки, одна безглуздіша від іншої. Наприклад, що замах був інсценований. Але тут достатньо уважно вивчити матеріали справи, аби зрозуміти абсурдність такої версії. Куля була справжня, варто їй було відхилитися на кілька міліметрів, і події могли набрати зовсім іншого повороту. Так ризикувати власним здоров'ям і життям жодна розсудлива людина не стала б. Крім того, у такому разі незрозуміла мета інсценування: реклами, тим більше такої, провідне фармацевтичне підприємство галузі явно не потребує.

І дійшли висновку, що, швидше, річ в іншому. Філя Іванівна - талановитий і компетентний керівник, бізнес, яким вона керує, добре налагоджений, трудовий колектив її поважає та цінує. Компанія "Фармак" - одна з небагатьох в Україні, хто здійснює розробку та випуск нових препаратів. То чому ж ми не беремо до уваги людський чинник - звичайну чорну заздрість, ненависть до чужого успіху? Цілком можливо, що мотивом для вбивства послужила особиста ворожість, конкуренція".

На перший погляд, остання версія здається досить фантастичною - ну хто в наш час убиває із заздрощів? Однак, вивчивши конкурентне середовище, в якому сьогодні з таким успіхом працює "Фармак", розумієш: це не так уже й неймовірно. Багато керівників підприємств, які часто ратують за впровадження в країні передових європейських стандартів виробництва, розробку нових інноваційних препаратів, насправді ведуть бізнес у кращих традиціях 90-х, воліючи не так вкладати у виробництво, як виводити гроші з нього. Природно, якість препаратів, попит на них у споживача падають, не зростає і вартість самого підприємства. Це не може не турбувати таких власників, котрі вважають, що кращий спосіб конкурентної боротьби – не підвищення якості своєї продукції, а усунення з ринку успішних виробників.

Але сподіватися на таке марно. Сама Філя Іванівна неодноразово заявляла, що механізм роботи "Фармаку" налагоджений як годинник, і вона може взагалі не з'являтися на підприємстві - воно однак продовжуватиме випускати такі необхідні країні якісні й дієві препарати.

Що ж стосується перипетій справи, поспіху у прийнятті рішень, різноманітних порушень у ній - усе це однозначно свідчить про зацікавленість деяких осіб, котрі "працюють" над нею, їхнє велике бажання якнайшвидше закрити справу, незважаючи на наявність незаперечних фактів і доказів. Залишається сподіватися, що врешті-решт судова машина опам'ятається, знайдуться чесні слідчі, - вони зуміють добитися правди й довести вину злочинців, котрі все-таки не уникнуть заслуженого покарання.