Чи вийдуть на волю обвинувачувані в убивстві?

Наприкінці минулого року, 9 грудня, в DT.UA було опубліковано статтю «З такими прокурорами й адвокати не потрібні». У ній розповідалося про перебіг суду над організаторами замовного вбивства Філі Жебровської, генерального директора найбільшої української фармацевтичної компанії «Фармак». Про те, як проходив цей невдалий замах і велося слідство, ми вже повідомляли нашим читачам. Нагадаємо лише основні моменти, що безпосередньо стосуються доказів вини підсудних.

Вранці 9 червня 2009 року Філя Іванівна, як звичайно, вийшла зі свого під’їзду, рушаючи у бік службової машини, що стояла неподалік. І отримала кулю в спину. Першої хвилини вона навіть не зрозуміла, що сталося. Проте її водій побачив хлопця в мотоциклетному шоломі з пістолетом у руці. Зрозумівши, що жертва ще жива, кілер спробував зробити другий постріл, але пістолет дав осічку. Доки вбивця вовтузився зі зброєю, намагаючись її перезарядити, водій вискочив із машини й накинувся на нього. Такого повороту подій кілер явно не очікував. Він відбився від водія і втік, кинувши пістолет, - спортивний Luger-22, перероблений під бойовий, а також моторолер, на якому, очевидно, приїхав, та мобільний телефон.

На місце злочину негайно прибула швидка допомога й опергрупа. З допомогою собаки знайшли кинутий убивцею мото­шолом. Ці докази вивели слідст­во на З. і Л., жителів Полтави, згодом обвинувачених в організації замовного вбивства.

Отже, є незаперечні речові докази. Скутер і мотошолом, які залишилися на місці, були куп­лені на авторинку «Центральний» якимось Г. на прохання З. На моторолері й мотошоломі знайдено відбитки пальців і сліди епітелію підсудного З. Під час обшуку в обвинувачуваних вилучено записи, які свідчать про ретельну підготовку до замаху. Понад те, слідст­во з’ясувало, що задовго до замаху З. влаштував у «Фармак» свою людину.

Доведено також, що впродовж кількох тижнів, які передували замаху, підсудний Л. вів стеження за Філею Жебровською. Він щодня фіксував час її приїзду та від’їзду з роботи.

Доки велося стеження за Жебровською, підсудний Л. мешкав у готелі «Чайка», що на Петропавлівській Борщагівці. Поселяючись, він пред’явив фальшиве посвідчення радника міністра МВС України, виписане на вигадане прізвище Зако­рець. Це посвідчення знайшли й вилучили під час обшуку. Як пояснив потім Л., його вручив йому підсудний З.

За наявності таких доказів, здавалося б, відпиратися безглуздо. Але обвинувачувані та їхні захисники придумують нові й нові пояснення для очевидних фактів.

Л. стверджує, що справді стежив, але не за Жебровською, а за компанією «Фармак». Мовляв, хотів написати в полтавську газету «Десятка» статтю про те, що «Фармак» нелегально виробляє і продає трамадол. Відстежував, мовляв, які машини в’їжджають на територію заводу, аби «затаритися» наркотиками. При цьому чомусь паркував машину напроти адміністративного корпусу, звідки, попри все бажання, не можна бачити заводські ворота. А ось машину директора чи навіть саму Філю Жебровську - запросто.

І виявлені під час обшуку в його квартирі ім’я та прізвище жертви, записані його рукою, - занотовані ним просто так…

Що ж стосується моторолера та шолома, то їх невдовзі після купівлі віддали знайомому - Валерію Анатолійовичу, який, до речі, і навів їх на «Фармак», розповів, які лихі справи там кояться. Одне слово, куди не копни, всі ниточки ведуть до якогось Валерія Анатолійовича, про якого підсудні тільки й пам’ятають, що той був завжди усміхненим і їздив у чорному БМВ нової моделі. Мовляв, підставив підступний Валерій Анатолійович бідолах за повною програмою...

Захисники обвинувачуваних висували і взагалі немислиму версію: ніякого замаху не було, це все інсценувала потерпіла…

Вочевидь, під тиском «таких вагомих пояснень і переконливих доказів» держобвинувач - прокурор Степаничко - не заперечував проти клопотання захисту про те, щоб послати справу на додаткове розслідування й замінити підсудним запобіжний захід, випустивши їх на підписку про невиїзд. І Апеляційний суд м. Києва виносить досі небачене рішення, яке частково задовольняє клопотання захисту, - послати справу на додаткове розслідування та… звільнити з-під варти одного з обвинувачуваних - Л.

Підсудного З. вирішили залишити під вартою, оскільки він обвинувачується в організації особливо небезпечного злочину, за який передбачено довічне ув’язнення, був раніше засуджений і перебував у розшуку за цією справою.

Які ж обставини справи залишалися для суду незрозумілими настільки, що довелося повернути справу на дорозслідування? З ухвали суду випливає: залишилося нез’ясованим питання, з якої відстані проводився постріл. І скільки всього було мотоциклетних шоломів. Якщо один (той самий, знайдений неподалік місця злочину), то чому на ньому є тільки відбитки й сліди епітелію З. і немає нічиїх інших? І як шолом було виявлено та дос­тавлено на місце злочину? Чому міліція не знайшла Валерія Анатолійовича, - може, погано шукала? І чому кілер не поїхав на скутері, а втік на своїх двох, залишивши найважливіший доказ на місці злочину?

«Із показань потерпілої та її водія стає зрозуміло, що кілер не міг утекти на моторолері. Коли кілер відбивався і втікав від водія, він виявився відрізаним від свого транспортного засобу. Що ж до горезвісного Валерія Анатолійовича, то працівники міліції провели титанічну роботу, намагаючись знайти цю людину, робили роздруківки дзвінків із телефонів З., вираховували абонентів. Гадаю, не тільки я, а й інші учасники процесу твердо впевнені, що Валерій Анатолійович - вигаданий персонаж.

- Усі запитання, всі обставини справи можна було легко вияснити безпосередньо під час судового слідства, викликаючи та опитуючи свідків, як це зазвичай і відбувається, - каже адвокат потерпілої Євген Пугачов. - Але суд визнав за необхідне послати кримінальну справу на додаткове розслідування, попри явну необґрунтованість клопотання захисників підсудних і абсурдність їхніх аргументів. Також суд звільнив з-під варти одного з підсудних, що сталося уперше в судовій практиці і є неймовірним прецедентом у кримінальному процесі, де підсудний обвинувачується за ч. 2 ст.115 КК («Навмисне вбивство»). Ми подали касаційні скарги на ухвали суду, які розглядатимуться у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До речі, у своїй скарзі ми не заперечували проти рішення відпустити другого обвинувачуваного на підписку про невиїзд, беручи до уваги його другорядну роль у цій справі та те, що на утриманні в нього перебуває син-інвалід. Але ми хочемо, аби зазначену справу повернули в Апеляційний суд м. Києва і довели її до логічного завершення. Звісно, з новим складом суддів».

Адвокати підсудного З. також подали касаційну скаргу. Вони не згодні з доказами Апеляційного суду, за якими їхній підзахисний був залишений під вартою, і, оскаржуючи ухвалу суду, вимагають його звільнення з-під варти!

Потерпіла та її адвокат серйоз­но побоюються, що результат розгляду касаційних скарг у суді буде невтішним. Адже замовник убивства, який так і залишився невиясненим, - дуже впливова людина. Тому, цілком імовірно, суддям буде непросто виносити свої рішення. На них можуть тиснути, у хід можуть піти інші способи впливу, тільки б підтримати й залишити в силі ухвали Апеля­ційного суду м. Києва.

Якщо ситуація розвиватиметься так, можливе все - навіть варіант, що обвинувачувані в особ­ливо тяжкому злочині можуть вийти на волю безкарно.