Безправ’я людини: традиції і нові тенденції

Вкотре, презентуючи нашим читачам ще один річний звіт правозахисників про стан справ із правами людини, вимушені констатувати невиконання владою левової частки рекомендацій, пропонованих раніше. А також нехтування основними принципами, якими намагається керуватися світова спільнота в царині правозастосовчої діяльності, і відсторонене ставлення до практики Європейського суду з прав людини. Незважаючи на те, що вже котрий рік поспіль його архів регулярно поповнюється рішеннями, винесеними у справах «проти України».

Під час підготовки звіту Гельсінкською спілкою з прав людини і Харківською правозахисною групою було також використано матеріали 30 організацій.

Переважна більшість заяв про вчинення злочину не мають своїм наслідком відкриття кримінальних справ. За даними МВС, така доля чекає 75% заяв. І хоча, у принципі, відмова в порушенні кримінальної справи згодом може бути скасована судом, безперечно, зволікання з розслідуванням негативно позначається на його якості. Загальновідомо, що часто не порушуються справи навіть за фактами позбавлення життя. Найчастіше відмови у порушенні кримінальної справи в таких випадках бувають, коли йдеться про позбавлення життя працівником правоохоронного органу, смертей у лікарнях, загибелі внаслідок ДТП, смертей у місцях позбавлення волі.

Дедалі більшого поширення набирають факти прийняття незаконних рішень про зупинення досудового слідства і закриття справ. Лише протягом 2008 року прокуратура скасувала 59 тисяч постанов про зупинення слідства і 6,5 тис. постанов про закриття кримінальних справ.

Прокуратура констатує, що часто огляди місць подій за фактами виявлення трупів людей проводяться не слідчими, а дільничними інспекторами, дізнавачами, без залучення судово-медичних експертів. Це призводить до винесення незаконних процесуальних рішень, у тому числі — про відмову в порушенні кримінальних справ за наявності ознак насильницької смерті.

За даними Генеральної прокуратури (інформація «Про стан законності в державі за 2008 рік), нерозкритими залишаються 118,8 тис. злочинів. Тобто кожен третій із вчинених у 2008 році. Загальна кількість нерозкритих злочинів, із урахуванням минулих років, перевищила два мільйони. З них один мільйон — тяжкі та особливо тяжкі злочини, понад сім тисяч умисних убивств та понад дев’ять тисяч ДТП зі смертельними наслідками.

Катування. Неефективним залишається розслідування випадків катування та поганого поводження з боку міліції. Декілька рішень Європейського суду з прав людини встановили порушення статті 3 Конвенції проти катувань через неспроможність органів прокуратури провести своєчасне, ретельне та неупереджене розслідування заяв про катування.

У рішенні «Спинов проти України» постанови про відмову у порушенні кримінальної справи приймалися сім разів. Згодом їх скасовували вищі прокурори або суди. Розслідування почалося через чотири роки і сім місяців.

У справі «Кобец проти України» прокуратура дізналася про скарги заявника на катування від лікаря швидкої допомоги наступного ж дня після події. Жодного рішення не було прийнято протягом семи місяців. Кримінальну справу порушено через рік. Розслідування тривало чотири роки, кілька разів припинялося і поновлювалося за рішенням суду або прокурора вищого рівня.

За словами потерпілих, причетні до катувань особи досі працюють у правоохоронних органах, і їхня кар’єра успішна. Один із колишніх працівників міліції, причетний до нелюдського поводження з паном Афанасьєвим (рішення Євросуду від 5 квітня 2005 року), який згодом фігурував також в аналогічній скарзі пана Бочарова, нині обіймає керівну посаду в податковій міліції Московського району
м. Харкова. Дві інші особи, котрі катували пана Бочарова, продовжують працювати в підрозділах міліції.

За даними МВС, у 2008 році було порушено чотири кримінальні справи за катування та побої працівниками органів внутрішніх справ, засуджено одну особу. За рік лише трьох працівників ОВС було звільнено за катування та побої в порядку дисциплінарного покарання. Вони працювали в органах від шести до 20 років.

Україна приєдналася до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань, зобов’язавшись протягом року створити національні превентивні механізми із запобіганню цьому лиху. Звісно, досі нічого не зроблено. 10 грудня минулого року Нацкомісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при президенті України в його присутності схвалила проект концепції державної політики запобігання катуванням, але він досі не підписаний президентом.

Право на свободу і особисту недоторканність. Правозахисники констатують: затримання без ордеру суду є правилом, а затримання за судовим ордером—винятком, всупереч статті 29 Конституції, яка вимагає, щоб було навпаки. Таким чином, переважна більшість усіх затримань — незаконна. Очевидно, що однією з цілей такого затримання є отримання зізнання у вчиненні злочину. Арсенал засобів, які використовуються з такою метою, звичний для правоохоронців, хоча й незаконний: нереєстрація затримання, тиск із метою примусити відмовитися від захисника, використання адміністративного арешту з метою кримінального переслідування, продовження терміну затримання. На цьому, фактично, тримається вся система дізнання і слідства. Водночас покарано за порушення строків перебування під вартою за 2008 рік лише четверо працівників органів внутрішніх справ.

Невиконання рішення про звільнення з-під варти. У справі «Кац та інші проти України» було відзначено: невиправдана затримка з виконанням постанови слідчого про звільнення стала однією з причин смерті Ольги Біляк у СІЗО №13.

Справа «Миханів проти України» стосувалася ще одного аспекту діяльності наших правоохоронців. А саме: маніпулювання звинуваченням з метою обійти рішення суду про звільнення. У цій справі заявник був двічі звільнений з-під варти за рішенням суду. Втім, одразу після винесення рішення судом прокуратура, не звільняючи заявника, затримувала його за іншими звинуваченнями, які становили предмет того ж самого розслідування. Європейський суд зазначив, що, хоча формально для повторного затримання використовувалися звинувачення, відмінні від тих, яких стосувалося судове рішення, насправді вони с становили частину того ж самого розслідування. Суд зазначив: ця ситуація створює враження, що органи влади «використовували загалом схожі звинувачення як привід для того, щоб продовжити тримання під вартою та обійти рішення суду про звільнення заявника». Суд також зауважив, що національне право не дає гарантій від таких зловживань.

У справі «Свєршов проти України» було відзначено системну ваду законодавства України, яка полягає в тому, що особи, котрі передаються до суду, тримаються під вартою лише на підставі цієї передачі, без будь-якого судового рішення.

Ряд справ засвідчив необґрунтованість тримання під вартою під час кримінального процесу. У чотирьох справах проти України було встановлено порушення конвенції через необґрунтованість судових рішень щодо тримання заявників під вартою. Суди виносили рішення лише на підставах звинувачення особи у скоєнні злочину певної тяжкості. Не наводячи будь-яких підстав, які б виправдовували тримання під вартою, зокрема ризик втечі.

Право на справедливий суд. З одного боку, неефективна система відповідальності суддів дозволяє їм уникати відповідальності за порушення присяги, законів. З іншого — фактично, створено умови для тиску на суддів з боку найрізноманітніших суб’єктів. Вплив на суддів чиниться з допомогою різноманітних засобів: від листів, телефонних дзвінків та особистих візитів — до відвертої й часто необґрунтованої критики рішень судів, які набрали чинності, лише на підставі того, що ці рішення не влаштовують певну сторону.

71% опитаних суддів (у 2007 р.— 77%), 54% прокурорів (у 2007 р. — 67%) і 81% опитаних адвокатів (у 2007 р. — 89%) підтвердили, що їм відомо про намагання вплинути на позицію суду. Деяке зменшення впливу правозахисники пояснюють позитивними внутрішніми змінами в самій судовій системі, вважаючи, що останніми роками зменшився вплив на суддів з боку керівництва судів.

Згідно з відповідями суддів, найбільше намагаються вплинути на позицію суду сторони у справі та їхні представники — 55% (2007 р. — 48%), представники засобів масової інформації — 41% (2007 р. — 28%), учасники мітингів та пікетувань — 41% (2007 р. — 35%), народні депутати України — 40% (2007 р. — 39%) та представники політичних партій — 34% (2007 р. — 29%).

Як форми впливу на суддів найчастіше застосовуються погрози ускладнити просування по службі та обіцянки ініціювати звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності, підкуп, «дружні поради».

Про вплив прокуратури під час судового розгляду свідчать дані моніторингу, проведеного Центром суддівських студій спільно з Українською незалежною суддівською асоціацією у 2008 році. Відповідно до результатів опитування, 31% респондентів підтвердив намагання прокурорів неправомірно впливати на позицію суду під час розгляду судових справ.

За даними Генеральної прокуратури України, 2008 року у зв’язку з порушенням законів з боку суддів до Вищої ради юстиції було внесено 47 (2007 р. — 42) пропозицій. 44 — про прийняття подання щодо звільнення суддів із займаних посад за порушення ними присяги і 3 — щодо притягнення суддів вищих спеціалізованих судів до дисциплінарної відповідальності. Пропозиції щодо прийняття подання про звільнення суддів, як стверджують у ГПУ, вносилися у випадках допущення суддями грубих та систематичних порушень законодавства, що спричинило серйозні наслідки, незалежно від сфери правовідносин. Втім, з огляду, зокрема, на складну процедуру розгляду таких пропозицій, задоволено лише одну з них (стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва).

У період із 2006 р. по березень 2009 р. у зв’язку з засудженням за вчинення злочину було звільнено лише трьох суддів. Більш поширеною є практика звільнення суддів, обвинувачуваних у скоєнні злочину, до винесення вироку, — за порушення присяги. Як у випадку з Ігорем Зваричем — головою Львівського апеляційного адміністративного суду.

Частіше використовуються адміністративні важелі впливу на суддю, дисциплінарне провадження. Загалом, за період із 1 січня 2006 р. по 1 березня 2009 р. було звільнено 349 суддів судів загальної юрисдикції. З них із негативних підстав: у зв’язку з порушенням суддею присяги — лише 23 судді, у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком — троє.

Вирішення питання про звільнення суддів політичними органами (президентом і парламентом) свідчить, що для них ці питання — не важливі. Досить часто судді, котрі досягли пенсійного віку або строк призначення яких закінчився, 6—12 місяців отримують зарплатню судді, вже не маючи права розглядати судові справи. Крім того, до вирішення питання про звільнення посада судді не вважається вакантною, що не дає змоги розпочати процес добору нового судді.

Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюють:

— кваліфікаційні комісії суддів — щодо суддів місцевих судів;

— Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів апеляційних судів;

— Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного суду України.

Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше, ніж протягом шести місяців із моменту виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Часто кваліфікаційні комісії суддів не укладаються в цей термін, оскільки вони не працюють на постійній основі. Можливо, через те, що на першому місці для них стоять питання кваліфікаційної атестації, дисциплінарні провадження розглядаються в другу чергу. Таким чином, значна кількість дисциплінарних проваджень стосовно суддів закривається через спливання шестимісячного терміну.

Щоб запобігти розгляду справи упередженим суддею, передбачена можливість відводу. У цивільному та адміністративному процесах, з метою уникнення зловживань правом на відвід і використання його для затягування справи, запроваджено правило, згідно з яким питання про відвід судді вирішує сам суддя, якому його заявлено. Таким чином, суддя сам оцінює, чи є він упередженим. У господарському і кримінальному судочинстві питання про відвід вирішує голова суду. Цей варіант дає судді додаткові можливості втрутитися у вирішення справи, відзначають правозахисники.

Судді, які обіймають адміністративні посади, здійснюють невластиві для посади судді адміністративно-господарські функції. Голови судів розподіляють між суддями приблизно половину справ, формують колегії суддів для розгляду справ, мають вплив на вирішення питань кар’єри та соціального забезпечення суддів (відпустки, премії тощо). З огляду на необхідність залучення додаткових коштів через недофінансування з бюджету, голови судів залежать від різноманітних «донорів»: місцевих та центральних органів влади, комерційних підприємств.

Питання призначення суддів на адміністративні посади в судах досі не врегульоване законом, як того вимагає Конституція.

Вже можна назвати традиційною практику визначення в Державному бюджеті видатків на утримання судової влади, що є значно меншими від необхідних для забезпечення реальних потреб судів. Щороку бюджетний запит Державної судової адміністрації задовольняється приблизно на 50%. Більшість із цих коштів іде на виплату зарплатні та соціальних видатків. Так само традиційно порушується принцип розподілу влади в системі суддівської влади. Суди залишаються залежними від виконавчої влади в питаннях фінансового, матеріально-технічного та соціального характеру. Це підтверджується і статусом Державної судової адміністрації як центрального органу виконавчої влади.

Доступність суду. Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов’язок судів не відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів та суддів.

Однією з важливих умов доступу до правосуддя є поінформованість особи про організацію та порядок діяльності судів. Правосуддя не є доступним, якщо система судів залишається для особи складною і незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи. Водночас, наприклад, багато проблем у питанні юрисдикції судів виникло після створення їх адміністративних судів. Є багато прикладів, коли суди по черзі відмовляють у розгляді справи, стверджуючи, що зазначений спір — поза межами їхньої компетенції.

Право на правову допомогу і захист. Однією з найбільш масових, системних проблем правозахисники вважають порушення права на захист та ненадання кваліфікованої правової допомоги. Законодавство містить окремі положення, які регулюють питання надання безоплатної правової допомоги. Втім, системи, яка забезпечувала б реальний доступ осіб до такої допомоги, досі не створено.

Порядок визначення адвоката (захисника) через адвокатські об’єднання не забезпечує надання якісної і своєчасної правової допомоги. Держава забезпечує безоплатну правову допомогу лише в деяких категоріях кримінальних справ або щодо деяких категорій обвинувачених. Якість такої допомоги зазвичай є вкрай низькою. Найчастіше адвокати лише формально присутні у процесі і не виконують своїх функцій захисника.

Розмір винагороди адвокатам від держави в таких справах становив лише 15 грн. за повний робочий день. Крім того, щоб отримати цей мізер, адвокат мусив надати три довідки. 11 червня 2008 року Кабінет міністрів прийняв постанову №539 «Про внесення змін до порядку оплати праці адвокатів». Відповідно до неї, мінімальний розмір оплати праці адвокатів установлено на рівні 2,5% мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при провадженні дізнання, досудового слідства чи при розгляді кримінальної справи судом. Це трохи більше, ніж 15 грн. за годину, втім, все одно зазначеної суми не порівняти з ринковими гонорарами адвокатів.

Презумпція невинуватості особи. Частому порушенню цього принципу сприяють як недосконале законодавство, так і неповага до цього принципу посадових осіб. Зокрема тих, котрі перебувають на найвищих щаблях державної влади.

Частина презумпції невинуватості — право не свідчити проти себе. Втім, як і раніше, усталеною є практика, коли особу спочатку допитують як свідка, а потім ці свідчення використовують проти неї вже при обвинуваченні.

Порушенням презумпції невинуватості у законодавстві правозахисники вважають:

— існування інституту повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування;

— можливість порушення кримінальної справи проти конкретної особи, а не за фактом події злочину.

Також порушенням презумпції невинуватості є застосування амністії до осіб, щодо яких триває розгляд кримінальної справи, без їхньої на те згоди.

Серйозна проблема, пов’язана з презумпцією невинуватості, — надзвичайно мала частка виправдувальних вироків. У 2007 р. в Україні було засуджено 165,5 тисячі осіб, виправдувальні вироки винесено лише щодо 689 осіб. Тобто, за даними правозахисників, виправдувальних вироків — менше половини відсотка. До того ж половину з них винесено у справах приватного обвинувачення. У 2008 році кількість виправдувальних вироків зменшилася до 539. З них вісім було скасовано апеляційною інстанцією з постановленням нового вироку, а 57 — скасовано з направленням справи на додаткове розслідування.

Допустимість доказів. Великою проблемою залишається відсутність належної практики щодо допустимості доказів у кримінальному процесі. Суди часто використовують докази, отримані з порушенням прав людини. Серед них: право на захист, застосування катувань та жорстоке поводження, застосування власних свідчень проти себе. Є відповідні рішення Європейського суду з прав людини (справа «Луценко проти України», «Шабельник проти України»). У першій справі Євросуд визнав, що права захисту були обмежені через порушення гарантій самовикриття, і зобов’язав державу провести новий судовий розгляд справи. У другій європейська судова інстанція констатувала, що засудження громадянина у вбивстві ґрунтувалося на доказах, отриманих із порушенням його права зберігати мовчання, привілею проти самовикриття, а також через те, що йому перешкоджали у здійсненні його права на захист під час допиту на досудовому слідстві.

Іншою системною проблемою правозахисники вважають відсутність недержавної судово-медичної експертизи. Адже небезпідставними є сумніви щодо незалежності державних експертів під час розгляду справ проти органів влади чи державних установ. Мін’юст надає дозволи для їхньої роботи, забезпечує фінансування, впроваджує єдині методики роботи експертів. Часто ці методики досить спірні. Наприклад, постає питання, чи можна взагалі запроваджувати єдину методику експертної оцінки завданої моральної шкоди.

Крім обґрунтованих сумнівів щодо незалежності державних експертів, існує також проблема ефективності діяльності цієї державної системи. Наприклад, в Україні взагалі немає експертів та методик експертиз із певних видів знань. Через відсутність окремих методик, фахівців та обладнання не проводяться певні види криміналістичних, інженерно-технічних і товарознавчих експертиз. Мін’юстом не вирішено питання акредитації вітчизняних судово-експертних установ за міжнародним стандартом та вступу до Європейської мережі криміналістичних наукових установ.

Виконання судових рішень. Система виконання судових рішень, м’яко кажучи, малоефективна. Системи контролю за діяльністю державної виконавчої служби, фактично, немає. В рішеннях проти України Європейський суд із прав людини найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів у розумні строки.

Станом на 1 січня 2009 року підлягало виконанню органами державної виконавчої служби 7 982 785 виконавчих документів на загальну суму
61 242 694 122 грн. Фактично виконано 35% від кількості документів, які перебували на виконанні.

Середнє навантаження на державного виконавця становить 108 виконавчих документів на місяць. Водночас склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, фактично відкриваючи законні можливості для ухиляння від виконання судових рішень, констатують правозахисники.

За даними Генеральної прокуратури, порушено 258 кримінальних справ щодо умисного невиконання рішення суду.

Право на приватність. Значного поширення за останні роки набуло використання технічних засобів для стеження за особою. З одного боку, надходить чимало повідомлень про використання таких засобів приватними особами. З іншого — держава також розширює використання можливостей для збирання інформації про громадян.

За даними Верховного суду України, у 2008 році загальні апеляційні суди України розглянули 25 тисяч подань правоохоронних органів про надання дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, накладання арешту на кореспонденцію, застосування інших технічних засобів одержання інформації, пов’язане з обмеженням конституційних прав громадян. Для порівняння: у 2005 році суди розглянули 15 тис. таких подань; у 2006 р. — 19 649, у 2007 р. — 19 989.

Найбільше таких подань у 2008 році надійшло від керівників оперативних підрозділів МВС (14 815), СБУ (8 323) та податкової міліції (1 655). Крім того, судами розглянуто 193 подання інших органів (зокрема прокуратури та підрозділів прикордонної служби). Найбільше зазначених подань розглянули апеляційні суди м. Києва, Запорізької та Донецької областей.

При цьому, наприклад, СБУ в середньому щорічно закінчує розслідування не більш як 900 кримінальних справ, із яких не більш як 700 потрапляють до суду. Виходить, що понад 7,5 тисячі санкцій отримано марно, якщо виходити з інтересів справи, а не певних осіб.

За даними Генеральної прокуратури, лише 19% матеріалів, отриманих у результаті оперативно-розшукових заходів СБУ, використовуються надалі при порушенні кримінальних справ. Наприклад, у Києві та Київській області з отриманих 96 дозволів суду на проведення оперативно-технічних заходів немає жодного випадку використання таких матеріалів як доказу в кримінальній справі. То з якою метою здійснюються 4/5 усіх оперативно-розшукових дій СБУ, і яким чином використовуються держані матеріали? Це ж саме стосується і МВС.

Ситуація ускладнюється нечіткістю або й відсутністю відповідних процедур, чітких меж дозволеного втручання у право на приватність. Досі не прийнято закон про персональні дані, а закон про оперативно-розшукову діяльність, вважають правозахисники, не повною мірою відповідає принципу визначеності та передбачуваності. Недосконалість цієї процедури визнає і Генеральна прокуратура. На практиці прокурор не може внести до суду протест щодо надання судом санкції на зняття інформації з каналу зв’язку. Таку санкцію може скасувати або суд, або орган, який направив подання. Тобто контролю за цим процесом фактично немає.

У рішенні Європейського суду у справі «Волохи проти України» зазначено, що в питанні спостереження за особою законодавство не визначає достатньо чітко меж і умов здійснення органами влади своїх повноважень, як і гарантій захисту від сваволі при застосуванні заходів спостереження. Так само законодавство не передбачає обов’язку повідомляти особу про заходи спостереження, які було застосовано щодо неї. У нас особа не може дізнатися про те, що стосовно неї здійснюються заходи, які є втручанням у право на таємницю кореспонденції, а навіть дізнавшись, не має реальної можливості оскаржити ці дії.

Законодавство не передбачає чітких підстав для зняття інформації з каналів зв’язку, так само як і певного строку, протягом якого може здійснюватися зняття такої інформації. Зважаючи на недосконалість законодавства і суперечливість практики тимчасового обмеження права на приватність, 28 березня 2008 року пленум Верховного суду України видав відповідну постанову. Вона стосується питань застосування судами законодавства про дачу дозволів і тимчасове обмеження окремих конституційних прав та свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства. Зокрема, в постанові зазначається, що суди не мають права надавати дозволи на проведення відповідних оперативно-розшукових дій, якщо стосовно особи не заведено оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу або немає даних, які б свідчили, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо. В постанові зазначено, що в будь-якому разі строки, протягом яких планується обмежити вищезазначені права людини, не можуть перевищувати строків ведення конкретної оперативно-розшукової справи. Втім, оперативно-розшукові справи можуть існувати роками, до зникнення підстав для їх заведення, тобто завжди.

Дивно, але факт

Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) відзначає великі досягнення Української держави у сфері охорони дитинства, високу ефективність реформи системи захисту прав дитини, яку проведено за останні чотири роки.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, на цьому наголосила голова представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіє Мокуо, виступаючи на засіданні Міжвідомчої комісії з охорони дитинства, яке відбулося 6 листопада 2009 року в Києві.

Говорячи про позитивні зміни в системі охорони здоров’я дітей, Ю.Мокуо, зокрема, відзначила щорічне збільшення в Україні, починаючи з 2006 року, кількості новонароджених та зниження дитячої смертності, активізацію національного всиновлення, швидкий розвиток сімейних форм виховання, вдале реформування системи опіки та піклування, поліпшення системи державного забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Керівник місії констатувала й те, що впродовж останніх років в Україні втричі скоротилася кількість випадків передачі ВІЛ/СНІД від матері немовлятам.

Також Ю.Мокуо сказала, що, попри нетривалий час перебування в Україні, вона в поїздках регіонами на практиці переконалася, наскільки ефективними є заходи, що їх уживають влада і громадськість для захисту інтересів дітей в Україні, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

«Порівняно з 2005 роком кількість дітей, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, збільшилася в 20 разів, і це не просто цифри — за цим стоять близько восьми тисяч дітей, які отримали отчий дім і родину, і умови, в яких вони мешкають, нічим не поступаються, а часом є кращими, ніж у пересічної української родини», — зазначила керівник представництва.

За словами Ю.Мокуо, за останні три роки кількість усиновлених дітей в Україні зросла майже на 50%, а загалом в Україні було всиновлено близько 35 тисяч дітей. Реформа здійснюється завдяки активному формуванню законодавчо-нормативної бази в інтересах дітей, активізації влади, бізнесу та громадськості в цілому. «Таким чином, Україна напередодні святкування світовим співтовариством 20-річчя Конвенції ООН про права дитини демонструє надзвичайні результати реалізації цього міжнародного документа на практиці», — наголосила Ю.Мокуо і додала, що наша держава може бути прикладом для багатьох країн світу на цьому напрямі.

Суди виправдовують не більше ніж один відсоток обвинувачуваних

Про це йшлося під час громадського обговорення проекту нового Кримінально-процесуального кодексу під головуванням міністра юстиції Миколи Оніщука з участю представників Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Верховного суду України, а також науковців і представників правозахисних організацій, повідомляє УНІАН. Як відомо, 14 жовтня 2009 року Кабінет міністрів виніс проект Кримінально-процесуального кодексу на остаточне широке громадське обговорення. За його підсумками документ планується розглянути на відкритому засіданні Кабінету міністрів.

«Незалежна демократична Україна живе за Кримінально-процесуальним кодексом СРСР, ухваленим іще 1961 року. Як не дивно, але ми сприймаємо як належне правничу школу та правові «традиції», що закладалися в часи, коли діяла доктрина залежності, нерівності простої людини перед владними інститутами», — наголосив М.Оніщук.

Натомість новий Кримінально-процесуальний кодекс, за словами міністра юстиції, розроблявся крізь призму гарантій, визначених у європейській Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, та рішень, винесених проти України Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). Зокрема, істотну частину порушень прав людини в Україні ЄСПЛ констатує щодо статті 5 конвенції (право на свободу та особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд) та статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Під час обговорення проекту нового кодексу наголошувалося, що документ покликаний гармонізувати систему кримінальної юстиції в Україні з міжнародними стандартами у сфері захисту прав і свобод людини.

На сьогодні, як повідомив директор департаменту Мін’юсту з питань законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Руслан Рябошапка, кримінальне судочинство в Україні має обвинувальний ухил. Покладання обвинувального висновку в основу вироку є звичайною практикою. У результаті кількість виправдувальних вироків у кримінальних справах не перевищує одного відсотка.

Крім того, новий Кримінально-процесуальний кодекс скасує практику повернення справ на досудове розслідування, яка призвела в Україні до безпідставно тривалих, нічим не обмежених строків попереднього ув’язнення осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів.

Ключовими новелами проекту нового Кримінально-процесуального кодексу є також підвищення гарантій захисту прав підозрюваних та обвинувачуваних, розширення прав потерпілого; формування оновленого доказового права; удосконалення процедур досудового розслідування та процедури судового контролю; запровадження нової, позбавленої обвинувального ухилу процедури судового розгляду, нові види кримінального провадження, які забезпечуватимуть процесуальну економію і дадуть змогу істотно розвантажити суди та органи розслідування тощо, повідомили в Мін’юсті.

Як наголосив М.Оніщук, за роки незалежності в Україні було зроблено вісім спроб ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс. Проте представлений суспільству проект уперше розроблявся з участю громадських та правозахисних організацій, широкого кола фахівців-практиків та науковців і дістав схвальні відгуки експертів Ради Європи.

На «нема» і суду нема

Вищий адміністративний суд зупиняє свою роботу через відсутність фінансування. «У зв’язку з відсутністю коштів на відправку поштової кореспонденції, оплату послуг, закупівлю паперу та дисків», — пояснюється у заяві суду. Вищий адмінсуд відзначає, що лише у 2009 році до суду надійшло понад 50 тис. касаційних скарг, здійснено касаційний перегляд 25 тис. справ.

Щодня суд відправляє «близько 3 тис. одиниць кореспонденції (постанов, ухвал, судових справ, повісток-повідомлень тощо)».

«Затримка відсилки кореспонденції навіть на один день створює серйозні проблеми з розглядом скарг і призводить до порушення процесуальних строків», — підкреслюють у суді.

Вищий адмінсуд заявляє, що до сьогодні відсилав поштову кореспонденцію в борг. Проте зараз «Укрпошта» відмовляється надавати свої послуги у зв’язку з заборгованістю. За жовтень вона становить близько 62 тис. грн.

Про критичну ситуацію з фінансуванням усіх адмінсудів ВАС неодноразово повідомляв президенту, Кабінету міністрів і Верховній Раді.

Цього року таких звернень було близько тридцяти, проте становище з фінансуванням так і не змінилося, констатує суд. Вищий адмінсуд нагадує, що саме він під час виборів президента виступатиме як суд першої і останньої інстанції у разі оскарження їхніх результатів.