Багатство породило більше жадібних людей, ніж жадібність — багатих

Жадібність і підступність творять дива. Інколи з начебто розумними, успішними, умудреними життєвим досвідом людьми відбуваються неприємні трансформації. Варто їм лише скуштувати щедрих плодів від обману ближнього, від ніби невинних хитрощів і професійних маніпуляцій, як усвідомлення вищості та безкарності розбурхує в індивіді, почасти непомітно для нього, своєрідну кримінальну креативність. Ризик і впевненість у безпрограшності стають транквілізатором, який не дозволяє оборудникам відчувати біль і страждання тих, кого вдалося заманити в облуду й жорстоко покарати за простолюдну довіру…

Днями у Печерському райсуді столиці відбулося засідання, що розглядало скаргу адвоката обвинуваченого Василя Г. — колишнього голови спостережної ради ТОВ КБ «Західінкомбанк», депутата Луцької міськради на Волині, який з 14 квітня 2009-го перебуває у Київському СІЗО. Адвокат за відсутності самого обвинуваченого оскаржував законність постанови від 24 червня минулого року заступника генпрокурора про порушення кримінальної справи щодо підзахисного, якому інкримінують привласнення, розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах. Це ч. 5 ст. 191 КК України. Санкція — перебування за ґратами строком від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади і конфіскація майна. Але суд згаданої скарги, реальна суть якої полягала не лише в оскарженні постанови про порушення цієї справи, а й у клопотанні про звільнення підслідного зі слідчого ізолятора, не задовольнив. Напевно, Феміда взяла до уваги позицію представників обвинувачення, які мали підстави стверджувати, що пом’якшення режиму фігурантові кардинально вплине на перебіг слідства. Тим більше оперативники володіли інформацією, що цей чоловік планує заховатися від правосуддя за кордоном.

…Ця історія обману людей, держави, а зрештою — і себе, аналогічних якій за останній кризовий час можна спакувати кілька валіз, «спливла» разом із матеріалами міліції, — торік правоохоронці назбирали чимало компромату на очільника «Західінкомбанку» й депутата міської ради обласного центру Волині (з 2002-го) в одній особі. Той компрометуючий «багаж» і став підґрунтям порушення кримінальної справи за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, здійснене в особливо великих розмірах), центральною дійовою особою якої став саме Василь Г., який доти не мав значних проблем із законом. Оперативні матеріали вказували, що банкір не просто брав участь у багатоходовій фінансовій оборудці, а й зініціював її. Стрижневим чинником останньої, як випливає з висновків правоохоронців, є дача розпоряджень головою спостережної ради зазначеного комерцбанку (там уже майже рік працює тимчасова адміністрація) на оформлення від імені 19 працівників банку та інших людей у 2008—2009 роках кредитів на суму майже 3 млн. доларів і 7,6 млн. грн. Слідство стверджує: ці кошти банкір практично привласнив, позбавивши вкладників права отримати свої гроші. Загальний збиток, як заявляє слідство, сягає майже 30 млн. грн.

Фактично, панові Г. інкримінують два основних епізоди, про які ми вже сказали. До того, як пояснили у Головному слідчому управлінні МВС, у розробці й розслідуванні перебувають ще кілька цікавих моментів із життя цієї людини, котрі теж можуть стати приводом до серйозного слідства та судових дебатів. Авторові пощастило побувати на відкритих судових засіданнях у цій справі, що відбувалися в Печерському суді столиці, почути й занотувати як коментарі слідства, так і озвучені Інною Отрош відповідні матеріали.

Отже, березень 2009-го. За заявою голови луцької кредитної спілки Олександра Я. від 3 березня, у котрій він стверджував, що керівництво «Західінкомбанку», зокрема голова його спостережної ради Г., розкрало кошти цієї спілки, а саме — 7,6 млн. грн. вкладників, які були на той момент непогашені, ГСУ МВС порушило фактову кримінальну справу.

Згадана кредитна спілка — так званий «сателіт» згаданого банку, в якого загалом було чимало різних «кишенькових» підприємств — зазвичай, як мовиться, з обмеженою відповідальністю або з приставкою ПП у назві. Як випливає з матеріалів, вони організовувалися з цілком практичною комерційною метою. Приміром, банк міг видавати більше кредитів через «свої» кредитні спілки. Але спершу потрібно було щось вкласти в саму КС — тобто кредитувати її або штучно залучити в неї значні кошти, хай навіть через операції короткострокового кредитування.

У банків є свої певні нормативи. Щоб їх не порушувати, той-таки «Західінкомбанк» не повинен залучати коштів на суму, більшу, приміром, ніж 500 млн. грн. на рік, що є для нього нормативом. «Західінкомбанк» мав 13 філій по Україні, на депозити яких активно вносилися гроші. Банк розпочав діяльність близько 15 років тому і, вочевидь, міг заробити позитивну репутацію. Грошовий потік від вкладників зростав. Вихід було знайдено: клієнтів, які хотіли вкладати гроші в банк, завертали для подальшої акумуляції їхніх коштів уже в «ручних» кредитних спілках (ідеться про ще один «сателіт» — кредитну спілку). Тобто тому, хто приходив у відділення згаданого фінансового храму з іще нерозв’язаною дилемою «куди краще прилаштувати кревні», працівники банку довірливо підказували: найкращою «коморою» для банкнот є кредитна спілка, — і готові були буквально зараз усе влаштувати. Козирем зваби ставало одкровення про більші відсотки річних на вклади, порівняно з «материнською» установою (кредитна спілка — 17%, банк — 14).

Одразу під рукою опинялися готові бланки договорів від імені спілки з необхідними печатками та іншими атрибутами. Після оформлення ощадної книжки гроші перекочовували до кредитної спілки.

Слідство припускає, що деякі клієнти банку так і не второпали, куди саме потрапляли їхні вклади. Адже, як часто буває, вони просто… не обтяжували себе ретельною вичиткою тексту угоди, яку, фактично, підписували не дивлячись! Таким чином упродовж двох років влилося чимало коштів — у другу кредитну спілку понад 200 млн. грн., а в першу — приблизно вп’ятеро менше. Саме на цьому великому банкнотному шляху загадковим чином зникло 7,6 млн. (повна сума залучених коштів на момент написання заяви Олександром Я.).

19 працівників банку виконували технічну функцію і до самого дня появи в банку міліції не знали, що на них оформили кредити — інакше кажучи, їх підставили. Тобто оборудники просто використали їхні паспортні дані. За нормативами кредитних спілок, особі не можна видавати більше 10% залученого у спілку капіталу. Тому споживчі кредити на підставних осіб видавали спочатку на 200 тис. грн. (на 5 років під 21% річних), а потім збільшували ліміти кредитних ліній до 400 тис. Багато кредитних угод лишилися не підписаними, а це свідчить, що так звані позичальники їх ніколи і в очі не бачили, хоча й подекуди ставилися їхні підписи.

Голова правління спілки Олександр Я. стверджує: усну команду (письмових підтверджень накази не мають) підготувати відповідні документи щодо видачі грошей (чек на отримання коштів у касі банку) йому дав керівник банку Г. Видані гроші мали повернутись у спілку за тиждень, але не судилося. Спершу окремі кредити погашалися, але згодом цей процес зупинився, що й стало приводом до написання заяви Олександром Я. Хто саме реально вносив кошти, які погашали взяті кредити, слідству встановити не вдалося. Втім, акт ревізії свідчить: не погашено ще 5 млн. грн. Примітно, що поручителем кредитів спілки Олександра Я. виступала інша «родинна» структура — приватне підприємство (перед порушенням справи її очолив син керівника банку Роман Г.). Але те поручительство виникло потім, — насправді жодного забезпечення кредити не мали.

Голова правління КС Олександр Я. подав цивільний позов щодо цих 19 позичальників, котрі ні сном ні духом не відали про своє багатство, за яке, як з’ясувалося, потрібно вчасно сплачувати чималі відсотки. Через аферу ці люди опинилися в кабалі. Консолідований позов від спілки надійшов і до згаданого ПП, котре на папері виступало поручителем кожного з позичальників. Загалом, сам факт оформлення поручительства становить цілу окрему історію, адже реального поручителя за кредитами не було. І ось у спілці побачили, що гроші не повертаються, настав момент, коли реверс коштів припинився (нагадаємо — хто це робив, досі невідомо). Тоді Олександр Я. заметушився — прийшов до Г. і почав з’ясовувати, коли повернуться більше 7 млн. грн., адже спливло понад два тижні, відколи схема, за якою позички мали повернутися, не працювала. Банкір-керманич запевнив: підстав для хвилювання немає. Але «сателіт» наполіг на додаткових гарантіях — себто оформленні поруки. Виникла пропозиція зійтися на згаданому ПП, бо там справді є майно, але домовитися не вдалося. Тоді «сателіт» мусив писати заяву у міліцію. Він добре розумів: якщо це раніше за нього зроблять люди, котрі довідаються, що їх використали без їхнього відома, «повісивши» на них боргові зобов’язання на сотні тисяч, — йому буде непереливки.

Василь Г. раніше працював у луцькому відділенні банку «Інко» (збанкрутував 1995-го), після ліквідації якого на базі філії й виник «Західінкомбанк» як своєрідний правонаступник. Керівником став Г., із яким залишилися працювати багато фахівців попередньої структури (чимало їх трудяться й досі). Із найбільш відданих, як випливає зі справи, цей очільник міг дібрати й учасників оборудки. Так воно й сталося. Десять підлеглих, колег (а це головбух, директор казначейства, начальник відділу аудиту тощо), знайомих банкіра стали обвинуваченими у криміналі й нині перебувають на підписці про невиїзд (щоправда, двох ще розшукують).

Сам Василь Г. майже півтора місяця був свідком у справі, порушеної за заявою Олександра Я. (як і інші підозрювані в оборудці). До квітня, коли ГПУ порушила кримінальну справу, у нього не було статусу обвинуваченого. Слідство провело дослідчу перевірку, обшуки, допити, виїмки документів, — обсяг доказів був достатнім, щоб пред’явити обвинувачення Василеві Г. і затримати його. Але банкіра вже розшукували за постановою про примусовий привід як свідка, — певний час він не реагував на відповідні повістки. Перед затриманням оперативникам вдалося з’ясувати, що фігурант (у нього була відкрита шенгенська віза) вже забронював два місця на рейс Міжнародних авіаліній до Барселони. Згодом, за клопотанням слідства, візу анулювали. Його закордонного паспорта так і не знайшли.

Нині під арештом перебуває все офіційно відоме майно Василя Г. — квартири, будинки, нежилі приміщення, понад 30 земельних «латифундій» у кількох областях України (на Київщині це підтверджено 22 державними актами на землю). Перевірили і всю належну бізнесову мережу, але фігурант встиг вжити контрзаходів. Приміром, одному з приватних підприємств, яке оформили на доньку пана Г., буквально напередодні арешту «передали» офісний комплекс у Луцьку, де розміщуються сам банк та декілька інших організацій, котрі входять в орбіту його інтересів.

Василь Г. був настільки самовпевненим, що, вочевидь, не допускав виявлення контрольними органами якихось махінацій. Цікаво, що він, не консультуючись зі своїм адвокатом, наполягав на проведенні очних ставок. Зустрічі «тет-а-тет» провели, але результати останніх виявилися не на користь фігуранта. Його ж співробітники, на яких шеф під час слідства чинив тиск, усі як один викривали банкіра у гріхопадінні. Але позиція обвинуваченого залишається незворушною — «це проблема не моя».

До речі, адвокат банкіра у суді казав, що його клієнт насправді не такий і кримінальник, — мовляв, він весь час тільки те й робить, що повертає гроші. Адвокат на засіданні суду заявляв, повторюючи слова клієнта, що справа Г. — замовна і має на меті одне — розорення банкіра. Буцімто насправді негаразди навколо банку та кредитних спілок відбулися через кризу і що все можна з часом владнати. Чи є підстави у Василя Г. заявляти, що на нього зводять наклеп, і просити визнати себе потерпілим?

— Заява Г. про те, що йому за одним епізодом «залишилося повернути всього 800 тисяч доларів», просто збила мене з ніг у перший ж день, — зазначає один зі слідчих ГСУ МВС України.