Знову про Довженка

Напередодні 120-річчя кінорежисера і письменника Олександра Петровича Довженка у "Дзеркалі тижня. Україна" вийшли дві статті, присвячені цій славетній людині: історико-аналітична - Олега Вергеліса та моя - суто мемуарна, бо був добре знайомий із Довженком в останній рік його життя.

Яким же виявився мій подив, коли в наступному, ювілейному числі газети я прочитав зовсім неювілейну публікацію професора Юрія Шаповала, в якій він усіляко намагався довести, що Довженко - політичний дворушник та антисеміт. Не повіривши власним очам, я ще раз перечитав статтю і переконався, що пан Шаповал саме це й намагається довести. І, хоча обидва обвинувачення йдуть упереміш, варто їх розділити.

Під час наших досить частих і, як мені здається, відвертих розмов я жодного разу не чув із вуст Довженка антисемітських сентенцій. Більше того: він із повагою говорив про Григорія Козінцева та Михайла Ромма. Сам собою сумний вислів Довженка, цитований Шаповалом, про те, що на Київській кіностудії режисерами переважно працюють не українці, а "росіяни, грузини та євреї", свідчить не про його русофобство та антисемітизм, а виключно про занепокоєння відсутністю кадрів, здатних творити українське національне кіно. Якщо навіть повірити у правдивість наведених Ю.Шаповалом слів енкаведистського стукача, Довженко сказав: "Кино сделалось пристанищем выгнанных из Москвы бездарностей, которым наплевать на украинскую кинематографию. Кино для них - "золотое дно!". На жаль, це було правдою. Лише як виняток Марк Донской (родом з України) зняв на Київській кіностудії два прекрасних фільми: "Райдуга" та "Дорогою ціною", перший із яких бачив і високо оцінив Довженко. Врешті-решт, річ не в етнічному походженні режисерів, а їхньому ставленні до української культури. Це підтверджується феноменом геніального вірменина Сергія Параджанова, який став подовжувачем справи Довженка.

Я б не звернув уваги на сентенцію пана Шаповала на кінематографічно-єврейську тему, якби він не підтвердив (знову-таки, тенденційними свідченнями стукачів) антисемітизм Довженка в інших місцях своєї статті. Наприклад: "За два дня до бегства белополяков из Киева… он рассказал мне, как убил кулаком одного еврея…" І далі наводяться нібито такі слова Довженка: "Пока украинцы борются против Советской власти или стоят в стороне от событий, жиды всё захватили. Хватит! Пора за ум взяться!" Слід узяти до уваги, що донос писався, коли в карних органах працювало чимало євреїв. Інформатор чудово знав, яку реакцію це викличе у чекістів. Переконаний, вірити доносу стукача про антисемітизм Довженка немає жодного сенсу. До того ж я добре пам'ятаю його слова, що він жодного разу нікого не вдарив і взагалі ніколи ні з ким не бився!

Тепер про політичне дворушництво. Спочатку Довженко був "боротьбістом", тобто українським лівим есером. Вони сповідували ідеї, близькі до комуністичних, але намагалися протистояти відновленню Російської імперії вже у "радянській формі". Разом із цією партією він потрапив до лав ВКП(б), однак невдовзі був "вичищений" і потім не намагався знову вступити до неї. Я ніяк не можу повірити панові Шаповалу, що Довженка, майже друга Сталіна та Хрущова, до більшовицької партії хтось наважився б не прийняти. Просто він не робив таких кроків, а тодішня "мулька" про блок комуністів із безпартійними давала можливість деяким відомим людям не вступати до ВКП(б). Це були кінематографісти Ейзенштейн і Довженко, композитори Шостакович і Прокоф'єв, письменники Пастернак і Булгаков. Сталін ставився до них поблажливо і нищити їх забороняв, хоча цькувати - дозволяв. На Довженка було написано безліч доносів, але вождь на це уваги не звертав. Як мені казала Юлія Іполитівна Солнцева, одного занадто запопадливого енкаведистського ненависника Довженка Сталін навіть покарав. У зв'язку з цим як міг Довженко ставитися до вусатого тирана? Зрозуміло, як і пише Ю.Шаповал, із вдячністю.

Мене дуже здивувала фраза Ю.Шаповала: "А ось і голос самого Довженка…" І далі йде нібито цитата: "Комунізм і фашизм - філософські брати. І те й інше - тоталітарні режими… Радянська демократія - найбільша брехня і фальш, що їх колись знало людство". Звідки Шаповал узяв ці слова - незрозуміло. Якщо в щоденниках Довженка, то треба було про це сказати. Я читав ці щоденники і щось такого не пам'ятаю. А якщо це фраза з доносу, то треба про це чітко написати. І взагалі - як можна вибудовувати образ людини на підставі доносів?

Але, серйозно розглядаючи політичні погляди Довженка, можна дійти висновку, що вони були значною мірою націонал-демократичними, майже такими, які мали Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Симон Петлюра, Михайло Грушевський та навіть Роман Шухевич і Степан Бандера. Так, так, я не помиляюся. Погляньте на "Постанови ІІІ-го Великого збору ОУН" 1943 р. Цитую: "В українській національній державі народна влада вважатиме народ за вихідну точку і за мету своєї діяльності… Українська народна влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого соціального ладу, на економічну розбудову країни та культурне піднесення народу". І це повністю відповідало мріям Довженка.

Глибоко переконаний, що він, як і більшість українських інтелігентів, щиро вірив у необхідність соціалістичних перетворень. Інша річ, що для майбутнього, як тоді здавалося - прекрасного - державного ладу людство не доросло і може ніколи й не дорости. На превеликий жаль, така вже природа людства. Довженко не бажав миритися з цим і закликав людей до досконалості. Але це був голос того, хто волає в пустелі.

Мені здається, що злочинним був не сам акт об'єднання селян у колгоспи, чому й присвячений всесвітньо знаменитий фільм Довженка "Земля", а звірячі методи, якими це здійснювалось. Навіть беручи до уваги те, що політичне підґрунтя фільмів Довженка було хибним, - однак вони геніальні. Дивлячись "Землю", забуваєш, що це апологетика колективного господарювання, але звертаєш увагу на пантеїстичні епізоди, за які на початку 1930-х років компартійна критика довбала Довженка. Знімаючи свого "Івана", він щиро вірив, що Дніпрогес справді змінить на краще життя українців. І хай навіть Довженко штурмував завод "Арсенал" у лавах військ УНР, він міг потім ставитись із повагою до його захисників і з певною іронією - до лідерів Української революції, які не спромоглися відстояти незалежність не лише з об'єктивних причин, а й через нерішучість та нечіткість політичних орієнтирів.

Всім відомо, що фільм "Щорс" був знятий на замовлення Сталіна. Але в ньому Довженко висловив не так сталінську, як свою особисту думку про події громадянської війни. Може, він і помилявся, але помилявся щиро. Тоді багато хто вірив у праведність комуністичних ідей.

Я переконаний, що вершиною творчості Довженка був би фільм "Зачарована Десна", якби його зняв він, а не Юлія Солнцева. Прикро також, що він не здійснив постановку "Тараса Бульби" і "України в огні". Його творчий потенціал був величезним, та, на жаль, повністю втілити його він не зміг. І дуже від цього страждав. Саме це і звело митця передчасно в могилу.

Якщо енкаведистському інформатору Олександр Петрович і справді казав: "Для того, щоб зникла брехня, раніше повинен зникнути страх", - то все ж таки слід врахувати, що страх був не безпідставний: мільйони людей пішли на каторгу і страту. Легко тепер їх обвинувачувати у боягузтві... У Святому Письмі сказано: "Не суди, і не будеш судимим". Юрій Шаповал наважився судити Олександра Довженка, тому не варто ображатися, що судитимуть і його.