Як соціалістичну Угорщину вразила "глибоко замовна" хвороба Сталіна

"Ляпи в історії преси" - під такою рубрикою популярна угорська Magyar Nemzet розповіла про деякі помилки у друкованих ЗМІ соціалістичної Угорщини, одна з яких стосувалася - о жах! - самого радянського генералісимуса.

Треба сказати, що в ті часи ставлення до цих речей було надзвичайно серйозним, навіть суворим. Особливо якщо помилка або друкарська помилка змінювала зміст твердження, а тим більше - надавала йому певної ідеологічної двозначності, як пише угорське видання, - "політичної пікантності". Допущена помилка могла коштувати журналістові й видавцеві кар'єри, а деколи й свободи. Адже підозрювали не просто недогляд, а лихий намір…

Особливо в 50-х роках минулого століття, коли, як пише газета, "перманентна революція" нещадно знищувала залишки експлуататорських класів та їхніх поплічників. А ворог, відтак, не тільки не дрімав, а й іще лютіше наступав. В умовах дедалі сильнішого загострення класової боротьби наполегливо лунав заклик до пильності. У тому числі на фронті ЗМІ.

І в цій-от надзвичайній ситуації раптом убивча новина: чи то в редакції, чи то в друкарні одного з видань трапилася груба помилка, не виключений саботаж! У номері Magyar Nemzet від 19 жовтня 1950 року ішлося про статтю першого секретаря ЦК Угорської робітничої партії про вибори до місцевих рад, де стверджувалося, що "мільйони прочитали недільну статтю Матьяша і відтоді мільйони про неї говорять". Цим би газеті й обмежитися, та, як відомо журналістам в усьому світі, "друкарський диявол безсмертний". І угорські колеги продовжували: "І не тільки читали та обговорювали, вчилися, засвоювали з неї уроки, а й відмовляли їй у наставлянні". Зрікалися вказівок Матьяша Ракоші? Хто зрікався? Отут злий друкарський дух остаточно розперезався. "Рівною мірою виборці й кандидати" - була відповідь авторитетного видання.

Матьяш Ракоші в колі соратників, 1953 р.

Партійні цензори кинулися з'ясовувати, як могло трапитися, що цей текст допущено до друку. Справу про "грубий недогляд" відразу ж почав розплутувати відділ агітації і пропаганди центрального керівництва Угорської робітничої партії, а також працівники служби держбезпеки. Знайшли оригінальний рукопис, у якому все було начебто правильно: замість megtagadták (відмовлялися) було megfogadták - слухали, прислухалися. Заміна ж слова, як показало розслідування, відбулася в друкарні: складач слово megfogadták набрав як megtagadták. Тамтешній коректор не помітив помилки, хоча стаття пройшла через подвійну коректуру. Підписав статтю й коректор-рецензент, надійний комуністичний кадр, прикріплений до редакції MN. Груба помилка не впала в око й редакторові, повному тезкові нашого легендарного українського футболіста, - Йожефу Сабо, який зверстав і вичитав, а потім підписав відбиток шпальти перед відправленням її в друкарський верстат… Журналісти знають, що буває така колективна мана, коли десятки очей не бачать очевидної помилки. Але якому ЦК розповіси про підступи "друкарського диявола"?!

Які репресії спіткали друкарню Athenaeum, достеменно не відомо. А от у редакції цапом відбувайлом зробили Йожефа Сабо. З одного боку, його знали як легендарно неуважного журналіста. З іншого, у минулому в Додо, як його називали в журналістських колах, були такі "цяточки", що якраз підходили для образу ідеального ворога: перед війною Сабо тривалий час співпрацював з радикальними, крайніми правими газетами, такими як Magyarság… Журналіста відсторонили від посади, проти нього порушили дисциплінарну справу, а невдовзі звільнили. До в'язниці він не потрапив, імовірно, виключно завдяки втручанню високопоставленої особи, яка, за чутками, була йому зобов'язана: Йожеф Сабо допоміг дістати ліки для її хворого сина, чим сприяв одужанню дитини. Тож Сабо, констатує вже сучасна MN, "іще легко відбувся, хоча в ті часи не церемонилися".

Жалобний номер часопису «Радянський Союз»

Тільки-но минуло два з половиною року після цього інциденту, як значно серйозніша подія трапилася в тій самій друкарні Athenaeum, але вже з газетою Népszava. Незадовго до смерті Сталіна - принаймні до її офіційного оголошення - аби підготувати народ до неминучого, усі угорські видання на першій шпальті повідомляли про поганий стан здоров'я російського генералісимуса. А Népszava вирішила особливо відзначитися. "З глибоким замовленням довідався весь угорський народ про важке захворювання товариша Сталіна" - ділиться з читачами профспілковий орган 6 березня 1953 року. У цій справі, звичайно, не могло бути пощади. Йосип Сталін - це не Матьяш Ракоші, виступ якого за своєю значущістю не витримує жодного порівняння з хворобою лідера всього соціалістичного табору. Полетіли голови. Чергового секретаря редакції і складача на шість місяців забрали до служби безпеки, зVH. Про їхню подальшу долю в статті не повідомляється.

Про що ж свідчать такі факти, вже сьогодні міркують угорські журналісти: про сміливі партизанські акції чи про непорозуміння, про підступи вже неодноразово згадуваного друкарського диявола? Зараз уже неможливо встановити, констатують колеги.

Принаймні газетні помилки, хоча й не такі значні, нікуди не поділися ні після Ракоші, ні після Сталіна…

Хоч як закручуй гайки, а вони з'являються знову й знову. А влада нехай думає, умисно чи випадково.