Військова гра чи зовсім не гра?

Радянський розвідник упевненою ходою ішов коридором Білого дому - минаючи портрет президента Кеннеді зі схиленою на груди головою, урочисті зали для прийнять та історичні кімнати Джорджа Вашингтона.

Він був першим агентом Москви, чия нога переступила поріг кабінету президента США. І це не фільм чи початок політичного трилера - це реальна історія. Гриф найвищої таємності їй 35 років тому було присвоєно в Москві, Вашингтоні й Лондоні. Та дізнатися про найкритичніший момент нашого радянського життя, коли ми були всього за кілька хвилин від ядерної війни, здається, таки варто...

Від самого початку створення атомної бомби світ почав готуватися до можливого воєнного протистояння з її застосуванням. Звичайно, ядерна зброя - потужний і переконливий засіб стримування в міжнародних відносинах, а в найгірших випадках непоступливих учасників міжнародних перемовин вона таки, на жаль, може вмовити. Недарма ж на початку російсько-української війни 2014 року Москва знову намагалася довести свою правду, лякаючи світ ядерним попелом... Лякала вона ним у 1960-1970-х Європу й Штати, націливши на них ядерні ракети. Тому й не дивно, що, коли 1981 року новим президентом США став Рональд Рейган, ядерне протистояння з СРСР посилилося - Рейган у своїх публічних виступах не приховував відрази до комунізму. У Москві це, звісно, відчули і того ж року голова КДБ СРСР Юрій Андропов проводить закриту нараду, куди запрошує генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва: "СРСР і США опинилися на межі ядерної війни", - повідомляє він спецслужбам. А Ю.Андропов, нагнітаючи ситуацію ще більше, заявляє, що то нова американська адміністрація веде активну підготовку до ядерної війни. Тому, оголошує він, "ухвалено рішення, що Політбюро, КДБ і ГРУ вперше діятимуть спільно в розвідувальній операції світового масштабу під кодовою назвою РЯН" (ракетно-ядерний напад) - найбільшій за історію мирного часу розвідувальній операції, яка передбачає ядерний удар у відповідь на американську атаку.

Радянським резидентам за кордоном 17 лютого 1983 року особисто і цілком таємно розсилають інструкції "Про постійне завдання виявляти підготовку НАТО до ракетно-ядерного нападу на СРСР". Вони мають звертати особливу увагу на кроки в країнах Заходу, що можуть свідчити про підготовку до ядерної війни: зростання ціни на кров у донорських центрах, облаштування бункерів, масовий забій худоби і збільшення виробництва м'ясних консервів. А ще - на відключення телефонного зв'язку, вивчити маршрути евакуації, оцінити можливий вплив церков на своїх парафіян і неодмінно налагодити контакти з посадовцями, які можуть завчасно знати про рішення свого уряду натиснути ядерну кнопку. Радянські резиденти в Лондоні, Брюсселі, Бонні, Вашингтоні мали доповісти про це в Центр протягом місяця, а за деякими пунктами - двох тижнів. Але як упоратися із завданням, якщо в Британії, скажімо, за здавання крові не платять - це справа добровільна?

Рішучість Заходу лякала

Того листопадового ранку 1983 року начальник Генштабу маршал Міхаіл Огарков мчав до підмосковного командного бункера, отримавши від хворого генсека Ю.Андропова з кремлівської лікарні інформацію: код "червоний" - найвищий ступінь ядерної загрози. У військових частинах отримали команду "Готовність №1", а радянські ядерні бомбардувальники на німецькому й польському аеродромах уже очікували на команду "зліт".

Карта військової гри Отем Фордж’83 (з Архіву нацбезпеки США)

А в Європі 4 листопада переходили до завершального етапу навчань Об'єднаного командування НАТО - Ейбл Арчер'83, бо самі навчання Отем Фордж'83 почалися ще у вересні. Щоб продемонструвати готовність і здатність США захистити Європу, на континент - в Італію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, на авіабазу Рамштайн у ФРН - 170 рейсами таємно перекинули з-за океану небачену доти кількість військових - 19 тисяч і 1500 тонн вантажу. Загалом у цій військовій грі взяли участь
100 тисяч осіб. НАТОвські навчання відбувалися і минулого року, і позаминулого, але цього року радянське керівництво неймовірно ними стурбувалося: у якийсь момент навчання нібито мали перейти з відпрацювання навичок ведення конвенційної війни на вищий рівень - застосування спочатку хімічної, а потім і ядерної зброї. Але коли це станеться?

…На початку 1980-х в СРСР і США змінилися перші особи. Доктрина Рейгана відрізнялася від доктрин попередників ідеями, риторикою, а головне - бажанням "допомагати всім, хто виборює свободу і бореться з комунізмом", який, за його словами, "абсолютно суперечить людській природі". Дослідник 1983-го геополітичного року Ендрю Расселл Ґарланд з університету штату Невада виокремив силовий аспект цієї доктрини: "Мені хотілося б забезпечити мир силою, а не просто підписавши якийсь папірець", - стверджував Рейган. Ця концепція згодом почне реалізовуватися в амбітній військовій програмі США "Стратегічна оборонна ініціатива" (СОІ) - системі ракетного захисту, здатної перехоплювати радянські крилаті ракети.

Андропов, як і Сталін, постійно остерігався нападу ворогів на СРСР. І коли після смерті Л.Брежнєва він зайняв крісло генсека, а кабінет головного чекіста країни - його заступник Віктор Чебриков, розпочалася справжня антиамериканська мілітаристська істерія і шпигуноманія. По всій країні проходять мітинги й партійні збори, на яких засуджують американський мілітаризм.

Оскільки градус відносин між СРСР і США за кілька попередніх років невпинно зростав (1979 року СРСР вторгся в Афганістан, 1980-го президент Дж. Картер відкликає з сенату поданий на ратифікацію законопроект про СНО-II - скорочення стратегічних наступальних озброєнь - і встановлює ембарго на продаж Союзу зерна; того ж року Захід бойкотує Московську олімпіаду і проводить альтернативні змагання в Лос-Анджелесі), то насамперед між країнами слід відновити довіру. Натомість - ні інвестицій, ні спільних наукових чи мистецьких проектів: серйозних науковців не випускають за межі країни, артисти (солісти балету Рудольф Нурєєв і Олександр Годунов, диригент київської Опери Володимир Колесник з дружиною Г.Ратушною) під час гастролей залишаються за кордоном. Аналітики знайдуть 262 позиції, за якими СРСР і США розходилися в поглядах; країни існували не просто в паралельних площинах, а ніби на різних планетах.

Крім того, в центрі Вашингтона на 16-й стрит перед радянським посольством українські організації постійно влаштовували масові мітинги протесту за незалежність України: "Що ми вимагаємо? - Волю Україні! - І коли саме? - Зараз!" - скандували тисячі українців. У своєму офісі на Пенсильванія-авеню президент США Р.Рейган зустрічався з лідером Антибільшовицького блоку народів Ярославом Стецьком та його дружиною Славою. Ні, Захід тоді висловлював не лише "глибоку стурбованість" з приводу порушень прав людини в СРСР, а вже через два місяці після інавгурації з уст Р.Рейгана прозвучить цілком нова і, як виявилося, історична дефініція СРСР - Імперія зла. Тому яка дружба з мілітаристським СРСР? "Вони ж брешуть і шахраюють, правда Діку?" - стверджував Рейган, звертаючись до свого радника з питань національної безпеки Річарда Аллена.

Зміцнена діями стурбованість

Коли в Москві піднімали келихи з шампанським за Новий 1983 рік, ніхто й подумки не припускав, яким драматичним він виявиться для Кремля. Згодом його назвуть навіть найнебезпечнішим. Березень почався з радянських демаршів: американський авіаносець Мідвей, що повертався з навчань, з'явився в районі Камчатки. За місяць Держдеп вручає ноту протесту дипломату Олегу Соколову за несанкціонований проліт радянських літаків над Алеутами.

23 березня Рейган проголошує СОІ, що стане для радянської економіки початком кінця. 1983 року СРСР розмістив у НДР і Польщі свої ядерні ракети СС-20, у відповідь на що США вирішили розмістити на території ФРН нові й потужніші Першинги ІІ, кілька з яких на той час уже пройшли випробування на мисі Канаверал і були готові до відправлення в Європу.

Триває вже 18-й місяць президентства Рейгана, а в його планах ще жодної офіційної зустрічі з радянським лідером. Натомість на початку червня він виступає у британському парламенті з різкою антирадянською промовою: "комунізм опиниться на смітнику історії". Градус протистояння зростає, але з Москвою таки треба говорити. І туди вирушає емісар - досвідчений дипломат, який працював із шістьома президентами й Сталіним, - колишній посол США в СРСР 91-річний Аверелл Гарріман з дружиною Памелою. Перед від'їздом він зустрічається з держсекретарем США Дж.Шульцом і його заступником Л.Іґлберґером, які орієнтують посланця на налагодження відносин з СРСР. "Нехай би й президент був обережніший у своїх висловах", - зауважив наприкінці зустрічі Гарріман.

2 червня Ю.Андропов, приймаючи посланця на Старій площі, не втримався щоб не вколоти американську адміністрацію і особисто президента: мовляв, провокації Р.Рейгана підштовхують до "небезпечної червоної лінії" ядерної війни, коли помилкове враження про нібито початок ядерної атаки може спричинити вкрай небезпечну ситуацію. "Я також не у всьому згоден з президентом і Білим домом, - парирував дипломат, - але волів би критикувати їх у Штатах, а не тут". Протягом півторагодинної зустрічі Гарріман таки передав американський посил про бажання розморозити відносини між країнами, а Памела для початку запропонувала Ю.Андропову прийняти делегацію Конгресу США.

Та довіри це не відновило, а невдовзі ситуація почала трагічно погіршуватися: 1 вересня о 3.26 ночі ракетами "повітря-повітря" з літака-перехоплювача Су-15 радянські військові збивають над Японським морем корейський літак Боїнг-747 рейсу Нью-Йорк-Сеул з 269 пасажирами на борту. Літак, що пролітав на висоті 10 тисяч метрів у районі Владивостока, бази Тихоокеанського флоту, де стояла третина радянських субмарин з ядерною зброєю, нібито двічі залетів у повітряний простір СРСР. На церемонії прощання зі своїм колегою 48-річним американським конгресменом Ларрі Макдональдом, який летів тим літаком, конгресмен Філіп Крейн не стримувався: "... це психопатичні недолюдки. Це - мерзота. Для них не писані ні закони Божі, ні закони природи". А й справді, яка ще країна умисно збиває пасажирські літаки?

США в ООН здіймають хвилю протесту: "Убивство і брехня - це звичні інструменти радянської політики, - звучить з уст посла Джин Кіркпатрік. - І річ тут не в помилці пілотів, а в пріоритетах системи". А Москва устами свого дипломата в США Віталія Чуркіна (!) шість днів поспіль усе заперечує. 5 вересня Рейган підписує директиву №102 щодо нацбезпеки - "Відповідь США на збиття СРСР літака рейсу KAL 007", в якій закликає "зосередити головні дипломатичні зусилля на цій радянській акції"; Канада відразу ж забороняє польоти над своєю територією літаків "Аерофлоту" (Штати зробили це ще 1979 року через війну в Афганістані) - міжнародна атмосфера розпечена.

Недарма кажуть: чого найбільше боїшся, те неодмінно має статися. І 26 вересня раптом у Центральному командному пункті супутникової системи спостереження та раннього попередження "Серпухов-15" (секретний бункер за 100 км від Москви) спрацьовує сигнал тривоги: зі США стартувало п'ять МБР Мінітмен. Невже почалася ядерна атака??? Оперативний черговий підполковник Станіслав Петров (випускник Київського ВАІУ) мав прийняти рішення - справжній це сигнал чи ні. Хвилини здалися йому роками, а пульсуючі на скронях жили, здавалося, ось-ось вибухнуть… "Цього не може бути", - заспокоює себе Петров і з усією холодністю й відповідальністю вирішує вважати цей сигнал фальшивим, про що й доповідає командуванню. У глибині душі Петров сумнівався, що Штати нападуть, та й з маршруту польоту ракет не було підтвердження, однак реальна ситуація мала прояснитися за 15 хвилин... Згодом виявилося, що то система так відреагувала на яскраве сонце, яке вийшло з-за хмар. (2004 року підполковника-пенсіонера С.Петрова міжнародна організація "Асоціація громадян світу" нагородить медаллю за "небачений факт героїзму, що врятував світ". Частиною церемонії вручення йому нагороди мав стати його виступ з трибуни Генасамблеї ООН, але російський уряд не вважав, що "одна людина може відіграти життєво важливу роль у запобіганні ядерній війні".)

Станіслав Петров у 2013 році став лауреатом Дрезденської премії, яку дають за запобігання збройним конфліктам

currenttime.tv

А наприкінці жовтня, знову на підтвердження найгірших очікувань, радянські спецслужби раптом фіксують надто активне спілкування Р.Рейгана з британською прем'єркою М.Тетчер. Хвороблива уява радянських спецслужб, налаштована на атаку Заходу, розцінює це як консультації перед нападом на СРСР (хоча насправді Тетчер просто лютувала через вторгнення 25 жовтня американців на Гренаду, бо дізналася про ті події в колишній британській колонії з преси). Тепер Москва вже не на жарт злякалася планів Пентагону (ракети долітали за шість хвилин. "За цей час кремлівські лідери встигнуть зіскочити зі своїх крісел і втекти до бункера", - жартував (чи й не дуже) заступник директора Національної ради з розвідки Герберт Меєр, - та й радянські системи раннього попередження навряд чи здатні їх виявити). Тому всім резидентурам Кремль надсилає термінове завдання № 1 - моніторити підготовку до можливого ядерного удару.

У Берліні, крім резидента, прочитав шифровку і шеф німецької контррозвідки (штазі) - чи не найкращий у радянському блоці розвідник блискучий Маркус Вольф (за словами О.Гордієвського, "вартий цілого КДБ"), який 34 роки очолював цю службу. Він досить скептично поставився до панічного завдання Москви, бо в штаб-квартирі НАТО мав стільки своїх людей, що знав: хвилюватися нема чого. У Римі, Парижі й Брюсселі агенти відразу ж почали спостереження, а в НДР терміново споруджували п'ять бункерів - підземних командних центрів на випадок ядерної війни. Однак у всіх європейських столицях люди, як завжди, вранці поспішали на роботу: хто розвозив піцу, хто гуляв з дітьми в парку, увечері сиділи в ресторанах - життя тривало без жодних натяків на підготовку до війни...

А паніка зростала …

Сьогодні завдяки розсекреченим документам Архіву національної безпеки США ця картина значно чіткіша, а 35 років тому радянські генерали були не такі поінформовані. За планом (хоч його й змінили), в Ейбл Арчер'83 мали взяти участь не лише міністр оборони США і голова Об'єднаного комітету начальників штабів, а й віце-президент і сам президент США. Логічно, що умовним противником США і НАТО виступали СРСР і Варшавський військовий пакт. План відображав бачення генералами НАТО початку Третьої світової війни.

"У лютому 1983 року в команді "помаранчевих" (соцтабір) змінюється лідер…" - так починався сценарій військової гри, розроблений НАТОвським офіцером з ядерних операцій капітаном Юджином Ґеєм. У березні "помаранчеві" починають воєнні дії проти США в Сирії, Ірані та Південному Ємені, а в червні конфлікт поширюється на Європу та Близький Схід. Оскільки в серпні на бік "блакитних" (НАТО) переходить Югославія, туди негайно заходять "помаранчеві" - щоб іншим не кортіло; 31 жовтня вони окупують Фінляндію, наступного дня - Норвегію. Вони вводять свої війська і техніку й на територію Німеччини, Греції й Чехословаччини, а в Чорному, Адріатичному та Середземному морях ведуть бої їхні ВМС. Згодом проти "блакитних" "помаранчеві" місцями застосують і хімічну зброю. І тоді "блакитні" вирішують застосувати з території Туреччини й Норвегії проти заздалегідь визначених цілей "помаранчевих" ядерну зброю. Ввечері 8 листопада вони отримують згоду свого політичного керівництва, а 9-го вранці розпочинають контрнаступ. І лише це змушує "помаранчевих" на третій день відступити, а умовно окуповані північні країни звільняють.

Радянське керівництво вимагає звітів про хід західних навчань кожні шість годин, а НАТОвці фіксують різку активізацію переговорів між Москвою і Варшавою… Але якщо ще вчора радянські радисти слухали переговори учасників Ейбл Арчер, то нині в їхніх навушниках тільки радіошум; вони раптом розуміють, що НАТОвці змінили коди. Та ще й командний пункт навчань перенесли з Брюселя до Монса, ставки Верховного командування Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (ВКОЗСНЄ). Мабуть, Москва впізнавала свої плани перетворити військову гру на реальний напад на країни Заходу. От тобі й ще одне підтвердження найстрашніших передчуттів... У генералів з'являється присмак глибоко захованого, майже тваринного страху, а деякі з них уже й ночують на службі.

5 листопада радянський резидент у Лондоні "тов. Єрмаков" (Аркадій Гук) отримує з Москви від "тов. Сіліна" (начальника 3-го відділу Першого управління КДБ (військова розвідка) Геннадія Титова) нове завдання на семи сторінках з грифом "Цілком таємно. Єдиний примірник": "Надсилаємо інформацію Центру про можливі операції США та їхніх союзників на території Британії при підготовці до РЯН. 1. Перед початком РЯН британське керівництво може проводити консультації зі США або іншими союзниками. Тому налагодьте спостереження за їхніми офісами, житлом, контактами, щоб відразу ж можна було зрозуміти, що почалася підготовка до операції РЯН. 2. Раптовість - ключовий елемент планів підготовки до війни… Час між ухваленим рішенням про РЯН і початком його реалізації - 7-10 днів. Тому уважно стежте за будь-якими змінами - їх не можна буде не помітити. Особливу увагу зосередьте на адресах: Даунінг-стрит, 10 - резиденції прем'єра та офісах Міністерства оборони (Вайтхолл +12 офісів), а також на скасуванні відпусток у відділах розвідки, контррозвідки і поліції; одягнених у військову форму чоловіків на вулицях; оголошення бойової тривоги на військових базах та проведення навчань; активність у повітрі та використання нових засобів зв'язку; обмеження пересування країною дипломатів, особливо з СРСР та соцкраїн".

Агенти непомітно, але напружено вдивлялися в щоденне життя європейців і у вікна головних урядових офісів, прогулюючись ранковими чи вечірніми вулицями Лондона; попиваючи скотч у пабах, вслухалися в розмови підігрітих келихом-другим чоловіків; намагалися знайти бодай якісь характерні зміни на вокзалах - лондонському Сент-Пенкрас, як і на Брюссель-Міді, паризькому Ґар-дю-Нор чи боннському Гауптбангхоф, але на воєнні дії не було й натяку. Вони інформують Центр: усе спокійно.

Та Москва непокоїться і вже 8-9 листопада надсилає резидентам "блискавку": Штати оголосили тривогу своїм військам у Європі, а на окремих військових базах - повну бойову готовність, що могло бути викликане як недавнім бомбовим нападом на казарми морських піхотинців США у Лівані, так і початком раптової американської атаки. "Отже, відлік часу почався…" У повну готовність приводять і міжконтинентальні ракети в Хмельницькому, Первомайську, Луцьку, Ромнах, Коломиї, Білокоровичах на Житомирщині та ін. - усього 174 ракети лише на території України.

Про вчасно сказані слова…

Потужним комунікатором між СРСР і США в той період стає британська прем'єрка М.Тетчер. У дні, коли з Вашингтона долинає більше голосів "яструбів", вона, виступаючи 29 вересня у Британському посольстві в США на урочистій вечері з приводу вручення нагород Фонду Черчилля, шле Ю.Андропову (і ненав'язливо натякає й Р.Рейгану, від різких висловлювань якого в СРСР хапаються за серце) чітке послання: "Загроза, з якою ми повинні мати справу, подобається нам це чи ні, - Радянський Союз. І нема цьому ради. Ми живемо на одній планеті, і нехай вона й надалі буде нашим спільним домом. Але ми готові, якщо складуться обставини, розпочати діалог з радянським керівництвом".

Тетчер спиралася на повідомлення, яких поки що не мав ніхто в світі: британській розвідці МІ6 надходила інформація з самого радянського Центру - на них з 1974 року працював лондонський резидент КДБ полковник Олег Гордієвський. Для Заходу було ключовим зрозуміти спосіб мислення радянської верхівки, яка роками видавалася їм замкнутою, нещирою і неконтактною.

Перед від'їздом до Британії у червні 1982-го його, як і всіх його колег, брифінгував про операцію РЯН фахівець КДБ з питань НАТО, який, традиційно рекомендуючи завербувати посадовця в уряді, наказував головну увагу звернути на візуальні індикатори підготовки до РЯН: допізна горить світло в урядових офісах, почастішали наради в керівників міністерств. Тобто підготовка до РЯН мала бути виявлена на початкових стадіях, перш ніж військам надійде команда розпочати ядерну атаку. Активізацію Москви відразу ж помічають західні спецслужби, які вербують окремих офіцерів КДБ, і вони прямо вказують на радянських агентів у різних країнах. Тих починають виявляти й видворяти за шпигунство. 1983 рік виявився найбільш "урожайним" - видворено 147 розвідників, 41 - лише з Франції.

Та коли просочилась інформація про плани застосувати під час НАТОвської гри умовну ядерну зброю, в Москві не на жарт злякалися. Реакція радянської верхівки була безпрецедентною! І, може, навіть неадекватною. У ці дні О.Гордієвський надасть неоціненну послугу світові - радянський полковник інформує спецслужби Її Величності, що Москва страшенно боїться ядерного удару з боку Америки й для самозахисту може вдатися до непоправного. У зв'язку з новим етапом маневрів там оголошено найвищий рівень небезпеки і готовність застосувати вже не умовну, а реальну ядерну зброю, щоб не запізнитися дати ворогу відсіч, як це сталося в червні 1941-го. "Радянські керівники, здається налякані можливим несподіваним нападом на СРСР під час Ейбл Арчер'83", - повідомляє О.Гордієвський.

Отримавши цю інформацію, НАТО, проте, не змінює сценарію - все йде за планом, аби й справді не спровокувати ядерного удару, бо, попри оголошені командно-штабні навчання, на території Європи - десятки тисяч наземних військ. Тетчер негайно скликає уряд, щоб обговорити, як нейтралізувати можливу неадекватну реакцію та можливі воєнні дії Москви, а також наказує Об'єднаному комітету з питань розвідки поінформувати про цю небезпеку Рейгана. А директор ЦРУ В.Кейсі попереджає президента і міністрів про ступінь вірогідності такого сценарію і можливість великих воєнних втрат через дії СРСР. "У період навчань Ейбл Арчер'83 після місяців кризи і жорсткої риторики світ, не усвідомлюючи того, вперше після кубинської кризи 1962 року реально опинився на межі ядерної війни", - підсумує згодом О.Гордієвський.

Хоч англійський розвідник та історик Ґордон Брук-Шеперд назве це "не так наростаючою радянською агресією, як спазмом радянської паніки".

Нейт Джоунз - науковий співробітник Архіву нацбезпеки США.

"Адже під час Ейбл Арчер не лише тестували лінії зв'язку між США і штаб-квартирою НАТО. ВКОЗСНЄ перевіряло як готовність ядерних сил виконати своє бойове завдання, так і розосередження військ та забезпечення їхньої безпеки, а також завантаження навчальних авіабомб на бомбардувальники без здійснення польотів, - каже науковий працівник Архіву нацбезпеки США Нейт Джоунз. - Про ті навчання я дізнався не лише з документів - мені розповів про них і колишній дипломат та член Об'єднаного комітету з питань розвідки Ґордон Баррасс. Тоді 50 НАТОвських офіцерів біля містечок Ульм, Швебіш-Ґмюнд і Гайльбронн відпрацьовували командні навички ВКОЗСНЄ в разі застосування атомної зброї. Радянські ж керівники розцінили це як прикриття для ядерного нападу. Та якби збиралися нападати на СРСР, то використовували б не МБР чи ядерні бомбардувальники, а Першинги ІІ, яких на той час іще не встигли переправити до Європи.

Однак історик холодної війни і колишній офіцер ЦРУ Пітер Прай відверто сказав: "Якби Ейбл Арчер'83 тривав бодай іще добу, Захід знищили б ядерною зброєю".

Радянські спецслужби не здогадувалися про той "злив" Гордієвського - підозр Центру до офіцера досі не виникало. Та за рік-півтора його здасть Олдрідж Еймс, працівник ЦРУ, який став радянським агентом і який і досі відбуває довічний строк. Тому невдовзі, в ході спецоперації МІ5 "Пімліко", Гордієвський остаточно перейде на Захід. Звісно, для британців це було серйозним здобутком, однак вони запідозрили в цьому й можливу спецоперацію ГРУ - тому протягом кількох місяців розвідникові влаштували 150 допитів, що вилилося в шість тисяч сторінок протоколів, які ретельно досліджували аналітики. Недовіра зникла, і Олега Антоновича призначають неофіційним радником з радянських питань М.Тетчер і Р.Рейгана. А 1987 року Олег Гордієвський і стане тим першим радянським агентом (точніше, подвійним агентом), який крокуватиме коридорами Білого дому, - він ішов на зустріч із президентом Р.Рейганом. У товаристві радника з нацбезпеки Френка Карлуччі, помічника міністра оборони генерал-лейтенанта Коліна Павелла, голови своєї адміністрації Говарда Бейкера президент США приязно прийняв його в Овальному кабінеті.

Президент Р.Рейган приймає О.Гордієвського в Овальному кабінеті. Білий дім, 1987 (з Архіву нацбезпеки США)

Коли рахунок ішов на хвилини…

Безперечно, країни ядерного клубу контролювали ситуацію 24/7/365. Але історія таки фіксувала й небезпечні моменти. Один з них пережив Збігнєв Бжезінський, будучи радником президента Дж.Картера з нацбезпеки. 9 листопада 1979 року о 3-й годині ночі йому зателефонував військовий помічник генерал Вільям Одом і повідомив: зі станцій раннього попередження надійшла термінова інформація, що проти США випущено 250 радянських ракет. Доктор Бжезінський знав, що в президента для прийняття рішення є лише 3-7 хвилин. Проте він відповів В.Одому, що перш ніж повідомляти президентові треба отримати підтвердження запуску й з інших джерел. Запитав Одома, чи злетіли вже літаки Стратегічного повітряного командування США. Так, підтвердив Одом за хвилину, і всі 2200 ракет готові до старту. Збігнєв сидів самотній у нічній спальні, вирішивши не будити дружину й дітей: а який сенс? Через 30 хвилин тут уже й так не буде нікого живого, то нехай вони собі солодко сплять. Він зібрався набрати номер президента, аж тут третій дзвінок від Одома: одна з систем попередження не підтвердила запуску радянських ракет… 1980 року в США зафіксують іще три такі фальшиві сигнали.

- Батько часто згадував цей момент, - розповів мені Ієн Бжезінський, син відомого політика. - Тому я дуже добре про нього знаю. Про це він трохи пише й у мемуарах "Влада і принцип". Нам він розповів про все вже після того, як ситуацію залагодили… А ми всі й справді проспали весь той інцидент, коли постійно телефонували, а він давав вказівки, не відриваючись від телефона на тумбочці біля ліжка. Весь час він не втрачав самовладання - на ньому ж тоді була неймовірна відповідальність.

Щоб сонце зійшло й завтра

Шок, що його пережив Захід під час Ейбл Арчер, - світ був за крок від катастрофи, - перейшов у зростання політичної активності. Бо після смерті Ю.Андропова в лютому 1984 року і з приходом до влади К.Черненка у квітні СРСР проводить найпотужніші за свою історію військові навчання. 8 травня того ж року М.Тетчер обговорює реальну радянську загрозу з міністром оборони М.Гезелтайном і керівником Форін офісу Дж.Хау, де вони ухвалюють рішення негайно попередити американську сторону про можливу недооцінку раптового нападу на країни НАТО.

У США наприкінці травня 1984 року в доповіді Ради національної розвідки держсекретареві Дж.Шульцу зазначалося: "З листопада 1983 р. спостерігається найвища радянська військова активність із застосуванням нового виду озброєнь … але ми цілком упевнені, що це не призведе до конфлікту чи конфронтації зі США". За місяць директор ЦРУ В.Кейсі в листі Р.Рейгану не приховував своєї серйозної стурбованості "ознаками неймовірно високої військової активності СРСР". І лише коли генсеком 1985 року став Міхаіл Горбачов, ситуація трохи заспокоїлася, і вже сама Ненсі Рейган вмовляла свого чоловіка якомога швидше зустрітися з ним.

Завдяки отриманій від О.Гордієвського інформації лідери НАТОвських країн не лише бодай трохи почали розуміти логіку радянських керманичів, а й з їхнього панічного страху перед можливим ядерним нападом президент США і прем'єр Британії чи не вперше усвідомили слабкість Москви. Отоді й завирувала дипломатія, стартували активні консультації країн альянсу як щодо протидії радянським агресивним планам, так і щодо налагодження діалогу з СРСР.

В інтерв'ю журналіста "Нью-Йорк таймс" Дона Обердорфера з колишнім начальником Генштабу СРСР маршалом Сєрґєєм Ахромєєвим у січні 1990 року радянський військовий начальник зізнався, що й справді їх дуже насторожили оті найнебезпечніші навчання Отем Фордж'83. А особливо - коли навчання навичок ведення конвенційної війни раптом почали переходити на рівень ядерної. Проте в маршала таки не було відчуття "неминучості ядерної війни". "Колись я вважав, що війною з СРСР США хотіли встановити світове панування", - зізнався С.Ахромєєв, але 1990 року він, як і деякі його колеги, цілком змінив свою тодішню оцінку США. Цікаво, наскільки популярною була б тепер у Москві ця точка зору колишнього начальника Генштабу?

…Радянський Союз скасує операцію РЯН лише в листопаді 1991 року, а доти на це витрачалися величезні кошти та що два тижні КДБ вимагало про неї звітів від резидентів. Після розпаду СРСР світ дихнув трохи вільніше - тоді здавалося, що загроза атомної війни зі сходу назавжди минула. Та останніми роками країни НАТО фіксують забагато недозволених перельотів російських ядерних бомбардувальників Ту-95 Ведмідь біля берегів Британії, Норвегії, Данії, Румунії - Росія випробовує реакцію Заходу, грізно обгородивши при тому своє посольство в Лондоні металевими міні-"їжаками".

З початком війни в Україні, залякуванням країн Балтії та загальним зростанням загрози з боку Росії на територію графства Ґлостершир у Британії зі США вперше перебазовано шість ядерних бомбардувальників.

- На жаль, тепер усе змінилося, - каже Нейт Джоунз. - Після анексії Росією Криму та її вторгнення на сході України ожив радянський імперіалізм, кількість військ зросла до 330 тисяч осіб, а в Калінінграді розмістили ядерні Іскандери, які несуть загрозу країнам Балтії. Відповідно й НАТО перекинуло тисячі своїх військ на схід, щоб стримувати агресію. Росія ж, порушуючи домовленість Рейгана-Горбачова, розгортає нові ракети.

Чи справді російське залякування ядерним попелом не таке вже й метафоричне? Чи то лише чергова гра? "Військові маневри, звичайно, відрізняються від підготовки до справжнього наступу, - зауважив 1989 року колишній шеф Пентагону Каспар Вайнберґер. - Але іноді цю різницю не відразу й помітиш…"