Український проект: "у пошуках узгодженої системи цінностей"

Одна з головних проблем сучасного історичного дискурсу в Україні - критично мала частка по-справжньому цікавих текстів, які органічно поєднують науковий і проблемний підхід із науково-популярним. Більшість вітчизняних учених-гуманітаріїв уважають нормальним публікувати у ЗМІ недолугі, важкі для сприйняття пересічного читача тексти. Так, є винятки, але вони тільки увиразнюють цю тенденцію. Таким винятком є, безперечно, творчість доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала, відомого українського історика і політолога, автора багатьох десятків книжок і монографій, а також сотень цікавих публікацій у вітчизняних і зарубіжних ЗМІ (у тому числі в DT.UA)…

Осмислення найскладніших питань історії XX століття, багатьох взаємовиключних інтерпретацій минулого, спроба відійти від "стереотипних уявлень" - ось чим цікава нова книжка Юрія Шаповала "Торкнутись історії", яка вийшла друком наприкінці літа цього року (Парламентське видавництво, Український інститут вивчення Голокосту "Ткума" ("Відродження"), видавництво "Ліра"). Читач під однією обкладинкою - до речі, на ній представлено чудову репродукцію "Картини з червоню плямою" Василя Кандинського - прочитає і про багаторічну працю автора у спільній Польсько-українській робочій групі (де за 16 років опрацьовано безліч справді унікальних документів і видано вісім грубезних томів, присвячених складній і неоднозначній спільній історії наших народів). І про долі відомих українських і російських політиків, митців, представників дуже різних світоглядних "таборів" (Олександра Шульгіна, Миколи Скрипника, Олександра Шумського, Бориса Єльцина, Леоніда Брежнєва, Олександра Солженіцина, Петра Григоренка, Василя Стуса…) - у першій частині книжки "Сюжети та характери". І про численні цікаві й повчальні відрядження до Росії, Німеччини, Франції, Польщі, Іспанії - в другій частині "Подорожі з історією"… Власні фотографії автора чудово доповнюють ці нотатки.

Абсолютно несподівана, а проте не менш цікава - третя частина "Запитання і відповіді": квінтесенція спілкування Юрія Шаповала з "акулами пера". В інтерв'ю і відповідях в анкетах автор постає тонким і дотепним аналітиком, який ніколи не намагається підлаштовуватися під настирливих і часто необізнаних у темі журналістів, і, насправді, "грає свою гру".

Четвертий, останній, розділ - "Про книжки і тексти" ніби промовляє сам за себе. Але автор знаходить несподіваний хід, так обґрунтовуючи появу рецензій, написаних, до речі, жваво й зі смаком: "Постійне читання написаного не тобою і написаного не лише фахівцями з твоєї галузі, на моє глибоке переконання, є таким самим імперативом, як і постійне творення власних текстів".

Деякі тексти в книжці "Торкнутись історії", вибачте за тавтологію, торкаються дражливих і провокаційних тем. Можливо, неоднозначну реакцію викличе нарис "Євреї в керівних органах ГПУ/НКВД України в 1920-1930-ті роки". Проте Юрій Шаповал якраз відомий у широких наукових колах ретельною, копіткою працею з архівними документами, і його висновки завжди ґрунтуються на широкій джерельній базі.

Серед тем, які й сьогодні розколюють українське суспільство і про які пише Юрій Шаповал, - Українська революція 1917-1921 рр., феномен Української повстанської армії, Голодомор 1932-1933 рр., мовне питання в Україні, осягнення тоталітарного минулого, "війна підручників" чи, радше, війна за підручники. В одному з інтерв'ю автор сказав: "…підручники показали, зокрема, що не в змозі консолідувати громадян навколо інтерпретацій минулого, і це стало головним болем чотирьох президентів і, відповідно, еліт, які приходять до влади".

Ю.Шаповал і в цій книжці намагається уникати пропагандистських кліше, спрощень. Багато його висновків матимуть опонентів по різні боки "барикад", але є відчуття, що це свідома позиція вченого-ерудита. "Юрій Шаповал не вважає нормальним співіснування в Україні "двох взаємовиключних історіографічних канонів", імперсько-совєтського та українського етноцентричного", - дуже слушно зазначає у передмові до видання відомий український політолог Микола Рябчук.

"Я щасливий тим, що під час процесу писання жодний вільний від будь-яких обтяжень інтелектуал і жоден обтяжений владою дурень не давав мені порад. Напевно, це і є досягнення: дозволити собі просто писати про те, що цікавить, що дратує, захоплює, бентежить і навіть жахає у минулому, а також про те, як минуле все ще відлунює, дається взнаки у сьогоденні", - пише в короткій автопередмові Юрій Шаповал. Із цим важко не погодитися, а відтак побажаємо авторові: "Так тримати!".