Новітнє літочислення: межа відліку

Ні для кого не таємниця, що світ живе в новітньому часі. Коли він закінчиться, ніхто не знає. Як казав Конфуцій, "нічого не буває рано, нічого не буває пізно, все буває вчасно". Дискусія навколо питання відліку новітнього часу не припиняється і досі, що й спричиняє хронологічні різночитання.

Поняття "новітня історія", було запроваджене радянською історичною школою М.Покровського і
К.Панкратової, і російські історики, в основному, продовжують оперувати ним. Утвердився цей терміні в Україні. На Заході ж натомість використовують такі дефініції як "історія ХХ ст." (англійці Дж.Гренвілл, Е.Гобсбаум), "сучасна історія" (американець Н.Джонсон), "світова політика" (англієць П.Кальвокорессі). Хоча в усіх випадках ідеться саме про те, що ми називаємо новітньою історією. Але час, відколи починається її відлік, у наукових дослідженнях історії ХХ ст. фігурує різний. Найчастіше використовувані точки цього рубежу - 1900, 1914, 1918 рр. Постає питання: яка із цих трьох дат за правом істини й сили аргументів заслуговує на місце альфи новітнього часу.

Історики, які ведуть відлік новітньої історії з 1900 р., обґрунтовують це твердженням, що на ХХ ст. припадає індустріальне суспільство й відбувається становлення постіндустріалізму. Цієї думки, зокрема, дотримуються Дж.Гренвілл, П.Кальвокорессі, їхній колега з Франції Ж.-Б.Дюрозель Двоє останніх, не вдаючись до конкретики, вважають, що все ХХ ст. визначають три великі конфлікти: Перша й Друга світові війни і холодна війна. З 1900 роком як початком відліку солідарні й українські історики В.Яровий,
А.Слюсаренко, А.Трубайчук. При цьому не береться до уваги той факт, що індустріальне суспільство почалося з переходом від мануфактури до машинного виробництва (ХVІІІ - початок ХІХ ст.). А постіндустріальне в розвинутих країнах світу (США, Велика Британія, ФРН, Франція, Японія, Італія, країни Бенілюксу, Швеція) зародилося наприкінці 60-х - початку 70-х рр. ХХ ст.

Навести ж серйозні аргументи на користь 1900 року непросто. Поширення марксизму, колоніальні тертя й конфлікти між великими державами Європи, формування військово-політичних союзів, стадійне переростання вільного капіталізму в монополістичний тощо - докази недостатні, бо події такого порядку часто траплялися в надрах панівної тоді вестфальської системи світового порядку. Хіба приваблювала "округлість" дати, що надає певної сакральності останньому року ХІХ ст., який плавно переходив у століття ХХ і відкривав багату за змістом, бурхливу за спонтанним розвитком і сумну за трагізмом сторінку ще й сьогодні живої історії. І створював образ загального сприйняття століття як нерозривного у своїй цілості. Сказати більше не дозволяє відсутність вагомих фішок на терезах доведення правоти. Український історик О.Завальнюк справедливо зазначає, що найменш аргументованим є відлік новітньої історії від 1900 р. Адже нічого особливого, що би визначально вплинуло на формування епохи, тоді не відбулося.

1914 рік. Відліку новітньої історії від цього часу надають перевагу чимало істориків. Той-таки Е.Гобсбаум, група українських дослідників, серед яких досить відомий С.Кульчицький. А для знаного історика С.Віднянського - це рік початку Великої війни, а весь її чотирирічний період - той вододіл, що визначив зміст і напрям розвитку майбутньої історії.

Варіант "1914 рік", як на мене, також не спирається на вагомі аргументи. Великі держави уже давно й відкрито готувалися до війни. В їхніх національних інтересах на пінному гребені суспільного буття з'явилися особливі претензії до сусідів і навіть несусідів. На побутовому рівні населенню прищеплювався войовничий патріотизм, імплементувалася ідея про те, що війна очищує суспільство й розв'язує його складні проблеми. Антиросійська акція в подібному сенсі в маленькому німецькому містечку Кіссінгені влітку 1914 р., описана в мемуарах О.Брусилова, підтверджує це. Грандіозне спалення дерев'яного макета московського Кремля і радісний вереск заангажованого натовпу навколо дійства вмить навіяли царському генералу відчуття наближення війни.

Велика війна, мільйони вбитих, сплюндровані країни… 1914 року ніхто й гадки не мав, що буде після неї. Можна було лише припустити кілька варіантів її наслідків. Царська Росія, яка разом із кайзерівською Німеччиною була її активатором, заступившись за православну Сербію, уже після Лютневої революції
1917 р. почала поступово виходити з війни, а на початку 1918-го взагалі, м'яко кажучи, покинула Антанту. А вождь світового пролетаріату, отримавши від Вільгельма ІІ мільйони марок, почав витрачати їх на більшовицьку революцію, ніскільки не переймаючись питанням союзницьких зобов'язань перед Великою Британією і Францією. Для В.Леніна головним була влада, "а там побачимо".

Разом з тим від самого початку дамокловим мечем над сторонами конфлікту висіли питання, які залежали від перебігу війни та успіхів чи невдач її головних фігурантів. Виграють Англія і Франція. Що було після того? Ми знаємо. Переможе Німеччина? Це заздалегідь було сумнівним з огляду на війну на кількох фронтах. Та й співвідношення людських і матеріальних резервів Четверного союзу з мобілізаційними можливостями країн Антанти, забезпеченням їх природними й виробничими ресурсами важко порівняти. Але якщо припустити перемогу Німеччини, що теж не виключалося, оскільки в сенсі підготовки до війни вона була попереду всіх, Російська імперія, яка почала розвалюватися вже 1917 р., остаточно й безповоротно зникла б з політичної карти світу. Її територіями значно посилилась би Німеччина. У 1914–1918 рр. війна творила передумови майбутньої історії, що містили інтригу невідомості. А тому брати за початок відліку новітнього часу 1914 р. буде сміливим, але навряд чи виправданим кроком.

І, насамкінець,третій варіант - 1918 р. До речі, чимало радянських істориків відправним пунктом новітньої епохи називали 1917-й - як початок "повороту" людства до комуністичної ери. Саме цей ідеологічний чинник дав життя поняттю "новітня історія". Із часом початкова межа новітнього часу у вченому цеху істориків Росії закріпилася за
1918 р. Цю дату знаходимо у працях відомих учених М.Сівачова, Є.Язькова, Ю.Трошинна й багатьох інших. Такої ж позиції притримуються чимало українських істориків (О.Сич, В.Степанков, інші).

Після 1918 р. світ став іншим, навіть для кожної окремої людини. В умовах, коли на древі суспільного організму людського співтовариства з'явилися такі пустоцвіти як комунізм і фашизм/нацизм, що становили вкрай небезпечну загрозу демократизації світу, постало питання - яким він має бути? Проявами протистояння демократії і тоталітаризму в демократичних країнах стали масштабний розвиток парламентаризму, профспілковий, партійний, феміністський рухи. Почалася деколонізація світу. На місці колоній колишніх європейських імперій з'явилася низка новоутворених і відтворених держав (Польща, Чехословаччина, Югославія, Угорщина, Австрія, країни Балтії, Україна та ін.). Уперше заявила про себе проблема національних меншин. Відбулося їх визнання як суб'єктів міжнародного права, що прагнуть задовольнити свої специфічні потреби в адміністративній, політичній, культурній та освітній сферах суспільного життя в країнах, у межах яких вони компактно проживали. Усі три форми організації суспільного буття - демократія, фашизм/нацизм, комунізм - опинилися в системі жорсткого протистояння й протиборства. Інформаційно-ідеологічний чинник у змаганні за душі й уми людей став невід'ємним і важливим елементом боротьби між ними.

Разом із версальсько-вашингтонською системою, що прийшла на зміну вестфальській, вперше з'явилася предтеча ООН - Ліга націй, яка несміливо запропонувала себе в ролі міжнародного органу протесту проти війни й агресії. У сфері виробництва буквально вибухнула науково-технічна революція, яка підважила всі попередні уявлення про можливості людського інтелекту й ринкової економіки.

Відбулися модифікаційні зрушення в організаційно-індустріальній системі. На зміну попередній стадії ринкової моделі - монополістичному капіталізму - прийшов державно-монополістичний. Теоретично потребу в новій моделі ринкової економіки обґрунтував знаменитий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс у книжці "Економічні наслідки Версальського мирного договору" (1919 р.). Успішну апробацію його рецептів провів у системі "нового курсу" американський президент Ф.-Д.Рузвельт у роки світової економічної кризи 1929–1933 рр. Час після 1918 р. виявився надзвичайно багатимнатехнічні, економічні, суспільно-політичні, загальнолюдські інновації.

Підсумовуючи викладене, мусимо з'ясувати: якої з трьох визначених вченими меж відліку новітнього часу найбільше торкнулася нетлінна рука великих змін, подій, явищ і процесів глобального масштабу, що докорінно вплинули на сучасний устрій світу. Гадається, все це припало на період після 1918 р. Хоч би які аналогії ми проводили, знаходили для всіх трьох варіантів доказові аргументи, все ж таки найбільш виграшним бачиться третій. Причини розбіжностей відліку часу криються як у діалектиці наукового пошуку, так і конкретній історії кожної окремої країни. У 1914 р. Україна не була навіть віртуальною державою. З 1922-го - вона колонія в складі Російської комуністичної імперії в шатах "союзної республіки". Після 1991-го й до сьогодні - виборює суверенність. За такими періодами межа новітнього часу світового виміру мимоволі відходить на задній план.

Суперечки вчених навколо цього питання тривають... Але є школа, де вивчається історія, є вчителі, які рекомендують учням авторські підручники, а в них новітній час позначається так по-різному.