На космічній орбіті все о'кей

До 40-річчя експериментального спільного польоту космічних кораблів "Аполлон" (США) і "Союз" (СРСР)

Помітне потепління міжнародного клімату на початку 70-х рр. минулого століття дозволило СРСР і США розпочати практичне співробітництво в космосі. Насамперед слід було вирішити питання взаємної безпеки космічних польотів у разі виникнення аварії космічного корабля однієї з цих двох країн на орбіті. Угода між СРСР та США, підписана в Москві 24 травня 1972 р., дозволила домовитися про створення сумісних засобів зближення і стикування космічних кораблів та станцій з метою підвищення безпеки польотів та проведення спільних експериментів. У жовтні цього ж року було прийнято рішення провести 15 липня 1975 р. експериментальний політ космічних кораблів США та СРСР "Аполлон" - "Союз" (ЕПАС).

Ідея Джона Кеннеді

Ще 1963 р. Джон Кеннеді пропонував Микиті Хрущову здійснити спільний політ на Місяць. Але Хрущов, заколисаний перевагою на той момент росіян у космосі, відмовився від цієї привабливої пропозиції. Жаль. Проте освоєння космосу відбувалося так стрімко, що потребувало від двох провідних країн - СРСР і США - чітких спільних дій, хоча б у частині проведення рятувальних операцій з евакуації екіпажу космічного корабля, що потрапив в аварійну ситуацію. День нинішній це підтверджує повною мірою на прикладі спільної роботи на Міжнародній космічній станції (МКС). Радянський транспортний корабель "Союз" досі використовується як засіб доставки на МКС екіпажу і як рятувальна шлюпка для забезпечення безпеки польоту.

Після катастрофи човника "Колумбія" в 2003 році НАСА на два роки призупинила польоти "шатлів". На цей момент РФ взяла на себе обов'язок із постачання МКС вантажними кораблями, доставку на станцію змінного екіпажу на транспортному кораблі й посадку на Землю частини екіпажу МКС. А з 2011 р., коли програму "Спейс шатл" було остаточно закрито, "Союз" залишився єдиним засобом доставки екіпажу на станцію. І, доки не буде побудовано й відпрацьовано нових пілотованих кораблів, альтернативи "Союзу" немає.

У знаменитому довіднику Джейн ще в 1967 р. висловлювалося припущення, що СРСР і США прийдуть (рано чи пізно) до спільного планування рятувальних операцій у космосі, незважаючи на те, що кожна з цих країн, створюючи транспортний космічний корабель, використовує технічні рішення, які не дозволяють кораблям різних країн бути сумісними - у стикувальних пристроях і системах життєзабезпечення (дихальній суміші всередині корабля, що спускається, наприклад), радіотехнічних засобах, документації, мові спілкування та інших.

Але це були вирішувані організаційно-технічні питання. США рвалися до реваншу за перший супутник і за запуск у космос Юрія Гагаріна, прагнучи висадити своїх громадян на Місяці. Їм це вдалося. Однак 1970 р. Конгрес США відмовився фінансувати продовження місячної програми, стисло сформулювавши, чому він це зробив: "Нічого нового про Місяць подальші польоти на нього не дадуть". Програму польотів на довгочасну орбітальну станцію "Скайлеб" НАСА скоротила до трьох польотів. Польоти "Аполлонів" на "Скайлеб" закінчилися 9 лютого 1974 р., що деяких астронавтів, мабуть, потішило. Особливо "сьорбнув лиха" екіпаж "космічної швидкої" (командир Чарльз Конрад) і екіпаж Алана Біна, який у перші три дні перебування на "Скайлебі" почувався вкрай зле через постійне сильне запаморочення та нудоту: всіх астронавтів "дружно нудило". Екіпажу дали день відпочинку, який перетворився, врешті-решт, на "три дні за власний рахунок".

У 1970 р. адміністратор НАСА Томас Пейн пропонує президентові Академії наук СРСР Мстиславу Келдишу обговорити питання, пов'язані зі спільними польотами громадян СРСР і США. Такі обговорення незабаром почалися.

А на Байконурі тим часом готувався запуск екіпажу Георгія Добровольського на першу радянську орбітальну станцію "Салют". Коли екіпаж Добровольського закінчував роботу на "Салюті", у Х'юстоні (США) з 21 по 25 червня 1971 р. проходило активне обговорення різних варіантів спільних польотів "Союзу" і "Аполлона", під час яких і буде випробувано системи двох кораблів, радянського та американського, на їхню сумісність. До переліку варіантів спільного польоту увійшли стикування "Союзу" до "Скайлеба" і стикування американського "Аполлона" до радянського космічного комплексу "Салют" - "Союз". Останній варіант і взяли за основний - адже в такому разі "Салют" розглядався як постійна база в космосі. Та й американським фахівцям було вкрай цікаво ознайомитися з довгочасною орбітальною станцією "Салют".

Варіант "Салют" - "Аполлон"

Американці невдовзі зважилися на спільний політ із комплексом "Салют" - "Союз" у середині 1975 р. зі стикуванням та переходом у "Салют", відкинувши перший пробний політ без переходу в станцію. "Салют" планувалося запустити 10 червня 1975 р. Старт до неї пілотованого "Союзу" з Олексієм Леоновим і Валерієм Кубасовим мав відбутися 11 червня зі стикуванням та переходом радянського екіпажу "Союзу" в "Салют" 12 червня. А 14 червня з мису Канаверал стартує "Аполлон", стикується на орбіті зі своїм же шлюзовим відсіком, розміщеним замість місячного модуля. І вже 15 червня "Аполлон" іде на стикування з "Салютом", утворивши на орбіті великий міжнародний космічний комплекс "Салют" - "Союз" - "Аполлон". Грандіозний успіх США в космосі при вмілій його подачі на ТБ та в інших ЗМІ! Замість умовно витраченого центу чистий прибуток для США становив би в очах світової спільноти (та й своєї також) мільйон доларів, як за американськими мірками успіху.

У період із 14 по 17 червня 1975 р. на комплексі мали щодня проводитися спільні наукові дослідження радянських і американських космонавтів (астронавтів). При цьому два астронавти США переходять в "Салют", а два радянських - в "Аполлон". Планувався і тривалий спільний політ громадян СРСР та американців у складі комплексу "Салют" - "Союз" - "Аполлон" терміном два тижні, але тільки влітку 1976 р. Про ці плани хотіли оголосити світовій спільноті під час візиту в Москву у травні 1972 р. президента США Річарда Ніксона.

Але радянська сторона 4 квітня 1972 р, пославшись на технічні й економічні труднощі, повідомляє американській делегації, що стикування "Аполлона" і "Салюту" неможливе. Чи була ця причина справжньою? Так, Союз сказав правду: було потрібно в стислі терміни перекомпонувати основну рухову установку (ОРУ) "Салюту" для того, щоб встановити на орбітальній станції другий стикувальний вузол, до якого міг би пристикуватися "Аполлон" (США).

У НАСА не було вибору - приймати чи відхиляти пропозицію СРСР, бо на цей період часу пілотовані запуски американцями не планувалися (військовий космос до уваги не береться - це прерогатива більше стосується МО США. - Г.П.). Встановлення другого стикувального вузла на "Салюті" було виконане пізніше, коли вже відбувся спільний політ радянського пілотованого транспортного корабля "Союз-19" (командир екіпажу Олексій Леонов) і американського корабля "Аполлон" (командир екіпажу Томас Стаффорд).

Усього з травня 1972 р. по липень 1975 р. відбулося понад 20 спільних зустрічей радянських і американських фахівців, 11 спільних випробувань усіх видів, 6 спільних тренувань персоналу Центрів управління польотом. Сторони підготували
1500 документів обсягом від кількох десятків до кількох тисяч сторінок. Про політ написано вже чимало, але не все.

Екіпажі кораблів

Цікава деталь виявилася при остаточному формуванні основного екіпажу "Аполлона". У березні 1972 р. уже було відомо, що до складу американського екіпажу увійшли Томас Стаффорд, Джон Свайгерт і Дональд Слейтон, який мав стати першим американцем, що здійснив орбітальний політ у космос. Але аритмія серцевого м'яза, виявлена у Слейтона, не дозволила йому стати американським Гагаріним. Кожен із нас може уявити собі, на які обмеження пішов Слейтон, щоб повернутися до лав діючих астронавтів.

У травні 1972 р. у США вибухнув "поштовий скандал", у якому був замішаний Свайгерт. Як член екіпажу "Аполлон-15" він узяв на Місяць кілька сотень поштових конвертів. Повернувшись на Землю, Свайгерт спробував добре заробити на їх продажу. Втім, не тільки він. Цей випадок із продажем "місячних" конвертів з автографами астронавтів став відомим ЗМІ, і, звісно, вибухнув скандал. Девід Скотт, Джеймс Ірвін, Альфред Ворден і Джон Свайгерт опинилися в центрі скандалу. Скотта відрахували із загону астронавтів, Ірвін та Ворден самі пішли з НАСА. Решті астронавтів США поставили єдине питання: "А чи не було на "Аполлоні-15" конверта з вашим автографом, який тепер пішов на продаж?". Свайгерт спершу відповів, що не було, але на повторно поставлене запитання про конверт із автографом відповів ствердно.

Покаранням для нього стало виведення з основного складу екіпажу "Аполлона", призначеного для спільного польоту з росіянами в космос. У СРСР 11 червня 1973 р. невдало було виведено в космос довгочасну орбітальну станцію, що одержала в повідомленні ТАРС найменування "Космос-557". Невдача полягала в тому, що відмовила система управління станції з втратою всього запасу пального. Через місяць станція зійшла з орбіти. Зрозуміло, запуск на неї основного екіпажу у складі Олексія Леонова та Валерія Кубасова скасували. Треба було шукати новий варіант спільного польоту. Терміни піджимали з оголошенням складу радянських екіпажів. І 25 травня 1973 р. Академія наук СРСР оголосила основний (Леонов і Кубасов) та три дублюючих екіпажі на спільний політ.

Що лишилося поза полем зору ЗМІ

Це був перший досвід спільної роботи з імовірним супротивником, як тоді було заведено говорити, і для США, і для СРСР. Керівництво МО СРСР, командування Ракетних військ стратегічного призначення, командування та особовий склад космодрому Байконур мали досвід показу ракетно-космічної техніки ряду іноземних делегацій, як і досвід проведення реальних запусків бойових міжконтинентальних ракет, починаючи з президента Франції Шарля де Голля у червні 1966 р. Тепер на ракетників СРСР і США чекала злагоджена робота, що розкриє обом сторонам принципи організації випробувань техніки на космодромах, а також склад, обладнання технологічних і технічних систем, які беруть участь у програмі ЕПАС. Належало показати все, що було необхідно в рамках спільного проекту, і водночас - нічого "зайвого".

У цьому полягала специфіка спільного проекту для обох країн, оскільки військових секретів спеціалістам СРСР і США розкривати не можна було. Звідси й почали народжуватися в нас на Байконурі всілякі легенди прикриття. Легенда №1: усі працівники космодрому є співробітниками Академії наук СРСР. Звідси й носіння офіцерами цивільного одягу. Солдатів та сержантів наказали одягти в комбінезони пісочного й темного тонів. Замість звертання за військовим званням рекомендували звертатися на ім'я й по батькові, що у спілкуванні між офіцерами та з представниками промисловості на Байконурі було завжди.

Я, командуючи згодом окремою інженерно-випробувальною частиною на Байконурі, знав на ім'я та по батькові практично всіх своїх 400 офіцерів і прапорщиків, на прізвища - понад сотню сержантів і приблизно стільки ж окремих солдатів строкової служби, що тільки зближувало нас і робило відносини шанобливими та більш довірчими. Відкрию секрет, як мені це вдалося. Командир частини щодня підписує добовий наказ про тимчасові переміщення та призначення на чергування солдатів, сержантів, прапорщиків і офіцерів із зазначенням їхніх прізвищ та імен і по батькові, як і зустрічається з ними під час повсякденної служби. Маючи добру пам'ять, запам'ятати ім'я й по батькові офіцерів та прапорщиків, як і прізвища сержантів і солдатів, було справою нескладною, але для командира частини вкрай важливою, якщо ти щодня активно спілкуєшся зі своїми підлеглими.

Програмою підготовки до проведення ЕПАС передбачалося, що у квітні-травні 1975 р. на полігон прибудуть американські астронавти й спеціалісти, керівництво НАСА. А на сам пуск "Союзу-19" - посол США в СРСР Волтер Джон Стессел з радниками. Ходили вперті чутки в нас, що це був один із родичів радянського генерала Стесселя, відомого нам з оборони Порт-Артура. Життя вигадливе у своїх проявах.

Увечері 27 квітня 1975 р. після відвідин Ташкента, Бухари й Самарканда на Байконур прибули 12 астронавтів під командуванням Юджина Сернана. До групи входили основний екіпаж "Аполлона" у складі Томаса Стаффорда (командир), Дональда Слейтона (1-й пілот), Венса Бранда (2-й пілот), дублюючий екіпаж - Алан Біл (командир), Рональд Еванс (1-й пілот), Джек Лусма (2-й пілот), а також Т.Трулі, К.Бобко, Р.Овермайєр, Т.Ніл, Р.Кріппен.

Це були перші американці, що відвідали космодром Байконур. Вони ознайомилися з другим технічнім і першим стартовим майданчиками, а також із ракетно-космічною технікою, що брала участь у спільному польоті.

На території 17-го майданчика Байконуру, де розміщувалися радянські космонавти, поруч із готелем "Космонавт" було встановлено казахські юрти, де американських гостей Байконуру, вбраних господарями в подаровані їм гарні казахські халати, розшиті золотими нитками, пригощали беш-бармаком (перша страва з баранини й плоских варених шматочків тіста у вигляді ромба, як правило. - Г.П.) і
баурсаками (неправильні шматочки обсмаженого тіста в баранячому жирі. - Г.П.). А також, звісно, інтернаціональним напоєм усього світу - горілкою. Наприкінці вечора гостям подарували національні музичні інструменти - багато прикрашені казахські домбри. Я не знаю, яких успіхів досягли американці у грі на них, але інструменти припали їм до душі.

А потім було запрошення гостям проїхатися верхи на конях, яке прийняли Т.Стаффорд, В.Бранд та О.Леонов. Особливо добре виглядав на низькорослій конячці лисуватий велетень Стаффорд, що при бажанні міг бігти нарівні з конем, не встаючи з сідла.

Друга численна група американців на чолі з Рейнальдом Дітцем складалася з 16 осіб - спеціалістів ракетно-космічної техніки. Це були люди, котрі цікавляться геть усім і не відчувають при цьому жодної ніяковості. Пізніше, по закінченні програми ЕПАС, спеціалісти США вказали, що їх знайомили тільки з тим обладнанням, яке використовувалося для підготовки майбутнього спільного космічного польоту.

18 травня 1975 р. відбулося спільне радянсько-американське підбиття попередніх підсумків підготовки до спільного польоту в космос. На ньому з доповідями виступили заступник директора НАСА Джордж М. Лоу, помічник з пілотованих польотів Джон Ф. Ярдлі, помічник з міжнародних справ Арнольд Г. Ланні та керівник із запуску в космічному Центрі ім. Дж. Кеннеді Волтер Капріан.

Обома сторонами було передбачено, що на запуск "Союзу-19" (командир - О.Леонов, бортінженер В.Кубасов) прибудуть посол США в СРСР Волтер Джон Стессел-мол. з дружиною в супроводі особистого представника директори НАСА В.Шаплі та радника з науки Егона І.Лобнера. Забігаючи трохи наперед, слід згадати, що під час зустрічі посла на аеродромі "Крайній" (колишній "Ластівка"), "директор" радянського космодрому, він же начальник штабу космодрому генерал Дмитро Большаков непристойно спізнювався, - до літака під'їхав уже трап, а директора все не було. Тільки-но відкрився люк-двері літака, до нього на "Волзі" під'їхав Большаков у... генеральській формі.

Перші слова, які Большаков висловив своєму заступникові (у відповідь на його мовчазне запитання) були: "Уже в машині я отримав дзвінок від міністра оборони, який наказав покласти край цьому "цирку": вони (американці) все знають. Довелося перевдягатися. Якщо запитають тебе - то кажи, що ти полковник". Стессел навіть оком не змигнув, побачивши директора космодрому в генеральській формі, зауваживши при цьому, що на Байконурі "спекотно, як в американській пустелі Арізона".

Посол США Стессел був присутній 15 липня 1975 р. на другому технічному майданчику Байконуру, де він встиг кілька хвилин поговорити (правда, через скло) з уже вдягненими у скафандри космонавтами Леоновим та Кубасовим, а Леонов супроводив кількома словами подарований ним (вручав не він) пані Стессел космічний сувенір - нарукавне дзеркальце. Пані подарунком Леонова була надзвичайно задоволена.

За двогодинну готовність до пуску космонавти прибули на старт на спеціальному автобусі "Україна", виготовленому на Львівському автозаводі, і доповіли голові Держкомісії про готовність до спільного польоту. Потім зайняли крісла пілотів в апараті "Союз-19". За годинну готовність до пуску посол Стессел переїхав на оглядовий майданчик першого вимірювального пункту (ВП-1) космодрому Байконур, розміщеного за метрів від 800 від старту. Його особливо вразило те, що він перебував так близько від ракети, практично готової до польоту. Він міг порівнювати - на Канавералі спостерігачі й туристи перебувають на відстані п'яти кілометрів від місця старту ракети. Стессела на все життя вразила потужність працюючих ракетних двигунів, і особливо гучність звуку та вібрація повітря в результаті впливу газових струменів, що стікали з сопел ракетних двигунів, буквально примушуючи вібрувати все усередині кожної людини, яка перебувала на оглядовому майданчику.

Сам політ було виконано бездоганно. Хіба що Леонову довелося з допомогою Землі усунути неполадку в системі передачі телевізійного зображення, а Стаффорду з колегами - прибрати злощасний штир у люку, розміщений у тунелі-лазі, через який пролягав шлях в орбітальний відсік радянського "Союзу" після стикування. О 15 годин 20 хвилин 15 липня 1975 р. проект століття стартував.

"Союз-19" першим бездоганно вийшов на орбіту очікування. О 22 годині 50 хвилин стартував у космос і "Аполлон". 17 липня вони зістикувалися в космосі, а знамените космічне американсько-радянське рукостискання назавжди залишилося в пам'яті всього людства. Потім, після майже дводобового спільного польоту, 19 липня відбулося розстикування кораблів. Під час повторного стикування активним, тобто таким, що здійснював усі необхідні маневри для здійснення стикування, був радянський "Союз". Цього разу спільний політ тривав майже три години до остаточного розстикування.
21 липня апарат "Союз-19" здійснив посадку в районі м. Аркалик. 25 липня в Тихому океані за 600 км на захід Гавайських островів приводнився командний модуль "Аполлона", який був прийнятий на борт вертольотоносця "Новий Орлеан". Радянський екіпаж майже відразу вирушив на відпочинок на Чорне море, американський - у Гонолульський військовий госпіталь, оскільки приводнюючись екіпаж отримав легке отруєння від парів тетраоксиду, що проникли в основний відсік "Аполлона".

Виручив тоді екіпаж Т. Стаффорд, цей один з найбільших космонавтів нашого часу, що майже миттєво роздав кисневі маски екіпажеві, як і годилося за інструкцією. Але це окрема історія.

Під час прийому в Кремлі радянського й американського екіпажів за програмою ЕПАС Леоніду Брежнєву, крім численних сувенірів, які безпосередньо стосувалися спільного радянсько-американського польоту космічних кораблів СРСР ("Союз-19") і США ("Аполлон"), хтось із радянських космонавтів вручив пачку сигарет "Союз-Аполлон" зі знаменитого віргінського американського тютюну. Брежнєв, широко всміхаючись, як відомий всім у світі великий любитель і знавець сигарет, отримавши такий подарунок, зробив несподівану для членів російської й американської делегацій заяву: "Кидаю курити!" Але подолати свій потяг до паління хороших сигарет партійний вождь так і не зміг… Ми, випробувачі Байконуру, при доброму стані здоров'я в той період часу, радо курили справді високої якості сигарети "Союз-Аполлон", які продавалися на Байконурі.