Каштанова дуга

Шістдесят років тому в ці дні 1957 р. було остаточно відновлено зруйнований війною легендарний київський Хрещатик.

Про прообрази

Пам'ятайте фільм "Москва сльозам не вірить" і розкішний будинок на набережній Москви-ріки, де відбуваються події оскароносної стрічки? Пілястри й колони, башточки та фігурні карнизи, кришталеві люстри, мармур і полірований граніт, розкішна ліпнина, ліфти і консьєржі. Монументальні споруди зі шпилями, що пориваються вгору. Все це - післявоєнна радянська архітектура, яку ще називають сталінською, а житлові будинки того періоду - "сталінками".

Будинки тих років оцінювали як "прекрасні споруди, що, попри свої грандіозні розміри, не викликають у людини відчуття пригніченості, а, навпаки, викликають відчуття світлої радості, свободи". А спробували б ви сказати, що попередник не тільки сталінських висоток у Москві, а й деяких будинків у Ризі, Варшаві, Бухаресті, Києві та в інших українських післявоєнних, відновлених після війни містах - Муніципальний будинок Манхеттена у Нью-Йорку! Звісно, говорити в ті часи про величезний вплив заокеанської будівлі на виникнення сталінської радянської архітектури було заборонено; однак навіть зовнішній вигляд свідчить про багато спільних рис.

Хрещатик. 50-ті роки минулого століття

"Сталінський торт"

Зайве казати, що післявоєнний Київ, через який війна прокотилася двічі (1941-го й 1943-го), був купою зруйнованих будинків. Передусім це стосувалося центра міста. Уже 24 вересня 1941 р., на шостий день окупації столиці України німцями, розпочалися радіокеровані вибухи; їх здійснювали радянські диверсанти на чолі з Іваном Кудрею.

Після визволення Києва від нацистів роботи з розмінування ще радянських зарядів та очищення завалів проводилися одночасно з проектуванням і спорудженням нових будинків. Активно проектувалося обличчя міста - Хрещатик. Автори конкурсних проектів, природно, надавали великого значення об'єктові на розі головної вулиці й головної площі - нинішнього Майдану Незалежності. Тодішній президент Академії архітектури УРСР Володимир Заболотний - автор унікальної будівлі Верховної Ради, запропонував прекрасні варіанти забудови.

Однак перемогли інша концепція й інші архітектори. У рамках її й розробили проект будівлі Головпоштамту, відомого також як Будинок зв'язку, оскільки в ньому передбачили і приміщення для Міністерства зв'язку УРСР. Провідним проектувальником став київський архітектор Борис Приймак. У проектуванні також брали участь В.Ладний, Г.Слуцький, З.Хлєбнікова. Будинок був доволі помпезним, як і всі будівлі на Хрещатику; комплекс кияни негайно охрестили "сталінський торт". Але суперечки після смерті вождя навколо всіх проектів із приходом нової влади припинилися: почали формуватися нові тенденції в архітектурі, було запропоновано відмовитися від надмірної декоративності й дотримуватися режиму якнайсуворішої економії. Преса відразу виступила загоничем у полюванні на архітектурних зубрів сталінського періоду.

Хрещатик. Добудова довоєнного будинку ЦУМу

Тролінг (правда, він інакше тоді називався) виглядав приблизно так: "В Академії архітектури СРСР побутує "теорія", згідно з якою естетичний бік у зодчестві - визначальний, і тому будинки, що не відповідають естетичним вимогам, належать не до архітектури, а до категорії "простого будівництва". Немає потреби доводити безпідставність і безглуздість цієї "теорії", - писали газети. І далі: "Архітектори, прагнучи, щоб їхні твори не були зараховані до "простого будівництва", звертають усю увагу на створення художнього образу".

Вслід за цим вийшла постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР 1955 р. про зміну тенденцій в архітектурі. Так газета визначила подальший шлях радянського зодчества в масштабах усіх союзних республік. До спорудження в надрах місцевого КДБ "справи архітекторів" (як свого часу - "справи лікарів"), правда, не дійшло. Все-таки наставала "відлига"…

У гонитві за здешевленням

Кожна симфонія починається з увертюри - як роман із передмови… Ще в грудні 1954 р. на Всесоюзній нараді будівельників Микита Хрущов проаналізував суть недоліків у галузі архітектури: "У нашому будівництві часто спостерігається марнотратство коштів, і в цьому велика вина багатьох архітекторів, які допускають надмірність в оздобленні будинків, що споруджуються за індивідуальними проектами. Такі архітектори стали каменем спотикання на шляху індустріалізації будівництва".

"Окремі архітектори, - обурювався М.Хрущов, - захоплюються встановленням на будинках шпилів, і тому ці будинки стають схожими на церкви. Вам подобається силует церкви? Я не хочу сперечатися про смаки, але житловим будинкам такий вигляд споруд не потрібен. Не можна сучасний житловий будинок перетворювати архітектурним оформленням на подобу церкви або музею". Порівняння з церквою тоді було абсолютно безпрограшним аргументом.

"Прагнення прикрашати - ознака слабкості архітектора" - тупа формула, що викинула з галузі багатьох чудових зодчих. Художній образ в архітектурі визнано анахронізмом, тобто річчю нікчемною й непотрібною. Наріжним каменем поставили зниження вартості будови, або здешевлення. "Простіше, скромніше, доступніше" - стає обов'язковою умовою кожного проекту. Інакше кажучи, помпезність прибрати - як у випадку з київським готелем "Москва" (тепер "Україна". - О.А.), що так і не дочекався не тільки характерного для сталінських висоток шпилю, а й решти; арки - вбік, мармур замінили гранітом, граніт - бетоном, а тупий плоский дах остаточно спотворив центр столиці.

Наслідки вторгнення політиків у проектну документацію навіть людина, котра мало тямить у питаннях будівництва, нині може передбачити. Це не просто розкрадання і зловживання на будівництві, це - катастрофа, яка може статися в будь-який момент, бо проектувальник усе розрахував - і красу, і геодезію (згадаймо цей готель і схил гори, звернений до Хрещатого яру), майбутні фізичні навантаження з урахуванням місця розташування, рівень зношуваності й старіння матеріалів, фундаменти. Однак його працю замінили якоюсь нагальною політичною доцільністю та економією.

Хрещатик у 60-і роки

Київський Поштамт, наприклад, був облицьований гарною світло-бежевою плиткою. До речі, плитка на всіх сталінських будинках Хрещатика не проста: одна з її особливостей - Г-подібна форма. Тобто "чобіток" плитки потопає в кладці цегли, і таким чином створюється додаткова жорсткість конструкції. Якби плитку клали на висохлу кладку, вона б не падала вниз у 1970–1980 рр., забираючи людські життя. У нашому випадку просушки не чекали; принцип того часу - до річниці Жовтня або до відкриття з'їзду партії - досі зловісно нагадує про себе… Ось чому Поштамт уже півстоліття оперезаний горизонтальними ґратками, що захищають перехожих від падіння плитки.

Тим часом із боку будинок та всі прилеглі до Хрещатика його частини, попри "окремі недоробки", виявилися такими переконливими й ефектними, що зображення цього місця відразу ж розтиражували на фотознімках, у листівках, на поштових марках...

Споруджували Будинок зв'язку з 1952-го по 1957-й. І хтось наполіг на громіздкій прибудові до Поштамту, хоча спочатку її не було. Сподобалося! Схожі на Поштамт двох'ярусні вирішення порталів тими роками застосували і в інших спорудах на Хрещатику - обабіч метро "Хрещатик", на Червоноармійській, 48 тощо.

Катастрофа

Про те, як 2 серпня 1989 р. о 16.20, починаючи з лівого пілона, завалювався портик Поштамту вагою понад 700 тонн, обірвавши 11 життів, уже багато написано. Багато переговорено й про можливі причини обвалу: хтось киває на зсув ґрунту через підземний комплекс під площею, хтось вказує на непродумані ремонтні роботи з відбиванням облицювальної плитки, яка продовжувала падати зі стін на тротуар. Ходили навіть байки про "диверсію" полонених німців, які нібито свідомо побудували портал Будинку зв'язку неміцним. (Звідки були в Києві полонені німці в середині 1950-х?)

Головпоштамт. 2 серпня 1989 року

Говорять очевидці й ті, кому розповідали про те, що сталося.

"…Бачив усе на власні очі. У той момент був поблизу входу в метро з протилежного боку Хрещатика, навпроти електронного годинника... портик валився в якійсь лиховісній тиші. Кладка, тихо потріскуючи, дуже повільно поповзла вниз, наче потекла. А гуркіт почувся через кілька секунд".

"…Моя мама тоді була вагітна мною та якимось дивом не потрапила на пошту - поїхала в магазин, а повернулася, а там уже руїни. І була ще одна фотка завалу у "Вечірці", здається зі "швидкою". Може, в мене десь збереглася... Але так чи інакше, я до цих пір цьому порталу не довіряю і сварюся на дружину, коли вона там мене чекає..."

"У 60-ті роки під час боротьби з архітектурними надмірностями в тогочасних кіножурналах портал Поштамту показували як зразок марнотратства, мовляв, грошей, витрачених на спорудження цього порталу, стачило б на будівництво десятка нових квартир.

Також, якщо не помиляюсь, було в 90-ті й таке, що збоку карниз поштамту теж осипався і зруйнував кілька телефонних будок, тоді й сітку поставили".

"…Я чула таку версію причин обвалу. Зразу зроблю застереження: документально мною не перевірена, почута незалежно від кількох різних старожилів, отож, можливо, не відповідає дійсності.

Після сумнозвісного вибуху й пожежі на Хрещатику від старих будинків залишилися самі фундаменти. Оскільки розчищати ґрунт під нові будівлі було дорого й технічно складно, вирішили будинки з непарного боку Хрещатика будувати на старих фундаментах (ніби з парного боку їх просто засипали землею, а вже після цього закладали нові фундаменти й забудовували вулицю повністю з нуля; через це тепер парний і непарний боки перебувають на різних рівнях). Головпоштамт же потрапив на стик двох фундаментів: основна будівля містилася на одному, а портик - стояв на іншому. Через це під вагою конструкцій та через особливості ґрунту й стався обвал..."

Поштамт на піску

Всупереч чуткам про "німецький слід", комісія Держбуду СРСР (яка працювала, до речі, під керівництвом майбутнього президента РФ Бориса Єльцина, що був тоді заступником голови Держбуду) і бригада прокуратури УРСР (керівник - заступник прокурора УРСР Михайло Потебенько) провела випробування решток зруйнованої колони портика для встановлення причини катастрофи. Фрагмент уцілілої колони забрали в Москву, щоб перевірити її міцність під надпотужним тиском у центрі космічних досліджень. Результат просто шокував: коли довели тиск на фрагмент колони до рівня, який діяв на матеріал у момент її обвалу, колона слухняно розшарувалася. Погляду експертів відкрилася серцевина, що являла собою жалюгідне видовище: так-сяк покладена цегла, яку скріплював… пісок. У складі розчину, практично, не було цементу. "Його можна було розтирати пальцями", - згадує очевидець і учасник експерименту.

Швидше за все, ті, хто в середині 1950-х будував фасад Головпоштамту, активно заощаджували, прикриваючись згаданою постановою.

А простіше кажучи - крали дефіцитні тоді будматеріали.

Революційний тримайте крок…

Скільки людей - стільки й думок…

В 1994 р. уже в незалежній Україні відновили парадний вхід у Головпоштамт. Новий портик почиває на міцній конструкції з 96 паль, які на глибині 48 м упираються в бетонну подушку, а під нею, своєю чергою, ще 98 паль. Однак усе оточення цього монумента такою міцністю похвалитися не може: через врай ненадійний стан усієї будівлі Поштамту, що погіршився у зв'язку з викопаним (за згодою київської влади) котлованом під підземні магазини та інші заклади.

Це вже потім схвильоване керівництво міста навіть мусило спочатку змінити правила проведення військових парадів, що традиційно проходили на Хрещатику, - військові формування під час урочистих маршів крокують із частотою 2 Гц, яка дорівнює частоті власного коливання будинку; а ось коли звучить команда - "Батальйон!", коливальні тактові рухи "коробочки" воїнів, яка підходить до трибуни, здатні зрушити з місця єгипетські піраміди, не те що якийсь Поштамт! Внаслідок руйнівного резонансу тиньк уже сиплеться на голови відвідувачів модних бутиків під землею.

Що ж робити? "Дуже скоро після катастрофи, перед парадом у листопаді 1989 р., на річницю Жовтневої революції, військам дали команду: карбувати крок тільки тоді, коли минуть будівлю Поштамту. Про всяк випадок!", - посерйознішав у розмові зі мною ветеран київської дирекції Укрпошти Михайло Ілліч.

* * *

Каштани на Хрещатику у 80-і роки

Та все одно ми маємо бути вдячні архітекторам тих років за спорудження в центрі України однієї з найгарніших вулиць світу, каштанова дуга якої хвилює серця киян і гостей міста вже не одне десятиліття. Втім, каштанів у Києві стало значно менше. А легендарні й скандальні каштани "Бріоті" вартістю сотні євро (насправді ще в Італії їх підмінили на звичайні кінські) практично всі всохли. Тож "Каштанова дуга" дала тріщину, і не першу. У центрі столиці справжньому символу Міста вже немає місця, та й екологічна ситуація вносить свої корективи. На жаль…