"Близнюки-брати"?

Традиційно щороку, напередодні і після 9 травня, в ЗМІ з'являється безліч публікацій, передач, фільмів, присвячених темі Другої світової війни. Створені різними авторами, на різні теми, з різних політичних позицій, вони, на жаль, нерідко хибують неточними формулюваннями й некоректним використанням деяких термінів. Так, досить часто можна прочитати чи почути: "фашистська Німеччина", "напали фашисти", "фашистські табори", "фашистські генерали", "звільнили Україну від німецько-фашистських військ".

Ці формулювання стали настільки звичними штампами, що майже ніхто не замислюється над тим історичним фактом, що рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер ніколи не був фашистом, а частини вермахту можна називати як завгодно - збройними силами нацистської Німеччини, гітлерівцями, але аж ніяк не німецько-фашистськими військами, бо серед них не було (і не могло бути) жодного фашиста.

Нагадаю, що фашистами називали послідовників колишнього безкомпромісного соціаліста, журналіста, редактора газети Avanti Беніто Муссоліні, який 1919 р. створив Італійський союз боротьби (Fasci Italiani di Combattimento). Fascio - з італійської "союз", "зв'язка", "об'єднання". Отже, "фашисти" нашою мовою це - "члени союзу боротьби".

1921 р. створюється Національна фашистська партія (Partito Nazionale Fascista, PNF), а наступного Беніто Муссоліні та його політична сила приходять до влади і починають будувати в Італії фашистську державу. Оскільки це був перший тоталітарний режим у Західній Європі, терміни "фашист", "фашистський" почали застосовувати також і до прихильників Муссоліні в інших країнах, а потім і на означення політичних сил і держав, подібних до італійського фашизму.

Із часом це слово набувало негативнішого забарвлення і почало вживатися (особливо в СССР) де треба й не треба. Дійшло до того, що навіть югославських комуністів певний час, наприкінці правління Йосипа Сталіна, називали фашистською клікою Тіто. Можемо лише уявити, як це було чути людям, котрі багато років вели збройну партизанську боротьбу проти справжніх фашистів і нацистів на теренах Югославії. Слово "фашист" увійшло і в побутову мову як синонім негідника, жорстокої людини, нелюда.

Але, за всієї подібності тоталітарних режимів, що існували в Італії, Німеччині, Іспанії чи Португалії, фашизм був усе ж таки суто італійським явищем, він виріс на італійському ґрунті і досить істотно відрізнявся від німецького гітлеризму чи іспанського франкізму.

Тому буде правильно, якщо й надалі фашистами ми називатимемо тих, хто сам себе так називав, насамперед - Беніто Муссоліні та його послідовників. Карл Густав Юнг 1938 р. одному з інтерв'ю сказав: "Власть Гитлера не политическая, она магическая… Гитлер как человек едва существует. По меньшей мере, скрывается за своей ролью. Муссолини, напротив, никогда не заслоняется своей ролью. Его роль пропадает за фигурой самого Муссолини".

Хай там як, але 1945 р., практично день у день (29 і 30 квітня відповідно), Муссоліні був повішений партизанами разом зі своєю коханкою Кларою Петаччі, а Гітлер прийняв отруту і застрелився разом зі своєю "скороспілою" дружиною Євою Браун…

Адольф Гітлер теж симпатизував Муссоліні (якийсь час був його тінню, заздрив дуче, який мав шалену популярність), називав його товаришем, але фашистом (ні італійським, ні німецьким) бути не міг, бо з
1919 р. належав до Німецької робітничої партії (DAP), яка з 1920 р. стала називатися "Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини" (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP). Гітлер і його прихильники були націонал-соціалістами, нацистами, наці. І саме так їх треба називати, а не використовувати штучну, вигадану конструкцію "німецькі фашисти". Нацизм і фашизм - це зовсім не одне й те саме. Німецький нацизм - це набагато гірше, ніж італійський фашизм, і називати Гітлера німецьким фашистом, це те саме, що називати пантеру великою чорною кішкою, а бульдога - злою безхвостою таксою.

Зрозуміло, чому термін "німецький фашизм" так широко використовувався за часів СССР. Комуністичних вождів дуже дратували слова "соціалістичний" і "робітничий" у назві нацистської партії. І, щоб у населення не виникало "нехороших" порівнянь двох тоталітарних ідеологій і практик, намагалися якомога рідше вживати термін "націонал-соціалізм". Більше того, вигадали навіть слово "соціалістський" - для використання у перекладі назви гітлерівської партії (хоча німецьке sozialistische в усіх інших випадках перекладалося як "соціалістичний"), - мовляв, "наш" соціалізм і "їхній" не тільки не "брати", а навіть не "однофамільці".

Сталін, виступаючи 6 листопада 1941 р. на урочистих зборах із нагоди 24-ї річниці жовтневого перевороту, навіть присвятив окремий розділ доповіді питанню, хто такі "націонал-соціалісти", де переконував, що гітлерівці ніякі не соціалісти, а навпаки - "є запеклими ворогами соціалізму, найлютішими реакціонерами і чорносотенцями". При цьому, на думку Сталіна, гітлерівці не були також і націоналістами: "Чи можна вважати гітлерівців націоналістами? Ні, не можна. Насправді гітлерівці є тепер не націоналістами, а імперіалістами. (…) І якщо ці знавіснілі імперіалісти і найлютіші реакціонери все ще продовжують рядитися в тогу "націоналістів" і "соціалістів", то це вони роблять для того, щоб ошукати народ, обдурити простаків і прикрити прапором "націоналізму" й "соціалізму" свою розбійницьку імперіалістичну сутність".

Як бачимо, "Вождь усіх народів", на відміну від деяких своїх послідовників у сучасній Україні, не вважав націоналізм чимось дуже поганим, якщо так наполегливо доводив, що Гітлер не був ані націоналістом, ані соціалістом.

Але, хай там як, сам Адольф Гітлер називав себе націонал-соціалістом (у Німеччині 1 травня було державним святом, і 1942 р. його відзначали навіть в окупованому Києві), і я не бачу ніяких підстав для того, щоб ми й надалі послуговувалися радянськими ідеологічними штампами й пропагандистськими кліше.

Не розумію, чому й досі дехто боїться називати гітлерівську собаку її рідним ім'ям - нацистська собака? Тільки не треба розповідати, що хтось щось переплутає, хибно зрозуміє, образиться - або націоналісти, або соціалісти.

Нам у сучасній Україні немає потреби щось вигадувати і щось приховувати, тож можемо спокійно називати речі їхніми власними іменами: Гітлер - нацист, тогочасна Німеччина - нацистська, націонал-соціалістична. Ми повинні використовувати історично точні терміни: "нацистські окупанти", "нацистські порядки", "нацистські злочинці", "нацистські концтабори" (були й фашистські - італійські, але з наших співвітчизників там побувало небагато людей, і тому абсолютно правильно вживається такий, наприклад, термін, як "малолітній в'язень нацизму".

Щодо вермахту, то тут трохи складніше. Буквально назвати військовослужбовців ІІІ Рейху нацистами не можна, бо формально вони не могли бути членами нацистської партії, тому і серед рядових вояків, і серед генералів формально не було жодного нациста. Але, з іншого боку, всі вони присягали на вірність Адольфу Гітлеру, який був верховним головнокомандувачем вермахту. А тому, коли ми говоритимемо: "гітлерівці", "нацистські загарбники", "гітлерівські генерали", "гітлерівські війська", то це буде і справедливо, і не суперечитиме історичним фактам.