110 років тому під Чемульпо

Мабуть, сьогодні в Росії - а так само й в Україні - практично не знайдеш дорослої людини, яка не знала б про героїчний подвиг екіпажів крейсера "Варяг" і канонерського човна "Кореєць", здійсненого на самому початку програної Росією війни з Японією 1904-1905 років. Про це написано сотні книжок і статей, знято художній і документальні фільми...

До найдрібніших подробиць описано бій, долю крейсера і його команди. Однак висновки й оцінки... Ну от, скажімо, чому командир "Варяга" капітан 1-го рангу Всеволод Федорович Руднєв, який отримав за бій орден Святого Георгія 4-го ступеня і звання флігель-ад'ютанта, незабаром опинився у відставці й доживав віку в родовому маєтку в Тульській губернії? Здавався б: народний герой, та ще й із "почтовим" аксельбантом і Георгієм на грудях, мав буквально злетіти вгору службовими щаблями! Але цього не сталося. Цікаво, чому? Авторові - теж. Джерела ж, такі докладні в іншому, вперто мовчать...

Командир «Варяга» капітан 1-го рангу Всеволод Руднєв

Утім, замовчування справжньої історії бою "Варяга" й "Корейця" не є чимось новим. 1911 року "Історична комісія з опису дій флоту у війні 1904-1905 рр. при Морському Генеральному штабі" випустила новий том документів, де опублікувала матеріали про бій під Чемульпо. Так от, аж до 1922 року праця мала гриф "Не підлягає оголошенню"! Втім, про все своєю чергою...

Середній, із повною водотоннажністю 7100 т, бронепалубний крейсер 1-го рангу "Варяг" збудували на російське замовлення в США 1900 р. Його озброєння складалося з 12х152,4-мм, 12х75-мм, 2х63,5-мм, 6х47-мм і двох п'ятиствольних 37-мм гармат, а також двох 7,62-мм кулеметів; шести 460-мм торпедних апаратів; двох мінних катерів, кожен з яких озброювався одним 254-мм мінним апаратом для метання мін і однією 47-мм гарматою; і, за різним даними, 22 або 35 мін загородження. Максимальна швидкість крейсера становила 24,6 вузла (1 вузол = 1,852 км/год.). Але, на тому вугіллі, яке йому завантажили в Порт-Артурі, корабель міг розвинути тільки 20,5 вузла.

Спочатку служба крейсера "стаціонером" на рейді корейського порту Чемульпо (Інчхон), яку він ніс із 16 грудня 1903 р. (тут і далі всі дати за старим стилем, що відстає від сучасного на 13 днів. - С.Г.) протікала спокійно, навіть рутинно. Вже 5 січня 1904 р. до "Варяга" приєднався морехідний канонерський човен "Кореєць" під командуванням капітана 2-го рангу Григорія Павловича Бєляєва 2-го.

Човен шведської побудови 1887 р. водотоннажністю 1270 т був озброєний 2х203,2-мм і 1х152,4-мм гарматами - всі застарілі, стріляли димним порохом не більше ніж на 4 милі (1 морська миля = 1,852 км), - дев'ятьма гарматами малих калібрів і одним 381-мм торпедним апаратом. Максимальна швидкість на випробуваннях у Швеції при здачі корабля становила 13,5 вузла. Але 1904 р. човен такої швидкості показати не міг - через погану якість вугілля й значне зношення машин.

З 14 січня перервався телеграфний зв'язок із Порт-Артуром. Коли 26 січня канонерський човен "Кореєць", прийнявши пошту, спробував вийти з Чемульпо, у морі йому перепинила шлях ескадра контр-адмірала Уріу в складі броненосного крейсера 1-го класу "Асама" (9900 тонн; 4х203,2-мм, 14х152,4 мм і 19 гармат малих калібрів, п'ять торпедних апаратів; швидкість - 21,5 вузла), броненосного крейсера 2-го класу "Чіода" (2400 тонн; 10х152,4-мм і 15 гармат малих калібрів, три торпедні апарати; швидкість - 19 вузлів) і чотирьох неброньованих крейсерів 2-го класу - "Акасі" (2800 тонн; 2х152,4-мм, 6х119,4-мм і 12 малокаліберних гармат, два торпедні апарати; швидкість - 19,5 вузла), "Наніва" (3700 тонн; 8х152,4-мм і шість малокаліберних гармат, чотири торпедних апарата; швидкість - 18 вузлів), "Нійтака" (3400 тонн; 6х152,4-мм і 14 малокаліберних гармат; швидкість - 20 вузлів) і "Такачіхо" (3700 тонн; 10х 152,4-мм і шість малокаліберних гармат, чотири торпедні апарати; швидкість - 18 вузлів; у російськомовній літературі назва цього крейсера часто пишеться як "Токачіхо"), а також авізо (озброєного посильного судна) "Чіхайя", восьми міноносців і трьох транспортів.

Не маючи наказу відкривати вогонь, командир "Корейця" наказав повернути назад. А вранці наступного дня російські моряки довідалися про те, що війну оголошено...

Ось як описував події трохи пізніше (у рапорті від 6 лютого 1904 р.) командир "Варяга": "26 січня 1904 р. морехідний канонерський човен "Кореєць" вирушив з паперами від нашого посланника в Порт-Артур, але зустрінута японська ескадра змусила човен повернутися назад - трьома випущеними мінами (торпедами. - С.Г.) з міноносців. Човен став на якір біля крейсера, а частина японської ескадри з транспортами ввійшла на рейд для звезення військ на берег. Не знаючи, чи почалися воєнні дії, я відправився на англійський крейсер "Телбот" умовитися з командиром щодо подальших розпоряджень".

Адмірал Уріу надіслав командирам військових кораблів нейтральних країн, що перебували в Чемульпо, - британського крейсера "Телбот", французького "Паскаль", італійського "Ельба" й американської канонерки "Віксбург" - послання із проханням покинути рейд у зв'язку з можливими діями проти "Варяга" й "Корейця". Командири перших трьох кораблів запротестували, оскільки бій на рейді став би кричущим порушенням формального нейтралітету Кореї, однак було ясно, що це навряд чи зупинить японців. Тоді Руднєв, який був командиром загону російських кораблів, вирішив спалити пароплав "Сунгарі", а крейсером і канонеркою вийти в море і з боєм прорватися в Порт-Артур.

Об 11.20 27 січня 1904 р. крейсер "Варяг" і канонерський човен "Кореєць" підняли якорі й рушили до виходу з рейду. Об 11.25 Руднєв наказав пробити бойову тривогу й підняти стеньгові (бойові) прапори. Японська ескадра чатувала на росіян біля південного краю острова Філіпп. Найближче до виходу з рейду стояв "Асама", і саме з нього виявили "Варяг" і "Кореєць". Об 11.44 на щоглах флагмана "Наніва" підняли сигнал про відкриття вогню. За хвилину "Асама" розпочав пристрілювання з 203-мм гармат носової башти з дистанції 47 кабельтових.

Перший залп ліг попереду "Варяга" з невеличким перельотом. На здивування екіпажів російських кораблів, японські снаряди вибухали навіть при ударі об воду, здіймаючи клуби чорного диму. Гармати "Варяга" поки що мовчали.

Крейсер «Варяг» на рейді Чемульпо

Першим же точно випущеним снарядом, що влучив у праве крило містка, вбило молодшого штурмана мічмана Нірода й двох матросів-далекомірників; трьох було поранено. У штурманській рубці спалахнула пожежа. Наступним снарядом було підбито 152-мм гармату №3 і виведено з ладу всю її обслугу.

"Варяг" і "Кореєць" відкрили вогонь у відповідь. Правда, перші ж залпи канонерки дали великий недоліт, і надалі артилерійську дуель із ворогом російський крейсер вів практично сам на сам.

По "Варягу" стріляв "Асама" й, очевидно, також "Наніва" й "Нійтака"; час від часу російський крейсер повністю зникав за водяними стовпами, що злітали до рівня бойових марсів (гарматно-далекомірних майданчиків на щоглах). Надбудови й палубу обдавало градом осколків. "Варяг" відповідав ворогові частим вогнем, але результатів поки що не було видно. "Корейця" обстрілювали "Чіода" й, імовірно, інші кораблі ескадри Уріу. Однак стріляли неточно - канонерку жодного разу не поцілили. Єдине (!) її пошкодження - пробитий осколком японського снаряда борт.

Тим часом від вибуху японського 152-мм снаряда, від якого зайнялися приготовлені до стрільби заряди, на "Варягу" спалахнула пожежа. Одночасно вибух цього снаряда знищив бойову обслугу152-мм гармати №9. За хвилину поблизу вибухнув 203-мм снаряд, його осколками вбило чотирьох моряків і пошкодило гармату №8. Виникла друга пожежа - знову зайнялися підготовлені до стрільби заряди. Руднєв писав: "Снарядами, що летіли без упину… підбито 6-дюймові (152,4-мм. - С.Г.) гармати - №12 і 9; 75-мм - №21; 47-мм - №27 і 28. Майже знесено бойовий грот-марс, знищено далекомірну станцію №2, підбито гармати №31 і 32 (теж 47-мм. - С.Г.)".

О 12.12 на фок-щоглі підняли сигнал "П", що означало "Повертаю праворуч". Фактично розворот праворуч із наміром лягти на зворотний курс був переломним пунктом бою - "Варяг" відмовлявся від спроби прорватися. Однак ланцюг подій із цього моменту значно прискорив розв'язку. Спочатку один ворожий снаряд перебив трубу, в якій було прокладено всі рульові приводи. У результаті некерований корабель понесло на камені. Майже одночасно другий снаряд вибухнув між 63,5-мм гарматою №35 і фок-щоглою. При цьому загинула вся обслуга гармати, а осколки влетіли в прохід бойової рубки, смертельно поранивши сурмача й барабанщика. Командир крейсера відбувся контузією. Подальше управління кораблем довелося перевести в кормове рульове відділення.

Несподівано почувся скрегіт, і корабель зупинився. У бойовій рубці, вмить оцінивши становище, дали машині якнайповніший назад, але було запізно. Тепер "Варяг", що розвернувся до противника лівим бортом, перетворився на нерухому мішень. Японський командувач, помітивши тяжке становище росіян, підняв сигнал "Усім повернути на зближення з противником". Кораблі всіх груп лягли на новий курс, одночасно ведучи вогонь із носових гармат.

Становище "Варяга" здавалося безнадійним. Противник швидко наближався, а крейсер, що сидів на каменях, не був здатний на жодні дії. Саме в цей час він зазнав найважчих пошкоджень. Снаряд великого калібру, пробивши борт під водою, вибухнув у вугільній ямі №10, о 12.30 203-мм снаряд вибухнув у вугільній ямі №12. Вода почала підступати до топок. Але сталося диво: крейсер сам, ніби знехотя, сповз із мілини. Не спокушаючи більше долю, Руднєв наказав лягти на зворотний курс.

Утім, ситуація, як і раніше, була дуже важкою. Хоча воду відкачували всіма засобами, "Варяг" продовжував кренитися на лівий борт, і його обсипав град ворожих снарядів. Один з них влучив у третій димар, убивши двох комендорів. На юті пожежний дивізіон безуспішно боровся з вогнем у відділенні провізії - там горіло борошно, підпалене вибухом 203-мм снаряда. Невдовзі виник інший центр загоряння - спалахнули ліжкові сітки між першим і другим димарями. Але, на здивування японців, "Варяг" упевнено йшов у бік рейду.

Через вузькість фарватеру переслідувати росіян могли лише крейсери "Асама" й "Чіода". "Варяг" і "Кореєць" запекло відстрілювалися, але через гострі курсові кути вогонь могли вести тільки три 152-мм гармати. У цей час з-за острова Йодольмі з'явився ворожий міноносець і пішов в атаку. Настала черга малокаліберної артилерії - "Варяг" і "Кореєць" з уцілілих гармат відкрили щільний загороджувальний вогонь. Міноносець круто розвернувся й пішов, не завдавши російським кораблям шкоди.

Ця невдала атака завадила японським крейсерам, і коли "Асама" знову кинувся в погоню, "Варяг" і "Кореєць" уже підходили до якірної стоянки. Японцям довелося припинити вогонь, бо їхні снаряди почали падати поблизу кораблів міжнародної ескадри. О 12.45 припинили вогонь і російські кораблі. Бій закінчився.

Усього за увесь бій "Варяг" випустив 1105 снарядів: 425 (із наявних 2388) одиниць 152-мм, 470 (із наявних 3000) 75-мм і 210 (із наявних 5000) 47-мм (у бою порожні гільзи елеваторами нестріляючого борту спускали в льохи. Там і вівся облік випущених снарядів). "Кореєць" випустив за час бою всього
52 снаряди. А от результативність...

Вона, на жаль, не відома досі (!). За офіційними японськими даними - влучень у кораблі ескадри Уріу не було, і з їхніх команд ніхто не постраждав. А от оцінка Руднєва: "Італійські офіцери, які спостерігали за перебігом бою, і екіпаж британського парового катера, що повертався від японської ескадри, стверджують, що на крейсері "Асама" було видно велику пожежу й було збито кормовий місток; на двохтрубному крейсері між труб було видно вибух, а також потоплено один міноносець, що згодом підтвердилося... За відомостями, отриманими в Шанхаї, японці зазнали великих втрат у людях і мали аварії на суднах, особливо постраждав "Асама", який пішов у док. Також постраждав крейсер "Такачіхо", який отримав пробоїну; він узяв 200 поранених і пішов у Сасебо, але по дорозі лопнув пластир і не витримали переборки, тож крейсер затонув у морі. Міноносець затонув під час бою". Але якщо про пошкодження японських крейсерів ще можна хоча б робити припущення, то про загибель ворожих кораблів можна сказати напевно - такого не було!

Відповідно до санітарного звіту за війну, втрати екіпажу "Варяга" становили 130 осіб - 33 убитих і
97 поранених. (Руднєв: "Упродовж годинного бою було: контужено в голову командира крейсера; поранено: 3 офіцери... і нижніх чинів серйозно - 70, і багато хто отримав дрібні рани від осколків снарядів; убито: мічмана графа Нірода і нижніх чинів - 38".)

Усього в крейсер влучило 16 снарядів. Але броньова палуба вціліла, і корабель зберіг хід. Наскільки постраждала вогнева потуга крейсера - цілковитої ясності немає. Руднєв зазначив у своєму рапорті: "Після огляду крейсера виявилися всі 47-мм гармати непридатними до стрільби, ще п'ять 6-дюймових гармат отримали різні пошкодження й сім 75-мм гармат пошкоджено в накатниках і компресорах". Але "отримали пошкодження" й "стали непридатними до стрільби" - це, якщо бути точними, далеко не одне й те саме! Наприклад, 152-мм гармату №12 на початку бою було підбито, але в другій половині бою саме з неї, згідно зі звітом Руднєва, було збито кормовий місток "Асами"...

Невдовзі після повернення крейсера на рейд, Руднєв на французькому паровому катері відправився на "Телбот", щоб домовитися про перевезення екіпажу "Варяга" на іноземні кораблі й повідомити про можливе знищення крейсера. Але проти вибуху "Варяга" заперечував командир "Телбота", мотивуючи свою думку великою скупченістю кораблів на рейді. У результаті Руднєв погодився на просте затоплення крейсера. О 13.50 командир повернувся на "Варяг". Відразу ж узялися перевозити поранених, а потім і весь екіпаж на іноземні кораблі. О 15.15 командир "Варяга" послав на "Кореєць" мічмана Балка. Капітан 2-го рангу Бєляєв 2-й відразу зібрав військову раду, на якій офіцери вирішили: "Бій, що має відбутися через півгодини, - нерівний, спричинить марне кровопролиття без завдання шкоди ворогові, а тому слід підірвати човен..." Екіпаж "Корейця" перейшов на "Паскаль". О 15.50 Руднєв зі старшим боцманом, обійшовши корабель і переконавшись, що на ньому нікого не залишилося, зійшов з нього разом із хазяями трюмних відсіків, які відкрили кінгстони й клапани затоплення. О 16.05 підірвали "Кореєць", а о 18.10 "Варяг" ліг на лівий борт і зник під водою.

1905-го японці підняли крейсер, і до весни 1916-го він плавав у японському флоті під назвою "Сойя", поки його не викупила Росія.

Та чи була в командира "Варяга" можливість прорватися з Чемульпо? За того способу дій, що він обрав, очевидно, що ні. Адже Руднєв цілковито залежав від тихохідного "Корейця", який не міг розвинути й 12 вузлів.

А от можливості для самостійного прориву були, причому хороші. Ще 24 січня стало відомо про розрив дипломатичних відносин між Росією і Японією. Але тільки 26 січня Руднєв вирушив у Сеул до посланника за порадою. Повернувшись, він о 15.40 послав із повідомленням у Порт-Артур канонерський човен "Кореєць". Канонерки з Чемульпо японці не випустили. Уже почалася війна! У запасі Руднєв мав ще одну ніч, але й її не використав. Згодом відмову від самостійного нічного прориву з Чемульпо Руднєв пояснював складнощами навігаційного характеру: фарватер у порту Чемульпо був дуже вузький, звивистий, а на зовнішньому рейді - безліч навігаційних небезпек.

І справді, захід у Чемульпо в період відливу доволі складний. Але Руднєв ніби не знав, що висота припливів у Чемульпо досягає 8–9 метрів. При осадці крейсера на 6,5 м у повну вечірню воду все-таки була можливість прорвати японську блокаду, але Руднєв нею не скористався. Він зупинився на гіршому варіанті - прориватися вдень у період відливу й разом із "Корейцем". До чого таке рішення призвело, відомо.

Чому Руднєв не вивів корабель із ладу, а затопив його, просто відкривши кінгстони? Адже крейсер тим самим, власне кажучи, "подарували" японському флоту. Так, якби вирішили підірвати крейсер, іноземні кораблі, ймовірно, пішли б з рейду. Що означало б для команд "Варяга" й "Корейця" полон, а не тріумфальне повернення в Росію вже за кілька місяців. Але здається, що вибір між поневіряннями в полоні й здачею противникові цінного військового трофея для будь-якого офіцера має бути цілком однозначним...

Реакція з приводу загибелі "Варяга" була різною. Микола II щедро нагородив усіх без винятку. Причому офіцери канонерського човна "Кореєць" спочатку отримали чергові ордени з мечами, а потім одночасно з варяжцями - ще й ордени Святого Георгія 4-го ступеня, тобто за один подвиг їх нагородили двічі! Нижні чини "Варяга" й "Корейця" отримали відзнаки Військового ордена - Георгіївські хрести. Імператор також оголосив про заснування медалі на вшанування пам'яті про бій під Чемульпо для носіння офіцерами й нижніми чинами.

Що ж до громадської думки, особливо думки офіцерського корпусу, вона була далеко не такою однозначною. Ось що писав, наприклад, уже 1906 р. у збірнику статей "Із сумного досвіду російсько-японської війни" генерал-майор Генерального штабу Євген Мартинов (згодом він дослужиться до генерал-лейтенанта, перейде на бік радянської влади й буде розстріляний у 1937-му): "Однак і Георгіївський хрест зуміли дискредитувати. На самому початку війни, під першим враженням "подвигу" "Варяга" й "Корейця", всі офіцери, які були на них, лікарі й механіки були нагороджені за особливим Високим Повелінням, окрім думи, Георгіївськими хрестами. Таке масове нагородження у зв'язку з нечуваним ушануванням екіпажів цих суден у Росії справило на армію дуже несприятливе враження. Для кожного було ясно, що коли від командира судна була потрібна певна рішучість, щоб іти назустріч ворогові, який переважає його силою, то з боку інших чинів сама присутність на кораблі (можливо, й мимовільна) сама по собі не становила ще заслуги, гідної нагородження вищим військовим орденом. Невдоволення в офіцерському середовищі стало ще сильнішим, коли згодом з'ясувалося, що взагалі у вказаному бою екіпаж "Варяга" не здійснив ніякого подвигу...".

Ну й, нарешті, чому Руднєв невдовзі після війни (у листопаді 1905-го) подав у відставку? У радянських виданнях відставка пояснюється причетністю Руднєва до революційної діяльності, зокрема незастосуванням ним дисциплінарних заходів до революційно налаштованих матросів екіпажу споруджуваного ескадреного броненосця "Андрій Первозванний", яким Руднєв тоді командував. Але це вигадка. У таких випадках у російському флоті з наданням звання контр-адмірала й правом носіння мундира не звільняли. Тож справжні причини відставки Руднєва залишаються загадкою і досі. А можливо, й назавжди.

Після 1917 р. про "Варяг" і варяжців надовго забули. Згадали тільки через 42 роки, коли в СРСР вийшов художній фільм "Крейсер "Варяг". Фільм цей спіткала дивна доля. Уже в 1950-му його показували рідко, а потім і зовсім перестали, але жоден радянський документальний фільм про російсько-японську війну 1904-1905 р. не обходився без "нарізки" епізодів з фільму "Крейсер Варяг", що подавалося під виглядом "документальних кадрів".

Рівно через 50 років після бою, 8 лютого 1954 р. вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР "Про нагородження медаллю "За відвагу" моряків крейсера "Варяг". Усього в 1954-1955 рр. медалі отримали 50 моряків з "Варяга" й "Корейця". У вересні 1956 р. у Тулі відкрили пам'ятник Всеволоду Руднєву. Газета "Правда" у ці дні писала: "Подвиг "Варяга" й "Корейця" ввійшов у героїчну історію нашого народу, до золотого фонду бойових традицій радянського флоту". Там, у "золотому фонді", він донині й залишається. А у ВМФ СРСР і Росії з 1962 р. завжди значиться гвардійський ракетний крейсер "Варяг". Ось, власне, і вся історія...