ВАСИЛЬ КРЕМЕНЬ: «БУДЬ-ЯКІ ЗМІНИ ЗАВЖДИ СПРИЙМАЮТЬСЯ ПО-РІЗНОМУ»

Реформа системи освіти з приходом на посаду міністра В.Кременя оцінюється багатьма як «найсміливіша за всі роки незалежності». Справді, чого варті лише запровадження
12-бальної шкали оцінювання знань і ліквідація вступних іспитів у вузи.

Що дадуть ці зміни вищій і середній школі України, чим вони були обгрунтовані й коли, власне, реформи планують закінчити, розповідає сам Василь Кремень.

— Як сприймають реформи на місцях, у регіонах? Чи немає нерозуміння кроків, які розпочалися?

— Будь-які зміни завжди сприймаються по-різному. Хтось їх підтримує повністю й відразу, хтось не відразу і не повною мірою. Є такі, хто взагалі не підтримує сьогоднішніх реформ. Зміни в системі освіти, сфері, яка зачіпає інтереси мільйонів людей, звичайно, не можуть бути відразу ж сприйняті однозначно позитивно.

— Якщо не секрет, із чийого боку відчувався брак розуміння?

— Було певне невдоволення частини вчителів, особливо тих, хто звик десятки років працювати за одним стандартом оцінок. Нерозуміння відчувалося і з боку деяких батьків, окремих керівників районного й навіть обласного рівнів. Однак ми переконані: ті кроки, які ми здійснюємо, правильні. Зміна ставлення до цих нововведень за останній рік підтвердила нашу впевненість.

— Хто найбільш позитивно оцінив такий радикальний захід, як перехід на 12-бальну шкалу оцінювання знань?

— Учні. Вони в абсолютній своїй більшості підтримують і органічно сприймають нову систему оцінювання. Після проведення певної роз’яснювальної роботи серед учителів переваги 12-балки оцінили й викладачі. Впевнений, сьогодні абсолютна більшість учасників освітнього процесу підтримують нововведення останнього року.

— Що взагалі викликало потребу запровадження дванадцятибальної системи оцінювання?

— Те, що всі діти різні, кожна дитина — особистість. Намагаючись зрівняти всіх у житті, те ж саме ми робили в освіті. Наша п’ятибальна система оцінок цьому всіляко сприяла: середня, трохи гірша, трохи краща. У житті так не буває, люди дуже різні, різні їхні таланти й здібності.

Ми повинні сприяти диференціації, причому не штучно, а об’єктивно обумовити цю диференціацію. Не відкидаючи учня, а допомагаючи йому.

— Які ще реформаторські кроки плануєте на найближчий час?

— Ми повинні подбати про те, щоб в останніх трьох класах школи давалося більше спеціальних знань для підготовки професіоналів.

— Часто доводилося чути, що викладацький склад в Україні слабкий. Прокоментуйте, будь ласка, цю заяву.

— Йосипу Сталіну приписують цікаву фразу. Одного спортивного діяча послали колись секретарем парткому у Спілку письменників. Невдовзі зустрічає він Сталіна, і той запитує, як у нього справи, як письменники. Спортсмен скаржиться, мовляв, із письменниками «не можна працювати», на що Сталін відповідає: «У мене для вас інших письменників немає». У нас такі викладачі, які є. Єдине, що мене справді турбує, то це те, що в нас 60% учителів — люди пенсійного й передпенсійного віку.

— А яких, на вашу думку, слід вжити заходів для підвищення рівня наших педагогів?

— Гадаю, вчителям є сенс почати вивчати іноземні мови, щоб згодом мати можливість залучати в практику міжнародний досвід, не замикаючись лише на вітчизняній практиці викладання. Нещодавно при Міносвіті було створено Раду педагогічної освіти. Вона має ухвалити конкретні рекомендації з підготовки вчителів, які сприятимуть підвищенню рівня їхньої компетенції.

— Крім, безумовно, прогресивної 12-бальної системи оцінювання знань, ви впровадили ще одне яскраве й, поза сумнівом, важливе нововведення — екстернат у вузах.

— Я як прибічник багатогранності в усьому, у тому числі й у видах освітньої діяльності, виступаю як за екстернат, так і за дистанційне навчання. До речі, ми не впровадили екстернат як такий, а лише реанімували цю форму навчання, оскільки в недалекому минулому вона успішно використовувалася.

— Як ідуть справи з підготовкою нового покоління підручників для шкіл і вузів?

— Сьогодні в Інституті педагогіки створюється лабораторія підручникознавства, й ця проблема розв’язується.

— Чи робиться щось для того, щоб українські дипломи котирувалися в інших країнах?

— Ми вже уклали угоди про взаємне визнання дипломів вищої освіти майже з двадцятьма країнами. Серед них — Росія, Польща, Азербайджан, Грузія, Вірменія. Підготовлено таку угоду з Болгарією, гадаю, вже в цьому місяці ми її підпишемо. Україна свого часу підписала Лісабонську хартію про взаємне визнання дипломів у Європейському континенті. У контексті цієї хартії ми працюємо з конкретними країнами.

— Як ви ставитеся до викладання в школах Закону Божого й основ християнства?

— Я абсолютний противник наближення духовності до релігії. Духовність і релігія — різні речі. Я з глибокою повагою ставлюся до релігії, до всіх віросповідань. Проте як не можна двічі ввійти в одну ріку, так і не можна повернути суспільство на початок ХХ століття, зробити його так само релігійним, яким воно було сто років тому. Я за вільний розвиток релігії, а не за прагнення пронизати все суспільство релігійним поглядом. Тому вважаю: безумовно, діти повинні знати про християнство, але ми не повинні намагатися зробити віруючими всіх учнів, які навчаються у школі.

— Що, на вашу думку, сьогодні є основною проблемою освіти?

— Ми самі. Ми, українці, повинні перестати відчувати себе людьми нижчого гатунку, звинувачувати когось у наших лихах. Немає такого українського патріота, який би не знайшов винуватого в тому, що він погано живе. Проте це ж ганьба для патріота! Ми повинні бути гордими й насамперед шанувати себе самі.