Шкільна реформа — це не тільки «дванадцятибалка»

Минуло чотири місяці навчального року 2000/2001. Педагоги та школярі встигли понюхати реформаторського «пороху» та зробити перші висновки. Співробітники Міністерства освіти й науки — вислухати діаметрально протилежні точки зору на нововведення і, відповідно, також зробити певні висновки. Попередні підсумки, швидше за все, поки що підбивати рано — процес либонь тільки почався й перебуває на стадії становлення. Але вже можна принаймні спробувати розібратися: як реформується наша середня школа? Як долаються труднощі й «нестикування», які мали неминуче виникнути? З цими та іншими запитаннями кореспондент «ДТ» звернулася до заступника міністра освіти і науки України, кандидата філософських наук Віктора ОГНЕВ’ЮКА.

— Вікторе Олександровичу, з вашого дозволу, давайте почнемо розмову з теми, яка нині звучить повсюди, — з дванадцятибалки. Я спілкувалася з багатьма вчителями, школярами та їхніми батьками, і всі вони в один голос дивувалися: чому, відповідно до нових критеріїв оцінювання, найвищий бал — практично недосяжна висота, «подолати» яку в змозі хіба що геній?

— Якщо ви уважно вчитаєтеся в критерії оцінювання, то побачите, що це далеко не так. Справді, у процесі розробки не вдалося уникнути певного завищення вимог, і на адресу міністерства звучала справедлива критика. Але ми відразу чітко сказали: перше півріччя — час впровадження, апробації нової системи оцінювання, звернулися до всіх навчальних закладів, до всіх педагогів із проханням висловлювати свої міркування й зауваження стосовно 12-балки. Бо саме практика шліфує те, що моделюється без процесу.

— Перепрошую, але коли вчителі самі кажуть: «Заробити «12» може тільки переможець олімпіади», хіба це всього-на-всього «певне завищення»?

— Такого не було записано в критеріях із жодного предмету! Це абсолютно необгрунтовані фантазії. «12», і ми у своєму листі дали однозначні роз’яснення, може одержати учень, котрий знає матеріал на рівні вимог навчальної програми. І від нього ніхто не має права вимагати більшого.

— Лист, про який ви згадали, певне, зовсім недавно з’явився?

— Його опубліковано в «Освіті України» в жовтні 2000 р. Нині всі критерії допрацьовано (ми дуже вдячні всім, хто надіслав нам свої зауваження та пропозиції), тепер їх не буде завищено навіть у тих випадках, де було сказано: потрібно, щоб учень використовував додаткову літературу. Слід тверезо оцінювати і сьогоднішні реалії, і можливості дітей — якщо в шкільній бібліотеці просто немає ніякої додаткової літератури, то про які такі вимоги може йти мова?

— І все-таки, хто тепер може одержати «12»?

— Дитина, котра досить успішно вивчила, скажімо, ук-
раїнську літературу, ознайомлена з сучасним літературним процесом, сучасною критикою, сучасним тлумаченням літературних творів, котра має власну думку. Вірш, вивчений і прочитаний напам’ять без помилок, виразно і з почуттям також оцінюється на «12». Диктант, написаний без помилок і виправлень — також. Кожен, хто раніше одержував «п’ятірки», має високі шанси одержати «12».

— До речі, про випускників. Як і передбачалося раніше, золоту медаль одержить лише учень, котрий має 80% «дванадцяток» в атестаті?

— Відмінником вважається школяр, що навчається на «10», «11» і «12». Дитина, котра закін-чує школу з такими оцінками, нагороджується золотою медаллю. Раніше ми розглядали можливість пропорції оцінок на одержання медалі. Але стало очевидно: за такого розкладу вчителі неодмінно завищуватимуть бали, штучно підганятимуть під необхідний відсоток. Ми в цьому абсолютно не зацікавлені. Уже підписано наказ міністра, яким затверджено, і зареєстровано в Мін’юсті положення про золоту та срібну медалі, де чітко сказано: навіть коли школяр закінчує XI клас з самими «десятками», його нагороджують золотою медаллю.

— Нова система передбачає запровадження тематичних і семестрових оцінок. Тематичні дозволили перескладати. Вчителі ремствують, що в них десь уп’ятеро збільшився обсяг перевірок письмових робіт і, як наслідок, істотно поменшало можливостей якісно готуватися до уроків. Мало того, вони тепер просто фізично не встигають «втиснути» в урок пояснення нової теми й перескладання старої. Що робити?

— Ніхто сьогодні не має права вимагати від учителя підготовки тестів за всіма контрольними. Педагог сам вирішує, які форми контролю застосовувати і як їх здійснювати. Єдине, на чому наполягає міністерство, — тематичний облік знань. До речі, це не наше нововведення, тематичний облік існував у школах України з 1970-го. Якщо все зводити до письмових робіт, і тим паче якщо вчитель не плануватиме чітко свою роботу, то сказане вами може мати місце.

— Чому ж саме сьогодні виникли згадані вище труднощі?

— Складно тим учителям, котрі раніше цього не робили. Є проблема й у методології: як проводити такий облік? Переконаний, кожен педагог мусить сам визначити найоптимальнішу форму. Досвід учителя, його знання класу, рівня підготовки учнів — тільки це визначає, які форми контролю вибирати. Учитель має право групувати теми, враховувати наукові повідомлення учнів, відповіді на уроках, стимулювати у дітей можливість автоматичного за-ліку за темою.

— Ви говорите про поліваріантність, тоді як учителі однозначно стверджують: можливе тільки письмове опитування. Бо, відповідно до нових критеріїв, на усне опитування однієї дитини йде мінімум 15 хвилин. Можемо разом підрахувати, скільки часу займе перескладання лише однієї теми.

— Саме тому ми вважаємо, що опитування на кожному уроці, як поточне оцінювання, необов’язкові. Учню завжди потрібно дати ще один шанс (скористається він ним чи ні — інше питання). Але не потрібно перетворювати перескладання на щось надзвичайне, на нескінченний процес. Учитель, котрий відповідним чином склав календарний план, завжди знайде можливість виділити час і на перескладання (певна річ, у рамках годин, передбачених планом).

— Недавно від завуча однієї з київських шкіл почула: «До мене підходять учителі й запитують: «Що ставити дитині, котра загалом нічого не може відповісти?» Адже навіть на «одиницю» школяр має хоч щось сказати»...

— Справді, апробація виявила таку проблему, сьогодні її вже розв’язано. В таких випадках учитель не ставить ніякої оцінки. Якщо протягом усього семестру школяр не заробив жодного бала, у результаті йому виводять «не атестований».

— З неатестаціями переводитимуть із класу в клас?

— Усе залежить від предметів. Адже, погодьтеся, є дисципліни, що визначають готовність дитини до продовження навчання загалом: мова, математика. Нині допрацьовується інструкція про принципи переведення з класу в клас і випуску учнів зі школи, там такі моменти буде передбачено, але як виняток, а не правило. Передусім це стосуватиметься навчальної школи.

Водночас, є речі, до яких слід ставитися з розумінням: усі діти різні, один уловлює матері-ал, як то кажуть, на льоту, інший може не засвоїти. Отже, освіта має бути особистісно орієнтованою, слід визначати індивідуальну траєкторію навчання кожної дитини. А в нашої школи є дуже серйозний недолік: засвоїв чи не засвоїв учень матеріал, учитель зобов’язаний продовжувати виконувати програму. А либонь на кожному етапі є діти, котрі не встигають за цим темпом. Це породжує проблему відчуження дитини від школи, ми зобов’язані змінити такий стан справ. Навчальні плани та програми повинні бути до снаги нашим дітям.

— Вікторе Олександровичу, поклавши руку на серце, ви самі вірите в цю особистісно орієнтовану освіту за нинішнього злиденного становища педагогів?

— Але ж діти не винні, що зарплата вчителя низька, вони не повинні страждати, хоча це, на жаль, нерідко трапляється. Та вірю, суспільство незабаром зрозуміє: потрібно відмовитися від чогось, але не заощаджувати на вчителеві, який формує завтрашній день суспільства. І в цьому плані вже сьогодні є істотний прорив. 2001-го підвищаться посадові оклади вчителів, до 1 вересня зарплата педагогів підвищиться не менш як на 50%. Я розумію, що й за такі гроші повноцінно жити не можна, але все-таки це краще, ніж було 2000-го. Сподіваюся, 2002-й стане наступним етапом у реформуванні вчительських зарплат. Переконаний: неодмінно слід встановити відповідну зарплату всім учителям, а також істотні грошові надбавки для філологів, учителів початкових класів і математиків. Адже вони повинні перевіряти кожну письмову роботу дітей, а це, повірте, величезний обсяг роботи.

— Повертаючись до дванадцятибалки. Чому міністерство вирішило почати реформування середньої школи саме з запровадження нової системи оцінювання, а не з розробки нових підручників, навчальних програм, тобто з глибинних перетворень?

— А хто вам сказав, що ми почали тільки з 12-балки? Просто на неї всі звернули увагу, бо це нововведення — на поверхні. А ось про багато інших речей не лише не фахівці, а, на жаль, і багато педагогічних працівників поки що знають мало. Сьогодні повним ходом реформується зміст освіти. Фахівці міністерства й АПН працюють над новими навчальними планами, програмами, підручниками. Постановою Кабміну вперше в історії нашої школи затверджено стандарт початкової освіти, базовий навчальний план початкової школи, до 1 квітня 2001 р. триватиме конкурс на базовий навчальний план основної та старшої школи, днями буде опубліковано проект навчального плану на перехідний пе-ріод.

— Вам не здається, що до вчителів найважливіша інформація часом доходить із вельми солідним запізненням?

— Згоден, у нас є проблема — не досить ефективна робота органів управління освітою на всіх рівнях. На жаль, окремі керівники, приміром, обласних управлінь не завжди забезпечують виконання ухвалених міністерством рішень. Скажімо, у наказі міністра «Про перехід на дванадцятибальну шкалу оцінювання» було чітко розписано, коли провести обласні семінари, районні — для всіх керівників шкіл, семінари з усіма педагогічними працівниками, як вести роз’яснювальну роботу з батьками й учнями. Але сьогодні очевидно: частина органів управління освітою не спрацювали, оперативно не проінформували про рекомендації міністерства. Очевидно, нам необхідно суттєво поліпшити інформування вчителів. До речі, на це в бюджеті-2001 передбачено кошти. У попередні роки не було можливостей методичного забезпечення педагогів. Тепер така можливість є.

— На початку нового навчального року відбудеться перехід на 12-річний термін навчання. Як іде підготовка до нього?

— Спочатку я хотів би сказати кілька слів стосовно того, чому, власне, 12 років, а не 10 чи 11. Переконаний, багато хто може заперечити: «Я навчався 10 років, і мені цього було достатньо». Але такі міркування в основі хибні. Либонь у XVII столітті не їздили в автомобілях, бо просто не знали, що воно таке. І коли сьогодні всі європейські країни мають як мінімум дванадцятирічну повну середню освіту, то це про щось та говорить. Об’єктивний процес свідчить: кожні чотири роки подвоюється обсяг інформації. «Втиснути» все необхідне в 10 років неможливо. Ми намагалися й тепер маємо сумний результат — величезну перевантаженість наших дітей. Природно, треба переглянути програми, створити нові, побудовані на принципі діалогу підручники, що розвивають. Та якщо обмежитися лише цим, не збільшити термін навчання, — проблему не розв’яжемо. До речі, перехід на 12-річку — аж ніяк не ідея нинішньої команди міністерства, як стверджують деякі ЗМІ, — його передбачено Законом України «Про загальну середню освіту», ухваленим ВР у 1998—1999 р. І міністерство як центральний орган виконавчої влади зобов’язане виконувати закон.

— А ось РФ не поспішає переходити на дванадцятирічку. Там спочатку проведуть експеримент із впровадження нової структури та змісту освіти з участю лише окремих навчальних закладів. І тільки якщо він себе виправдає, російські школи перейдуть на 12-річку. І буде це не раніше 2004 року.

— Бачте, щоб апробувати 12-річну систему навчання потрібно не менше дванадцяти років плюс зо два роки на висновки, аналіз. За 2—4 роки її апробувати неможливо. Та й не обов’язково самому летіти в космос, аби переконатися: Земля все-таки кругла, є ж досвід інших країн.

Повертаючись до питання про підготовку до переходу на 12-річку. У листопаді 2000-го ухвалено постанову Кабміну «Про перехід на дванадцятиріч-ний термін навчання», якою визначено етапи цього переходу. Там, до речі, є деякі нюанси: скажімо, ліцеї, колегіуми й гімназії раніше перейдуть на нову трирічну профільну структуру старшої школи. Тобто, частина цьогорічних першокласників навчатиметься 12 років. Таким чином розв’язується проблема випуску 2012 року. Без такого рішення ми могли б 2012 р. залишитися загалом без випускників шкіл.

Як я вже сказав, старша школа буде профільною, ми дамо можливість її впроваджувати вже з наступного навчального року, але, підкреслю, тільки в тих навчальних закладах, де є відповідний контингент учителів, належні підручники та навчальні програми. Ну, а згодом, ясна річ, перейдемо до повсюдної профільності.

Батьки майбутніх першокласників мають знати: зовсім не обов’язково віддавати шестирічну дитину до школи. Якщо в неї проблеми зі здоров’ям або вона просто не «дозріла» до навчання — немає проблем, піде в школу семирічною. Деякі мами-татка говорять: «Як же так, діти закінчуватимуть школу у 18—19 років?!» Відповім: у всьому світі повну загальну середню освіту люди одержують до двадцяти років. І це, як свідчить практика, абсолютно нормально. Ми прагнемо, аби кожен наш випускник, як мінімум, отримав права водія, досконало володів іноземною мовою. І я мрію, щоб мої майбутні онуки навчалися саме в такій школі.