«Вавилон» вищої освіти: перший крок до «есперанто»

Першим кроком на шляху вироблення «есперанто» у «Вавилоні» причетних можна назвати круглий стіл «Майбутнє вищої освіти в Україні», який пройшов нещодавно в стінах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Ніде правди діти: учасники дискусії скидалися радше на сумнозвісних рака, лебедя та щуку зі знаменитої байки, ніж на партнерів. Очільники молодіжних і студентських організацій зосередилися на критиці скандально відомого законопроекту №7486-1 «Про вищу освіту». Ректори вишів говорили про необхідність автономізації вищої школи та стратегічних змін. Народні депутати… Ну, їхня риторика - тема окремої розмови (чого лишень варта фраза одного зі слуг народу, адресована лідеру молодіжної організації: «Ви взагалі подякувати нам повинні, що ми знайшли час із вами зустрітися…»). Але в будь-якому разі маємо прецедент - принаймні спроби «різношерстої» публіки почути одне одного, бо донедавна подібних круглих столів взагалі не проводили.

Отже, молодь вкотре заявила про своє категоричне неприйняття деяких пунктів законопроекту №7486-1 «Про вищу освіту». Зокрема, йдеться про положення, якими адміністраціям вишів дозволяється необмежено збільшувати розмір плати за навчання контрактників і вилучаються гарантії про прийом на перший курс на безоплатній основі студентів дистанційної, вечірньої та екстернатної форм навчання. «Цей законопроект суттєво звужує існуючі права та свободи молоді. Звужує передусім право громадян на освіту та принципи її доступності. Всі зазначені небезпечні норми були сформульовані ще 2008 року, але, попри численні звернення нашої та інших організацій, у різних редакційних варіаціях продовжують залишатися в міністерських проектах нового закону», - підкреслив заступник голови ВМГО «Фундація регіональних ініціатив» Антон Делікатний.

- Коли ми розмірковуємо про майбутнє вищої освіти України, маємо насамперед говорити про майбутнє науки і науково-технічних розробок в університетах, - переконаний ректор Національної металургійної академії (Дніпропетровськ) Олександр Величко. - Бо скільки б людей там не навчалося - одна тисяча, десять або й двадцять, якщо там не буде науки, цей заклад не матиме права називатися університетом. Тому передусім необхідно працювати над тими законодавчими актами, які стимулюють науково-технічну діяльність в університетах. Крім того, треба зробити все, щоб вітчизняні підприємства були мотивовані до співпраці з вишами. Перші кроки на цьому шляху вже зроблено. У новому законопроекті зокрема. Наступна вельми важлива проблема: фінансова автономія вишів. Якщо вищий навчальний заклад заробляє гроші, вони мають у нього ж і залишатися і йти на розвиток його матеріально-технічної бази. Плюс вишам необхідно дати право брати кредити на придбання того ж таки дорогого сучасного обладнання.

- Якщо розробляємо новий закон про вищу освіту, потрібно в цілому визначити, що це таке, - підкреслив ректор НТУУ «КПІ» Михайло Згуровський. - Безперечно, система вищої освіти України не повинна включати 900 вишів: мусимо пройти болісний шлях укрупнення - альтернативи немає. Можливо, слід відокремити від вищої освіти інші заклади, які будуть надзвичайно потрібні в інших ланках суспільства, адже підготовка професійного робітничого класу - не менш важлива проблема, ніж підготовка фахівців з вищою освітою. Трагедії не буде, якщо котрийсь з коледжів, де сьогодні готують бакалаврів, завтра готуватиме кваліфікованих робітників, більш затребуваних суспільством, ніж ті бакалаври, яких навчають, зовсім не занурюючи в науку. Але критерії укрупнення, на мій погляд, повинні бути більш комплексними, ніж кількість студентів навчального закладу. Обов’язково треба враховувати рівень науково-педагогічної школи, затребуваність суспільством фахівців, котрих випускає виш, його досягнення, міжнародне визнання. Усе це має бути формалізоване.

Якими повинні бути засади діяльності вишів? На думку академіка Згуровського, дуже важливий принцип автономії навчальних закладів і чіткого розуміння повноважень міністерства. Воно мусить компетентно займатися освітньою політикою і мінімізувати свої менеджерські функції щодо управління вишами. Але й навчальні заклади, зрозуміло, не повинні бути державами в державі. Вельми актуальне й питання обрання ректора. Можливо, у нас має бути так, як на Заході: не більше двох термінів по чотири роки. І все. Тоді відбувається досить швидке оновлення ідеології, кадрів, університет стає мобільнішим і дієвішим організмом. Виші повинні бути центром нової, свіжої наукової думки. А це можливо лише за умови їхньої автономії та здобуття академічних свобод.