«Ослики» наші: чому у школі нічого не змінюється

08 жовтня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Учитель про реформи, і не тільки

Я був хорошим учнем і студентом. У найгіршому розумінні…

Що це означає? А те, що я буквально вбирав у себе істини, прописані в підручниках і проголошувані в поясненнях учителів та викладачів, ніколи не сумніваючись у їхній правильності. Бо й як це може автор книжки чи вчитель говорити щось «не те»?..

Але одного дня в моє життя прийшла книжка Олжаса Сулейменова «Аз і Я». І ніби зняла з очей полуду. Я почав бачити те, чого раніше не помічав. І змушений був прийти до висновку, що світ освоєних мною професійних «істин» — це світ підмін. Що найочевидніші з прийнятих мною дидактичних аксіом дуже сумнівні, тому мають бути піддані глибокому переосмисленню.

Шоковий ефект від книжки О.Сулейменова розвинули і поглибили роботи Л.Занкова. Насамперед упорядкована під його редакцією книжка «Обучение и развитие». З неї я, маючи вже кілька років педагогічного стажу, раптом дізнався, що майже не розумію реального смислу того, що роблю… Визнавати це було боляче і образливо, а не визнавати — не виходило, бо розум, розбурханий від сплячки книжкою Сулейменова, ганяв та й ганяв мене сторінками наукових праць уже з психології, педагогіки, поступово розвінчуючи всю недолугість і вбогість тих підмін, на яких трималися мої уявлення про шкільне навчання мови.

…Згодом я почав щедро ділитися своїми відкриттями з учителями-мовниками. І наштовхнувся на непробивний мур повного неприйняття й нерозуміння. Нас начебто об’єднувала одна й та сама практика вчителювання. Але засади її були діаметрально протилежні. Коли я вважав, наприклад, що розвивати мовлення, спираючись на зразки, — це абсурд, то для моїх колег це було єдино прийнятною нормою. Коли я практично показував, що обсяги освоюваної на уроці теорії можна збільшувати в кілька разів(!!!), якщо вдатися до певних способів організації навчального матеріалу, то мені заявляли, що це — неможливо, бо — неможливо… Навіть коли я на живому прикладі своїх сільських учнів просто на відкритому уроці демонстрував, що ось у шостому класі школярик може створити своєрідний шедевр, якщо його навчати через розвиток, а не через «натаскування», — мені у відповідь сумно похитували головами: це у вас діти такі особливі, а в нас — звичайні. Одне слово, що завгодно приймалося, крім того, що реально було!

…І з часом я почав розуміти, що в житті моїх опонентів не сталося головного — зустрічі з чимось, що пробудило б їхній розум від сплячки на ложі прийнятих за істини підмін. Що вони діють і все життя діятимуть за принципом сліпця з відомої притчі. Пригадуєте? Він народився незрячим, та одного разу на мить полуда з очей спала — і саме тоді він побачив… ослика.

Пітьма знову оповила його, але відтепер він мав надійне мірило, через яке уявляв собі все інше: ним був ослик. Коли йому казали: «Це — чарівна троянда», він уточнював: «Вона така гарна, як ослик?» Якщо йшлося про жінку, камінь чи дерево, сліпця цікавило лише одне: чим вони нагадують ослика?

Ось так і мої колеги… Їх десь ще в студентські роки освіта спорядила «осликом» — єдино правильною методикою навчання мови, а тоді на підмогу йому постійно підкидали настанови, готове календарне й поурочне планування і вимоги, вимоги, вимоги… І все. Після кількох років такого пекла — гаплик будь-якому Сулейменову чи Сухомлинському!

А тут ще й у методики виявився власний «ослик» — незмінювані вже впродовж двох століть зміст і принципи навчання. Не вірите? І я не вірив. Отож спочатку доскіпливо проаналізував шкільні програми за останні 50 років. І що побачив? Навчальні теми постійно одні й ті самі. Навіть кількість годин на їх вивчення майже однакова.

Я тоді набрався нахабства – і занурився аж у ХІХ ст., в програми народних і духовних училищ, семінарій та гімназій. І що ви думаєте? Авжеж: «ослик», «ослик», «ослик»…

Правда, результат під проходження цього «ослика» прописувався різний. У ХІХ ст. треба було навчитися осмислено читати і грамотно засобами писемного мовлення передавати зміст сприйнятого або виражати власні думки. Ну, якщо взяти до уваги, що давні римляни під граматикою мали на увазі науку про мистецтво письмово висловлювати свої думки, то панівний у школах ХІХ ст. зміст навчання мови і бажаний результат його можна вважати адекватними.

У радянській школі середини і другої половини ХХ ст. ця адекватність починає вивітрюватися, тому що результатом навчання мови прописали вже набуття учнем «діалектико-матеріалістичного світогляду і лінгвістичної освіти» (цитую майже дослівно). На початку Незалежності пішли ще далі — «…набуття школярами елементарної лінгвістичної освіти (засвоєння основ науки про мову) і, по-друге, формування в них мовленнєвих умінь і навичок, необхідних для активної виробничої і суспільної діяльності» (програма 1991-го). А вже 2005-го мета полягала «у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції».

У 2017-му – «…формування компетентного мовця, національно свідомої, духовно багатої мовної особистості». І, нарешті, за стандартом 2020-го, метою навчання предметів мовно-літературної галузі проголошено «розвиток компетентних мовців і читачів із гуманістичним світоглядом, які володіють українською мовою, читають інформаційні та художні тексти… здатні спілкуватися мовами корінних народів і національних меншин, іноземними мовами для духовного, культурного та національного самовираження та міжкультурного діалогу, для збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, творчої самореалізації, формування ціннісних орієнтацій і ставлень».

Наголошую знову й знову: зміст і принципи шкільного навчання мови залишаються при цьому практично незмінними. Тому в нас не з’являється жодної реальної передумови для досягнення хоча б однієї з проголошених цілей. Хоч би що ми проголошували у стандартах і програмах, але, не змінюючи змісту і принципів навчання мови, реально ми завжди отримуватимемо лише певний обсяг граматико-правописної обізнаності та певний рівень читацьких умінь і писемної грамотності. І нічого більше. Власне, це той результат, на перевірку якого орієнтоване нинішнє ЗНО. Та аж ніяк не той, який гарантує випускникові оптимальний рівень розвитку його як мовця.

І так, я вітаю нас усіх: у хвірточку НУШ (пілотні школи) «ослик» уже проскочив у своїй споконвічній іпостасі! Бо ніхто й не мав наміру від нього відмовлятися: яка ж це нова школа без старого перевіреного «ослика»? Як же це ми навчимо школяриків повноцінно осмислювати й адекватно розуміти сприймане, якщо в них при тому зеленого уявлення не буде про основні типи зв’язку в словосполученнях? Як це випускники школи володітимуть одразу всіма стилями і жанрами, якщо не знатимуть досконало всіх видів підрядних речень і форм вираження складеного іменного присудка? Як вони, врешті, повноцінно володітимуть різними видами читання, якщо не завчать правил про поділ іменників другої відміни на групи?..

Я не смію підозрювати за цим чийсь лихий намір. Бож-ж-же борони! В нашому українському освітньому середовищі, де немає ніякого бізнесу і пишно квітне академічна та всіляка інша доброчесність, таке може побачити лише той, хто свого часу «перегрівся» на Сулейменові. Я не «перегрівався». Тому, скажімо, коли в результаті доскіпливого аналізу виявляю, що якісь там модельні програми, подані на конкурс у квітні 2021-го, написані за підручниками, виданими за кілька років до появи самого нового держстандарту (осінь 2020-го), то тільки радію: вміють же люди передбачати майбутнє! Так само щирою радістю наповнюється моє серце, коли бачу, що ще й фарба на роздруківці наказу МОН (червень 2021-го), яким затверджено результати конкурсу, не висохла, а у видавництвах уже є (!!!) все необхідне для набору та розповсюдження «робочих матеріалів», зроблених на основі саме цих програм, які щойно «перемогли». І через якийсь місяць-два їх скерують у пілотні школи. Де ще у світі так оперативно спрацьовують: сьогодні знають а завтра вже мають?..

Втім, усе це не суть важливо. Я ж розумію, що для всіх причетних не йдеться про те, як би це нарешті замінити «ослика» на якусь «троянду». Бо що ти на тій «троянді» заробиш, окрім чергових ґуль? А «ослик» ще не одне покоління «реформаторів» прогодує.

Більше статей Михайла Девдери читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК