КОМП’ЮТЕРНИЙ СКАЗ

Палиця з двома кінцями, меч — двосічний, куля — дурепа, а про неоднозначну роль комп’ютера в нашому житті прислів’я, здається, ще немає. Але буде, і це не за горами. Вслід за батьками та вчителями, психіатри, психологи, міліція почали висловлювати стурбованість із приводу явища, стійкої назви якому поки що й придумати не встигли... Як би нам назвати підлітка, у якого всі помисли зосереджені на комп’ютерних забавах? Самі себе вони називають геймерами — гравцями. Геймери! Звучить як орден або каста. І ні про що не говорить. Мабуть, можна підібрати назву за аналогією до алкогольної чи наркотичної залежності: комп’ютероголік, комп’ютероман... комп’ютероманія… Але можна охрестити це явище і комп’ютерним сказом. А чому — пізніше проясниться.

Людина — істота ігролюбива. Йдеться, повторюю, не про дорослих інтернетоманів та комп’ютероголіків, а про підлітків. І є ж такі ігри захоплюючі! Такі захоплюючі, що й ночами людина, прокидаючись з гупаючим серцем, думає: «Треба було за ріг ліворуч повернути і гранату туди, гранату!.. Швидше б ранок...» А вранці сніданок і — до школи. Та як усидіти людині на уроці, якщо терміново потрібно дізнатися: чи не кінець світу за найближчим рогом?..

Батьки не сумніваються — дитятко в школі, гризе, у міру здібностей, граніт науки. А дитятко тим часом усілося перед комп’ютером в ігротеці. Над комп’ютером плакатик: «Не лихослов!» Над монітором стрічка: «Не чіпай мене руками!» Але малюк нічого цього не помічає, на ньому навушники, він — у грі. Він постійно підстрибує, верещить і матюкається, обличчя його безумне, він — в інших світах...

Тенета розставлено

Переді мною «свіжий» вирок місцевого суду Соснівського району від 5 квітня 2002 р. У вироку викладено фабулу справи. Жінка похилого віку А.П. «поверталася додому з магазину. У під’їзд за нею зайшли три незнайомих хлопці. Піднявшись на другий поверх ліфтом, вона побачила їх на сходовому майданчику між другим і третім поверхами...» Один із нападників, коли вона стала відчиняти двері своєї квартири, вчепився в її сумку. Жінка, вдарившись плечем об стіну, впала, але сумку з рук не випустила. Підліток тягнув її сходами до першого поверху... Отримавши сумку, підлітки зникли. Здобич — 75 грн. — поділили. У ході судового розгляду в суді поцікавилася: для чого гроші? Мовляв, може, з голоду діти бідують? Виявляється, ні, для ігротеки гроші потрібні.

Світлана Шишлюк, начальник служби у справах неповнолітніх Соснівського райвиконкому м.Черкас:

— Почастішали випадки, коли батьки скаржаться: ради комп’ютерних ігор діти крадуть гроші й речі. Прийшла мама, каже, що всі предмети з кольорового металу син виніс і продав, у домівці лише дві ложки залишилося; він знаходить гроші, хоч би де вона їх ховала, все програє. Ось пише в заяві: «...Був випадок, коли син не прийшов ночувати. Пізніше ми дізналися, що він грав усю ніч. Я розмовляла з власником цієї ігротеки, яка міститься на території школи № 28, він це підтвердив. Бере з них плату за ніч, і вони при зачинених дверях грають до дев’ятої ранку. Так не повинно бути. З цим треба боротися»... Таких або подібних скарг стає дедалі більше. Варто розповісти про Колю М. Він учень 8 класу, за словами спортивного тренера, вселяє великі надії у футболі. Але приохотився до комп’ютерних ігор, став красти усе підряд, вкрав у школі з учительської підручники з історії, здав їх на макулатуру, вкрав металеві карнизи і кришки від дзвоників. Гроші програвав... Ми регулярно проводимо рейди, у тому числі й по ігротеках, виявляємо дітей, які прогулюють заняття. В ігротеках у денний час ми застаємо 90% дітей із портфелями. Заради комп’ютерних ігор прогулюють заняття не лише школярі, а й учні коледжів, училищ, технікумів. У тому числі, що дивовижно, і тих, де навчання платне... Ми знаємо адреси ігротек, у яких господарі залишали дітей на ніч. Одна власниця (ігротека в кінотеатрі «Мир») так і каже: мені це вигідно. Вона вважає, що й підлітку вигідно, оскільки удень вартість однієї години гри — 2 грн., а вартість усієї ночі — 5. Після ночі, проведеної за комп’ютером, яке в дитини може бути навчання?! У неї перед очима лише кров, вона вся засмикана, спати хоче... За нашими законами, ми не можемо заборонити власникові пускати дітей на ніч в ігротеку. Юристи перелопатили всі закони, консультувалися — нічого не можемо... І ще одне лихо. Ігротеки зараз обладнують прямо на територіях шкіл. Іноді їх влаштовують у теплицях, у якихось підсобних приміщеннях. Ось щойно надійшла інформація: неподалік однієї школи з’явився вагончик, на якому й вивіски немає, але всередині — комп’ютери. Перевірятимемо це спільно з податківцями та міліцією. Дуже часто ігротеки відкриваються якщо й не на шкільній території, то поблизу шкіл, на шляху проходження дітей. Ще торік ми писали в мерію, просили врегулювати питання роботи ігротек. Але... Ми знаємо, що упорядкувати роботу ігротек можна дуже швидко. Було б розуміння. Як, до речі, правоохоронним органам не важко перекрити канали наркоторгівлі в місті та школах. Спеціалісти-оперативники кажуть, що протягом місяця могли б навести лад.

Галочка «Без крові»

Я зайшов у кілька ігротек. Сутінок, мерехтіння екранів, затхле повітря, в якому, наче в болотних випарах, витає хвороблива збудженість. Хлопці трохи старші грають у «Героя». Молодші гасають лабіринтами, стріляють, матюкаючись, у людей та монстрів. Хтось сидить поза грою, спостерігає. Але таким господарі не раді. На дверях багатьох ігротек напис «Працюємо цілодобово». З власниками ігротек розмови не вийшло.

Спробуємо уявити поширеність явища. У звітності служби у справах неповнолітніх немає спеціальної графи для реєстрації дітей із комп’ютерною залежністю, як, наприклад, для дітей-волоцюг. Але сказали — за рік близько 20. І це дуже багато, коли врахувати, що всі ці випадки, які стали відомі службі у справах неповнолітніх, гострі. Лікарі-психіатри Черкаської водолікарні (вони попросили їхніх імен не називати: начальство, пацієнти) розповіли, що таких дітей приводять на прийом, мінімум, двічі на тиждень. Зрозуміло, батьки ведуть своїх чад до психіатра в крайніх випадках, дійшовши до останньої межі. Показник того, що явище стало масовим, — поява на ринку медичних послуг знахарок, які звільняють від комп’ютерної залежності. Не менш симптоматичним є відкриття під Петербургом реабілітаційного центру.

На Заході проблема комп’ютерної залежності має давнішу історію. Прояви її, — інколи жахливі — нам дзвіночок, заклик придивитися, що чекає нас, якщо чужі промахи не стануть нам наукою.

Всім у пам’ятку недавня бійня в гімназії ім. Гуттенберга в німецькому Ерфурті, коли 19-річний хлопчак убив 16 чоловік. У ЗМІ промайнуло повідомлення, що бійню було здійснено за сюжетом якоїсь комп’ютерної гри. І навіть якщо це не так — це так. Схожі підозри щодо кривавих ігор (інколи дуже жорстоких, у тому числі і з елементами порнографії) не раз виникали з аналогічних приводів і в США.

— Чи є вікові обмеження для купівлі комп’ютерних ігор? — запитання до продавців відповідних відділів двох великих черкаських магазинів.

— Себто?

— Чи зазначається на диску вік, на який гра розрахована?

— На дитячих інколи зазначається, ось, наприклад... Ні, брешу, на цьому немає. А ось на цьому «з 7 до 12». Тобто показана складність гри. У деяких дорослих іграх можна самому обмеження виставляти, ставити, наприклад, галочку «без крові»...

Цікаво, що всі професіонали-комп’ютерники, з якими я розмовляв, до розряду міфів зарахували твердження, що комп’ютерні ігри розвивають мислення.

Хто в полі воїн?

Про необхідність проведення комплексних досліджень, пов’язаних із проблемою комп’ютерного сказу, говорило чимало людей — комп’ютерники, психіатри, педагоги. На Заході вони проводяться. Але ми з ними перебуваємо на різних щаблях комп’ютерної освіченості. І ми — різні. Маємо букет проблем. Тут і проблема комп’ютерної ігротеки як феномена «нового підворіття». І проблема з безцензурним ввезенням та поширенням будь-яких комп’ютерних забав. І медична проблема залежності. І відсутність законів з цієї проблематики. Але не можна сказати, що ніхто нічого не робить.

Анжела Добровольська, психолог (дві вищі освіти):

— Ось характерні умови, за яких діти з комп’ютерною залежністю потрапляють у поле зору служби у справах неповнолітніх. Сашко, 11 років. Шкільний соціальний психолог повідомив, що Сашко два місяці не з’являється в школі і вдома не живе. До цього виходив із дому, наприклад, по хліб, і пропадав на дві-три доби; дні і ночі проводив в ігротеці, там і спав на підлозі. З батьками у нього немає емоційного зв’язку, у школі його били. І ось тепер Сашка виявили в іншому місті. У батька не було грошей по нього їхати. Допомогла кримінальна міліція, Сашка повернули... Тут і з Сашком треба працювати, і з батьками. Чому з батьками? Тому що дорослі створюють умови, а діти в них виживають. Дитині важливо відчувати свою значимість, знати, що її люблять, цінують. Якщо цього немає, дитина може піти і в наркоманію, і в ігротеку.

Або інший випадок, протилежний. Де любові — начебто надмір. Денис, 11 років. Коли він народився, мама вирішила присвятити усе своє життя йому і пішла з роботи. Мало порошини з нього не здмухувала. Ні в чому йому не відмовляла. За шість шкільних років вона поміняла йому чотири школи, жодна не відповідала запитам. У хлопчика постійно виникали конфлікти з дітьми, він ні з ким не міг спілкуватися. І Денис почав «спілкуватися» з комп’ютером. Став виносити з дому речі, продав годинник, якісь мамині прикраси, шкатулку... Зі школи телефонують, повідомляють, що його немає на заняттях. Вона вирушає на пошуки. Бувало, знаходила вона його вночі, коли спав в ігротеці на столі. Брала на руки і відносила додому...Так би й далі вони школи міняли, аж тут у їхньому мікрорайоні всі школи закінчилися. Ми з нею попрацювали, умовили влаштуватися на роботу. А дитину відправили в санаторій «Сосновий бір». Мама спочатку й чути про санаторій не хотіла. Казала, що він без неї дня не проживе. Зараз поліпшення в їхній сім’ї очевидне. Денис повернувся до школи, до тієї, з якої пішов. Там дітей підготували, і вони добре його зустріли. Ми навіть цим пишаємося...

Важлива не сама по собі заборона на гру, потрібно щось запропонувати дитині натомість. Працюємо паралельно і з дитиною, і батьками, бувають задіяні декілька служб. Тут важливо знайти значиме для дитини заняття: художня самодіяльність, спортивна секція; важливо створити для неї ситуацію успіху.

На жаль, вихованням дітей у школах зараз практично займатися нікому. А за відсутності виховання — освіті ні на що накладатися. Тому в наш час необхідно всіляко підвищувати статус психологів у школах. Там їх часто використовують як «хлопчиків на побігеньках» (точніше сказати — «дівчаток»), затикають ними всі діри. Всі розуміють, що хороший спеціаліст на таку маленьку зарплату в школу не піде. Однак директори, які усвідомлюють важливість ролі психолога, знаходять можливість і кошти, залучають спеціалістів. А ось в училищах посада психолога взагалі не передбачена. За статистикою ж, злочинність в училищах, порівняно з минулим роком, зросла на 30%.

Закон сліпий, глухий і німий

Коли постала загроза ввезення в країну м’яса худоби, хворої на «коров’ячий сказ» (як і на ящур), усім було ясно — цьому треба опиратися. Та й весь світ тривожився — телевізор не змовкав. Тут, звісно, й наша влада постаралася, запобігла (хочеться гадати). А про комп’ютерний сказ нічого по телевізору не говорять. Однак ми чуємо — хвороба ця зріє в підвалах наших міст... Ось якби в часи комуністів спіткало нас таке лихо, поставили б у ЦК питання руба: «Всі підуть у Мережу, хто комунізм будуватиме?!!» І напевно проблему успішно розв’язали б. Але тепер немає «завіси», принаймні «залізної», «тюлева» хіба що. Всім віянням, послугам і товарам шлях відкритий. Тому слово законодавцям. У Законі України «Про охорону дитинства» читаємо (два фрагменти статті 10 «Право на захист від усіх форм насильства»):

«Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм фізичного і психічного насильства…

…втягненння до азартних ігор тощо».

І все! Втім, якщо закон трактувати на користь дитини і суспільства, то й цього досить, щоб «упорядкувати діяльність ігротек». А налагодити контроль за якістю ввезених і розповсюджуваних комп’ютерних ігор, пред’явивши до них традиційні для іграшок вимоги, закон не може. А про те, що контроль за такого роду продукцією час уже здійснювати, поруч із контролем за психотропними, отруйними та радіоактивними речовинами, поки що в нас ніхто й не заїкається... На Заході, у країнах-виробниках не зрозуміють!