"Это мы не проходили....": як навчалися діти-переселенці

Цей навчальний рік добігає кінця. Він був незвичайно тривожним. Непростим. І навіть розпочався не для всіх однаково.

"Діти у школі зовсім не говорили. Замикалися повністю. Вдома з мамою і татом вони спілкувалися нормально, а вийдуть на вулицю - мовчать", - розповідають громадські активісти, котрі вивчали проблеми, з якими зіштовхнулися маленькі переселенці зі Сходу та Криму в нових школах і дитсадках. Ініціатором моніторингу став Міжнародний фонд "Відродження".

Підсумки виявилися приємними і не дуже.

Із чим не було проблем у маленьких учнів та їхніх батьків? Із оформленням документів. Міносвіти підготувало всю необхідну нормативну базу для відновлення втрачених документів, для зарахування дітей із зони АТО до закладів освіти без будь-яких бюрократичних чи інших перепон. Майже не виникало проблем із зарахуванням до дитсадків та шкіл.

Людмила Скворцова, ГО "Кримська правозахисна ініціатива": "У Києві жоден дитсадок не відмовив переселенцям у прийомі дитини. Для нас це було подивом. У рамках своєї ініціативи ми моніторили ще Херсонську й Миколаївську області. Там тенденція з реалізації права на дошкільну освіту зовсім інша, ніж у Києві. Там дітям-переселенцям іноді відмовляють. Із Миколаєва, наприклад, у нас є уже чотири звернення. Відмовляють не лише у прийомі в дитсадок, а й у пільгах на харчування. Навіть не як переселенцям, а як малозабезпеченим сім'ям". Але в багатьох (не всіх) регіонах органи місцевої влади все ж знаходили можливість забезпечити безкоштовне харчування та проїзд дітей-переселенців.

Не було проблем із мовою навчання. У школах, де уроки ведуть українською, вчителі з розумінням ставилися до ситуації і підходили індивідуально до складання плану навчання дитини, яка перевелася з російськомовної школи. Відмінності політичних поглядів не позначалися на стосунках переселенців із місцевими жителями. Не було скарг на упереджене ставлення.

Які проблеми були?

Громадські активісти вважають, що батьки-переселенці недостатньо поінформовані про свої права. "Майже 70% опитаних не знають або ж знають лише на рівні чуток про існування закону "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який спрямований на їхній захист", - каже Ірина Гайдучик, ГО "Волинський інститут підтримки та розвитку громадських ініціатив". Гаряча лінія Міносвіти, покликана допомагати батькам із зони АТО та Криму, на їхню думку, часто або недоступна, або не задовольняє запит на інформацію.

З цим не погоджується Юрій Кононенко, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН. За його словами, гаряча телефонна лінія Міносвіти працює, кожне звернення ретельно відстежується і відпрацьовується. А на сайті відомства створено спеціальну Дорожню карту випускника з детальними поясненнями питань вступу.

Непокоїть волонтерів і відсутність кваліфікованої психологічної підтримки дітей-переселенців. У психологів, які працюють зі школярами та дошкільнятами, часто немає навичок роботи з дітьми, що пережили військовий конфлікт. "Ми не можемо до дітей, котрі приїхали із зони АТО, ставитися як до дітей, котрі перейшли із сусідньої школи," - зауважує Ірина Гайдучек.

"Є організації, які надають психологічну допомогу переселенцям. Але бувають і прикрі випадки, - розповідає Людмила Скворцова. - Один стався у нашій присутності. В чотирирічної дитини раптом почалася істерика, нервовий зрив. Мама телефонує в організацію, яка надає психологічну підтримку. А психолог їй відповідає : "Вибачте, мій робочий день закінчився, зателефонуйте завтра". Але ж дитині зле зараз! Такими проблемами має займатися держава. На громадські організації, звісно, можна покладатися, але не завжди. Тут спрацьовує людський фактор".

Юрій Кононенко налаштований оптимістичніше. У державі є струнка система психологічної допомоги, вважає він. Це Центр психологічної підтримки, що співпрацює з НАПН. Це два інститути у складі Академії педнаук, працівники яких особисто виїжджають у регіони і проводять тренінги. Це відповідні служби в районах. "Зрозуміло, ви говорите про конкретні реалії, побачені в навчальних закладах серед конкретних людей. Загальна проблема в тому, що мало спеціалістів готувалися до роботи в таких умовах. Але є психологи - і психологи. Якщо людина нормально навчалася, якщо вона намагалася опанувати загальні засади психології, то вона і в цій ситуації шукатиме інформацію. А є й інші психологи: провів бесіду з дитиною, поставив галочку в журнал і все. Це ж загальна система. Тут треба говорити про вдосконалення. Ми намагаємося виконувати роботу організовано, але розуміємо, про що ви кажете".

Громадські активісти розповідають про "позитивну дискримінацію" дітей-переселенців, коли вони поза чергою отримують місця в переповнених дитячих садках. Однак застерігають - це може створити конфліктну ситуацію з місцевими батьками. Адже останні змушені записуватися в таку чергу за кілька років. І перші ознаки незадоволення вже відчутні. Отже, органи влади мають терміново шукати резерви для збільшення місць у садочках. І це може бути не лише відкриття нових груп, а, наприклад, цільове фінансування перебування дітей-переселенців у приватному навчальному закладі.

Хоча , звісно, кошти - це проблема. При тому що навантаження на навчальні заклади зросло, додаткове державне фінансування не виділяється.

Ну, а матеріальні проблеми сімей зі Сходу та Криму, які мають дітей-школярів, навчальні заклади намагаються вирішити самотужки. Вони проводять благодійні акції зі збору необхідних речей. Наприклад, акція "Збери портфель другові". Однак такі ініціативи мають фрагментарний характер і проблеми вирішують лише тимчасово.

Тетяна Кіріллова, представник Громадської ініціативи Луганщини, підкреслює: "Лише на громадських організаціях далеко не поїдеш. Треба копати значно глибше. Розробляти державну комплексну програму для підтримки переселенців".

Людмила Скворцова вважає єдиним виходом прийняття програми, в якій буде прописано пільги переселенців та механізм їх фінансового захисту. "Наприклад, у Чугуєві є пільга - переселенці не платять за харчування в дитсадках. А в Києві такої програми немає. У березні, наприклад, у дитсадках столиці було підвищено на 130 грн плату за харчування. Для переселенця на даний момент це величезні гроші, яких просто ніде взяти. Якби була програма на національному рівні, що чітко регламентувала б, які пільги мають діти-переселенці, - низки проблем можна було б просто уникнути".