«Англійська королева» в ректорській мантії

Бо я не чижик, ні, оце…
Аж гульк! — і сам попав в сильце.

Леонід Глібов

Новини бувають добрі, погані і… мов сніг на голову. Саме такою, вкрай несподіваною цього квітневого дня стала звістка про звільнення з посади ректора Київського національного університету ім. Т.Шевченка Віктора Скопенка. І хоча червоний ректор (так його ще називали поза очі, і не через колір головного корпусу університету, а за деякі особисті якості) за 23 роки беззмінного перебування на цій посаді багатьох уже «дістав» авторитарним стилем керівництва, і давно ведуться розмови про необхідність зміни ректора КНУ, проте Віктор Васильович був захищений особливим статусом. Як відомо, ще за часів президентства Кучми він «удостоївся» того, що ректор КНУ призначався першою особою держави, причому фактично на необмежений термін, і прирівнювався до статусу міністра. Попервах таке привілейоване становище окремо взятого ректора викликало ремствування серед ректорського корпусу, але згодом уже сприймалося як дивацтво — мовляв, чим би старий не тішився... І ось президент В.Ющенко видав указ, вірніше, одразу два, якими фактично звільнив з посади В.Скопенка і, за висловом Віктора Андрійовича, поставив крапку «на цих забавках» і повертає університет «у законний процес».

Рішення президента стало повною несподіванкою. 11 квітня президент оприлюднив зміст своїх указів перед вченою радою Київського університету ім. Т.Шевченка. Однак обставини, за яких усе це відбувалося, породили багато запитань і домислів. Ще зранку ніхто в університеті ні сном ні духом не відав про візит високого гостя. Відразу після дев’ятої години ректору зателефонували із секретаріату президента і сказали, щоб він терміново, на 11.30 зібрав учену раду університету. Здогадуючись, що це не віщує нічого приємного, Скопенко на зазначений час скликав колег. Майже годину ректор чекав президента на вулиці.

Тим часом у коридорі пошепки обговорювали новину: мовляв, невже президент відволікатиметься від нагальних державних справ заради того, аби донести до університетської громадськості зміст указів? Чи, може, Віктор Андрійович хоче пояснити, чим викликана поява такого рішення саме тепер, а не значно раніше, адже, без сумніву, про те, що далеко не все гаразд в «університетському королівстві», на печерських пагорбах стало відомо не сьогодні і не вчора. Проте президент говорив загальними фразами, зокрема про те, що сьогодні Київський університет імені Т.Шевченка не готовий стати «духовно-інтелектуальним центром України» — а саме таким йому належить бути за статусом Тарасового університету, — і лише натякав на проблеми, що заважають йому розвиватися. Подякувавши В.Скопенку за те, що «було зроблено цією людиною в стінах цього університету», президент зачитав підписані ним напередодні укази. Одним із них В.Ющенко скасував одіозний указ Л.Кучми від 12 січня 2000 р. №47, а іншим зупинив дію постанов Кабінету міністрів від 16 січня 2007 р. №35 та від 14 березня 2007 р. №443 щодо перепідпорядкування КНУ Кабінетові міністрів України, водночас повернувши університет під свій патронат. Президент також направив подання до Конституційного суду — для вирішення питання про конституційність названих постанов Кабінету міністрів.

Як зазначається в указі президента від 10 квітня ц. р. №315, «тимчасово, до вирішення в установленому порядку» питання про призначення ректора КНУ, виконання його обов’язків покладається на завідувача кафедри новітньої історії України історичного факультету, голову наглядової ради університету Володимира Литвина. Міністерство освіти і науки, у свою чергу, у відповідності з Законом України «Про вищу освіту» має забезпечити організацію виборів ректора КНУ.

Указ президента про усунення з посади В.Скопенка викликав неабиякий розголос як у суспільстві загалом, так і в освітянському середовищі зокрема. Колишній ректор не приховував своєї образи, а якщо точніше — обурення, назвавши рішення Віктора Ющенка про своє звільнення політичним, а укази — незаконними. І заявив про свій намір подати до суду, а також про те, що братиме участь у виборах ректора КНУ. «Президент не має права приймати таке рішення за діючими законами. І це його рішення незаконне. Зіграло роль те, що знайшлися люди, які бігали туди… (очевидно, в секретаріат президента? — Л.С.), бо ректор їм надоїв», — на емоційній хвилі прокоментував рішення глави держави пан Скопенко після того, як В.Ющенко, а вслід за ним і новопризначений в. о. ректора В.Литвин поспішно залишили зал, у якому на мить запанувала гнітюча тиша.

По-людськи співчуваючи Віктору Васильовичу, у декого з професорів у цей момент майнула іронічна думка: ти ба, який ревнитель законності!.. Усі керівники вищих навчальних закладів обираються на конкурсних засадах, як того вимагає закон «Про вищу освіту», і тільки Скопенко ЖОДНОГО РАЗУ не брав участі у виборах ректора на законних підставах.

Справа в тому, що, відповідно до указу Л.Кучми від 25 листопада 1999 р., ректор КНУ ім. Т.Шевченка прирівняний до міністра, що, як вважають юристи, є порушенням Основного Закону — Конституції України. У ньому, зокрема, зазначається, що ректор університету призначається на посаду і звільняється з посади президентом України за поданням ученої ради університету. Однак чинний Закон України «Про освіту» не передбачає, що ректора може призначати президент. У 2002 р. було прийнято Закон України «Про вищу освіту», у статті 39 якого чітко розписано процедуру обрання та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу.

Після завершення епохи Кучми Скопенко, усвідомлюючи, що крісло під ним у будь-який момент може захитатися (адже він розумів, що шанси перемогти у конкурсі, якщо постане питання про вибори ректора, у нього мінімальні), починає навідуватися до секретаріату президента, сподіваючись закріпити свій статус при новій владі, але марно. Тоді він рішуче прямує в Кабмін.

І — сезам відкрився. 16 січня 2007 р. виходить постанова Кабміну №35 «Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка», підписана тодішнім прем’єр-міністром В.Януковичем. У ній усього два пункти. Цитуємо головне:

«1. Погодитися з рішенням конференції трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка та установити, що зазначений університет підпорядковується Кабінетові міністрів України.

У зв’язку з цим підтвердити повноваження Скопенка Віктора Васильовича як ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка та доручити віце-прем’єр-міністрові України Табачнику Дмитру Володимировичу підписати з ним контракт».

На думку юристів, постанова про підпорядкування КНУ Кабінету міністрів — документ по своїй суті безпрецедентний. Перепідпорядкування університету відбулося незаконно, можливо, на основі підроблених документів. Справа в тому, що університетська конференція, з рішенням якої нібито «погоджується» Кабмін, відбувалася в той самий день, коли засідав уряд. Причому засідання Кабінету міністрів проходило в першій половині дня, а конференція — після 14-ї години. За логікою друга подія мала б передувати першій, інакше як могли урядовці погоджуватися з рішенням конференції трудового колективу, якого ще не існувало в природі? Більше того, як запевняють учасники конференції, протокол голосування (щодо перепідпорядкування) було фальсифіковано. Питання ж щодо ректорства взагалі не виносилося на обговорення. До речі, згідно з законом, контракт можна укласти тільки за результатами проведення виборів і конкурсу.

Невідомо також, за яких обставин приймалася ця постанова. Якщо зайти на сайт Кабміну і ознайомитися з порядком денним засідання уряду, що відбувалося 16 січня минулого року, то питання щодо перепідпорядкування майнового комплексу Київського університету в ньому не значилося взагалі.

Фахівці-юристи звернули увагу також на інший безпрецедентний факт. КНУ має два статути. Остання редакція документа, що регламентує життєдіяльність університету, датована 4 березня 2003 року, з поправкою, зокрема, про те, що «претендент на посаду ректора обирається шляхом таємного голосування конференцією трудового колективу за результатами конкурсу в порядку, встановленому Законом України «Про вищу освіту». Водночас у попередній редакції статуту, яку, до речі, ніхто не відміняв, сказано: «Ректор призначається на посаду і звільняється з посади президентом України за поданням вченої ради університету». Навряд чи таке можна пояснити службовою недбалістю чи упущенням.

Проте все це може здатися, за висловом президента, «забавкою» у порівнянні з численними фактами зловживань з боку керівництва КНУ, які були виявлені Головним контрольно-ревізійним управлінням у ході планової ревізії університету за період 2004 — 2006 рр. Так, КРУ виявило, що університет відкрив у комерційних банках 14 поточних рахунків, на які надійшло доходів спеціального фонду держбюджету в сумі 170,5 млн. грн.! Порушуючи бюджетне законодавство, університет брав гроші в борг у комерційних банках, розраховуючись з ними за рахунок коштів спеціального фонду, отриманих як плата за навчання студентів.

Ревізія встановила факти укладання університетом низки незрозумілих, з точки зору бюджетної дисципліни, договорів. Зокрема, відповідно до наказу ректора, житловий будинок по просп. Червонозоряному, 3 було переведено у нежитловий фонд. Потім, начебто з метою наукової та освітньої діяльності, проведення олімпіад та телемостів (!), було підписано договір про спільну діяльність з комерційною структурою. Фактично величезне приміщення площею 4554 кв. м було використано під готель. Результат від спільної експлуатації приміщення за 2004 — 2006 рр. — аж 134, 4 тис. грн.!

Ревізія також відзначила, що, незважаючи на проблему нестачі місць для проживання студентів, зведення нових гуртожитків не проводилося майже півтора десятка років, а земельні ділянки загальною площею 36,6 га (більше третини земель, які належать університету), відведені КНУ, передані для комерційної забудови. Відповідно до інвестиційних угод, університету буде передано лише 10% від збудованих квартир. Наприклад, за адресою Глушкова, 6 буде збудовано житла загальною площею 339,4 тис. кв. м, а університету передано тільки 26,2 тис. кв. м, тобто набагато менше 10%. До речі, в аналогічних угодах, які укладаються СБУ, Міноборони, МВС, Генпрокуратурою, цей відсоток становить 15—25, і не від площі квартир, а від загальної площі будівель та споруд. Виникає питання: в чиїх кишенях осідає різниця?

Користуючись міністерським статусом, Скопенко за рахунок бюджетних коштів спеціального фонду придбав собі, зокрема, автомобіль Nissan Murano вартістю 312, 6 тис. грн.

На контрактній основі в КНУ навчається 11 тисяч студентів. Згідно зі штатним розкладом на них приходилося 1344 викладачі. Проте фактично їх кількість становила 713. У результаті такої «інтенсифікації» викладацької праці у 2005 році було заощаджено майже 7 млн. грн. Чи не за рахунок феодальної експлуатації професорів та доцентів і закуповуються автомобілі класу люкс для керівництва університету?

І це лише окремі факти, виявлені ГоловКРУ.

І все-таки, що спонукало президента вдатися до кардинального вирішення ситуації у КНУ, які на те були причини? Чому саме тепер він звільнив свавільного Скопенка? Що стало тією останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, вихлюпнувшись двома президентськими указами? Зрештою, хіба раніше на Банковій чи на Грушевського не відали про те, що діється в університеті, не знали про особливий статус ректора, не чули про скандали, пов’язані з іменем Скопенка?

За однією з версій, формальним приводом для втручання високих посадових осіб послужило колективне звернення Інституту міжнародних відносин до президента і прем’єр-міністра, в якому працівники цього ВНЗ просили захистити їх від «необґрунтованих випадів з боку ректора університету В.Скопенка». Про те, що між ним і Інститутом міжнародних відносин (ІМВ), який входить до структури КНУ, склалися не зовсім дипломатичні стосунки, відомо давно. (Про конфлікт, що виник у жовтні 2006 р. під час виборів директора інституту, коли запропонована Скопенком кандидатура не пройшла, наша газета розповідала.) Наприкінці березня нинішнього року між В.Скопенком і колективом ІМВ спалахнув новий скандал, після якого і з’явилося звернення, яке тут же направили на адресу президента та прем’єр-міністра.

У тому, що звернення, направлене в Кабмін, залишиться без реакції, можна не сумніватися — радником Ю.Тимошенко працює О.Задорожний, колишній представник Л.Кучми в парламенті, проректор КНУ, кандидатуру якого Скопенко свого часу із властивою йому енергійністю просував на посаду директора Інституту міжнародних відносин. А от якщо задіяти потрібних людей на Банковій, і вони донесуть інформацію президенту, кивнувши у бік Грушевського, мовляв, там уже заворушилися… Отоді Віктор Андрійович нізащо не упустить ініціативи. Скоріше за все, цим і можна пояснити несподіваність із появою президентських указів та звільненням ректора КНУ. Це, так би мовити, політичні мотиви блискавичного звільнення Скопенка (про юридичні йшлося раніше).

Із усієї цієї історії напрошується мораль: Скопенко став заручником ситуації, яку за підтримки деяких керівників країни (тепер уже колишніх) сам же і плекав, прагнучи надійно і впевнено почуватися під «дахом» у вигляді особливого статусу. Кажуть, що Віктор Васильович іноді любив пожартувати у вузькому колі, мовляв, я — як англійська королева. Адже милістю Л.Кучми він фактично призначався на посаду ректора на невизначений термін (по суті — довічно). Навіть із прийняттям Закону України «Про вищу освіту» нічого не змінилося — червоний ректор стояв, «мов скеля, непорушний».

Очевидно, у Скопенка значно більше недругів і ворогів, аніж друзів. Такі риси характеру, як авторитарність, недемократичність, грубість що часом межує з хамством, не кращим чином позначилися як на його особистому іміджі, так і на іміджі очолюваного ним навчального закладу. За роки його тривалого ректорства багато чого змінилося в КНУ — постаріли не лише ветерани університету, а й навчальні корпуси та гуртожитки, занепали наукові школи, а університетське містечко так і не стало науково-освітнім центром не те що України, а навіть Києва. Якщо, приміром, у Харкові університет імені В.Каразіна став справжнім осередком науки і культури, то у столиці таким нині можна вважати скоріше Національний технічний університет «КПІ». Хоча навіть у найтяжчі часи своєї історії Київський університет імені Тараса Шевченка (раніше — університет Святого Володимира) залишався центром вищої освіти і прогресивної думки. Хочеться думати, що таким він буде і в майбутньому.

Сьогодні в колективі КНУ панує пожвавлення: одні полегшено зітхнули і не приховують задоволення, що нарешті позбулися Скопенка, який ставився до рядових викладачів, за їх словами, як до челяді, інші сприйняли факт його звільнення більш стримано і тепер обговорюють можливі кандидатури на посаду ректора, є й такі, що бігають по університетських коридорах, збираючи підписи на підтримку відставного ректора. Сьогодні колектив прагне прозорих і демократичних виборів. Довелося почути кілька імен авторитетних професорів як можливих претендентів на посаду ректора. Серед них — А.Булавін, колишній декан фізичного факультету (до речі, звільнений Скопенком), О.Закусило, перший проректор університету, В.Сергійчук, директор Центру українознавства. У те, що очолити Київський університет може нинішній в. о. ректора, мало хто вірить. По-перше, В.Литвин працює у Верховній Раді, очолюючи парламентську фракцію, і розлучатися з депутатським мандатом навряд чи входить у його найближчі плани. Політика — як наркотик, спробував — хочеться ще. А по-друге, ректорська мантія Володимиру Михайловичу може здатися короткуватою, до цього він подумки, мабуть, уже приміряв тогу президента Академії наук. Однак чи не краще про наміри запитати самого Володимира Михайловича? Обережність його відповідей, зокрема, на пряме запитання про те, чи братиме участь у виборах ректора, можна трактувати по-різному. Очевидно, не в його інтересах зараз прямо говорити про те, що може спрацювати проти нього.

— У коментарях ЗМІ ви заявили, зокрема, що не плануєте претендувати на посаду ректора КНУ. Чи слід це розуміти так, що у списку претендентів на ректорське крісло вашої кандидатури не буде?

— Не пам’ятаю, чи дослівно я так говорив. Моя позиція виходить із загального, а не приватного, і полягає в тому, що університетський колектив повинен мати право реалізувати засади, на яких базується університетська діяльність, а саме: він повинен мати право вибору і обрати того провідника, який разом із колективом забезпечить реалізацію засадничих підвалин діяльності університету як автономного самоврядного колективу, який повинен виступати провідним центром у своїй сфері.

— Тобто ви виставлятимете свою кандидатуру на вибори ректора?

— На ваше запитання я б не хотів сьогодні відповідати, оскільки це може провокувати різного роду настрої. Я своє призначення бачу в тому, щоб, по-перше, в колективі не було погромів, щоб він працював у правовому річищі і не залежав від настроїв тих чи інших інститутів влади. А для цього університет повинен працювати виключно в правовому полі. Тому ректора не повинні призначати чи то в секретаріаті президента, чи то в Кабміні, його має обрати колектив, і діяти він має в рамках чинної правової бази.

— Ваше прагнення провести демократичні і прозорі вибори, звичайно, заслуговує на повагу, але оскільки досвіду таких виборів у КНУ не існує взагалі, чи не вважаєте, що за таких обставин не складно протягти будь-яку потрібну кандидатуру, зокрема нав’язану «згори»?

—Я переконаний, що кандидатура «згори» не пройде. Я добре знаю колектив. Крім того, скажу відверто: багато з тих, хто працює деканами, директорами інститутів, завкафедрами, зверталися до мене, мовляв, чому я мовчу, не реагую на те, що відбувається в університеті. Маю сказати, що я також звертався за відповідними роз’ясненнями як голова наглядової ради університету. Мене просили не нагнітати напруження, яке і так виникло на печерських пагорбах. Але всьому є межа…

— А якщо конкретніше? Хоча, напевне, не скажете…

— Гадаю, говорити про це ще не на часі. Можу сказати одне: ситуація в університеті зараз цілком нормальна, у мене відбулася розмова з Віктором Васильовичем Скопенком. Я розумію його емоційний стан, адже він тривалий час пропрацював в університеті… Але я також переконаний: не треба допускати порушення в малому, то потім не доведеться нарікати на порушення в іншому. Потрібно було свого часу провести вибори і, переконаний, це не дозволило б втягувати університет у політичні кампанії.

— В такому разі бажаю вам успіху у проведенні чесних і справедливих виборів ректора. Про них ми неодмінно поінформуємо наших читачів. І наостанок — цікаво, де зараз знаходиться крісло в. о. ректора?

— У червоному корпусі. Віктор Васильович попросив декілька днів на те, щоб звільнити кабінет — забрати книги, матеріали, інші особисті речі, адже за 23 роки ректорства, самі розумієте, чимало всього накопичилося. Зараз я працюю в кабінеті одного з проректорів, а в п’ятницю відбудеться, так би мовити, урочиста передача справ. (Ця коротка розмова з Володимиром Михайловичем відбулася в середу, 16 квітня. — Л. С.)

* * *

До речі, майже три роки тому, на урочистостях з нагоди 70-річного ювілею ректора КНУ, академіка НАНУ і Героя України В.Скопенка В.Литвин, вітаючи ювіляра, сказав: «Коли ми говоримо про університет — маємо на увазі В.Скопенка, коли ми говоримо про В.Скопенка — маємо на увазі університет». Влучно сказав…