Підтримати
Попри рішення Єврокомісії від 15 вересня про дозвіл на експорт із України зерна пшениці, кукурудзи, соняшнику, ріпаку на всі ринки ЄС, офіційному Києву довелося запропонувати ліцензування агроекспорту. А ще Україна подає позови до СОТ проти Польщі, Угорщини, Словаччини. Чому? Бо прикордонні країни запроваджують односторонні заборони на українське зерно.
Захист ринків
Чи є підстави в Польщі говорити про необхідність захисту власного ринку? Судіть самі. За даними ДМС, у січні–серпні 2023 року (попри заборону) експорт пшениці з України до Польщі становив майже 300 тис. т (обсяг постачання 2022 року — 579 тис. т, 2021-го — 3 тис. т), кукурудзи — більш як півмільйона тон (2022 року — 2 млн т, 2021-го — 6 тис. т), соняшник — 29 тис. т (2022 — 29 тис. т, 2021 — 796 т), ріпак — 90 тис. т (2022 — 688 тис. т, 2021 — 82 тис. т).
До речі, за результатами 2022 року товарообіг між Україною та Польщею зріс на 19,2% і становив понад 12 млрд дол. Водночас наш експорт збільшився на 27,3% проти 2021 року.
Ще приклад. За даними митниці, в січні-серпні 2023 року експорт української пшениці до Угорщини зафіксовано на позначці 57 тис. т (2021 року — 385 т), кукурудзи — 612 тис. т (2021-го — 17 тис. т), ріпаку — 5 тис. т (2021-го постачання не було), соняшник — 75 тис. т (2021 року — 2 тис. т).
Польща намагається налагоджувати ефективну комунікацію з Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Болгарією, аби заручитися підтримкою та спільно обстоювати інтереси фермерів і національних економік.
Це в сезоні 2022/2023 баланси ринків зернових і олійних у Європі були напруженими через погоду, тож постачання продовольства з України було навіть доречним. У сезоні 2023/2024 в ЄС очікується кращий урожай.
А втім законів ринку ніхто не скасовував. Наприклад, Італія, Португалія, Іспанія почали активніше купувати зернові в України, бо так дешевше. Частина країн ЄС переключила свої контракти на закупівлю зернових із Польщі на Україну.
В межах дії угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) наша країна мала тарифну квоту обсягом 1,65 млн т зерна на ринки Європи. Але ж ми пам’ятаємо, що навесні 2023 року Єврокомісія ще на рік — до червня 2024 року — подовжила режим вільного ввезення українського продовольства — 36 товарних позицій (регламент Європейського парламенту та Ради №2022/870 від 30 травня 2022 року).
Ще один показовий приклад — соняшник у Болгарії. Протягом 2022 року болгари змогли завантажити свої переробні заводи й добряче заробити на олії. До речі, постачання соняшнику з України до Болгарії у січні–серпні 2023 року становило 135 тис. т, 2022-го — майже 1 млн т, 2021-го — 2 тис. т.
Болгарія, Угорщина, Румунія, Туреччина залюбки купують наш соняшник, переробляють його, заробляють, водночас потроху витискаючи із зовнішніх ринків українську олію.
Тож проблема конкуренції за ринки існує вже багато років — відколи Україна стала членом СОТ. Після вступу до СОТ, а згодом — підписання угоди про ЗВТ із ЄС, на всіх офіційних і неофіційних зустрічах у Брюсселі повсякчас заводять розмови про те, що Європа не може конкурувати з індустріальним аграрним сектором України.
То ще країни-партнери довго протрималися. Конфлікт із зерном логічно витікає з єдиного — конкурентоздатності. Якщо в реаліях України велетенську незграбну машину експорту вивозять на своїх плечах місцеві аграрії за рахунок недоотриманої вигоди, то у випадку прикордонних країн втрачають також фермери.
Хоча останні й мають доступ до сучасних технологій, а ще — до дешевого й довгострокового фінансування. Та ще й підтримку з боку влади. Всім добре відомо, що значна частина витрат бюджету Євросоюзу — дотації фермерам. Йдеться про астрономічні цифри.
Можливо, саме в двох словосполученнях — «інтереси фермерів у ЄС» та «колосальні гроші» — ховається розгадка поведінки Польщі й деяких інших країн.
Будьмо чесними: рішення Єврокомісії пролонгувати чи ні заборону на постачання збіжжя з України особливої ролі не грає. Проте Європа гарантувала Україні, що допоможе вивезти все, що ми можемо продати. Вже навіть готова компенсувати частину логістичних витрат.
Єврокомпенсація
Ризикнемо припустити, що одна з причин дій Польщі — спроба отримати додаткові фінансові преференції в межах нової Спільної сільськогосподарської політики (Common Agricultural Policy, CAP), яка почала діяти з січня 2023 року.
В оновленій CAP так звана базова підтримка доходу замінює базову премію та премію за екологізацію. Орієнтовна базова підтримка на 2023 рік становить приблизно 156 евро/га.
Премія за перерозподіл залишається. Для перших 40 га вона нині становить 69 евро/га, для наступних 41–60 га — 41 евро/га.
САР — це складна, багатошарова тема. Якщо коротко, то спільна політика ЄС у галузі сільського господарства — це багатомільярдні субсидії із загального бюджету ЄС.
Є навіть версія, що одна з причин виходу Великої Британії зі спільноти — відсутність відповіді на запитання, чому внесок Британії в бюджет був одним із найбільших, а зрештою витрачався на підтримку фермерів, наприклад десь у Румунії.
Фінансування САР на період із 2021 до 2027 року ні багато ні мало — 387 млрд євро.
Цілком імовірно, що оновлена САР і далі перебуває в процесі реформування. То, можливо, саме зараз настав час здобути додаткові преференції? Польща ризикнула. Подейкують, що поляки можуть отримати сотні мільйонів євро як компенсацію за втрати від постачання зерна з України.
Згадаймо: завдяки протестам польських фермерів на початку 2023 року прикордонні країни отримали додаткове фінансування із загального гаманця ЄС. Тоді Брюссель виділив прифронтовим країнам кілька пакетів допомоги. Спочатку транш у розмірі 56 млн євро, потім іще 100 млн євро. До речі, більш як 40% отримала Польща.
Самі знаєте: гроші зайвими не бувають. Тим більше, що східні країни стали членами євроспільноти в останню хвилю розширення Євросоюзу й уже не застали того рівня турботи з боку Брюсселю, який мали раніше фермери у вигляді дотацій і субсидій.
Попри те, що на підтримку фермерів Єврокомісія виділяє шалені кошти, порівняно з кінцем ХХ століття це вже значно менші гроші. І, напевно, прозвучить не вельми толерантно, але більшу вигоду в межах ЄС завжди отримували фермери Німеччини та Франції. Ба більше, незримий поділ на економіки Східної та Західної Європи існує й досі.
Незабуті протести
Загалом протестами фермерів Європу не здивуєш. І Україна тут ні до чого. Аграрні претензії на адресу Єврокомісії — річ звична. Спільна політика в сфері сільського господарства зосереджена в Брюсселі. Регламенти та директиви обов’язкові для виконання національними урядами, а отже, й фермерами.
Один із яскравих протестів фермерів — зима-2017, коли вулиці Брюсселя засипали тоннами сухого молока. Тоді різко впали закупівельні ціни на молоко. Події відбувалися на тлі масового постачання дешевого сухого молока зі США.
Десятки фермерів із Бельгії, Німеччини, Франції, Нідерландів і Литви за допомогою потужного розпилювача перетворили Європейську раду на «засніжену» будівлю.
Взагалі протести фермерів у межах ЄС — це завжди вишукано-феєричні шоу, які мають гарну режисуру, сценарії. Що характерно: на видовища лідери реагують миттєво та знаходять компромісні рішення.
***
Ембарго на зерно краще розглядати в контексті майбутніх переговорів про членство в ЄС. Ба більше, варто попросити поляків поділитися досвідом, історіями про «набиті гулі» чи «ті самі граблі», аби сформувати чіткий план дій та максимальні преференції для своїх.
Пропонуємо думати не про дзеркальні санкції у відповідь на односторонні заборони, а про те, як, перебуваючи в статусі кандидата в члени ЄС, максимально долучатися до формування САР.
Іще багато списів буде зламано в процесі об’єднання українських аграріїв і фермерів ЄС. Новий продовольчий скандал — це лише питання часу, адже сучасні технології досягли такого рівня, що перевиробництво є неминучим, а фермери втрачати своє не звикли.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google