Банкіри та їхні клієнти: чиї права важливіші?

Спроби банківського лобі домогтися ухвалення закону про захист прав кредиторів, що затягнулися більш як на рік, нарешті близькі до успіху. Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект «Про врегулювання правовідносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг», зробивши крок до посилення відповідальності і банкірів, і їхніх клієнтів.

Тепер фінансистам буде складніше роздавати «нульові кредити» із прихованою між рядків ставкою в 100% річних, змінювати умови кредитних договорів за власним бажанням, запроваджувати нові комісії та забороняти клієнтам достроково позбуватися кредитного тягаря.

Приватним же позичальникам доведеться серйозніше ставитися до своїх зобов’язань через спрощення механізмів вилучення рухомого та нерухомого майна в недобросовісних боржників, а корпоративним - забути про більшу частину схем з ухилення від повернення боргів з допомогою фіктивного банкрутства.

Позитив? Безумовно, так. Але тільки якщо не брати до уваги той факт, що в Україні наявність правильного закону не гарантує його виконання. А крім прозорих правил, за якими мають будуватися взаємовідносини безпосередньо між банкірами та їхніми клієнтами, існує ще безліч інших нюансів, що впливають як на права кредиторів, так і на можливості позичальників відстоювати свою правоту.

Примітно, що перші публічні обговорення законопроекту, який у початковій версії називався «Про захист прав кредиторів», розпочалися рівно рік тому - перший матеріал про цей документ був опублікований «ДТ» у червні 2010-го.

Тоді, щоправда, йшлося виключно про необхідність розширити права кредиторів, які після кризи зіштовхнулися з колосальними хитрощами і зловживаннями з боку недобросовісних позичальників, що використовували будь-які лазівки в законодавстві, аби уникнути виконання зобов’язань з повернення кредитів. І хоча НБУ завжди вдавалося відстояти інтереси банків у Верховному суді, юридичне свавілля створювало (і створює) умови для того, щоб гроші за кредитними договорами не платилися роками.

Проте таке пояснення, навіть підкріплене аргументами про необхідність відновити кредитування економіки через захист прав кредиторів, не змогло переконати громадськість і передусім народних депутатів у необхідності ухвалення цього закону.

По-перше, навіть у період найгостріших фаз кризи банки з юридичної точки зору залишалися набагато більш захищеними, ніж їхні пересічні клієнти. По-друге, у громадській свідомості - ні тоді, ні нині - ще не затерлися факти одностороннього і, найчастіше, необгрунтованого підвищення кредитних ставок, нарахування підвищених комісій, нав’язування родинних страхових компаній і багатьох інших дій, які ставлять під сумнів соціальну свідомість багатьох представників банківського співтовариства.

І, нарешті, по-третє, багато володарів депутатських мандатів самі належали до когорти так званих недобросовісних позичальників, які користувалися послугами найкращих юристів і найгірших суддів для того, щоб не віддавати боргів, одночасно використовуючи аргументи «по-перше» і «по-друге» проти банкірів.

Тим часом млява кредитна активність банків із кожним місяцем дедалі більше позначається на темпах відновлення економіки: інфляція цін виробників зростає, а темпи промислового виробництва - сповільнюються.

За даними НБУ, за першу третину поточного року (січень-квітень) зростання ВВП становило близько 5%, а обсяг банківських кредитів збільшився з початку року всього на 3,9%. Тоді як економічна статистика свідчить про те, що в країнах, які розвиваються, стабільний приріст ВВП може забезпечуватися тільки випереджаючим збільшенням обсягів кредитування. Чи, якщо простіше, приріст кредитів має бути вищим за реальний приріст ВВП.

На цьому тлі відбувалося і збільшення обсягу простроченої заборгованості в портфелі банків - на 1,7%. Станом на 1 травня частка «офіційно» простроченої заборгованості по системі становила близько 11%. Тоді як, за даними міжнародного рейтингового агентства Fitch, частка проблемних кредитів у їхніх портфелях сягнула 56,5%! А кількість непрацюючих кредитів (прострочення понад 90 днів) за другу половину 2010 року збільшилася з 18,1 до 21%. І це за даними 12 найбільших українських банків, які рейтингує агентство.

Якщо ж врахувати, яка кількість банків від рейтингування відмовилася або просто приховує свою звітність від публіки, можна казати, що як мінімум кожна четверта гривня в банківських балансах - померла.

За таких умов відновлення кредитування стає справді стратегічним завданням. Тому для розв’язання проблеми сприйняття суспільством необхідності розширення прав кредиторів як першого кроку (його необхідність для поновлення кредитування була відзначена й МВФ), НБУ разом із авторами законопроекту №7351 - Юрієм Воропаєвим, Юрієм Полунєєвим і Станіславом Аржевітіним - запропонував додати до закону про захист прав кредиторів перелік заходів, які захищають права банківських клієнтів.

Причому в Нацбанку закон позиціонують як баланс інтересів усіх учасників кредитних відносин. «Закон захищає як кредитора, так і споживача. Я не хотів би проводити лінію фронту між споживачами та кредиторами. Вони зацікавлені одне в одному. Не може кредитор без позичальника і позичальник без кредитора існувати на фінансовому ринку. Тому в законі немає такої норми, яка була б виключно на захист прав кредитора або виключно на захист прав споживача», - каже директор юридичного департаменту НБУ Віктор Новиков.

Невідомо, чи були проти такої постановки питання банкіри, однак законопроект «Про врегулювання правовідносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг», що з’явився в результаті їхнього співробітництва з НБУ, справді зняв чимало протиріч, які виникали між кредиторами та боржниками в період кризи.

Так, законопроект містить статтю, що запроваджує пряму заборону банкам на зміну рівня кредитної ставки для позичальників, установлення нових комісій «по ходу справи». Банкірів також зобов’яжуть детально розписувати сукупну вартість кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних із одержанням позики.

Відповідно до законопроекту, кредитор має право надати позичальнику відстрочку сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на термін до трьох років. А у разі виникнення проблем із погашенням іпотечного або автомобільного кредиту - змінити механізм нарахування відсотків у такий спосіб, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35% сукупного місячного доходу сім’ї.

Хоча головною новиною для позичальників стане можливість проведення реструктуризації валютних кредитів на дуже вигідних умовах. Так, проголосована депутатами версія законопроекту описує механізм, відповідно до якого банк може розділити валютний кредит на зобов’язання, забезпечене іпотекою - у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, перерахованого в гривні за курсом, який діяв на момент одержання кредиту, і зобов’язання-залишок, не забезпечене іпотекою, у гривнях за курсом на момент реструктуризації. При цьому залишок має бути повністю погашений наприкінці терміну дії договору про надання споживчого кредиту.

Безумовно, розширилися і права банкірів-кредиторів. Так, уже не можна буде визнати банкрутом фізичну особу - СПД із метою обнулення банківських кредитів. А при банкрутстві юридичних осіб арбітражного керуючого зобов’яжуть запрошувати банки до комітету кредиторів, узгоджуючи з ними всі дії щодо майна боржника. Що ж до приватних клієнтів, то на них також очікують більш жорсткі правила гри - виконавчий напис нотаріуса на договорі застави нерухомого і рухомого майна тепер буде достатньою підставою для його вилучення та продажу.

«У законопроекті містяться зміни до Кримінального кодексу. Якщо раніше тільки найманий директор чи засновник, який значиться в установчому договорі, могли бути притягнуті до кримінальної відповідальності за надання недостовірної інформації з банку, то нині будь-яка фізична особа», - каже голова правління «ОТП Банку» Дмитро Зінков.

Банкіри стверджують, що цей закон хоча й не усуває всіх перешкод на шляху до повноцінного відновлення кредитування, але створює базові умови для того, щоб гроші з банківських засіків пішли в реальну економіку. «Крім того, ширші права банків мають стимулювати позичальників тверезо оцінити свою спроможність віддавати отриманий кредит. У результаті чого ми менше будемо зіштовхуватися з боржниками, які понабирали позик навіть без розуміння того, скільки їм треба заробляти і платити кожного місяця за їхнє обслуговування», - каже голова правління «Правекс-Банку» Сергій Наумов.

Думки експертів

Анатолій Максюта, заступник міністра економічного розвитку та торгівлі:

- Наскільки ми зможемо захистити позичальника від якихось прихованих чи неявних дій кредитора, настільки в нас будуть надійні кредити. Тобто позичальник свідомо прийматиме ці кредити та розумітиме, на що він розраховує. І кредитор теж бачитиме, і це трохи остудить той запал банків, який ми бачили перед кризою, коли кредити видавалися без належного забезпечення, а згодом - перетворилися на ті погані кредити, які ми сьогодні констатуємо.

Тому ми вважаємо дуже важливим продовжити цю лінію захисту позичальників. По-перше, ми позитивно сприймаємо, що тут висвітлені питання і вимоги до тієї форми договору, який укладається між кредитором і позичальником. Ми маємо це продовжити та поширювати практику стандартних договорів, які могли б бути на стандартні послуги, кредити, надані банками, або послуги, надані іншими фінансовими установами. І шукати форми не тільки судового, а й досудового вирішення проблем, що виникають між позичальником і кредитором.

Обговорюються також питання створення фінансового омбудсмена, який міг би у нашому розумінні зайнятися цим досудовим регулюванням спорів, що виникли. Тому в комплексі цей закон корисний для економіки, і ми сподіваємося, що він нарешті буде ухвалений.

Віктор Новиков, директор юридичного департаменту НБУ:

- Національний банк - єдиний поки що регулятор, який випустив ще років чотири тому нормативний акт, а саме: постанову №168 про захист прав споживачів. І окремі банки оскаржували цю постанову в суді, й ми виступали в суді на боці споживачів і домоглися того, що цей нормативний акт було визнано. Ми із задоволенням будемо учасниками процесу встановлення законодавства з захисту прав споживачів. Оскільки в цьому є вигода самих банків: чіткі правила гри на цьому ринку сприяють банкам при видачі кредитів.

У нас завдання не боротися з наслідками неповернення кредитів. Треба, щоб ці кредити не надавалися тому, хто їх не може повернути. Допомогти у вирішенні цього завдання може в тому числі й робота кредитних бюро. Щоб справді була всеосяжна інформація стосовно позичальника. І не тільки щодо кредиту банківського, а й про комунальні послуги, і послуги мобільного зв’язку, сплату податків та інших платежів. Щоб цю інформацію було зосереджено в бюро кредитних історій, і тоді банк допоможе цьому позичальнику при наданні кредитів: убезпечить від неповернення цього кредиту і надасть інший кредит на інших умовах чи взагалі не надасть. І тим самим він захищає позичальника. Це дуже комплексне завдання, і я не покладав би всіх надій тільки на цей законопроект. Загалом це завдання по моралі в суспільстві, щоб формувався такий пласт позичальників, де практикувалося б повернення боргу. А не за тим принципом, що кредити повертають тільки боягузи.

Сергій Подрєзов, голова правління Ощадбанку:

- На сьогодні існує чимало судових рішень і з приводу валютних кредитів, і щодо реструктуризації боргів фізичних осіб - приватних підприємців. У законодавстві існує дуже багато лазівок для недобросовісних позичальників, коли можна не повертати кредиту чи змусити заплатити за себе інших, законослухняних позичальників. І ми усвідомлюємо, що створюється додатковий бізнес у вигляді колекторських і антиколекторських компаній. На тому самому позичальнику при цьому й кредитори наживаються. Сьогодні найбільша проблема в банків - кого фінансувати?

Оцінивши ті кризові ситуації, що склалися в нашій країні, зокрема, в судовій системі у відносинах з позичальниками, банки стали більш обережними. Раніше банки влаштовували перегони під гаслами «Даєш нульовий внесок!», «Даєш кредити!», один банк - 10% перший внесок, другий - 5%, третій - 0%. Через те, що банки ставили кредити «на потік», коли позики видавалися в день сотнями, нині маємо негативний результат. Щоб уникнути повторення такої ситуації в майбутньому, нам і необхідні ці зміни в законодавстві, щоб і банки, і клієнти почувалися більш захищеними. Для такого закону не може бути дороги з одностороннім рухом, вона має бути лише двосторонньою - потрібно захистити і споживача, і кредитора.

Борис Тимонькін, голова правління Укрсоцбанку:

- Ми багато разів казали про те, що зміна законів і навіть самі ідеально виписані закони не знімають усіх проблем. Якщо є практика, то ця практика часто ставить закон із ніг на голову. Проте кредитування все одно триватиме. Але тепер ми розуміємо, що гроші даємо передусім під слово честі, і воно важливіше. Криза навчила, що жодне забезпечення не дасть змоги повернути гроші, навіть якщо воно вп’ятеро більше за кредит. Що залишається? Залишається чесна репутація. Якщо Ахметов завжди акуратно платив за своїми зобов’язаннями і реструктуризував їх, Клюєви платили, то зрозуміло, що в них сьогодні величезний кредит довіри. Якщо хтось, маючи величезне гарне забезпечення, все це вкрав, то ясно, що більше грошей він у нас не одержить.

Зрозуміло, що є проблема - непрозорість користувачів. Пам’ятаєте закон Воропаєва? Обов’язкова ідентифікація власників банків. Те саме треба робити щодо компаній. Коли Іванов із зарплатою 2 тис. грн. є власником компанії за 100 млн. дол., то я йому не вірю.

Дмитро Зінков, голова правління «ОТП Банку»:

- У корпоративному секторі, у роботі з реальним сектором економіки, безумовно, ухвалення цього закону та його правильне застосування поможуть побачити нам швидкі темпи зростання кредитування. Те, що стосується населення і споживчих кредитів, - доведеться ще попрацювати і ефект побачити мінімум через рік. Зокрема, через заборону на кредитування населення в іноземній валюті. Кредитували в іноземній валюті, тому що там нижче ставка. Обпеклися, побачили, який ризик несе девальвація. Нині законодавчо це закрито.

До того моменту, поки в економіці України з допомогою регулятора та уряду не буде створено механізмів дешевого кредитування, доступного кредитування в гривні, звісно ж, ми не зможемо говорити про швидке повернення тих темпів кредитування населення, які ми бачили до кризи. Тоді довга валюта і низька відсоткова ставка давали можливість активно розвивати споживче кредитування. Поки ми не доопрацюємо механізми, сподіватися на швидке повернення обсягів споживчого кредитування та їхнє швидке зростання не доводиться.

Юлія Вітка, проект розвитку ринків капіталу USAID - FinRep:

- Коли я читаю цей закон, у мене відразу ж виникає запитання: який орган державної влади стежить за дотриманням законодавства про захист прав споживачів у сфері банківської діяльності та небанківських фінансових послуг? Дивимося закон про захист прав споживачів, суб’єктом якого є Держспоживінспекція. Серед її повноважень немає навіть згадування про фінансові послуги, за винятком контролю за рекламою та права на інформацію. Тобто права споживачів фінансових послуг ніхто не захищає. Тому для збалансування прав кредиторів і споживачів фінансових послуг такий орган в Україні має з’явитися.

Я переглянула європейське законодавство, зокрема директиви ЄС, законодавство наших найближчих сусідів - Словаччини, Польщі, Хорватії. У них чітко прописано, який орган і які повноваження має. Скажімо, у Чехії інспекція бізнесу - це національний банк, у чехів чітко прописаний механізм санкцій. Чи, наприклад, у Словаччині за одне порушення словацька торговельна інспекція може накласти на банк або посадову особу штраф у розмірі 70 тис. євро, за повторне - 140 тис. євро. У Хорватії національний банк також стежить, хоча індивідуальні скарги й не приймає, але стежить за реакцією майже 200 банків на ці скарги й у разі, якщо є підозра в порушенні законодавства про захист прав споживачів... Я кажу не про банківське законодавство, а про законодавство з захисту прав споживачів - саме їхній нацбанк проводить виїзну перевірку. Тобто це дуже важливе питання - розмежування, чітке визначення повноважень органів державної влади.