АРГЕНТИНСЬКИЙ ПЕСО ВЧИТЬСЯ ПЛАВАТИ...

Спостерігати за неминучим — часто дуже неприємна процедура. Це відчули на собі чимало аргентинців, коли національну валюту їхньої країни нарешті відпустили у вільне плавання. Останні зміни в державній валютній політиці Аргентини виявилися надзвичайно болючими для її громадян, тим паче що їм не під силу зупинити процес зменшення, подібно до шагреневої шкіри, грошових вкладів...

А все починалося так добре. У 30-ті роки минулого століття Аргентина була однією з найбагатших країн у світі. Дохід на душу населення в ній приблизно дорівнював французькому, а за головним продуктом її експорту — яловичиною — ганявся мало не весь світ. Та вже через сорок років аргентинці опинилися на краю економічної прірви. І країна до неї рухалася послідовно, з дивною заповзятливістю. Військові уряди поступово заганяли державу в політичний ізоляціонізм, на неї накочувався один громадянський конфлікт за іншим, що неминуче позначалося на економіці. До кінця 80-х інфляція в Аргентині досягла 200% на місяць. Продукти дорожчали буквально щогодини — аргентинці намагалися встигнути в магазини вранці, щоб застати в них ціни попереднього дня.

Та на початку 90-х років в Аргентину повернувся оптимізм. Його приніс із собою Домінго Кавальо — економіст американської школи, випускник Гарварда і кар’єрний чиновник. Він вирішив, що найкращий спосіб упоратися з інфляцією — прив’язати аргентинську національну валюту до американського долара. На практиці це було так: вартість песо коливалася у такт з ціною на долари на міжнародному ринку, а Центробанк Аргентини точно повторював усі дії американської Федеральної резервної системи.

І сталося диво: інвестори повірили в те, що долар — він і в Аргентині долар. У країну ринули потоки західних грошей. У перші три роки після запровадження нової економічної політики обсяг аргентинської економіки збільшувався більш ніж на сім відсотків щорічно. А Кавальо в ті роки перетворився на символ економічного добробуту. Багато в чому саме орієнтуючись на приклад Аргентини, схожу валютну політику стали проводити уряди деяких країн колишнього Східного блоку — зокрема Естонії та Болгарії. А в середині 90-х Кавальо навіть приїжджав кілька разів до Москви — давав поради тодішньому главі Центробанку Росії Сергію Дубініну.

Усе було так добре, що на попередження критиків аргентинського економічного курсу ніхто не звертав уваги. А вони тим часом стверджували, що, прив’язавши песо до долара, Аргентина фактично прийняла валюту, обмінний курс якої розраховується з показників, які не мають із її власними нічого спільного. Якщо додати до цього втрату контролю над монетарною політикою (Центробанк Аргентини змінював дисконтну ставку слідом за американською навіть тоді, коли економіці країни це було протипоказано), то виходило, що Буенос-Айрес у певному сенсі позбавив себе свободи економічного маневру.

Цей рух у кільватері головної економіки світу призвів у результаті до того, що аргентинські товари стали непомірно дорогими. Бізнесмени почали активніше співпрацювати з іншими латиноамериканськими країнами — їх цікавили насамперед держави, де вони могли отримати більше товарів і послуг за свої гроші. Аргентина ж своєчасно зманеврувати й девальвувати свою національну валюту не могла — заважала система валютного регулювання.

Більше того, у Буенос-Айресі не поспішали розлучатися з досягненнями пори економічного буму — високими зарплатами і розвиненою системою соціального забезпечення. Найпростішим виходом із ситуації здавалися позики. І ось результат. Сьогодні державний борг Аргентини становить майже 142 млрд. доларів, сьому частину боргу всіх країн, що розвиваються, разом узятих. Та найстрашніше, що отримані від кредиторів гроші аргентинці не інвестували у свою промисловість, а банально проїдали. Кажуть навіть, що вони просто змінювали етикетки на закуплених за кордоном товарах, ставлячи на них штамп «зроблено в Аргентині», аби в такий спосіб ввести в оману ревізорів із МВФ і переконати їх у тому, що економіка країни успішно розвивається.

Результат не забарився: в останні місяці аргентинцям довелося вивчити нове для них, але добре відоме жителями пострадянського простору слово «дефолт».

Тепер країні належить провести болючі реформи, які відкладалися багато років. Після того, як стурбовані економічними проблемами аргентинці протягом одного дня зняли з рахунків два мільярди доларів, намагаючись призупинити лавиноподібне сповзання в економічну прірву, один з урядів Аргентини, які змінювалися наприкінці минулого року мало не щотижня, наклав обмеження на користування особистими банківськими рахунками громадян. Було вирішено, що вони зможуть брати в банках не більше 800 доларів щомісяця. Цей захід викликав хвилю протестів по всій Аргентині.

Уряд планував послабляти це обмеження поступово, але Верховний суд Аргентини ухвалив, що воно неконституційне взагалі. Тоді нинішній президент країни Едуардо Дуальде ухвалив рішення про остаточний перехід аргентинської економіки на розрахунки в національній валюті. Влада в такий спосіб конвертувала в песо майже 45 мільярдів доларів, які накопичилися на банківських рахунках аргентинців. Крім того, було оголошено, що відтепер курс песо вільно коливатиметься стосовно долара. Десятирічний експеримент з жорсткої прив’язки аргентинської валюти до американської безславно закінчився.

Очевидно, що найбільше в результаті реформ постраждають аргентинські банки, чимало яких контрольовані іноземними компаніями. Річ у тому, що всі позики, деноміновані в доларах, були переведені в песо за курсом один до одного. І тільки кошти, що перебували на депозитних рахунках, переводилися за курсом 1:1,4. Таким чином, аргентинці, які взяли в банках позики, врешті-решт виграли, а ті, хто беріг свої долари на банківських рахунках, традиційно програли.

Зрозуміло, що населення відреагувало на такі реформи гнівно. Тим паче що протягом кількох тижнів усі ощадні рахунки населення було заблоковано, і люди не могли зняти з них гроші. Аргентинцям пояснювали, що наявних песо у країні, прив’язаній до доларових розрахунків, просто не було. Готівки в песо в усіх аргентинських банках набиралося на 23 млрд., а сукупна сума вкладів досягала 45 млрд.

Влада визнає, що повелася з населенням не зовсім коректно. Проте оглядачі пояснюють це не бажанням уряду пограбувати своїх громадян, а нездатністю впоратися з фінансовою кризою, яка вже офіційно вважається найглибшою за останні сто років.

Одночасно з рішенням щодо національної валюти уряд Дуальде оприлюднив подробиці бюджету, розробленого з метою отримання 20 млрд. доларів, виділення яких МВФ припинив у грудні минулого року. Відповідно до нових пропозицій, державні витрати будуть знижені на 3,5 млрд. доларів. Це робиться для того, щоб зменшити бюджетний дефіцит, який торік становив 10 млрд.

Населення ж роздратоване до краю, що й виливається у вуличні безпорядки та погроми. За опитуваннями громадської думки, 80% громадян не схвалюють політики нинішнього уряду. Тим часом Едуардо Дуальде заявив, що наступні президентські вибори пройдуть лише 14 вересня 2003 року, а доти він планує залишатися на своїй посаді.

Побоюючись ажіотажного попиту на валюту, аргентинський уряд після оголошення про нову фінансову політику закрив банки та обмінні пункти на тижневі канікули. І лише минулого понеділка, вперше за десять останніх років, аргентинський песо був виставлений на вільні торги. Попри прогнози скептиків, він зумів утримати позиції щодо американського долара. Так, було зниження курсу на початку торгів, проте наприкінці дня вартість національної валюти стабілізувалася на позначці 2,15 за один долар.

Цей курс близький до встановленого напередодні банківських канікул. Проте національна біржа втратила 10% капіталізації, і надійних прогнозів щодо курсу песо поки що не може дати ніхто. Та й 2,15 песо за долар — теж не привід пишатися: за останній місяць валюта «полегшала» на 54%. До того ж, тимчасовий перепочинок на валютному ринку зовсім не означає, що Аргентина може сподіватися на швидке піднесення.

Більшість економістів сьогодні переймаються запитанням — чи може нинішня аргентинська катастрофа позначитися на решті світу? Поки що чіткої відповіді на нього немає. Проте вже тепер зрозуміло, що аргентинська криза напевно відіб’ється на сусідах Аргентини, адже ця країна була майже фінансовим центром Латинської Америки, і її економічне падіння не може не погіршити репутацію регіону в цілому. Крім того, у західних країнах замислюються і над тим, як труднощі Буенос-Айреса позначаться на транснаціональних компаніях-гігантах, більшість яких так чи інакше були представлені на аргентинському ринку. Поки що загальна думка зводиться до того, що на фінансової епідемії очікувати навряд чи варто. Та напад грошової лихоманки світові напевно гарантовано.