СІЛЬ ЖИТТЯ

«Потрібні всі види, щоб скласти світ».

Англійське прислів’я

Якби в нашій абетці була наявна всього лише одна літера, то людина не мала б можливості писати статті, романи та вірші. Розмаїтість літер творить їх. Тому англійський поет Вільям Купер написав: «Розмаїтість — сіль життя, що дає йому всі пахощі».

В екології прагматичніший підхід. Вона вважає, що навколишнє середовище — це сукупність взаємодіючих змінних ресурсів: простору, часу, речовини, енергії і розмаїтості. Під ресурсами мається на увазі все, що потрібне організмові, популяції, біоценозу і всій живій речовині планети для підтримки швидкості перетворення енергії на оптимальному рівні.

Перші чотири змінні ресурсів в умовах нашої планети відносно постійні. Простір Землі, її обертання навколо своєї осі та Сонця, маса й енергія, що надходить до неї з космосу, є величинами досить постійними, хоча й перебувають у русі. І тільки п’ята змінна ресурсів внаслідок діяльності людини зазнає невпинної деградації. Зникають зональність, ландшафти, водойми, болота, види рослин і тварин, навіть азотфіксація, і відбувається небачений досі процес наступу на планету пустель. Тому наголосимо: з-поміж усіх змінних ресурсів до руйнації схильна п’ята, що називається розмаїтістю.

Головною особливістю
розмаїтості слід вважати те, що вона виконує роботу різного роду, різної якості. Біотична складова планетарної розмаїтості здатна виконувати найбільшу кількість видів роботи, при цьому найвищої якості: відтворення собі подібних і розумна діяльність. Це означає, що вона спроможна продукувати і використовувати енергію найвищої якості. Якість роботи і якість енергії — це те, що визначає якість середовища, тобто якість умов існування.

Американські екологи Говард і Елізабет Одуми, що звернули особливу увагу на проблему якості енергії, писали: «Енергетичні потоки, які пронизують біосферу, — це те невичерпне джерело, що з хаосу природних речовин створює порядок... Порядок, який створюють енергетичні потоки, пов’язаний з підвищенням якості енергії». Їхні підрахунки довели, що в процесі виробництва електроенергії якість енергії зростає в арифметичній прогресії. У ланцюгах же харчування (рослини — травоїдні — хижаки), що функціонують у природних екосистемах, зростання якості енергії відбувається в геометричній прогресії, яка кратна 10. Це зростання відповідає правилу десяти відсотків Ліндеманна. Дані співвідношення означають, що низькоякісна енергія, будучи розсіяною, збільшує свою концентрацію в 10 разів, переходячи від одного трофічного рівня до іншого. Саме цим і обумовлено те, що концентрація важких металів, радіонуклідів, пестицидів і багато чого іншого в хижаків на два порядки вища, ніж у рослинах. Японці це добре засвоїли й перейшли на нову для них дієту, до того ж зробили її ще й лікувальною.

Відомо, що Японія досягла найвищих показників середньої тривалості життя. І це відбулося на тлі поразки в Другій світовій війні, радіоактивного забруднення їхньої території, а також душевного потрясіння, зумовленого вибухами атомних бомб. Втрати людські, економічні, політичні, територіальні доповнилися втратою якості середовища проживання, спричиненої розсіюванням низької якості енергії радіоактивного розпаду. Це вивело на перше місце проблему виживання. За таких умов, швидше за все, рішення приймаються на рівні підсвідомого, інстинктивно, що неминуче відповідає законам природи, а не тому, що ми часто їй приписуємо своєю свідомістю. Порятунок знаходять у видовій розмаїтості. Виникає овочевий бум. Вже на початку 70-х років у Японії вирощується понад 120 видів овочевих культур, а тепер їх кількість сягнула за 200. При цьому перевага надається жовто-зеленим овочам, багатим на бета-каротин. Доза його, що дорівнює 30 мг на добу, знижує ймовірність захворіти на рак у 75 випадках зі 100.

Зробивши ставку на збільшення кількості овочевих культур, японці водночас вирішили два завдання: збільшили кількість рослин, що перебувають під охороною людини, і створили дієту, яка захищає їх від радіації. Таким своєрідним шляхом вони підвищили якість свого середовища проживання.

Біологічною аксіомою вважається, що організми перебувають у єдності зі своїм навколишнім середовищем. Якщо воно деградує, то цей процес неминуче втягує й організми, які з ним взаємодіють. Відбувається регресивна еволюція. Багато тварин, що харчуються детритом — органічним мулом і рештками організмів, які плавають у воді, — втрачають рухливість і спрощують свою побудову з тієї причини, що енергія детриту нижчої якості, ніж та, яку отримують травоїдні та хижаки. Щоб збирати його, потрібна робота нижчої якості.

Аналогічне й таке твердження: якщо деградує жива речовина планети, то неминуче відбувається і деградація навколишнього середовища. Адже не клімат визначає розподіл лісів на планеті, а їх розподіл визначає клімат планети. Тому людина, перебуваючи в умовах середовища, що деградує, деградує сама і прискорює процес деградації навколишнього середовища.

Вище було зазначено, що технічні рішення можуть підвищувати якість енергії в арифметичній прогресії. З цієї причини технічний прогрес не витримує жодного порівняння з прогресом у біосфері. Не випадково ідея запрягти коня дозволила людині підвищити продуктивність праці у 100 разів. Винахід трактора збільшив продуктивність праці лише в 50 разів, і при цьому він не дає людині тих продуктів, які дає кінь. Він забруднює навколишнє середовище, спалює, кажучи словами Дмитра Менделєєва, асигнації (нафта, що є енергією досить високої якості), а кінь продукує добрива, дуже швидко засвоювані рослинами.

Оскільки технічні рішення не можуть підвищувати якість енергії в геометричній прогресії, напрошується висновок, що ЖОДНЕ з них не в змозі компенсувати втрат, пов’язаних із втратою біологічної й екологічної розмаїтості, до чого призводить не лише безгосподарність, а й науково-технічний прогрес. Тут хочеться наголосити, що навіть економічно вигідне розв’язання проблеми перетворення променистої енергії Сонця в електричну не зможе врятувати людство від деградації, якщо це буде зроблено на шкоду біологічній розмаїтості. Теза про те, що доступ людства до невичерпних джерел енергії дозволить розв’язати всі його проблеми, хибна по своїй суті.

З огляду на все це, 1980 р. була проголошена Всесвітня стратегія охорони природи, розроблена Міжнародною спілкою охорони природи і природних ресурсів (МСОП) за підтримки Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) та за сприяння Всесвітнього фонду охорони дикої природи, спрямована на «керування використанням людством біосфери, екосистем і видів, з яких вона складається, таким чином, щоб вони могли давати стійку користь теперішньому поколінню і водночас зберегли свій потенціал, аби відповідати потребам і прагненням майбутніх поколінь» (ст. ХХIX). У ній наголошується, що збереження біологічної розмаїтості не тільки підтримує якість середовища, а й є страхуванням, за рахунок якого можна змінювати шляхи розвитку виробничих процесів. Наприклад, за рахунок нього вже існують науково обгрунтовані і технічно розроблені можливості для переходу на новий шлях виробництва харчових продуктів. Російський учений-економіст В.Толстогузов ще в 1986 р. писав: «Протягом останніх 10–15 років завдяки розвитку науки і техніки в галузі виробництва продовольства виник якісно новий метод виробництва їжі. Він полягає в прямій переробці білка й інших харчових речовин природного походження на харчові продукти масового споживання». Досвід використання видової розмаїтості з метою розв’язання важливих проблем є експериментом, розпочатим з ініціативи Інституту зоології ім. І.Шмальгаузена НАН України.

Після чорнобильської катастрофи навколо ЧАЕС утворилася велика зона відчуження, яку було віддано природі на зцілення. Думка розумна. І якщо ми не знаємо, як чинити з величезними площами, що зазнали радіаційного забруднення, то краще довіритися природі, ніж робити одну помилку за другою, витрачати кошти і людей і не досягати ефекту. Правда, щоб процеси йшли швидше, природі слід допомагати: подавати їй «будівельний матеріал» для відроджуваної екосистеми. Інакше не уникнути небажаних наслідків.

Природа формує екосистему за визначеними правилами. На першому етапі відбувається бурхливий приріст рослинної маси, яка через недостатню кількість її споживачів нагромаджується у вигляді мертвого осаду, а він може в будь-який момент спалахнути, і тоді радіонукліди злетять у повітря і почнуть переміщуватися на культурні поля й населені пункти, джерела водопостачання. Тому в екосистему потрібно було ввести потужних руйнівників рослинної продукції. З цією метою вирішили використовувати коня Пржевальського або східного тарпана. Коні швидко опанували територію і почувають себе тут повновладними господарями, нарощуючи свою чисельність. Здається парадоксальним, але руки безграмотних чиновників дотяглися й сюди, почавши ставити палиці в колеса унікального експерименту.

Особливо хочеться зупинитися на проголошеній ідеї сталого розвитку, що тільки через дванадцять років стала головним результатом конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Щоправда, після цього вона набула (собі на шкоду) надзвичайної популярності. Терміново почали писати підручники, запроваджувати лекційні курси в програми вузів, складати плани сталого розвитку для окремих населених пунктів. В Україні, природно, на передові рубежі вийшла столиця. В ній сталий розвиток здійснюється в «окремо взятому» районі.

Результат виявився таким, що сталий розвиток з «біосфери, екосистем і видів» перемістився в соціальну сферу. Але це вже було. Стівен Коен, проаналізувавши спадщину Ніколая Бухаріна, дійшов висновку, що той не виявив «протиріччя між революційним марксизмом і точкою зору, що соціальна злагода переважатиме протягом певних історичних періодів, на тій підставі, що в досоціалістичних спільнотах рівновага відновлювалася завжди тимчасово і ставала дедалі слабшою. Наростання глибоких порушень рівноваги відбуватиметься аж до початку революції. Інакше кажучи, переважання гармонії та наявність гомеостазису історично обмежені; тільки комунізм здатний створити умови для міцної соціальної рівноваги». Але комуністична стійкість — це стан вічного будівництва: «Мы наш, мы новый мир построим». Тому так багато було в країні «великих будов комунізму», і кожна з них прагнула замінити природну розмаїтість винаходами людини. На жаль, таке розуміння сталості перенесене і в наше сьогодення. Програма сталого розвитку Києва — це перетворення його на вічний будівельний майданчик. А коли ж жити? Історія повторюється і нічого не вчить. Адже всіляка соціальна утопія — мрія про сталий розвиток, від платонівської ідеальної держави і до комунізму, що його ми так і не встигли побудувати.

З усього, що існує на Землі, стало розвивається лише біосфера. Їй уже майже чотири мільярди років. Держави, міста й решта витворів рук людських не вічні. Причина тому, якщо знову згадати Бухаріна, — «воістину гігантське, вавілонське стовпотворіння впливів і взаємних впливів», чим є «суспільне життя». Інакше кажучи, воно — це безлад, обумовлений тим, що намагається себе реалізувати поза біосферними процесами, як щось незалежне і самодостатнє у Всесвіті, а відтак знецінюється високоякісна енергія і наростає ентропія. Тому тільки послідовне наближення людської діяльності до того, що існує вічно, може дати людині стійку точку опори. У Ріо-де-Жанейро це назвали еколого-економічною політикою.

Особливо слід підкрес-
лити роль біотичної розмаїтості у формуванні людської психіки, якість якої залежить від функціонування підсвідомого, чиїм посередництвом відбувається зв’язок людини із Всесвітом, Всесвітнім розумом, Богом. Цей зв’язок виявляється як упорядкована картина світу, упорядкованість якої забезпечують колобіги. Поломка цих циклів породжує жахи (Гойя назвав їх «сном розуму»), що свідчать про психічне неблагополуччя. Зміна об’єктів, з якими контактує наше підсвідоме, неминуче веде за собою зміну емоцій. Вони, якщо довіряти Арістотелеві, а «не розум — початок і керівник чеснот... Спочатку має виникнути якийсь неусвідомлений порив до прекрасного, а потім уже розум рече вирок і судить».

Легко зрозуміти, як разюче різняться відчуття, що охоплюють нас, якщо в поле нашого зору замість квітучого різнотрав’я луки потрапляє випалена земля або об’єкт «Укриття». Навіть проживання вище шостого поверху супроводжується зростанням безплідності і кількості самоабортів, психічних захворювань та розлучень. Наша психіка просто не витримує, залишаючись сам на сам з технічними досягненнями. Тому у квартирі рекомендують тримати рослини і тварин. Вони частково задовольняють голод нашого підсвідомого на носії високоякісної енергії, є дрібками тієї солі життя, якої потребує людський організм.

Проблема, про яку йшлося, цим не вичерпується. Однак і розглянутого цілком достатньо, щоб зрозуміти: божевільне нищення біотичної розмаїтості позбавляє людство нормального життя, перетворюючи його на бездуховну машину, про які так багато писали фантасти; робить навколишнє середовище дедалі менш привабливим для життя, нарощує кількість катастрофічних подій; унеможливлює здійснення давньої мрії людини — досягнення сталого розвитку. Все начебто просто, але як же важко дається це розуміння, не кажучи вже про практичний аспект справи.