КАРПАТИ В ІМПОРТНІЙ «УПАКОВЦІ»

Майже 8 мільйонів гривень витратила Україна на Пан’європейську конференцію міністрів екології «Навколишнє середовище для Європи». Що ж у результаті ми одержали?

Одним із головних досягнень київського форуму, на думку міністра екології та природних ресурсів України Василя Шевчука, можна вважати прийняття стратегії екологічного розвитку для всіх країн Євросоюзу, а не лише для держав Східної Європи (що не входять до ЄС), Кавказу і Центральної Азії, як планувалося раніше.

Ще одне важливе досягнення — підписання Карпатської конвенції. Разом з українським міністром свої підписи під документом поставили його колеги з Румунії, Сербії та Чорногорії, Угорщини, Словаччини і Чехії. Єдина країна, що утрималася, — Польща, посилаючись на технічні причини, обіцяла підписати документ трохи пізніше.

Ініціатором розробки Карпатської конвенції виступила Україна. За зразок було взято Альпійську конвенцію, яка нині забезпечує охорону й ефективне господарювання в найближчому транскордонному гірському регіоні. Як зазначив Василь Шевчук, підписання конвенції і солідарне її виконання дозволить створити міжнародний Карпатський фонд, уже сьогодні є потенційні донори, готові профінансувати будівництво дамби на ріках, відновлення старих і прокладання нових доріг, будівництво готелів.

При цьому конвенція — документ рамковий, фактично план дій, який ще треба наповнити змістом: реальними проектами, протоколами, угодами. По суті, це зобов’язання країн співпрацювати, координувати свої дії, обмінюватися необхідною інформацією.

Передбачається, що співробітництво карпатських країн стосуватиметься розробки і впровадження перспективного плану збереження біорізноманітності й екологічно збалансованого природокористування, створення інфраструктури для розвитку екологічного туризму та освіти, а також збереження історико-культурної спадщини і відродження народних промислів.

У принципі, багато що з записаного в конвенції робиться й тепер. Скажімо, лісів в Українських Карпатах уже не вирубують. Точніше, рубають, але тільки на суворо визначених територіях або з санітарною метою. Принаймні у цьому намагався запевнити учасників прес-туру по Карпатах, організованого Програмою розвитку ООН, начальник управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської області Микола Приходько. Сьогодні загальні вирубки становлять щонайбільше 6—7% від відновлюваного фонду, що, порівняно з вирубками минулих років, які завдали величезної шкоди всій екології регіону, суща дрібниця.

Проте перше враження: Карпати — велике будівництво з лісоматеріалів. Регіон активно перепрофілюється на величезну туристичну зону. Всюди «ростуть» магазини, лазні, великі і маленькі котеджі, бази, пансіонати, туристичні комплекси. Більшість їх практично цілком відповідає сучасним уявленням про комфорт, але при цьому, на жаль, вельми далека від традиційної народної архітектури.

Приміром, мало не кожен пришляховий ресторанчик на Гуцульщині називається колибою. Від давньої прародички — тимчасового житла пастухів на літніх пасовищах — у них залишилася хіба що кругла форма. Ну і подають тут, звісно, страви національної кухні. Копію справжньої колиби ми знайшли лише на березі річки Прут у Карпатському національному природному заповіднику. Зовні будівля цілком сучасна, але з першим же кроком досередини ніби провалюєшся на кілька століть назад: у невеличке темне помешкання світло проникає через двері й отвір у конусоподібному даху, куди йде дим від багаття — на ньому у великому казані готують їжу.

Такі контрасти можна бачити в багатьох куточках Карпат, де останні досягнення цивілізації — супутникове телебачення і мобільний зв’язок — сусідять із первісною природою, найдавнішими реліктовими лісами. Сам Карпатський природний парк є таким собі епіцентром реліктових і раритетних лісів, причому не лише в Україні, а й у всій Європі. Здебільшого там ростуть ялини, смереки і буки, поруч із ними — звичайні дуби, сосни, граби, вільхи, черешні, горіхи, а також такі рослини, як «червонокнижна» арніка гірська, родіола рожева, сон білий та інші. Не менш розмаїта й тутешня фауна. Розповідають, що коли пощастить, можна зустрітися з оленем, козулею, вовком, куницею, горностаєм, лісовим котом, диким кабаном або з господарем Карпатських гір — бурим ведмедем.

Вироби народних майстрів — різьбярів по дереву, вишивальниць, ковалів та багатьох інших — можна придбати практично на кожному ринку області. Ведуться роботи з відродження народного побуту і традицій. Так, нещодавно організований парк «Гуцульщина» (м.Косів) планує побудувати ціле гуцульське село, причому не «потьомкінське», як у столичному Пироговому, а найсправжнісіньке: з церквою, криницею, кузнею, будинками, в яких постійно житимуть люди. Будь-хто з охочих зможе зупинитися в одному з уподобаних будиночків і поспостерігати за побутом та традиціями гуцулів, як-то кажуть, зсередини. Стримує одне — на все потрібно близько 7 млн. грн., яких у парку поки що немає.

Гроші потрібні, причому чималі, й на інші справи регіону. Якщо, пояснив директор Карпатського національного природного парку Йосип Побережник, працівники поки що самостійно підтримують порядок, займаються науковою працею і збереженням біорізноманітності, то розвиток інфраструктури потребує великих капіталовкладень. Приміром, будівництво доріг, які необхідні не лише для зручності туристів, а й для збереження природи парку, регіонові сьогодні явно не по кишені.

Можливо, кошти дадуть донори — учасники Карпатської конвенції, хоча реальну віддачу від підписання документа жителі регіону уявляють дуже туманно. Принаймні ніхто з регіональних чиновників, з якими ми спілкувалися, не зміг назвати жодної конкретної програми, лише загальні фрази про інвестиції, обмін інформацією тощо. Що заважає співпрацювати без підписання конвенції, також залишилося без відповіді.

Тим часом, на думку експертів, резони в підписанні Карпатської конвенції дуже вагомі.

— Карпатські гори, — пояснив експерт Міністерства екології та природних ресурсів Андрій Колмаз, — лежать на території дев’яти країн: України, Словаччини, Чехії, Румунії, Польщі, Угорщини, Боснії і Чорногорії, Молдови й Австрії. Екологічні проблеми на території Карпат схожі, а весь регіон — єдина природна система. Тому й господарську діяльність потрібно будувати на єдиних, взаємопогоджених засадах. Тим часом політична карта розділила Карпатські гори на кілька ділянок, у кожній з яких господарська діяльність ведеться відповідно до рівня економічного розвитку конкретної країни та рівня впровадження екологічних нормативів. Здебільшого карпатські держави належать до так званих країн з перехідною економікою, тому загальна ситуація в регіоні далеко не найкраща. Всю екосистему гір продовжують експлуатувати на різних ділянках абсолютно неузгоджено, і хисткий екологічний баланс, уже порушений за багатьма показниками, не може бути налагоджений на місцевому рівні. Адже останнім часом через надмірне антропогенне навантаження, неконтрольовані вирубки, порушення екологічного законодавства, ігнорування специфіки гірських екосистем становище природних ресурсів Карпат помітно погіршилося, активізувався процес деградації грунтів, побільшало екологічних катастроф. Ситуацію ускладнило те, що досі не існувало жодного легального інструменту для об’єднання зусиль усіх карпатських країн, спрямованих на збереження і збалансоване використання екосистеми.

Що ж, можливо, справа приведення Українських Карпат до загальноєвропейського екологічного «знаменника», яскрава імпортна «упаковка» у вигляді міжнародного проекту привабить до регіону солідних донорів та великих інвесторів, допоможе впоратися із серйозними соціальними проблемами, розвинути туристичну інфраструктуру. Великою мірою це залежить від вирішення трьох найбільш спірних моментів: де міститиметься секретаріат (депозитарій) конвенції, скільки кожна країна муситиме вносити членських внесків і які території регіону буде визначено як пріоритетні.