Ситуація Львівська інтрига: «крісло» Возницького та польські мільйони

Засідання Музейної ради (при Міністерстві культури України), яке відбулося недавно у Львові, поки що не дало відповіді на два запитання, котрі цікавлять культурну спільноту. Перше - кандидатура на посаду директора Львівської Національної галереї мистецтв (після смерті видатного культурного діяча Бориса Возницького взагалі важко знайти гідну кандидатуру, це зрозуміло…). Друге - результати роботи українсько-польської комісії з питань, пов’язаних із батальними полотнами Мартіно Альтомонте («Битва під Парканами», «Битва під Віднем»). Як відомо, польські чиновники та фахівці вже висловилися з цього приводу. Ідеться про можливість передачі картин до Жовківського римо-католицького костелу (підкреслюють, що з боку поляків на реставрацію робіт витрачено близько 4,5 млн. злотих).

Втім, поки що всі ці питання лишаються відкритими… Хоча DT.UA із джерел у Музейній раді стало відомо, що кількість охочих посісти «крісло» Возницького (вакантну посаду гендиректора) дедалі зростає. Серед імовірних претендентів - заступник директора з наукової роботи Львівської Національної галереї мистецтв Володимир Пшик, головний зберігач фондів Львівської національної галереї мистецтв Ігор Хомин, завідувач відділу старого європейського мистецтва XIV - XVIII ст. Оксана Козинкевич, донька Бориса Григоровича, доцент кафедри реставрації ЛНАМ Лариса Разнікова-Возницька, колишній начальник управління культури Львівської ОДА Галина Дорощук, інші. Але ось уже другий місяць Мінкультури продукує чутки.

Дров у вогонь підкинув і голова Львівської ОДА Михайло Костюк, зазначивши, що хотів би бачити на цій посаді... жінку.

Свою позицію оприлюднила і Львівська облрада. Члени робочої групи зі збереження культурних цінностей, свого часу зібраних Борисом Возницьким, одностайно підтримали кандидатуру Лариси Борисівни Разінкової-Возницької на посаду гендиректора галереї.

Єдиний, чиєю думкою досі ніхто не поцікавився, - колектив галереї мистецтв…

«Нам нічого не відомо про майбутнє призначення, - зазначають працівники галереї. - Ми за те, аби вибори керівника відбулися таємним голосуванням. Найважливіше, щоб галерею очолила людина, котра не лише бачила передній фасад замків, а й знає, які проблеми існують у їх стінах». Важко не погодитися зі сказаним.

Напередодні сороковин по трагічній загибелі Возницького працівники мистецької галереї виконали один із його задумів: встановили в залах Золочівського та Олеського замків щойно відреставровані картини італійського художника Мартіно Альтомонте (детальніше про попередню колізію - див. матеріал у DT. UA від 8 червня 2011 р. «Батальні сцени довкола «скарбів Возницького»).

Надзвичайно складні роботи із встановлення полотен таких розмірів в Україні виконано чи не вперше.

На засіданні Музейної ради були присутні і представники Польщі. Вони брали участь у реставраційних роботах полотен Альтомонте. Як зазначив директор департаменту культурної спадщини міністерства культури Польщі Яцек Мілер, на реставрацію картин із бюджету поляків було витрачено 4,5 млн. злотих. На думку пана Мілера, через незадовільне розміщення відвідувачі сьогодні не бачать справжньої цінності творів Альтомонте. (Уточнення: кошти на їх реставрацію було виділено також Європейським Союзом. - В.Х.)

Керівник департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України Андрій Вінграновський поки що вирішив не афішувати позицію Мінкульту з цього питання.

Тим часом одну ідею вже озвучив генеральний директор Національного музею у Львові ім. А.Шептицького Ігор Кожан. «Члени Музейної ради рекомендували фахівцям Львівської Національної галереї мистецтв та реставраційного центру обстежити стан приміщень, у яких нині містяться ці твори, а також костел святого Лаврентія у Жовкві. Надалі посезонно стежити за режимом зберігання картин за вказівкою науково-методичного центру… Хотілось би покращення умов показу цих робіт».

«Я розумію польську сторону, яка наголошує на своїх історичних правах на ці картини, - коментує ситуацію доктор історичних наук, завідувач відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевача Національної академії наук України Володимир Олександрович. - Цього в них ніхто не забирає. Але й Україна відповідає за долю художніх творів».