Осінній джем

Четвертий фестиваль Jazz In Kiev завершився... Його супроводжували конкурс фотографій, кінопокази, зустріч із джазовим енциклопедистом Володимиром Фейєртагом і навіть виставка «джазового» живопису під інтригуючою назвою «Jam Session. Модуляція зіставленням». Jam session - це вільне музикування кількох джазменів після концерту. А термін «модуляція зіставленням» означає раптовий перехід із однієї тональності в іншу, зазвичай на півтону вгору, що надає музиці нового енергійного імпульсу. Як це буває в останньому куплеті пісень або коді популярного «Болеро» Моріса Равеля.

Організатори замість прес-конференцій вирішили посадити на колеса групу журналістів. І фестиваль поїхав місцями, пов’язаними зі становленням джазу в українській столиці.

Арт-директор Олексій Коган виявився досвідченим екскурсоводом, який привертав увагу супутників на «злачні» джазові місця центральної частини міста: клуби, ресторани, концертні зали, студії звукозапису та ін. «точки», як, скажімо, знаменита балка в ботсаду за університетом.

Тут у радянські часи можна було з ризиком для всієї подальшої долі придбати з-під поли такі любі серцю колекціонера забугорні вініли. Проїжджали столичний костел, він же Будинок органної та камерної музики на Великій Васильківській. Тут при соціалізмі не тільки розміщувалися склади мотлоху, а й стояли пристрої, котрі з висоти костельних шпилів глушили «ворожі голоси», що передавали згубний американський джаз.

...Першого дня в екс-Жовтневому палаці грало тріо Марціна Василевського, відомого в Києві з часів приїзду 2000 року у складі квартету легендарного трубача Томаша Станька. Піаніст і його партнери - контрабасист Славомир Куркевич і барабанщик Міхал Міськевич - справили наразі приголомшливе враження. Хлопці чудово грають європейський джаз, який приріс до нової музики одним своїм «боком» і до американської традиції - іншим. Почав барабанщик на флор-томі, імітуючи вступ 103-ї симфонії «З тремоло литавр» Гайдна. Авторська музика тріо було багатобарвною, різностильовою, малювала уяві гру води, полиски світлотіней.

При цьому грув не полишав поля уваги музикантів і слухачів. Піаніст часто високо підводився у підсвідомому прагненні зіграти більш насиченим звуком, перенести всю вагу тіла в кінчики пальців. Так роблять діти, в яких потреба у глибокому звуці вже вироблена, а ваги бракує. Василевський майже лягав грудьми на клавіатуру, а потім «злітав» по ??ній обома руками. Йому, як багатьом польським піаністам, властива хороша академічна віртуозність, яка передбачає не тільки швидкість пальців, а й благородний тембр, м’яке туше, чітку артикуляцію. Відмінно грали контрабасист і барабанщик, об’єднуючи зусилля з лідером.

Перший концерт завершив квінтет кларнетиста Девіда Кракауера. Зауважу: вразили, оскільки музику гості вибрали не випадкову, грали непросто. Кракауер співпрацює з легендою сучасної джазової сцени Джоном Зорном - музикантом великого таланту, чиї композиції поєднують єврейську народну музику з джазовим фрістайлом і академічним авангардом. Саме таку музику просуває власний лейбл Зорна Tzadik, де він записує молодих виконавців і свої опуси. Альбом Зорна Thе Book of Angels - один із витоків, за мотивами якого грали американські гості. Вловлювалися два життєздатні потоки: серйозної нової музики з її уникненнями ритмічного патерну, кластерами, складними тональними зіставленнями, й інтонації клезмера типу «Хава Нагіли». Зрідка вони перетиналися, втім, в одну річку не злилися. Виконавці йшли, швидше, від розуму, ніж від серця, і Кракауер не прагнув особливо розвивати «мінімалізм» Зорна, обмежуючись п’яти-семихвилинними композиціями.

Другого вечора квартет мексиканця Антоніо Санчеса, який давно прижився у США, захопив, полонив. Блискучий барабанщик, тричі лауреат Grammy, відомий співпрацею з Dizzy Gillespie’s United Nation Orchestra, Даніло Пересом, Петом Метіні, Ді Ді Бріджуотер. Іменем єдиного сольного альбому Санчеса, що вийшов 2008-го, названо проект Migration, із яким він приїхав. Кожен учасник виконав власну «вихідну арію» - велике складне соло. Музика квартету дуже ритмізована: піаніст Джон Ескріт використав акустичний рояль як ударний інструмент, доповнюючи лідера і всіляко підкреслюючи саме цю особливість фортепіано. Хоча не цурався рідкісних мелодійних рулад. Чітко знали, навіщо перебувають у проекті, міцний контрабасист Мет Брюер і тенор-саксофоніст Дейвід Бінні. Кожен учасник квартету - справжній соліст, не менш цікаво взаємодіє в ансамблі. Музика не відпускала ні на мить, енергетика тривалих композицій ішла в зал із потугою вщерть навантаженого составу. Головним був Санчес, який дуже потішив любителів сфорцандо (раптових акцентів), синкоп і ритмічних контрастів. Фантазував витончено, химерно, порадувавши численних київських колег, які прийшли послухати метра. Браво!

У наступному «заїзді» бразильська вокалістка-клавішниця Таня Марія потішила шанувальників популярного джазу. Хоча співачці за 60, тримається вона впевнено, добре виглядає, енергійна і ще багато чого може. Публіці її латиноамериканське шоу сподобалося. Мені теж, хоча голос співачки вже не такий свіжий, а співані-переспівані пісні показали ті ж самі прийоми в тих же самих місцях ...

Третій день розпочався у стилі медитативно-ліричної мінімалістики... Бас-гітарист Стів Своллоу, який розміняв восьмий десяток, і 75-річна відома органістка та композитор Карла Блей за підтримки трьох молодих колег - тенор-саксофоніста Кріса Чіка, гітариста Стіва Карденаса і барабанщика Хорхе Россі - протримали в неослабній увазі весь ущерть заповнений зал. Навіть дівчині, котра запитала перед концертом: «А хто буде на розігріві у Fourplay?», відповіли: в джазі не буває розігріву. Це те ж саме що запитати на початку академічного концерту, до програми якого входить музика Рахманінова і Прокоф’єва, «хто буде на розігріві у Прокоф’єва?».

Завершили вечір Fourplay. Цьому дивовижному складу властивий професіоналізм такого високого класу, що можна записати його до академічного напряму, хоча працюють американці у стилі smooth-джазу (гладкого, плавного (англ.), близького до популярної музики. - О.К.). Зміна складу за 20 років торкнулася тільки гітари. Зараз у квартеті працює Чак Лоуб, який уже грав у Києві. Решта - лідер-клавішник Боб Джеймс, басист-вокаліст Натан Іст і барабанщик Херві Мейсон - в гурті з часу його заснування. Не тільки зіграність до точності кожного акценту, а й навіть німі пози учасників Fourplay у дусі фіналу гоголівського «Ревізора» по закінченні композицій, чудово відомі більшості слухачів, викликали захоплення. Зал ревів після кожного «треку».