Львівський художник здолав шлях Мойсея

Художник Євген Безніско - вважайте, «культова постать» для львівського арт-простору. Він проілюстрував «Мойсея» Івана Франка, шукав і знаходив образи й для багатьох інших творів Каменяра. А якось, потрапивши до Чорнобиля, не зміг залишитися байдужим. Результат - привіз звідти майже тридцять художніх робіт. У Львівській національній галереї мистецтв відбулася виставка «Та не однаково мені…», присвячена 75-річчю заслуженого художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.

Євген Безніско народився 1937 року в містечку Кагарлик на Київщині. Голод змусив його батьків знятися з насидженого місця й податися на Волинь у Горохів. У 1941 році родина Безнісків спробувала евакуюватися на схід. Чотирирічному Євгенові на все життя запам’ятався неймовірний свист німецьких бомб, під якими загинула не одна сім’я біженців. Безніски вижили й ледве дісталися Київщини. Далі була окупація. Одного разу до Безнісків, у яких переховувалася сім’я комуністів, серед ночі прибіг сільський староста і наказав тікати, бо німці хочуть їх розстріляти.

Після війни Євген з батьками їде в Самбір до маминого брата. Хто знає, як би склалася його доля, якби до міста з далекого Забайкалля не повернувся художник Микола Прокопенко. Перше, що він зробив, відкрив
художній гурток при Палаці піонерів. Євген записався одним з перших. У той час, коли його однолітки ганяли м’яча, він годинами малював або читав. Минуло майже чотири роки. Наставник порадив Євгенові їхати вчитися в Київ - у школу-інтернат для обдарованих дітей. Після залагодження всіх формальностей 13-річний хлопець купує квиток на поїзд і вирушає в широкий світ.

Навчання в київській художній школі доповнювалося концертами, літературними вечорами. На той час там викладали найкращі викладачі: французьку мову - жінка, яка вчилась у Франції, географію - колишній гусар, член експедиції Пржевальського. Шість років у художній школі промайнули досить швидко. А далі - їздив в археологічні експедиції на Сіверський Донець, працював на донецьких шахтах, займався парашутним спортом, викладав малювання… Десятки й сотні цікавих зустрічей.

1958 року Євген Безніско опиняється у Львові, де зустрічає Теодозію Бриж, знамениту художницю, скульптора. Без неї його життя було б неповним і, точно, не таким цікавим. Кажуть, що Теодозія Бриж входить до десятки світових «некомерційних» художниць. Разом вони прожили
41 рік, створили десятки мистецьких проектів. Серед них - пам’ятники Д.Галицькому у Володимирі-Волинському, Юрієві Дрогобичу у м. Дрогобич, князеві Святославу в Карпатах, меморіальний цвинтар Січових стрільців на горі Маківка та ін. Більшість із них було відкрито вже після смерті Теодозії Бриж (1999 року).

Євген багато допомагав дружині. Інколи подружжя годинами не промовляло жодного слова. І лише ввечері Євген порушував тишу: «Ну що, поговоримо?».

З теплотою згадує Євген Безніско друзів, якими була багата їхня майстерня. Талант і непересічна особистість Теодозії Бриж притягували художників, музикантів, акторів, поетів.

- Завдяки цим людям я дізнався про Луїса Фюрберга, Кафку ще до того, як у нас з’явилися їхні книжки. Ми жили напруженим творчим життям - щоденні зустрічі із цікавими людьми, опівнічні розмови про задуми… Не раз Теодозія зривалась уночі і потемки щось похапцем записувала. Так до неї приходили герої її творів, - розповідає художник.

Майстерня Теодозії Бриж і Євгена Безніско на вулиці Мартовича, 5, у Львові була відома багатьом. Для львівської інтелігенції вона стала своєрідним дискусійним клубом. Хто там тільки не бував: Ірина Вільде й Іван Драч, Дмитро Павличко і Алла Горська, Іван Миколайчук і Богдан Ступка, Федір Стригун і Микола Петренко, двічі - Олесь Гончар і Микола Бажан. Розмови були на рівних. Говорили про літературу, мистецтво, музику. Не чіпали лише політики. Тоді дуже легко було потрапити в розряд «неблагонадійних».

Нелегкі то були часи для творчих людей. І Теодозія Бриж «подалася» в історію. Ліпила князів Київської Русі.

- 1966 року я взявся ілюструвати «Мойсея» Івана Франка. Тоді ще жив мій учитель Леопольд Іванович Левицький, якому я показав перші відбитки гравюр. Він подивився і каже: «Колего, ви ще повернетеся до цієї теми». І справді, за три роки я зробив 17 гравюр до «Мойсея» і 1969 року виставив їх. Відкрити виставку попросив Богдана Козака. Він підвівся й мовчав, поки в залі не запанувала тиша. А тоді раптом упав на коліна і почав читати пролог до «Мойсея»:

Народе, мій, замучений, забитий,

Мов паралітик той
на роздоріжжі…

Зауважу, що тоді цей пролог
фактично був під забороною, - згадує митець.

Над творами Івана Франка Євген Безніско працював 40 років. Проілюстровано 11 поем до Каменяра: «Мойсей», «Смерть Каїна», «Панські жарти», «Похорон», «Христос і хрест» та інші.

Друге прочитання Франка відбулося після того, як 2005 року художник побував у Єгипті, зокрема в монастирі святої Катерини на Сінаї, серед бедуїнів. З одного боку - гора Катерини, з іншого - Мойсея. Євген Безніско був вражений: Франко, який ніколи тут не бачив цих місць, передав тамтешній дух і ландшафти наче очевидець.

- Нічне сходження на гору Мойсея… Цілу ніч, сім годин, піднімаємося на гору, - поринув у спогади художник. - А я йду з великою папкою. Супроводжувач запитує: «Що це у вас?». Кажу: «Малюватиму!». Він дуже сміявся. Але потім, коли я намалював картину, він підійшов до дружини й каже: «Ваш чоловік - геній».

1997 року Євген Безніско приїхав до Києва. Там зустрівся зі своєю сестрою, котра працювала в Чорнобилі. Вона й порадила поїхати у Чорнобильську зону. Пробув там майже два тижні і якраз 26 квітня - на чергові роковини Чорнобильської трагедії - привіз звідти 26 робіт.

- Чорнобиль - страшна незагоєна рана, - каже Євген Безніско. - Скількох людей примусили знятися зі своєї землі, розселили по всіх усюдах. Дехто не витримав, повернувся. В одних селах живуть по двоє-троє людей, в інших - більше. Вдруге був там 2004 року. Зустрів жінку, яка тягнула візок, а на ньому - ліжко. Стали, поговорили. «Я жила із сином в Криму, - розповіла. - Але не витримала, повернулася у свою хату. На той час у ній уже впала стіна, то сусіди допомогли поставити. Тепер живу тут і нікуди звідси не піду». З Чорнобиля ми подарували Львівському етнографічному музею 56 робіт. Це справжні документальні зарисовки. В Чорнобиль можна їхати, але не для екзотики, а щоб побачити, які землі втратили.

Євген Безніско - автор кількох тисяч картин на різні теми. Розлучається з ними на диво легко. Наприклад, увесь цикл ілюстрацій до драм Лесі Українки подарував школі її імені. Його роботи є в музеях Лесі Українки в селі Колодяжному і в Києві.

- Ми не знаємо, що з нами буде, - розмірковує митець. - Недарма нам інколи сняться віщі сни. Часом здається, що є якась вища сила, яка веде, підказує, що мусимо робити. І хто мудрий - прислухається до її голосу...