ВІДСВІТ РІЗДВА, АБО ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ РОКІВ

У середині травня пролунав багаторазово описаний і навіть прокоментований небесний грім над Андріївським узвозом, який сповістив про відкриття Дому Турбіних, або Музею Михайла Булгакова в Києві. Тоді, у травні 1991 року, сімома кімнатами (не «пыльными и полными», як у романі «Белая гвардия», а цілком оновленими та порожніми) пройшли всі, хто зміг прийти в середу (адже будній день!) на Андріївський узвіз... Звісно, усі поспішали на другий поверх, а найголовніше на першому майже не помічали. Там стояла ялинка — до стелі, із подарунками, отриманими для Дому. Через рік замість ялинки на першому поверсі працювала виставка «Києвом з Михайлом Булгаковим», а ще через рік, знову в травні, було відкрито експозицію на другому поверсі, де на гостей чекала зустріч відразу і з Булгаковими, котрі прожили тут 13 років, і з Турбіними, котрим автор роману «Белая гвардия» Михайло Булгаков «дозволив» прожити тут, у № 13, але на Олексіївському узвозі, лише 47 днів..., «когда и тени наших тел и дел не останется на земле. Нет ни одного человека, который бы этого не знал. Так почему же мы не хотим обратить свой взгляд на них? Почему?» Роман закінчувався запитанням. У той час його — це запитання — ніхто не почув і навіть прочитати його було не можна, бо перший роман з’явився одного року (1966-го) разом із «останнім, західним» романом «Майстер і Маргарита», який зараз «проходять» у школі в курсі зарубіжної літератури.

До 110-річчя від дня народження письменника, що збігається з 75-літтям першої постановки п’єси «Дні Турбіних» у МХАТі, 35-літтям публікації роману «Мастер и Маргарита» у журналі «Москва», Дім чепуриться (ремонтується), переглядає, перечитує книги відгуків, згадуючи тих, із ким устиг познайомитися за 10 років (вони — гості — також його згадують і повертаються сюди, що засвідчують записи).

Не чекаючи ювілейного дня, Дім збирає подарунки — найрізноманітніші. Зовсім нещодавно прийшов лист з Орла, із «прабатьківщини» письменника. 10 років тому Лідія Іванова з’ясувала, що прізвище діда Анфіси Іванівни Покровської (у дівоцтві Турбіної), бабусі письменника по матері, — Попов. Недавно вона надіслала виписки з заповіту протоієрея Карачевської Градської Казанської церкви Захарія Яковлєва Попова: «чувствуя слабость своего здоровья, но в здравом уме и свежей памяти» заблагорассудился сделать это от крепостных дел Духовное завещание. «Карачевский дом деревянный» с местом, строением», портретами, мебелью, из скота — лошадь и корову, тарантас, дрожки, зимнюю и летнюю повозки» предоставляет внуку своему — священнику Градской кладбищенской церкви Карачева» Михаилу Васильевичу Покровскому и жене его Анфисе Ивановой Покровской же, дом этот состоит города Карачева в Преображенском приходе (...) где он, Попов, постоянное имел жительство».

У цьому будинку, відновленому після пожежі, на «місці будови» побував у ранньому дитинстві Михайло Булгаков із мамою, а потім ще й із сестрами. На цьому місці, уже після страшних пожеж Курсько-Орловської дуги, живуть нащадки кузини письменника, Любові Василівни...

«Погостював» у Домі рукописний журнал «Зеленые мысли», випущений 1919 року однокласницями молодшої сестри письменника Лелі — Олени Афанасіївни Булгакової (Свєтлаєвої). Шкода, що часопис не залишився назавжди, сподіватимемося, що він ще повернеться (а текст — уже з Дому — потрапив до рук Варвари Михайлівни Свєтлаєвої, небоги письменника, у відповідь на її численні подарунки).

Про дивовижний щоденник К.Кушнір-Марченко «Дзеркало тижня» уже повідомляло («Голос із моря»), у записах 1918—1919 року є прямий коментар до роману «Белая гвардия». «16 августа 1918 года (...) од Триполя було видно дзвіницю Лаври, пообідали — борщ, ко/т/лети і пару пива 30 руб. І ще гуляли і пили чай, проти Лаври. На вод. Наші документи передивлявсь офіцер, з Німцем, приїхав до нас на малому пароплаві, отбірав в торговок спірт. (...) Устали з пароплава і пішли на Михайлівський
под’ем по 60 коп. за душу. В Михайлівськім монастирі шукали квартирі і не знайшли.

8-го четвер, Михайла. Началось на наші(й) Україні скрізь розруха, Виниченко і Петлюра набирають війско і ідуть проти гетьмана і его влади, і кажуть, що і Гетьман з Киева утік, чи то правда чи ні, я ни знаю!

Слава тобі Господи, вже пережили цей знаменитий рік, якого ни було вже на наші(й) Україні більше як 250 років, коли велась боротьба за кращу долю нашу (неньку) Україну, рік начався тож ниспокійно. З Початку його володіла Україною Центральна Рада і проводились загальні вибори в Українскі Установчі Збори, і вертались з війни наші москалі додому і дома зразу шли на сільскі сходи, і щиро та гарячо брались до Громадського діла, збірали з себе предсідателя і писаря і учинили в селі лад по-своєму.

Прощай ти трудний і ни забутий рік?

Ни виртайсь же ти до нас николи, а ми ідемо у Новий 1919 рік. Надіюсь, що в сім році наша Україна в повні заспокоїтся і еї рідні діти свою Матір упізнають, і будуть вірними защитниками од еі давніх і нових ворогів, за свій домашній добробут. На віки прощай, за тобою ми ни будем скучать. Ти нашу Історію зачорниш, давно вона переживала такі лихі роки!!!»

Серед подарунків Дому — колекція «Лики Ісуса Христа» (про яку «Дзеркало тижня» розповідало) і кращий досьогодні фільм за романом «Мастер и Маргарита» великого Анджея Вайди «Пілат та інші» і фільм Сергія Маслобойщикова «...від Булгакова».

Те, що Дім — головний експонат Музею М.Булгакова — «повернув» десять років тому у вигляді «знахідок», незабаром можна буде побачити на виставці в підвалі.

10 березня, у день пам’яті Булгакова, один раз на рік у їдальні з’являється маска, знята «майстрами скульптора Мєркурова», і о 16 годині 39 хвилин Дім завмирає. Чутно лише потріскування запалених свічок і невблаганне «тік-так»...

Цього року Дім удруге явив диво великоднього столу отут, у їдальні.

З фотографії під годинником дивляться, мружачись від весняного сонця, три сестри Булгакова, два брати, один з японських кузенів і один із найближчих друзів. «Але фотографія, як театр, перетворює тло на декорацію, робить посиленою деталь і змушує стріляти рушницю. Усе, що потрапило в кадр, збирається в алегоричну картину». Це сформульовано Олександром Генісом. Разом із Петром Вайлем він написав статтю «Булгаковський переворот» («Континент», №47, 1986 рік). Петро Вайль у книзі відгуків залишив стислий запис «Слава Булгакову!», а Геніс разом із Тетяною Толстой зробив передачу про роман «Мастер и Маргарита» на радіо.

Ось ще один подарунок — від Ірини Конєвої з «Бібліотеки мистецтв». Вона надіслала до Дому «Різдвяну казку Діккенса», улюбленого письменника Булгакова, за словами його першого біографа, сестри Надії. У спектаклі МХАТу Булгаков зіграє роль судді в інсценівці за романом «Посмертні записки Піквікського клубу». У романі «Белая гвардия» кузен з Житомира Ларіосик «жадными глазами» дивиться на том Діккенса на книжковій полиці.

На жаль, ми не можемо процитувати рядки з роману в перекладі І.Веденського (його і лаяв, і хвалив К.Чуковський). «Счастливые, счастливые святки, которые могут вернуть нам иллюзии наших детских дней, воскресить для старика утехи его юности и перенести моряка и путешественника, отделенного многими тысячами миль к его родному очагу и мирному дому!»

Докладніше про зв’язки Булгакова з Театром, з Літературою, з друзями юності в Домі Турбіних поговорили за «круглим столом».

14 травня у Музеї історії Києва відбулося урочисте засідання, присвячене 110-й річниці від дня народження письменника. Саме там відкрили пам’ятник — золотий кінь. Кіра Пітоєва-Лідер запропонувала присутнім вважати його прообразом Золотого коня з «Театрального романа».

Конференція «Булгаковський ковчег», організована Домом Турбіних, українським музейним Центром за підтримки Інституту «Відкрите суспільство» (фонд «Відродження»), зібрала булгакознавців, музейних працівників, театрознавців з Угорщини, Росії, Естонії, Румунії та України. Як і десять років тому, сюди приїхала Варвара Михайлівна Свєтлаєва.

Після ювілейних урочистостей Дім повернеться до щоденного свята — зустрічі гостей з різних міст, сіл і країн. Відсвіт ялинки, яка стояла на першому поверсі, кожної пори року живе в ньому, і Дім віддає нагромаджене тепло усім, хто захоче відчути це.