ЛИСТЯ КАШТАНА

...каштани та травень і, головне, вічний маяк попереду...

М.Булгаков

Наприкінці квітня раптово розквітли в Києві каштани. Травень перевиконав план за святами й на вулицях багатолюдно: приїхали милуватися каштанами гості з різних міст, сіл і країн. У Лаврі давно небачені черги до печер, на Андріївському узвозі лунає явно московська говірка. Зрозумілий інтерес москвичів до будинку №13 на Андріївському узвозі, «Дому Турбіних», як його називають із легкої руки Віктора Некрасова вже чотири десятиліття поспіль. У Москві все ще немає музею Булгакова, а київський відзначає день народження великого земляка в його домі вже втринадцяте.

Цього року виповнилося 100 років від дня народження наймолодшої сестри письменника — Олени, Льолі, як її називали в родині. Олена Панасівна навчалася в Київській гімназії святої княгині Ольги, але одержала не атестат, а скромне посвідчення про те, що вона «прослухала курс цієї гімназії», 14 травня 1919 року. Весною цього пам’ятного року Льоля разом з однокласницями випускала рукописний журнал «Зелёныя мысли». Вийшло, власне, лише одне число — лютневе, а березневе залишилося в чернетках у сім’ї Машовець, котра люб’язно надала музею копії часопису. «Ученицы эти, связанные добрыми отношениями и в некотором роде единомышленницы сами издают и сами пишут в своем журнале. Имена их суть: Леля Булгакова, Шура Вахнина, Нина Терпиловская, Зоя Равич, Надя Галицкая, Маня Бронштейн и Люда Машовец» (тут і далі всі цитати мовою оригіналу). Твір Льолі Булгакової названо: «Есть ли в будничной, обыкновенной жизни красота?», й 17-річна дівчина рішуче оголошує про свою прихильність до краси життя, підкріпляючи свої думки цитатами з улюблених авторів. Вступивши на філологічний факультет і закінчивши Київський університет, Олена Булгакова їде до Москви. Вона вийшла заміж за філолога Михайла Свєтлаєва. У них народилася донька Варвара — тезка бабусі, Варвари Михайлівни, «світлої королеви» в романі «Белая гвардия». Варвара Михайлівна Булгакова померла 1 лютого 1922-го у віці 52 роки. Роман про події зими 1918/1919 року розпочинається з похорон матері: «Когда отпевали мать, был май». Відспівування її відбувається у Великодні дні, коли відкриті ворота до раю на небі, як у храмах відкриті царські врата.

В останні дні смертельної хвороби старшого брата молодша була найближчою з усіх сестер (це ще й тому, що Свєтлаєви мали вдома телефон). Олена Панасівна померла в тому самому віці, що й мама, — в 52 роки.

У записних книжках письменника, ще не опублікованих, адреси й телефони сестер і братів записані олівцем і чорнилом по кілька разів.

Але одна книжка, напевно, «найбільш київська». Червона обкладинка, у ній — аркуші. На першому — напис зеленим чорнилом, яке трохи розпливлося (можливо, від київських дощів): «Бедному Булгакину от любящего Юджина-прокурора. Москва.17.V.36. Извини, что с опозданием». Цей напис наведено в роботі «Архив
М.А.Булгакова», написаній М.Чудаковою багато років тому. «Юджин-прокурор» — старший син О.С.Булгакової, Женя. Він залишився з батьком, але вітчима свого дуже любив. Спізнився — з подарунком на день народження. Разом із МХАТом М.П. і О.С.Булгакови відправляються до Києва. На звороті першого аркуша: «Поезд Киев—Москва, 11 июня 1936, 6 часов дня». Крупним почерком: «поведи тещу на В.горку». Далі йдуть малюнки, розшифровані Л.Яновською у книжці «Треугольник Воланда». Це листя каштана й Андріївський узвіз із натяком на будинок №13 трохи нижче Воздвиженської вулиці. І ще далі — невже не пізнаний ніким «домпостройкиизумительной»? —саме він і є. Усі віконця на місці й балкон на другому поверсі. Сподіватимемося, що невдовзі цей малюнок потрапить до Дому Турбіних.

Погортаємо аркуші з книжки. Адреси Бондаревського М.М., Вольського, Кириченка Семена Трифоновича, директора Київ. УЗАПа. Розклад дачних поїздів. Копія заяви до УЗАП Михайла Панасовича Булгакова:

«Прошу выдать мне авансом в счет гонорара по Киеву за спектакли «Дни Турбиных» и «Мертвые души» (по «Мертвым душам» за вычетом 1/6 гонорара в пользу В.Г.Сахновского) в сумме пять тысяч рублей, запросив на такую выдачу управление по охране авторских прав в Москве.

М.Булгаков

Киев 4.VI.36 г.»

Кілька київських адрес: Коніковського, Загорського, Микитенка І.К., Кочерги І.А., Оттона Семеновича Глузмана. Записані назви київської флори з докладним розгляданням листя й листочків жостеру, акації, явора. «Липа — мелкие жилки на солнце»...

Для розуміння заяви до УЗАП звернімося до листа, відправленого з Москви 14.06.36:

«По возвращении в тощей пачке писем нашел, к большому удовольствию, твое, дорогой Сережа! (...) Киев настолько ослепителен, что у меня родилось желание покинуть Москву, переселиться, чтобы дожить жизнь над Днепром.

Надо полагать, что это временная вспышка, порожденная сознанием безвыходности положения, сознанием, истерзавшим и Люсю и меня.

Интереснейшая реакция получилась, когда я сказал о своем проекте кое-кому из МХАТа. У всех одинаково: взор диковатый, встревоженный и полное неодобрение. Как будто я сказал что-то неприличное. С большим интересом я наблюдал собеседников!

О гастролях говорить не хочется, устал от театра. Турбиных привезли и играют без петлюровской картины.

Марков сказал Люсе, что в прессе о «Турбиных» решено не писать.

Одну гастрольную сценку, впрочем, опишу я. /…/

...подходит в коридоре ко мне жуткий симпатяга.

— Позвольте познакомиться с вами, товарищ Булгаков. Я в таком восхищении от «Турбиных», что хотел подойти к вам на спектакле, да момента не мог улучить. Ах, какая чудная пьеса! Ах...

Комплименты, рукопожатия и прочая чушь собачья. Спрашиваю, с кем имею удовольствие. Оказывается, литератор, фамилия неразборчива, написал «Укразию».

Выражаю чувство огорчения, что не знаю этой вещи.

Симпатяга, окатив меня на прощание комплиментами, смывается. Оказывается, что это он явился в УЗАП и соврал, что «Турбиных» снимают. Из-за него шептались, бегали, ездили проверять. /.../

Когда поезд отошел и я, быть может, в последний раз глянул на Днепр...»

Що ж таке «Укразия»? Це не театр, це — кіно. 1925 рік. І автор (співавтор М.Борисова) — Юрій (Георгій) Михайлович Стабовий (1894—1968). Через рік, у 1926-му, за 10 років до гастролей МХАТа в Києві, він зняв фільм «ПКП» — «Пілсудський купив Петлюру» (за сценарієм, написаним разом із
Я.Лівшицем).

Чи треба продовжувати пошуки Юрія-Георгія Михайловича? Добре, що Архів-музей літератури й мистецтва комп’ютеризував свої фонди й мене повідомили, що є листи Стабового до перекладача Бобиря, але вже 60-х років. Пізніше «відійшов від кіно, займався літературною діяльністю» (це за «Кінословником»). Одна з його п’єс — «Колеги» — написана за В.Аксьоновим.

15 травня, у день народження Михайла Булгакова, гості побачили чергову постановку музейного театру. Розпочиналося все з постановки «Дней Турбиных». Д.Лідер представив свій варіант сценографії п’єси. Потім були «Последние дни» в спільній постановці Д.Лідера та К.Пітоєвої-Лідер. «Бег» і «Записки покойника» Кіра Миколаївна репрезентувала сама. Цього року — «Зойкина квартира» — подарунок не лише Булгакову, а й Лідеру, котрий якось назвав свою дружину «найкращою ученицею».

Через рік працівники музею відзначатимуть десятиліття відкриття експозиції на другому поверсі, де мирно уживаються Булгакови й Турбіни (автор концепції — К.Пітоєва, художник — А.Крижопольський). За цей час до будинку №13 на Андріївському узвозі «повернулося» чимало кузенів і кузин, дядечок і тітоньок — із боку Булгакових. І з боку Турбіних — на Олексіївський узвіз, 13, — знаходять дорогу герої інших творів письменника.

Сюди вперше приходять відвідувачі, туристи, фахівці. А потім повертаються вдруге й утретє, і вчетверте вже як гості дому, вони приводять своїх друзів, знайомих. Дім живе. Нехай не заростає до нього народна стежина.