У «кульок» по щастя

Під час вступу до творчих вузів враховуються не тільки бали атестата й незалежного тестування з двох предметів, а й результати творчих конкурсів, які проводяться у самих вузах і оцінюються, як і все інше, за новомодною 200-бальною системою. І тут з’являється благодатний ґрунт для маніпуляцій, зловживань, корупції.

Як відомо, сучасними правилами вступу абітурієнтові дається право подавати документи не більш ніж у п’ять вузів і не більш ніж на три спеціальності в кожному з них. Більшість абітурієнтів користується цим, демонструючи воістину надзвичайно широкий спектр інтересів. Умовно кажучи, від політології до гінекології. Одне слово, подають куди тільки можна, лише б вступити.

Але у творчих юнаків і дівчат цей номер не проходить. Для конкретики розгляньмо «тяжку долю» музикантів.

Щоб у 18 років грати на інструменті (наприклад, скрипці) і мати теоретичну музичну підготовку, достатню для вступу до консерваторії, заняття з музики слід розпочинати в ранньому дитинстві, бажано років у п’ять-шість, і отримати повну середню музичну освіту в обсязі музучилища або спецмузшколи. Таким чином, витрачається 13-15 років. Після цього на іншу спеціальність вступають, як правило, тільки ті, хто або повністю розчарувався в музиці, або не зумів досягти в ній серйозного рівня.

Продовжити освіту за спеціальністю «музика» зі спеціалізацією артист-інструменталіст і новомодними кваліфікаціями «бакалавр», а потім - «магістр» або «спеціаліст», у столиці теоретично можна в трьох вузах. Це Національна музична академія ім. П.І.Чайковського, ще відома як Київська консерваторія, Київський інститут музики ім.Р.Глієра, реорганізований у вуз на базі однойменного музучилища, та Київський національний університет культури і мистецтв під егідою відомого «співаючого ректора».

Очевидно, що Київська консерваторія (користуватимемося старою назвою) абсолютно виправдано вважається найсильнішим музичним вузом не тільки Києва, а й України, в якому дають найкращу музичну освіту і практичні навички гри, - з цим навряд чи хтось посперечається.

Але не всі мають достатній рівень підготовки. Особливо абітурієнти з провінції. Тому багато випускників подають документи у три вищеназвані навчальні заклади про всяк випадок, для гарантії, що цілком зрозуміло.

Проте час проведення вступних творчих іспитів у ці вузи часто збігається з точністю до дня й години. Таким чином, абітурієнтові доводиться вибирати, куди йти складати іспити.

Зокрема, нинішнього року збігся час проведення екзаменів зі спеціальності для скрипалів і майже збігся час екзаменів з музичної теорії в консерваторії і в Інституті ім.Глієра.

Найцікавіше сталося, коли вступні іспити для струнників у консерваторії і в університеті культури не збіглися, у зв’язку з чим абітурієнти, котрі вже склали екзамен зі спеціальності в «консі», дружними лавами рушили в «кульок», аби реалізувати своє право спробувати щастя ще хоча б в одному вузі.

Результати були потішні…

Розпочалося з консультацій, які «у Поплавського» вирішили провести для абітурієнтів усіх спеціальностей в один день, і час, і в одному місці. В одні вузькі двері під наглядом охорони одночасно пропихалися потенційні співаки, журналісти, бандуристи, артисти театру, естрадники, діячі готельної справи та туризму, духовики, економісти, скрипалі й навіть контрабасисти з віолончелістами. Останнім, а також бандуристам і баяністам, як ви розумієте, через більші габарити і чималу вагу інструментів, які вони тягнули з собою, пощастило менше. Але це було перше й далеко не найтяжче випробування…

На консультації зі струнно-смичкових інструментів з’ясувалося, що у престижному, як запевняє реклама, вузі, котрий готує крутих «фахівців» з усіляких напрямів, тобто в Університеті культури і мистецтв, немає концертмейстерів-піаністів, здатних зіграти акомпанемент для найпоширеніших творів з репертуару, що зазвичай виконується випускниками спецмузшкіл та музучилищ.

Дама-піаністка, яка прийшла на консультацію до скрипалів, з жахом дивилася на фортепіанний клавір Інтродукція і рондо-капріччіозо Каміля Сен-Санса. А коли дійшло до скрипкового концерту Яна Сібеліуса, в неї почалася паніка.

Деякі з потенційних студентів «амбітного» вузу несміливо поцікавилися, чи можна на вступний іспит прийти зі своїм піаністом, але отримали категоричну відмову, яку супроводжували розумування у стилі пріснопам’ятного Свирида Петровича Голохвастова: мовляв, університет культури - це вам «не что-либо как, а это даже очень и очень», а тому чужим піаністам із причини наявності потужного загону своїх «висококваліфікованих» фахівців у цих стінах не місце.

Іспит, котрий проходив наступного дня, був логічним продовженням... Піаністка, яка чесно зізналася, що зі скрипалями та іншими струнниками ніколи не працювала й репертуару їхнього не знає, на іспит просто не прийшла. І слава Богу! Відтак концерти і п’єси було виключено з екзаменаційного репертуару. Абітурієнти виконували гами, а також обов’язкові сольні твори, які не потребують акомпанементу. Крім того, претендентам на «студентський квиток від Поплавського» ставили одне-два запитання з теорії музики, які відповідали приблизно п’ятому класу музичної семилітки.

Але найголовніше - іспит у скрипалів приймав досить заслужений педагог із… бандури (прізвища не називатимемо), до якого приєднався ще один педагог, за чутками - баяніст.

Нічого не маємо проти бандуристів і баяністів… Більше того, мистецтво гри на бандурі в Україні треба всіляко розвивати, бо це суто вітчизняний інструмент. Але відколи бандуристи знаються на скрипковій грі настільки, аби прий­мати вступні іспити до вузу?!

Проте й це ще не все…

Апофеоз настав при підбитті підсумків. Насамперед слід звернути увагу на такий нюанс. У тій-таки консерваторії, де, на відміну від «Поплавського», складають три творчих екзамени - за спеціальністю, співбесіду і з теорії музики, - абітурієнти дізнавалися свої оцінки відразу після іспиту і таким чином могли оцінити подальші шанси. В університеті культури оцінка, отримана на екзамені, залишалася таємницею до 1 серпня. Тобто до моменту, коли мали оголосити рекомендованих для прийому так званою першою хвилею.

Спеціально привертаю до цього увагу профільних міністерств культури і освіти, різних контрольних відомств.

Під час оголошення підсумків вступу з’ясувалося, що жоден випускник коледжу Інституту ім.Глієра і жоден випускник Київської середньої спеціальної музичної школи ім. М.Лисенка (КССМШ ім. Лисенка) не зумів вступити до «вузу Поплавського», оскільки не набрав необхідної кількості балів на творчому екзамені, маючи при цьому досить високі, як для музикантів, бали в атестаті і з тестів з української мови й літератури та з історії України.

До речі, якщо в «консі» прохідний бал на творчих іспитах було встановлено на рівні 144, то «кульок» встановив планку - 150, але це вже деталі, хоча й кумедні.

Для тих, хто не в курсі… КССМШ ім. Лисенка дає найкращу повну середню музичну освіту і підготовку в Україні як за спеціальністю, наприклад у грі на обраному інструменті, так і з теоретичних музичних дисциплін. Можна без перебільшення сказати, що кожен, навіть посередній випускник «Лисенка» в «кульку» - це «чисто Паганіні»!

У зв’язку з усім згаданим, природно, виникли запитання, які переходять у підозри…

Щоб отримати на них відповіді й розсіяти підозри в очевидній непорядності того, що відбувається, автор звернувся до відповідального секретаря прийомної комісії, яка відрекомендувалася Наталею Анатоліївною.

Незважаючи на відповідальний статус, дама розповіла, що не відповідає за оцінки та інші творчі подробиці, з приводу яких слід звертатися до членів прийомної комісії і керівництва Інституту мистецтв, що є структурним підрозділом вузу. Але відразу засмутила тим, що, мовляв, уже всі пішли у відпустку. До того ж, продовжила відповідальний секретар, якщо ви були не згодні з оцінкою, то мусили б негайно звернутися в апеляційну комісію, де скаргу дуже уважно розглянули б, та ось лихо - ви спізнилися, бо терміни подання апеляцій минули. На запитання, чому результати екзамену трималися в таємниці до 1 серпня, у зв’язку з чим і апеляцію подати було неможливо, почув малозрозумілу відповідь: мовляв, правила в нас такі… Чому в «кульку» це таємниця до моменту зарахування - довідатися не вдалося.

Потім автор провів деякі «оперативно-слідчі» заходи серед працівників згаданого Інституту мистецтв, який входить до Університету культури і мистецтв. Результати виявилися досить цікавими. З музичних спеціальностей реально набирають студентів здебільшого на вокал, естраду і народні інструменти. На класичну музику, зокрема на струнно-смичкові інструменти, кілька останніх років студентів не набирають узагалі, у зв’язку з чим збіднюється особовий склад інститутських оркестрів та ансамблів, оскільки студенти закінчують вуз і йдуть, а нові на їхні місця не приходять. Але якщо на перелічені спеціальності немає набору, то чому на сайті вузу і в рекламних буклетах зазначено, що прийом на них проводиться?

Так і не отримавши чітких відповідей на свої запитання в самому вузі, хочу поставити їх чиновникам високого рангу, наприклад, міністру освіти Д.Табач­нику, міністру культури М.Куліняку.

По-перше, навіщо оголошується набір на спеціальності, на які реально нікого не набирають і, складається враження, не мають наміру це робити?

По-друге, що за суперсуворі критерії відбору в Університет культури і мистецтв, якщо успішні випускники КССМШ ім. М.Лисенка, з лауреатськими званнями, з досвідом професійних виступів, котрі здобули прихильність вітчизняних та зарубіжних педагогів і, нарешті, вступили до консерваторії, - не в змозі конкурувати з «музиками Поплавського»?!

Цей опус автор закінчував вихідного дня. Відразу на кількох телеканалах «крутили» в записі концерти «співаючого ректора», які вже набили оскому. На підтанцьовці в нього сексуально викаблучувалися ті «щасливчики», котрим вдалося-таки вступити до Університету культури і мистецтв.