Комунально-договірний "розводняк": як це роблять у "Київенерго"

Нинішня ситуація навколо "Київенерго" є найбільш наочним прикладом того, як громадяни країни, у цьому разі жителі Києва, стали жертвами власної безграмотності, пасивності, прагнення пристосуватися за будь-яку ціну, небажання відстоювати свої права та законні інтереси, часто навіть не розуміючи, у чому їхній смисл. Зате має місце покірне підпорядкування інтересам олігархічним.

Йдеться про вакханалію з повальним укладанням договорів на користування електроенергією, поставку гарячої води та надання послуг централізованого опалення. Люди підписують ці більш ніж сумнівні "папірці", не читаючи, під тиском "Київенерго", причому ціла низка положень цих, з дозволу сказати, "документів" є кабальними для споживачів, суперечать закону та навіть здоровому глузду. Така "договірна кампанія" є відвертим "розводняком", але громадяни давляться в чергах в офісах "Київенерго", зайвий раз не відкривають рота, побоюючись, що "відключать світло", не дивлячись, підмахують "папірці", які їм підсовують, послужливо надають свої персональні дані (аж до правовстановлюючих документів на житло) приватній "лавочці", якою, по суті, є на цей момент "Київенерго". Хоча всі чули, що "Київенерго" опинилося під контролем структур Ріната Ахметова, м'яко кажучи, сумнівним шляхом - комунальну інфраструктуру, яка належить столичній громаді, просто безплатно передали в користування ахметовській ДТЕК за сумнівним договором, термін дії якого, до речі, закінчується у 2017 р. Нагнітаючи істерію з якнайшвидшим підписанням договорів, структура "ДТЕК-Київенерго" фактично "набиває" собі клієнтську базу, прагнучи зміцнити "монопольку", використовуючи боязких і недосвідчених обивателів. Хоча з наступного року столична інфраструктура може повернутися під контроль місцевого самоврядування, а на ринку згодом можуть з'явитися інші оператори. Тобто в споживачів з'явиться вибір. Але скористатися ним, підписавши нав'язаний монополістом "Київенерго" договір, буде дуже складно. Утім, про все по черзі.

Нинішня "договірна вакханалія" є прямим наслідком різкої зміни правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг (ЖКП) у зв'язку з ухваленням закону №1198-VII. Цей закон, прийнятий 10 квітня 2014 р., має невиразну та нібито далеку від житлово-комунальних послуг назву "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення розрахунків за енергоносії". Але саме цим документом, серед інших, було внесено зміни до Закону "Про житлово-комунальні послуги", які різко обмежили права та законні інтереси громадян. Колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, добре обізнаний із способами "вирішення питань" у подібних випадках, публічно заявив, що законопроект у парламенті буквально проштовхували та ставили на голосування кілька разів. Робилося це в інтересах насамперед структур Ахметова, які контролюють у тому числі столичну енергомонополію "Київенерго".

Комунальне "свавілля в законі"

Насамперед органи місцевого самоврядування було остаточно "відрізано" від впливу на природних монополістів, яким є "Київенерго". Із цією метою в п. 4 ст. 7 закону було внесено поправки, які виключили визначення місцевим самоврядуванням виконавців послуг із централізованого опалення, гарячого, холодного водопостачання та водовідведення.

У старій редакції закону передбачалося, що виконавці відбираються органами місцевого самоврядування на конкурсній основі, тобто мала бути конкуренція за ціною і якістю, принаймні теоретично. Крім того, такі підприємства часто були комунальними, у тому числі в Києві, що давало громадянам - членам територіальної громади додаткові можливості впливати на їхню діяльність через органи місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. Принаймні хоча б де-юре. Із внесенням зазначених поправок громадяни залишилися наодинці з практично безконтрольними комунальними монополістами, які, до того ж, перейшли під контроль олігархів, як у випадку з "Київенерго".

Щоправда, у законі залишається "фіговий листок" у вигляді п. 9 тієї самої статті, відповідно до якого до повноважень місцевого самоврядування віднесене право укладати договори з підприємствами різних форм власності на виробництво та/або надання житлово-комунальних послуг. Таким чином, місцева громада через органи самоврядування може пред'являти до виробників свої вимоги в рамках чинного законодавства. Але право - це не обов'язок, і змусити комунального монополіста укласти такий договір ніхто не може. Тим паче, що п. 1.3 ст. 22 закону каже, що виробник послуг має право укладати з органами місцевого самоврядування договори на створення та виробництво ЖКП. Але "має право" - це не "зобов'язаний". Іншими словами, не хочеш - не укладай, і за це нічого не буде! Таким чином, підконтрольні олігархам законодавці зробили все, щоб позбавити місцеве самоврядування навіть теоретичної можливості впливати на комунальні монополії.

Яскравий приклад - столичне "Київенерго", яке тривалий час ухиляється від укладання договору, що враховує інтереси територіальної громади.

Трохи краща ситуація в тих населених пунктах, де виробники комунальних послуг перебувають, вибачте за тавтологію, у комунальній власності, а тому хоча б формально мають підпорядковуватися органам місцевого самоврядування. Хоча й там вони часто працюють на чиїсь приватні інтереси. Але в Києві, де "Київенерго" опинилося в руках структур олігарха Ахметова, територіальна громада та місцеве самоврядування позбавлені реальної можливості хоч якось впливати на діяльність енергомонополіста. Місцеве самоврядування, включаючи мера Кличка, нічого не робить для того, щоб повернути вплив місцевої громади на монополію, яка, по суті, безплатно користується інфраструктурою, що належить громаді, з метою наживи для конкретного олігарха. Принаймні широкій громадськості нічого не відомо про будь-які дії місцевої влади в цьому напрямі.

Крім того, п. 10 усе тієї самої ст. 7 закону каже, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить здійснення контролю над виконанням законодавства із захисту прав споживачів у сфері ЖКП. Як буде показано нижче, при укладанні договорів "Київенерго" цинічно обманює мешканців-споживачів, та й тут столична влада активності не виявляє.

З олігархічними монополіями має боротися насамперед держава, але оскільки в Україні вона привчена обслуговувати інтереси олігархії, то й законодавство підганяється на догоду монополістам. Так, у п. 4 і 5 ст. 19 закону про ЖКП внесено зміни, якими встановлюється, що виконавцями послуг з опалення, гарячого, холодного водопостачання та водовідведення є суб'єкти господарювання, які здійснюють зазначені види діяльності. У перекладі з канцеляриту це означає, що їхнє монопольне становище закріплюється назавжди, і жодних конкурсів і ринкових відносин не буде.

Однак справжньою класикою шахрайського "розводу" мільйонів громадян став п. 7 ст. 26 нової редакції закону про ЖКП: "Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання".

Можна з майже цілковитою впевненістю сказати, що заради саме цієї норми затівалося внесення поправок до закону про ЖКП, оскільки в початковій, часів Кучми, редакції закону подібної, з дозволу сказати, "норми" не було.

Договір приєднання означає приблизно таке. У будь-яких засобах масової комунікації, припустимо, на своєму корпоративному сайті, монополіст публікує текст договору. Мовляв, попередив усіх реальних і потенційних абонентів. Але от щодо обговорення планів і врахування думки громадян - вибачте. Щойно споживач (який може й не знати про нововведення) оплатив хоча б одну квитанцію за послуги з перерахуванням коштів саме на рахунок монополіста, відповідно до чинного законодавства вважається, що громадянин погодився з умовами договору та, по суті, підписав його.

Саме поняття "договір приєднання" є юридично неоднозначним і значною мірою суперечить цивільному законодавству, відповідно до якого договір - це двосторонній документ, у якому сторони є рівноправними суб'єктами правовідносин, відповідно, рівною мірою мають право формулювати окремі положення та весь договір у цілому.

Вочевидь, усвідомивши, що фокус із "негласним приєднанням" необізнаних мешканців виглядає більш ніж сумнівним і в категоріях кримінального права може бути кваліфікований мінімум як шахрайство, в "Київенерго" вирішили піти більш складним, але не менш цинічним шляхом. З 2015 р. домовласникам стали терміново нав'язувати (фактично зобов'язувати) укладання договорів на користування електроенергією, поставку гарячої води та надання послуг із централізованого опалення.

Формально в цьому немає нічого протизаконного, оскільки укладання таких договорів передбачене нинішньою версією закону про ЖКП, яку, повторю, протягнуто олігархічним лобі. Але питання полягає в тому, як саме жителям нав'язується підписання договорів, а також у змісті низки положень цих договорів.

"К чему стадам дары свободы? Их должно резать или стричь"

Насамперед з'ясувалося, що так звані центри з обслуговування клієнтів (ЦОК) "Київенерго" зовсім не спроможні переварити такий наплив клієнтів, які прагнуть зв'язати себе договірними зобов'язаннями з монополістом. Але, схоже, в "Київенерго" цим не особливо стурбовані, що цілком логічно. Адже якщо жителі згодні терпіти подібні знущання, вистоювати, а в кращому разі - висиджувати, дні безперервно в чергах, пошепки нарікати на монополіста й особисто Ахметова (щоб не було чути, а то можуть і світло відключити), якщо не в змозі відстоювати свої громадянські права та людську гідність, то, як кажуть, самі винні!

Фото: Любов Дорофеєва

Словом, наведені в підзаголовку слова зі знаменитого вірша Олександра Пушкіна дуже влучно характеризують те, що відбувається в ЦОК. Ще раз нагадаю, що ахметовська "ДТЕК-Київенерго" безплатно користується інфраструктурою Києва, яка формально належить тим, хто давиться в чергах.

Щоправда, у місцях прийому жителів в "Київенерго" є оголошення, які закликають клієнтів не втрачати часу даром, а звертатися іншим разом або в інші місця. Подібний фіговий листок, який має символізувати корпоративну етику, є відмітною рисою фірм Ахметова, у тому числі "Київенерго". Зокрема, доводилося письмово та усно спілкуватися з піар-відділом цієї організації, де дуже чемно, цинічно та на гарних фірмових бланках намагалися обдурити, без тіні сумніву переконуючи, що строк позовної давності в "Київенерго" становить - виявляється! - нібито десять років, а не три роки, як це записано в Цивільному кодексі України.

Фото: Любов Дорофеєва

Чому ж кияни продовжують товпитися в офісах "Київенерго"? Крім суто "стадного" комплексу, є ще низка нечистоплотних прийомів, до яких удаються клерки монополіста, що відпрацьовують зарплату, бонуси та інші подачки з олігархічного столу. Багато столичних жителів регулярно одержують від "Київенерго" листи та повідомлення, в яких ідеться про те, що за ними значиться певний борг, наприклад, за електроенергію, часто в розмірі кількох сотень гривень, хоча зазвичай ніякого боргу в реальності немає. Підштовхувані страхом, що відключать світло, обивателі мчаться в зазначені центри обслуговування клієнтів, де їм нав'язують підписання договорів із "Київенерго".

Сценарій підписання договорів жителями ошелешує кожного, хто хоч трохи обізнаний з основами законодавства та стандартною процедурою укладання подібного роду договорів.

У ЦОК "Київенерго" клієнту видають бланк заяви з проханням укласти з ним договір. Заява пишеться на ім'я начальника ЦОК, повноваженнями якого за таких обставин ніхто не цікавиться. Смисл такої заяви, не передбаченої взагалі ніде й ніким, а тому є, так би мовити, плодом творчої фантазії клерків "Київенерго", мабуть, полягає от у чому.

По-перше, процедура підписання договору є, м'яко кажучи, недосконалою, про що далі (щоб клієнти потім не пішли в "несознанку", заявивши, наприклад, у суді, що підписали договір під тиском та/або будучи введеними в оману), їх примушують заповнити цей папірець, який нібито підтверджує, що клієнт вступив у договірні відносини начебто добровільно.

По-друге, при укладанні договору "приватна лавочка", якою на цей момент є "Київенерго", не просто збирає персональні дані, а ще й вимагає надати правовстановлюючі документи на житло, що є більш ніж сумнівним діянням. Щоб це якось виправдати, клієнтів, які в масі погано усвідомлюють, що відбувається, змушують нібито самих просити про це.

По-третє, слід звернути увагу на ті місця в заяві, в яких клієнт, котрий у масі, знову-таки, погано усвідомлює свої дії та їхні наслідки, погоджується на те, що його персональні дані будуть зберігатися в "приватній лавочці" вічно, незалежно від терміну дії договору, який, до речі, укладається на три роки. Хоча клієнт може взагалі змінити місце проживання, а структури Ахметова можуть втратити контроль над "Київенерго". Але в структурі олігарха залишається база правовстановлюючих документів сотень тисяч клієнтів. До чиїх рук вона потрапить, хто та як розпорядиться цією інформацією, можна лише гадати. Словом, очевидний, м'яко кажучи, дуже сумнівний збір інформації про нерухомість громадян, яку проводить приватна структура, що має донецьке походження. Причому робиться це в столиці, під носом у центральної влади, включаючи Порошенка, який гучно пообіцяв деолігархізацію.

Тепер звернемося власне до договорів.

Хто підписує договори з боку "Київенерго", так і залишилося незрозумілим, але, судячи з того, що їх швидко виносять повністю оформленими, підписує їх той самий начальник ЦОК із незрозумілими повноваженнями. Одержавши заяви, копії паспорта та правовстановлюючих документів, у "Київенерго" видають договори, вимагаючи підписати "тут, тут і тут, де стоїть галочка". Договір набрано дуже дрібним шрифтом, який далеко не всі прочитають навіть в окулярах, повторюючи в такий спосіб "лохотрон", що його влаштовують у банках під час підписання договорів. Можливості попередньо ознайомитися з текстом, а тим паче взяти його з собою для докладного вивчення, не надають. Заяву примушують писати, що називається, не відходячи від каси. Одержати бланки договорів і заяв, не заповнюючи їх, удалося з великими труднощами, а точніше, з конкретним скандалом.

Спеціально для "Київенерго", а також для клієнтів цієї організації повідомляю, що чинним законодавством установлено таку процедуру укладання подібних договорів.

Виробник та/або виконавець послуг відсилає споживачу проект договору рекомендованим листом або передає іншим шляхом, який визначений чинним законодавством і передбачає документальну фіксацію факту одержання споживачем проекту договору. Починаючи з моменту одержання проекту, в споживача є календарний місяць на прийняття рішення про підписання/непідписання та внесення поправок у текст.

Ще раз повторю, що відповідно до чинного законодавства споживач є рівноправною стороною договірних відносин. Подібні норми закріплено, зокрема, у п. 5 ст. 26 закону про ЖКП: "Процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін".

Пояснення клерків "Київенерго" про те, що "таке всі підписують", "договір треба підписати, тому що його склали наші висококваліфіковані юристи", варто ігнорувати ще й тому, що ряд норм, які містяться в них, є більш ніж сумнівними або навіть просто кабальними.

Коротко розглянемо "вибрані розділи" цього "продукту життєдіяльності" ахметовських юристів.

Так, у п. 10 договору про користування електричною енергією стверджується, що споживач має право на вибір постачальника електроенергії. Уже смішно! Прибране до рук структурами Ахметова "Київенерго" є на даний момент монопольним постачальником електроенергії в столиці. Щоправда, якщо колись буде впроваджено щось на кшталт європейських норм енергоринку з розподілом функцій виробництва, розподілу та продажу енергії, причому розподільні мережі перебуватимуть під управлінням незалежного оператора, різні продавці зможуть купувати енергію не лише на київських ТЕЦ, а й у різних виробників, користуючись тим, що в спадщину від радянських часів дісталася єдина енергосистема, а потім продавати її споживачам, конкуруючи ціною та іншими умовами, то тоді можна буде казати про реалізацію права споживачів одержувати електроенергію в різних постачальників. Нова редакція законів про ринок електроенергетики та ЖКП очікує рішення Верховної Ради. Але коли в депутатів до цього дійдуть руки, ніхто не знає. Організувати щось подібне для поставки гарячої води та теплопостачання практично неможливо.

До речі, цим також пояснюється той психоз, який "Київенерго" нагнітає навколо "якнайшвидшого" укладання договорів. Таким нехитрим способом структура Ахметова "забиває" пропускну спроможність розподільних мереж
своєю клієнтурою, щоб потім туди можна було під цим пристойним приводом не пускати інших постачальників. Словом, структура Ахметова зміцнює "монопольку" під носом в Антимонопольного комітету та влади, яка обіцяла деолігархізувати наше суспільство. Виходить, що "Київенерго" діє з мовчазної згоди влади? А жителі-клієнти, піддаючись істерії та елементарному боягузтву, давляться в чергах, підписують кабальні договори та, самі того не розуміючи, допомагають Ахметову.

Взяти, наприклад, п. 11 проекту договору "Київенерго", відповідно до якого у разі одержання субсидії споживач має повідомляти постачальника. Це цілковиті відсебеньки юристів "Київенерго", не прописані в жодному нормативному акті. Але клієнти підписуються й під цією "нормою", не цілком усвідомлюючи, що роблять. І от уже виникає скандал, що після того, як друкування та розсилання рахунків на оплату гарячої води та опалення перейшли від ГІОЦ КМДА та ЖЕКів до "Київенерго", монополіст у своїх квитанціях фактично позбавив субсидій тих, кому вони призначені, мотивуючи тим, що клієнти про це не повідомили. А вони й не мають цього робити! Субсидії призначають державні органи соціального захисту населення, вони ж повинні повідомляти, а "Київенерго" цю інформацію має збирати. Усе це мусить відбуватися без участі жителів.

Практика останніх місяців підтверджує, що нібито адресне субсидування, потребу в якому відчуває переважна більшість вітчизняних родин, а тому воно фактично не відрізняється від дотування ЖКП, що існувало раніше, виявилося нічим іншим, як перекачуванням мільярдів із державного бюджету до олігархічних кишень.

Нарешті, Яценюк та інші чиновники обіцяли, що призначення субсидій відбуватиметься автоматично, без участі жителів, - от нехай тепер, умовно кажучи, Яценюк та Ахметов розбираються один з одним. А громадянам всього-на-всього й потрібно робити, що не платити за накрученими рахунками і не підписувати різного роду договорів з "Київенерго".

Класикою "київенерговського жанру", безсумнівно, є п. 12 договору, в якому значиться, що постачальник має право вимагати від споживача компенсації збитків, завданих у процесі використання електроенергії. Про які збитки йдеться? Де повний перелік цих збитків? Адже під це поняття можна підігнати все, що завгодно. Що означає вимагати відшкодування? У позасудовому порядку, як зазвичай, "Київенерго" намагається це зробити, змушуючи, наприклад, оплачувати якісь міфічні борги зі строком позовної давності, який давно минув, підсуваючи як підставу якийсь витіюватий, але неграмотно складений папірець у вигляді акта звірки. Але клієнти підписують, не читаючи, договори з подібного роду "юридичними конструкціями".

Ще одним перлом є п. 10 договору, який містить вимогу здійснювати оплату за спожиту електроенергію до 10-го числа наступного місяця, а в іншому разі нараховується пеня. А чому, власне, до 10-го числа? Це не регламентується жодним нормативним документом. Навпаки, у столиці строком оплати ЖКП завжди було 20-те число, а в останні роки через нескінченні зміни в оформленні рахунків строк узагалі відсунули до 25-го числа. Якщо Ахметов і компанія хочуть установити в столиці свої порядки, то з цього нічого не вийде, крім чергового вибуху, - невже досвід Януковича нічого не навчив? І куди дивиться державна влада? Причому допоки пені не запроваджено, але якщо її запровадять - а такі наміри є - то вона вступить у дію автоматично для тих, хто підписав договір.

Такою самою класикою "розводного" жанру є п. 15, 19, 25 та 26 договору про відповідальність постачальника, тобто "Київенерго", а також про претензії на адресу монополіста з боку споживачів. Практика показує, що це порожні декларації.

Наприклад, п.15 стверджує, що постачальник здійснює перевірку, ремонт і обслуговування приладів обліку. Перевірено на практиці: коли вийшов з ладу лічильник, довелося безрезультатно дзвонити в "Київенерго" кілька днів, але там відсилали до місцевого електрика в ЖЕК, який нібито має провести ремонт і видати довідку, яку, у свою чергу, треба було надати в "Київенерго", а там перевірять, і якщо ремонт виконано з порушеннями, то оштрафують та/або відключать електроенергію, а тому в ЖЕКу відмовилися братися за лічильник, цілком справедливо заявивши, що оскільки обладнання перебуває на балансі "Київенерго", то нехай воно ним і займається.

Ще більше розчулює п. 19 договору про відповідальність постачальника та його компенсацію споживачеві збитків, завданих у результаті поставки неякісної енергії. Особливо із застереженням, що в компенсації збитків може бути відмовлено, якщо параметри електроенергії вийшли за допустимі межі з вини постачальника. Нагадаю, що Київ не має окремої енергосистеми, київські мережі об'єднані із спільною енергосистемою країни, тому відхилення якості завжди можна списати на інших. Історія не знає випадків, коли "Київенерго" компенсувало б жителям збитки, завдані, наприклад, стрибками напруги в мережі, у результаті чого масово виходила з ладу дорога побутова техніка. Натомість кияни змушені встановлювати ще й дорогі стабілізатори напруги.

Те саме можна сказати про п. 25 і 26, що регламентують подачу жителями претензії до "Київенерго", який має повну можливість цієї претензії не прийняти, про що написано тут же, і на цьому подача претензії завершиться. Також перевірено на практиці. Словом, наявна найчистішої води порожня декларація, спрямована на "випуск пари" і створення видимості рівноправності постачальника та клієнта.

Не бійтеся!

Ще один нюанс. У старій редакції закону про ЖКП містилася норма про те, що виконавці та/або виробники розробляють договори на надання послуг на основі типових договорів, затверджуваних центральним органом виконавчої влади. У цьому разі йдеться про постанову Кабміну від 21 липня 2005 р. №630 у редакції постанови від 3 вересня 2009 р. №933, в якій містився Типовий договір про надання послуг із централізованого опалення, холодного, гарячого водопостачання та водовідведення, а також на постачання електроенергії.

У п. 7 ст. 28 закону в нинішній редакції також ідеться про типовий договір. Але саме поняття "договір приєднання" виключає рівноправність сторін, однак передбачає за замовчуванням, що клієнт має підписати те, що йому підсунуть.

Водночас п. 1 ст. 26 закону про ЖКП містить вичерпний перелік так званих істотних умов, які повинен включати договір, а з п. 5 цієї самої статті прямо випливає, що проект договору має право внести будь-яка сторона, тобто й клієнт теж. Тому навіть у рамках існуючого олігархічного "законодавства" ніщо не заважає громадянам, а краще, об'єднанням таких вносити свої варіанти договорів, нав'язувати їх у публічному дискурсі, піднімати скандали в пресі у разі 100-відсоткової відмови "Київенерго" приймати ці варіанти до розгляду. Умови договору викладено в законі, нічого складного в написанні такого документа немає. Варіант, який нав'язує "Київенерго", виписано досить неохайно, і навіть неспеціаліст може написати не гірше.

Та головне полягає навіть не в юридичній казуїстиці, а в тому, щоб не боятися, як колись радив Папа Римський Іван Павло. Не можна покірно вішати собі хомут на шию, який вам підсовують у "Київенерго"! Не можна підписувати такі документи, "не відходячи від каси"! Вимагайте видати на руки бланк із метою вивчення впродовж місяця, як це належить за законом. Направляйте власні зустрічні проекти договорів, причому у встановленому порядку, тобто рекомендованими листами з повідомленням, не пошкодувавши на це 10–15 грн, тому що власна безпека коштує дорожче!

Відмовляйтеся від підписання договорів, які нав'язують вам, причому робіть це знову-таки в письмовому вигляді рекомендованим листом. Підстав для відмови, як сказано вище, цілком достатньо. Вважаю, що досвідчені юристи знайдуть у тексті договору додаткові підстави для аргументованої відмови від підписання.

Не поспішайте віддавати копії правовстановлюючих документів - це дуже сумнівна вигадка, ніким і нічим не нормована. Досить надати паспорт із реєстрацією. І нехай уже "Київенерго" через органи держреєстру з'ясовує, чи є громадянин ім'ярек власником житла. А уряд повинен розробити таку форму подачі інформації в "Київенерго", щоб, підтвердивши факт володіння, не розкривати решти та не давати в руки "приватної лавочки" копії правовстановлюючих документів. Як це зробити практично, нехай болить голова в уряду Яценюка та депутатів, якщо вони спровокували цю вакханалію.

Відмовляйтеся підписувати договори масово та робіть це публічно. Повторюю, що більшим буде суспільний резонанс, то краще. До речі, в Ахметова дуже не люблять галасу - перевірено на практиці!

Підіб'ємо підсумки вищевикладеного. Протягнувши з допомогою свого лобі та корупції в парламенті, м'яко кажучи, сумнівні норми, олігархічні монополії провернули масштабну шахрайську аферу, користуючись неграмотністю переважної більшості громадян і втягуючи цих громадян у нерівноправні правовідносини, в яких вони перебувають у свідомо програшних умовах. Держава при цьому не просто самоусунулася, а й активно обслуговує інтереси монополій. Усе це чревате дуже складними соціальними наслідками, особливо в нинішніх умовах.

Щоб запобігти подальшим негативним сценаріям, держава повинна негайно скасувати внесені поправки, зупинити свавілля монополій і зайнятися ретельним вивченням ситуації. Регіональні та місцеві природні комунальні монополії потрібно поставити під жорсткий контроль місцевих громад та Антимонопольного комітету.

Однак більшою мірою все залежить від самих громадян, які мають негайно припинити підписання подібних, з дозволу сказати, договорів. Найголовніше, громадяни мають самоорганізуватися в боротьбі з олігархічним сценарієм, який нав'язується, і не давати використовувати себе втемну. Що більш масовими будуть акції, то краще.

Не бійтеся - і воздасться вам!